Розвіяні по чужині. Українська театральна еміграція крізь призму долі актора Федора Федоровича

Анотація

У статті розглянуто життя та творчість актора Федора Федоровича. Його доля є характерною для багатьох українських митців, які опинились в еміграції після Другої світової війни і сприяли формуванню української еміграційної культури.

Мета дослідження. Авторка прагнула відстежити основні етапи творчості актора Федора Федоровича в контексті розвитку українського театру на матеріалах періодичних видань та сімейного архіву Федоровичів.

Методологія дослідження. Авторка скористувалася культурно-історичним методом, який передбачає збір первинної інформації стосовного конкретної особистості, обробку цієї інформації, зіставлення її з історичними та культурними подіями та виявлення значення діяльності митця для розвитку театрального мистецтва конкретного періоду.

Результати дослідження. Перший період творчої діяльності Федоровича був пов'язаний із Харковом. Актор народився 1895 р. в Умані, брав участь у Першій світовій війні. 1920 р. навчався у студії при Кийдрамте, якою керував Лесь Курбас. Потім працював у театрі ім. І. Франка, 1-му одеському робітничо-селянському театрі під керівництвом Є. Коханенка, харківському Червонозаводському театрі, Харківському театрі Революції і Харківському театрі Ленінського комсомолу. Він грав характерні та комедійні ролі у п’єсах українських і зарубіжних авторів. 1940 р. Федорович виїхав до Чернівців, куди було переведено Харківський театр Ленінського комсомолу. Після вступу СРСР у Другу світову війну актор повернувся до Харкова, де разом із родиною залишався під час окупації. Він працював у харківському театрі ім. Шевченка, а у 1943 р. виїхав на Захід разом із німцями. Після багатьох поневірянь він опинився у таборі для переміщених осіб «Орлик» у Баварії, де заснував театр, який діяв до 1950 р. В цьому театрі Федорович поставив такі спектаклі, як «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Рожеве павутиння» Я. Мамонтова, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «На перші гулі» С. Васильченка та ін. Потім актор з родиною переїхав до США, де керував самодіяльним театром в Нью-Гевені (штат Коннектикут), працював як актор і режисер в Українському оперному ансамблі (Нью-Йорк). В цьому театрі він грав у таких виставах, як «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1958), «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка (1963), операх «Чорноморці» М. Лисенка (1965), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1972).

Наукова новизна. Автор вперше подає цілісну характеристику творчості Ф. Федоровича як типового представника акторської спільноти України і при цьому вводить у науковий обіг документи родинного архіву Федоровичів.

Висновки. Творча діяльністьФедора Федоровича є свідоцтвом того, що деякі українські актори в еміграції спромоглися не тільки втримати набутий у театрах України високий професійний рівень, але й зберегти класичний репертуар і передати прийдешнім поколінням свій сценічний досвід.