REX IUDÆORUM: ВІД ТЕРНОВОГО КУЩА ДО ТЕРНОВОГО ВІНЦЯ

Анотація

Мета цього дослідження - простежити розвиток месіанської думки від її домонархічних коренів (Передхраму) до монархічного періоду (Першого Храму), до періоду після вигнання (Другого Храму) і до періоду після Другого Храму. Гіпотеза полягає в тому, що перше ототожнення месії (помазаника) з воєначальником було інтелектуальним і релігійним схваленням “первородного гріха” царства, описаного в алегорії дерев (Книга Суддів 9:8-15). Однак вавилонське вигнання каталізувало процес, завдяки якому євреї навчилися абстрагувати своє очікування месії від “язичницького” поклоніння теперішньому головнокомандувачу. Я простежую цей поступовий навчальний процес до його акме в літературі Кумрана: де історичні та позаземні напрямки месіанської думки примиряються. Потім я слідом за Мак і Джуел стверджую, що євангелист Марк використав модель мудрості (вивчену після вавилонського вигнання) як основу для переосмислення концепції царства з нуля. Таким чином, вже не царство “здавалося” божественним, а мудрість “здавалася” царською. Значення скандального служіння Ісуса можна було передати лише за допомогою іронії, з якою Марк розповідає своє Євангеліє: Коронація Ісуса як царя могла відбутися лише як насмішка, тому що його претензії на царство здавалися такими, що не мають ані найменшого сенсу. Таким чином, ідея месіанства була звільнена від конфузії з можновладцями через ототожнення з розп’ятим вчителем, чиє життя стало втіленням сюжету мудрості, що лежить в основі історії Ізраїлю: єгипетське рабство і Вихід, випробування і виправдання, вигнання і повернення додому, смерть і воскресіння.