Феномен релігійного диспуту як однієї з місіонерських практик (на прикладі Харківської губернії початку ХХ ст.).

Анотація

Мета. Стаття має за мету розглянути процес поширення практики проведення релігійних диспутів в Харківській губернії на початку ХХ ст. Публічні дискусії між православними місіонерами та представниками місцевого сектантства й старообрядництва висвітлюються як одна з форм складних міжконфесійних взаємин в регіоні.

Методологія дослідження. Методологічну основу статті складають принципи історизму та об’єктивності, реалізовані із застосуванням низки методів: загальнологічних (аналізу та синтезу), а також класифікаційного, компаративного та метода періодизації.

Наукова новизна. Уперше у вітчизняній історіографії предметом спеціального наукового дослідження стала інтелектуальна складова практичної діяльності окремих функціонерів внутрішньої місії РПЦ в окремо взятій єпархії.   На підставі місіонерських звітів, репортажів світських публіцистів та повідомлень з боку сектантів розглянуто роль організаторів цих диспутів, окреслено коло питань. що розглядалися, проаналізовано особливості поведінки безпосередніх учасників.   

Висновки. На початку ХХ століття міжконфесійна ситуація в Харківській губернії помітно загострилася. Відзначалися численні випадки неповаги до православних священиків, блюзнірства та навіть насильства з боку сектантів різних напрямків. Відповідно й представники релігійної більшості дуже часто вдавалися до агресивної поведінки. Повернути протистояння в площину конкуренції ідей спробували нові місіонери І. Айвазов та Д. Боголюбов. Саме їм належить ініціатива по впровадженню в публічний простір відкритого диспуту між представниками офіційної церкви та адептами інших релігійних рухів. Це стало особливо актуальним після законів 1905-1906 рр., що декларували свободу сумління в Російській імперії. Нова практика доволі швидко викликала щирий інтерес та завоювала симпатії широкого кола мешканців Харківської губернії. Ці зустрічі зазвичай збирали велику кількість глядачів, висвітлювалися в пресі, обговорювалися на вулиці. Проте головним недоліком подібних дебатів залишалася суб’єктивність сприйняття їх результатів представниками протиборчих сторін, коли за відсутності чітких критеріїв перемоги, кожен міг приписати собі успіх у такому поєдинку.