ФЕРДИНАНД КОБУРГ У ГАЛИЦЬКІЙ САТИРІ

Анотація

Болгарська тема для галицької сатири ставала актуальною в останні десятиліття ХІХ ст. у зв'язку з вакантною посадою для монаршого престолу у Софії. Для королівства Галичини отримати реального очільника, який завжди перебував би у столиці Львові, було ледь можливою віддаленою перспективою. Адже край належав Австро-Угорщині, яка допускала тут різні національно-політичні течії по давньому імперському принципу «Розділяй і владарюй» і не далі ніж культурно-адміністративну автономію. Тому галицькі журналісти та художники-карикатуристи, як творчі люди і з позиції обивателя, заздрили болгарам. Щоправда, хто по-доброму, хто по-злому. Українські самостійники (Т. Романчук – часопис «Зеркало») захоплено зображали слов’янські народи Центральної та Південної  Європи біля трону цариці Слави. Як  послідовники лідера Кирило-Мефодіївського товариства Т. Шевченка, вони справедливо вбачали історичні корені слов’янської цивілізації в Моравській державі та Болгарському царстві, а не в сучасній самодержавній Росії, яку змальовували у вигляді жорстокого жандарма з батогом.

Інакше малювали ситуацію щодо Болгарії галицькі москвофіли як проплачені прихильники приєднання всіх слов’ян до Росії (при чому будь-як – чи добром, чи силою). Вони вважали великою загрозою, якщо трон Болгарії займуть не родичі російських Романових. Тому на представника по матері королівської Орлеанської династії Фердинанда Кобурга летіли найбільші стріли сатири. Його зображали і у вигляді папуги, і в образі клоуна, і як мамусиного синка позаду вже старенької Климентини, з іграшковою Ейфелевою вежею чи з дитячим сачком для метеликів (часопис «Страхопуд») і в образі Гамлета (часопис «Щутек»). Ті образи, багаті та різноманітні, підкреслюють заслабкі риси для державного мужа. Однак що видає впевненість і наполегливість болгарського монарха навіть з-під пера проросійського карикатуриста, так це його великий з горбинкою ніс. Кількість карикатур на принца Кобурга на рубежі 80-90 рр. ХІХ ст. стала більшою, ніж на німецького канцлера Бісмарка та російського царя.