Теорія та практика державного управління

Вплив соціальних інновацій та громадянської активності на демографічне відтворення в процесі повоєнного відновлення України

Олена Вікторівна Поступна — 2025-12-31

У статті обґрунтовано необхідність радикальної трансформації парадигми публічного управління демографічними процесами в умовах повоєнного відновлення України. Доведено, що повномасштабна військова агресія спричинила системну деструкцію людського капіталу, яка характеризується формуванням «демографічних ножиць» унаслідок масового вимушеного виїзду жінок репродуктивного віку, аномального зростання смертності та деформації статево-вікової структури населення. Верифіковано пряму залежність між параметрами збереження людського ресурсу та потенціалом макроекономічного відродження держави. Обґрунтовано, що дефіцит антропологічного потенціалу постає складнішим бар’єром для регенерації, ніж руйнація фізичної інфраструктури, що зумовлює нагальну потребу у переході від ієрархічно-адміністративної моделі управління до моделі партнерського врядування.
У межах дослідження концептуалізовано роль соціальних інновацій як гнучких пристосувальних механізмів стабілізації суспільної системи в умовах високої невизначеності. Особливу увагу приділено територіальним громадам, які в процесі відновлення трансформуються в самостійні осередки стійкості, здатні накопичувати соціальний капітал та створювати сприятливе середовище для повернення громадян. Діагностовано інституційні розлади та управлінські суперечності, що виникають через конфлікт між жорсткістю державних приписів та високою рухливістю громадських ініціатив.
Сконструйовано фасилітативну модель публічного управління, що ґрунтується на поєднанні стратегічних ресурсів держави та інноваційної енергії суспільства. Запропонована побудова реалізується через центральний вузол перетворення, де державна підтримка забезпечує масштабне впровадження місцевих ініціатив. Доведено, що використання громадських цифрових технологій та мережевих систем дозволяє змінити роль громадянина з пасивного отримувача допомоги на активного творця соціальних змін. Встановлено, що саме такий підхід забезпечує перехід до сталого розвитку, де здатність демографічної системи до самовідтворення стає природним наслідком високої якості життя та соціальної впевненості територій.

Концептуальні підходи до дослідження механізмів взаємовпливу уряду та парламентської опозиції

Вікторія Вікторівна Сичова — 2025-12-31

У статті здійснено обґрунтування концептуальних підходів до дослідження механізмів взаємовпливу уряду та парламентської опозиції для забезпечення стабілізації політичного режиму та підвищення ефективності державного управління. Застосування структурно-функціонального підходу дозволило розкрити сутність і пояснити нетотожність понять «взаємодія» та «взаємовплив» як різних комунікативних процесів. На підставі зазначеного підходу було визначено, що уряд та парламентська опозиція застосовують один до одного інституційний, інформаційно-психологічний, економічний та комунікативний механізми взаємовпливу; а також були охарактеризовані їхні складові – інструменти та методи. Системний підхід був використаний для з’ясування умов застосування механізмів взаємовпливу уряду та парламентської опозиції в недемократичній та демократичній політичних системах, а також взаємозалежність їхніх методів впливу.
З’ясовано, що в умовах недемократичного політичного режиму парламентська опозиція вимушена застосовувати радикальні методи інституційного механізму впливу, а інструментарій економічного механізму впливу має опосередкований вплив на уряд. Такі дії є зворотними у відповідь на неправові та силові інструменти та методи впливу уряду на парламентську опозицію. За таких умов інформаційно-психологічний і комунікативний механізми взаємовпливу вищезазначених інститутів політичної системи є конфронтаційними, що робить взаємовплив неконструктивним.
Обґрунтовано, що в умовах демократичного політичного режиму інституційний та економічний механізми впливу уряду на парламентську опозицію сприяють використанню останньою широкого інструментарію та методів безпосереднього впливу на уряд. Їхня взаємодія має характер співробітництва, демонструє суб’єкт-суб’єктний характер. За таких умов інформаційно-психологічний та комунікативний механізми взаємовпливу уряду та парламентської опозиції мають конструктивний характер. Порівняльний аналіз механізмів взаємовпливу уряду та парламентської опозиції в європейських країнах засвідчив, що в умовах демократичного режиму взаємовплив зазначених інститутів політичної системи є конструктивним, сприяє стабілізації політичного режиму, стійкості демократії, підвищенню ефективності державного управління.

