МІГРАЦІЯ ХОРВАТІВ НА БАЛКАНИ: СПРОБА НОВОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ

Анотація

У статті представлено новий погляд на проблематику переселення хорватів з Центрально-Східної Європи до Північно-Західних Балкан. На основі критичного аналізу історіографічного дискурсу, інтерпретації свідчень трактату «Про управління імперією» та їхнього співставлення з відомостями інших писемних джерел, а також залучення актуальних напрацювань зі сфери історичного мовознавства, археології та палеогенетики розглянуто питання вихідних точок, маршруту, хронології та геополітичного контексту міграційних процесів, що призвели до появи хорватів у Далмації.

Виходячи з локалізації Білої Хорватії над Верхньою Ельбою і Верхнім Одером зроблено низку уточнень стосовно обставин і перебігу переселення частини тамтешніх мешканців на Балкани, які пояснюють найбільш контроверсійні відомості 30‑го та 31‑го розділу трактату Константина Багрянородного і дозволяють повернути дослідження ранніх етапів хорватського етноґенезу в річище парадигми міграції. Зокрема, обґрунтовано думку, що переселення білих хорватів до Далмації було ініційоване візантійським імператором Іраклієм невдовзі після облоги Константинополя аварами у 626 р., а маршрут їхнього просування з Північно-Східної Богемії проходив крізь басейн Середньої Ельби, Тюрингію, Баварію та Східні Альпи і таким чином дозволяв оминути добре контрольовані ворожими їм аварами землі Паннонії. Запропоноване у статті зміщення критично важливої ділянки міграційного шляху на захід, у межі ареалу Меровінзького впливу, створило підґрунтя для більш комплексного осмислення геополітичного тла цієї акції, визначальною особливістю якого була співпраця Константинопольського двору з франкським королем Даґобертом І.