Прагматизм міждержавних відносин України і Польщі на сучасному етапі
DOI:
https://doi.org/10.7546/DS.2021.14.10Ключові слова:
українсько-польські відносини, стратегічне партнерство, міждержавна політика, історична пам’ятьАнотація
Стратегічне партнерство України і Польщі впродовж останніх десятиліть витримало періоди міждержавної напруги та піднесення і має позитивну перспективу подальшої взаємодії. Завдання дослідження полягає у з’ясуванні причин виникнення непорозумінь та протиріч між Україною та Польщею на основі аналізу українсько-польських відносин впродовж ХХ ст., розкриття передумов та шляхів до співпраці двох держав на європейській та світовій арені на сучасному етапі. В статті показано, що в основі більшості польсько-українських конфліктів лежали територіальні претензії на Правобережжя і Східну Галичину, що висувались частиною польських політичних сил націоналістичного спрямування на основі «історичного права» ще наприкінці ХІХ ст. Невизнання ними права українців на власну державність привело до радикалізації українського національно-визвольного руху у міжвоєнний період та збройного протистояння в роки Другої світової війни. Формування нової доктрини українсько-польських відносин відбулось у колах польської еміграції, зокрема тих, хто групувалися навколо празького видання журналу «Культура» на чолі з Є. Ґєдройцем у післявоєнний час. Вона передбачала створення незалежних і демократичних держав – Польщі та України і формування між ними дружніх відносин. Саме ця доктрина була покладена в основу взаємин Польщі і України на початку 90-х рр. ХХ ст. і сприяла перетворенню їх на стратегічних партнерів у європейському та світовому просторі.
Продемонстровано, що за останніх 30 років польсько-українські міждержавні стосунки будувалися на взаємному інтересі у воєнній, економічній, культурно-освітній галузях, сфері безпеки. Інтегрована в європейський простір Польща, сприяла налагодженню співпраці України з європейськими структурами. Для збереження і розвитку взаємовигідних прагматичних відносин між Польщею та Україною необхідно, щоб питання історичного минулого двох народів не ставали предметом державної політики. Найбільш доцільно продовжити започатковану раніше дискусію істориків з розгляду складних питань минулого для розуміння та прийняття історичної правди обома сторонами.