Інфраструктурні проєкти початку ХХ ст. на українських землях: нереалізовані можливості

Анотація

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. стрімко розкрився величезний економічний потенціал українських земель: активний розвиток кам’яновугільної й хімічної галузей, металургії, машинобудування, харчової промисловості та модернізованого аграрного сектору, – повний спектр інвестиційно привабливої країни. Вихід усім цим багатствам на світовий ринок мала дати розвинена транспортна інфраструктура. На жаль, провізна й пропускна спроможність наявної залізничної мережі залишалася фактором стримування виробничих потужностей українських підприємств.

На початку ХХ ст. промисловцями було розроблено кілька амбітних проектів, які мали зв’язати українські землі з Балтійським регіоном, Центральною Європою та Чорноморсько-Середземноморським басейном. По‑перше, річковий внутрішньоконтинентальний Чорноморсько-Балтійський водний шлях: від м. Херсон через р. Дніпро, р. Західна Двіна з кінцевим пунктом шляху в м. Рига. Цей водний шлях проектувався як більш короткий і дешевий спосіб міжрегіональної і зовнішньої торгівлі українських і білоруських земель, а також Балтійського регіону. По‑друге, залізниця Гришине–Рівне мала стати найкоротшим шляхом між промисловими центрами українських і польських земель. По‑третє, облаштування Маріупольського морського порту, щоб навантаження товарів на судна здійснювалося економічно вигідно й ефективно.

Початок ХХ ст. виявився насиченим політичними подіями та масштабними потрясіннями світового рівня, а транспортні проекти, лишилися тільки прикладами інженерної думки й стратегічного мислення. Інтерес до проекту «Водний коридор Херсон–Рига» відновився майже сто років по тому – у 2002 р. з’явилися повідомлення про зацікавленість Латвії, Білорусі й України у відновленні робіт. Західний напрям (Гришине–Рівне), як і південний (Маріупольський порт), ніколи не втрачали своєї актуальності для розвитку економіки України.