Інституційна трансформація бюрократичних систем у контексті європейської інтеграції України

Анатолій Петрович Рачинський — 2025-12-31

У статті досліджується інституційна трансформація української бюрократії в контексті європейської інтеграції, що розглядається як ключова передумова підвищення ефективності державного управління, прозорості процедур і довіри громадян до влади. Основну увагу зосереджено на процесі переходу від традиційної моделі бюрократії, заснованої на ієрархії та формалізмі, до постбюрократичних, цифрово орієнтованих форм публічного управління. На основі аналізу європейських практик (Естонія, Фінляндія, Нідерланди) визначено сучасні тренди у розвитку адміністративних систем – зокрема впровадження принципів digital-first governance, управління, заснованого на довірі (trust-based management), та адаптивного врядування (responsive governance).
Доведено, що європеїзація української бюрократії не може зводитися лише до нормативного запозичення моделей ЄС. Вона передбачає глибоку культурно-ціннісну еволюцію управлінського мислення, формування нової етики служіння, переосмислення ролі державного службовця як агента розвитку, а не лише виконавця процедур. У статті наголошується на суперечливому характері цього процесу – між технологічним прогресом та інституційною інерцією, що зумовлює появу феномену «електронної бюрократії з аналоговим мисленням».
Розроблено концептуальну модель «SMART Bureaucracy – 2030», яка інтегрує чотири ключові напрями модернізації: нормативну гармонізацію, інституційний реінжиніринг, цифрову відкритість і формування етичної відповідальності в системі публічного управління. Запропонована модель спрямована на формування бюрократії нового типу – аналітичної, професійної, технологічно ефективної та морально зрілої, здатної забезпечувати сталість управлінських процесів і підтримувати демократичні стандарти врядування.
Підкреслено, що реформування бюрократії є не одноразовою адміністративною кампанією, а тривалим процесом інституційного дозрівання, у якому ключовим критерієм успіху стає не лише ефективність, а й суспільна легітимність. Європейська інтеграція в зазначеному контексті виступає подвійним каталізатором – зовнішнім чинником адаптації до стандартів ЄС і внутрішнім імпульсом переосмислення публічної служби як сфери стратегічного довіроутворення.

Сучасний стан та проблеми інституційного забезпечення публічного управління розвитком міжнародного економічного співробітництва України

Едуард Гаррієвич Марухян — 2025-12-31

У статті досліджено сучасні виклики та трансформацію системи інституційного забезпечення публічного управління розвитком міжнародного економічного співробітництва України в умовах «подвійного транзиту» – функціонування в правовому режимі воєнного стану та виконання зобов’язань щодо європейської інтеграції. Обґрунтовано, що сфера міжнародного економічного співробітництва на сучасному етапі набуває не лише комерційного, але й безпекового значення, визначаючи можливості залучення ресурсів для повоєнної відбудови, збереження економічної стійкості та інтеграції національної економіки у глобальні ланцюги доданої вартості.
Методологічною основою дослідження є інституційний підхід, який дозволив розглядати систему публічного управління як динамічну сукупність формальних правил та неформальних практик. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу колізій між застарілою філософією Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» та імперативами європейської інтеграції, що дало змогу виявити явище «нормативної еклектики». Системний аналіз уможливив ідентифікацію дисфункцій у координації між ключовими зацікавленими сторонами (Міністерство закордонних справ, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства, Міністерство фінансів), а порівняльний метод сприяв зіставленню декларованих функцій інституцій (контроль) із реальними потребами бізнесу (сервіс, розвиток) та глобальними трендами розбудови спроможності (capacity building).
Окрему увагу приділено аналізу наслідків адміністративної реформи, зокрема створенню об’єднаних міністерств. Через призму теорії публічного управління доведено, що механічна централізація різнорідних функцій (економіка, торгівля, екологія) без належного розмежування політик створює ризики інституційного перевантаження та конфлікту інтересів (зокрема, в контексті Європейського зеленого курсу). У межах дослідження здійснено діагностику інституційного дуалізму в економічній дипломатії та оцінку ефективності фінансових механізмів підтримки експорту.
Встановлено критичну невідповідність інструментарію Експортно-кредитного агентства масштабам воєнних викликів через недокапіталізацію та зарегульованість. Визначено, що домінування фіскальної логіки над стимулюючою обмежує можливості реалізації стратегічних цілей зовнішньоекономічної політики. Запропоновано концептуальні засади переходу від контролюючої до сервісної моделі публічного управління міжнародним економічним співробітництвом.
Підкреслено, що інституційна архітектура має ґрунтуватися на чіткому розмежуванні ключових показників результативності між відомствами (політичне лобіювання проти супроводу контрактів), запровадженні цифрової екосистеми «Єдине вікно експортера» та інституціалізації процедур прискореного проходження (fast-track) для воєнно-економічного співробітництва. Ефективне управління міжнародним економічним співробітництвом має стати складовим елементом комплексної стратегії національної безпеки та економічного відродження.

