Комічні самозванці української та російської літератур к. ХVІІІ - І п. ХІХ ст.
Ключові слова:
персонажі-самозванці, псевдоморфні персонажі (псевди), комічні невідповідності, типологічні подібності, мотивАнотація
В статті розглядається питання специфіки використання різноманітних варіантів персонажів-самозванців в творчості українських та російських письменників к. ХVІІІ - І п. ХІХ ст. як засобів комічного. Компаративне дослідження відбувається з урахуванням факторів не лише контактно-генетичного, але й типологічного характеру. Диференціюються такі різновиди комічних самозванців як псевдоревізори, псевдодворяни, псевдобагатії, наречені-самозванці, цар-самозванець Г. Квітки-Основ’яненка, а також – псевдогерої О. Пушкіна та М. Язикова. Відзначається, що ці образи використовуються для сатиричного викриття загальнолюдських та соціальних вад, пародійної трансформації-осучаснення певних наративних кліше, загострення інтриги та надання сюжету динамічності. Акцентуються також особливості образної конкретизації самозванства в українській та російській художній творчості, виражені через зв'язок із різними тематичними контекстами.
