Бджільницькі традиції підкурювання бджіл в етнокультурній спадщині Правобережного Полісся України: за польовими матеріалами

Анотація

Мета дослідження. На основі експедиційних матеріалів проаналізувати традиції підкурювання бджіл, що сформувались у бортництві і пасічному бджільництві Правобережного Полісся України.

Методологія дослідження. В розвідці використовувались принципи історичності, об’єктивності, системності, комплексності; історичні методи дослідження (аналізу та синтезу, типологічний, порівняльно-історичний). Використаний етнологічний метод дослідження – збирання польових матеріалів за авторською програмою-запитальником; збирання інформації проведене із застосуванням кущового методу етнологічних досліджень. Використані польові матеріали, зібрані автором в різних регіонах Українського Полісся упродовж 2005–2013 і 2023 років.

Наукова новизна. Уперше в етнологічній науці досліджено традиції підкурювання бджіл, їх локальні особливості та зміни упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Доведено необґрунтованість тези про існування в бортництві так званої роєбійної системи. Використані польові етнографічні матеріали вперше введені до наукового обігу.

Висновки. З’ясовано, що використовувалося два типи пристосувань для підкурювання бджіл. Найдавнішими були пристосування з відкритим вогнем, які виготовлялися з підручних матеріалів : гілок дерева (зубель), лляного полотна і дерева (головенька), полотна, відходів обробки льону, соломи, березової кори і деревних грибів (курак, куровище, курище). Їх напалювали, тушили вогонь і підкурювали бджіл у бортях і колодних вуликах , спрямовуючи дим у поздовжній отвір вуликів. Другий тип пристосувань – із закритим вогнем – димарі, в яких спалюють порохно різноманітних дерев, у т. ч. й плодових, листя, трави та ін., а дим отримують механічним способом. Поширення димарів пов’язане з розвитком рамкового бджільництва, а в бортництві і колодному бджільництві традиційні пристосування зберігались до середини ХХ століття, а подекуди й до сьогоднішнього дня.