Крах синодальної системи (кінець ХІХ – початок ХХ століття): концепції сучасної православної історіографії

Анотація

Мета дослідження. Проаналізувати роботи сучасних істориків, що відображають внутрішнє церковне бачення становища Православної Церкви в Російській імперії з кінця ХIХ ст. до 1917 р. Увагу зосереджено на оцінках пізнього синодального устрою, проблемі оновлення Церкви, її свободи в державі, сприйнятті духовенством Лютневої революції і нової влади. Поняття «сучасна церковна/православна історіографія» використовується в широкому і умовному сенсі, її репрезентують автори різних ідеологічних і канонічних напрямів ХХ – початку ХХІ ст.

Методологія дослідження базується на порівняльному вивченні концепцій, сформованих головно в історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Розглянуті найвпливовіші синтези, що представляють позицію різних кіл у РПЦ, а також праці православних істориків еміграції, діаспори, церковних дисидентів, які дотримуються поглядів, близьких до ліберально-обновленських.

Наукова новизна дослідження визначена слабкістю церковної науково-критичної рефлексії, функціонуванням церковно-історичної науки в межах апологетичної та описово-фактографічної моделі. Сучасна церковна історіографія є особливим феноменом історичної науки, що намагається поєднати дві взаємосуперечні мети – релігійну апологетику та академічне дослідження. Вади такого підходу продемонстровані на конкретних прикладах інтерпретації подій та явищ церковного життя.

Висновки. Головний недолік сучасної церковної історіографії – істотний брак інтересу до неполітичних аспектів церковної історії та потенціалу історичної антропології, інтелектуальної історії, соціальної історії ідей, історії ментальності. У підсумку чимало перспективних сюжетів, які успішно досліджуються світськими вченими, випадають із поля зору церковної історіографії. Її прикметними ознаками є проблемно-тематична обмеженість, схильність до феноменологічного «капсулювання» Церкви в історичному процесі, концептуальна залежність від православної публіцистики на зламі ХІХ–ХХ ст. і слабка репрезентативність джерельної бази внаслідок недостатнього використання локальних джерел.