Роль Никифора Григорієва в організаційно-освітній діяльності Українського громадського комітету у ЧСР.

Анотація

Мета. Аналіз внеску Никифора Григорієва як співзасновника та заступника голови Українського громадського комітету в Чехо-Словацькій республіці в його організаційно-освітню діяльність.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності. Використання проблемно-хронологічного і комплексного підходів, порівняльного та аналітичного методів дозволили визначити концептуальні засади і практичну реалізацію Н. Григорієвим його візії розбудови українського освітнього осередку у ЧСР.

Наукова новизна. Вперше як окремий предмет дослідження цілісно розглядається організаційна діяльність Никифора Григорієва в Українському громадському комітеті у сфері української освіти в Чехо-Словацькій республіці.

Актуальність дослідження визначається постановкою питання та його комплексним розглядом в конкретних хронологічних і просторових межах. Це дозволяє виокремити певний період та напрямок з різноманітної і насиченої діяльності Никифора Григорієва. Водночас його зусилля з організації українських вищих навчальних закладів при Українському громадському комітеті (Української господарської академії у Подєбрадах та Українського вищого педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі), фахової освіти в рамках Української селянської спілки та видання літератури для навчання українців у ЧСР розглядаються як цілеспрямована робота з формування національно-патріотичної позиції української громади в екзилі та підготовка нового покоління борців за незалежність України.

Висновки. Організаційно-освітня діяльність Н. Григорієва як одного з засновників та керівників Українського громадського комітету у ЧСР була органічним продовженням його попередньої громадської, організаційної, педагогічної та просвітницької діяльності і витікала з його настанови на об’єднання закордонного українства навколо одного з пріоритетних завдань суспільного будівництва – формування майбутньої інтелектуальної та професійної еліти, будівничих української держави, передусім – вчителів та фахівців у різних галузях господарства. Таким чином, на його переконання, здобуваючи освіту європейського рівня, наповнену українським національно-патріотичним вихованням та з акцентом на потрібних для батьківщини спеціальностях, українські біженці використовували час вимушеного перебування в еміграції, допоки український політичний провід шукав шляхи визволення України з-під більшовицької окупації, з найбільшою користю для її майбутньої розбудови.