ПРАВОВІ НОРМИ ТРЕТЬОГО ЛИТОВСЬКОГО СТАТУТУ В ЖИТТІ РЕМІСНИКІВ ГЕТЬМАНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII – XVIII СТОЛІТЬ

Анотація

У статті розглядаються правові норми Литовського статуту 1588 р., які регулювали життя та діяльність ремісників, та їх фактичне застосування в правовому полі Гетьманщини в другій половині  XVII – XVIII ст. Джерельною базою є власне сам Литовський Статут 1588 р., цехові книги та судові справи міст та містечок Гетьманщини: Києва, Полтави, Лохвиці, Келеберди, Кобеляк тощо.

Ремісники входили до різних як великих соціальних груп міського населення (міщан, козаків, посполитих), так і дрібних соціо-професійних груп, зокрема  протеціянтів, підсусідків. Політичний устрій Гетьманщини зумовив дуалістичність влади в містах, де діяло як міське право, міський уряд (магістрат чи ратуша), так і полкове й/чи сотенне правління військової та адміністративної одиниці. Юридична визначеність ремісничих цехів, підкріплена привілеями і статутами, надавали права на функціонування та підлеглість магістратам. Це спричинило особливості міст Гетьманщини: специфічність судового та економічного підпорядкування міщан, існування ремесла поза цехами (як козаків, «підданих», «протекціянтів»), подієві переходи до козацького стану і навпаки, обмеження категорії міщан виключно торговим елементом.

Встановлено, що в містах Гетьманщини для відмінних соціальних станів функціонував як Литовський Статут 1588 р., так і Магдебурзьке право («Статут» чи «Саксон»). Некарні злочини, тобто всі, крім крадіжок і вбивств, вирішував цеховий суд (загальні збори братчиків). Проте, часто трактовані як специфічні цехові «закони» чи «цеховий суд», були звичаєве закріпленими нормами Магдебурзького права. Артикули Литовського статуту можна розподілити на кілька груп: назагал для міщан та норми щодо ремісників, щодо кримінальних проваджень.