Модель формування проєктувальної компетентності у майбутніх ін женерів-педагогів в умовах педагогічної практики

Анотація

У контексті модернізації професійної освіти в Україні, що зумовлена цифровою трансформацією, євроінтеграційними процесами, змінами на ринку праці та потребою у підготовці конкурентоспро можних фахівців, актуалізується проблема формування проєктувальної компетентності у майбутніх інженерів-педагогів. Особливої значущості ця проблема набуває в умовах педагогічної практики, під час якої відбувається інтеграція теоретичної, методичної, дослідницької та професійно-технологічної підготовки здобувачів освіти. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні, змістовому наповненні та структурно-функціональному моделюванні процесу формування проєктувальної компетентності у майбутніх інженерів-педагогів в умовах педагогічної практики. Логіка дослідження спирається на попередні авторські розвідки, в яких було уточнено сутність поняття «проєктувальна компетентність інженера-педагога» та окреслено особливості її становлення у практичній підготовці.
Дослідницький дизайн визначено як теоретичне дослідження з елементами структурованого огляду літератури та концептуального моделювання; логіка роботи передбачає етап відбору джерел, їх аналітичного групування та синтезу структурних елементів моделі. Обґрунтовано, що сучасна підготовка інженерів-педагогів потребує цілеспрямованого формування проєктувальної компетентності як інтегративної якості, що забезпечує здатність майбутнього фахівця проєктувати, реалізовувати, коригувати й оцінювати педагогічні та професійно-технологічні рішення. Здійснено аналітичний огляд українських і зарубіжних джерел, який засвідчив наявність наукової прогалини щодо моделювання саме дуальної – педагогічної та інженерно-технологічної природи проєктувальної компетентності інженера-педагога в межах педагогічної практики. Результати дослідження засвідчили, що формування проєктувальної компетентності майбутнього інженера-педагога має здійснюватися як цілісний, поетапно організований процес, зорієнтований на розвиток мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісно-операційного та рефлексивно-оцінного компонентів. Розроблено структурно-функціональну модель, що охоплює такі взаємопов’язані блоки: соціальне замовлення, цільовий блок, змістовий блок, процесуальний блок, організаційні умови, результативний блок, рівні сфор мованості. Для кожного блоку визначено зміст, функції та логіку взаємодії. Окреслено критерії та показники сформованості проєктувальної компетентності, а також схарактеризовано чотири рівні її розвитку: ситуативно-інтуїтивний, нормативно-репродуктивний, активно-пошуковий, творчо-інтелектуальний. Доведено, що педагогічна практика є не лише простором апробації вже набутих знань і вмінь, а й провідним середовищем інтеграції педагогічного, інженерного та дослідницького досвіду майбутнього інженера-педагога. Запропонована модель забезпечує системність професійної підготовки, послідовність ускладнення проєктувальних завдань, підвищення рівня суб’єктності здобувача освіти та орієнтацію на рефлексивно-оцінний результат.