«Людина з душею, сплетеною з бруду, ніжності та смутку»: Гайто Газданов про Василя Розанова»

Анотація

Стаття відображає досвід прочитання есе Газданова «Міф про Розанова» в аспекті виявлення варіативності авторських стратегій обох представників літературного екзистенціалізму. Дисонанси газдановського тлумачення свідомості й долі Розанова пояснюються як наслідок рефлексії неприйняття вмирання, вираженої в критичному дискурсі Газданова мотивами осуду/виправдання калейдоскопічно роздрібненого оповідного «Я» Розанова. Об’єктивне зближення художньо-філософських концепцій обох письменників зв’язується з об’єднуючими їх інтенціями затвердження позараціональної істини про світ і людину.