РЕЗЕРВНІ ВАЛЮТИ У СТРУКТУРІ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Анотація

Для виявлення місця резервних валют в світовій валютній системі досліджено їх природу з історичного підходу. Розвиток світової валютної системи пройшов низку етапів, кожний з яких займав відносно тривалий історичний період часу. Різниця між тією чи іншою світовою валютною системою полягала, перш за все, у тому, який актив вважався резервним (золото, долар, інша валюта, яка виконувала роль міжнародного платіжного засобу).

Перша світова валютна система – Паризька валютна система, була юридично оформлена міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 р. та визнавала золото єдиною формою світових грошей. В період існування Паризької валютної системи виникли передумови формування резервних валют. Друга світова валютна система юридично була оформлена у 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізний стандарт, що базувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися у золото. Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи були узгоджені провідними країнами на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсу 1944 р. Бреттон-Вудська система ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, який означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як резерви. Ямайська валютна система (1978 р.) функціонує як система керованих плаваючих курсів. Валютними резервами та головним розрахунковим активом стали національні валюти (так звані «резервні» валюти) провідних країн світу. Основною резервною валютою залишається долар США, який формально вже не відповідає цьому статусу. Визначення кола валют як резервних засобів та їх кількості – основа функціонування світової валютної системи у цілому.