Стратегічні завдання державотворення в історіософській концепції Юрія Шевельова.

Анотація

Мета. Простежити на матеріалі невідомих та маловідомих публікацій Юрія Шевельова 1940-1950-х років його історіософську концепцію та виокремити визначені ним стратегічні завдання для української гуманітарної науки в контексті відновлення та втримання України як самостійної держави.

Методи. У статті використано міждисциплінарні підходи, що включають методологічні елементи історіографічного дослідження, політичної філософії, культурології, текстології, дискурсивного аналізу та порівняльних студій.

Результати. Аналіз маловідомих і невідомих досі статей Ю. Шевельова з ділянки політичної філософії істотно доповнює дотеперішнє знання про автора як політичного мисленика. Ці публікації не були принагідною реакцією на поточні події чи дискусії, вони пропонують осмислену й струнку ідеологічну концепцію, збудовану довкола історично та психологічно зумовлених проблем української нації, яка впродовж довгих віків свого існування повнокровно вкладалася в розбудову сусідньої імперії, вирізняючись вродженим державотворчим хистом. Есеїст з’ясовує причини таких національних вад, як провінційність, запроданство, але й підносить “патос будування імперії” та культурно-інтелектуальну європейськість українців. Український націоналізм він розглядає не в річищі войовничих акцій чи політичної програми, а радше в парадигмі різноаспектного культурного досвіду, в якому народ сам виформувався у свідомий своєї спільності організм.

Висновки. Простудійовані тексти Ю. Шевельова кінця 1940-х – початку 1950-х на тлі інший відомих його есеїв і наукових праць дають змогу узагальнити й реставрувати авторську історіософську концепцію творення української нації. Авторитетами для нього були не лише західні філософи, але й українські інтелектуали ХХ ст., візії котрих есеїст по-своєму синтезував. Він був прихильником тяглої неперервної історії, котра відстежує поступування народу на тлі перекроєння державних кордонів упродовж століть – народу, який переростає в націю, на зразок unitas multiplex, з усвідомленою потребою відновлювати й виборювати власну державу. Ба більше, автор накреслює стратегічні завдання для науковців-гуманітаріїв, які мали б зосередити свої дослідження в царині росієзнавства та східноєвропейських студій, а водночас і для політичних діячів, котрі мають подбати про створення антиросійської коаліції з Україною в центрі задля убезпечення їх від потенційної аґресії Москви.