Публічне управління та адмініістрування в умовах розвитку циркулярної економіки

Олександр Васильович Жадан — 2025-12-31

У статті досліджено теоретико-методологічні засади публічного управління та адміністрування в умовах становлення циркулярної економіки як інноваційної моделі сталого розвитку. Обґрунтовано, що циркулярна економіка виступає не лише екологічною чи виробничо-технологічною концепцією, а комплексною соціо-еколого-економічною парадигмою, що інтегрує економічну ефективність, екологічну безпеку та соціальну відповідальність. Визначено, що впровадження принципів циркулярності потребує трансформації системи публічного управління – переходу від лінійних і фрагментованих моделей регулювання до динамічних, інтегрованих і мережевих структур, орієнтованих на співтворчість, відкритість і стратегічне партнерство. Проаналізовано наукові підходи українських і зарубіжних дослідників (Р. Набока, В. Кузьома, К. Несторова, A. Murray, P. Rosa, T. Dantas та ін.) щодо визначення передумов, рушійних сил і бар’єрів переходу до замкнених економічних систем. Узагальнено міжнародний досвід реалізації політики циркулярної економіки у Китаї, Німеччині та Нідерландах, що відображає три базові моделі нормативного забезпечення: рамкову, галузеву та рекомендаційну. Доведено, що ефективність державної політики у цій сфері залежить від поєднання законодавчих інструментів, економічних стимулів, інституційної координації та участі стейкхолдерів. Показано, що для України розвиток циркулярної економіки є стратегічним вектором імплементації Європейського зеленого курсу, спрямованим на модернізацію промисловості, підвищення енергоефективності та інтеграцію у європейський простір сталого розвитку. Запропоновано концепт «циркулярного публічного управління» як системної форми колективного інтелекту, що ґрунтується на принципах взаємодії, синергії та адаптивності. Визначено його ключові складові: формування єдиних стандартів і регуляторних рамок, розвиток стратегічних партнерств у публічних закупівлях, адаптивно-спільне управління громадами за інтересами. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення державної політики, розроблення національної стратегії циркулярної економіки та створення ефективної системи публічного адміністрування, орієнтованої на досягнення цілей сталого розвитку.

Добробут людини і суспільства у період повоєнного відновлення України: дослідження суперечностей в процесі пошуку балансу інтересів

Світлана Павлівна Завгородня — 2025-12-31

У статті досліджено суперечності й визначено першочергові завдання органів державної влади для досягнення взаємоприйнятного балансу інтересів особи, суспільства і держави щодо сприяння добробуту у повоєнний період розвитку України. Сприяння добробуту в Україні в період повоєнного відновлення передбачає: подолання масштабних наслідків воєнної агресії рф проти України, намагання наблизити рівень життя до європейських стандартів, реагування на довгострокові безпекові ризики з боку Російської Федерації.
Для встановлення суперечностей в процесі пошуку балансу інтересів використано міждисциплінарний підхід для врахування основних положень науки державного управління, економічної теорії, теорії національної безпеки. Мета статті зумовила використання бібліографічного методу та порівняльного аналізу, компаративного та статистичного аналізу, абстрактно-логічного методу.
Систематизовано підходи до встановлення суперечностей досягнення взаємоприйнятного балансу інтересів людини і суспільства в аспекті сприяння добробуту. Через безпрецедентні негативні наслідки вторгнення РФ, виявлено поглиблення суперечностей інтересів, що мають місце у: співучасті стейкхолдерів для захисту і реалізації права людини на достатній життєвий рівень, права на житло, права на доступ до енергії; проявах впливу Росії на активізацію соціальної напруженості в суспільстві, тиску на органи державної влади через інструменти гібридної агресії, використовуючи поширення гуманітарної кризи, зниження добробуту українців; зростаючому поширенні економічної нерівності, зменшенні середнього класу, зростанні нерівності розподілу доходів між верствами населення, попри зниження економічної нерівності між Україною і окремими країнами ЄС. Для досягнення взаємоприйнятного балансу інтересів людини і суспільства в аспекті сприяння добробуту визначено першочергові завдання органів державної влади для реагування на суперечності в повоєнний період розвитку України.

Корупційні ризики та схеми під час проходження процедур публічних закупівель в умовах сучасного цифрового середовища

Микола Миколайович Коваленко — 2025-12-31

У статті досліджено трансформацію корупційних ризиків у сфері публічних закупівель в умовах функціонування сучасної цифрової інфраструктури України. Акцентується увага на суперечливій тенденції сьогодення: попри курс на абсолютну прозорість та впровадження передових цифрових інструментів (Prozorro, DREAM, модулі ризик-орієнтованого моніторингу), рівень корупції не знижується, а набуває нових, прихованих форм. Корупція стає динамічним явищем, яке успішно адаптується до умов цифровізації, зміщуючи центр ваги з грубих процедурних порушень у сфери, недосяжні для автоматизованого контролю, зокрема на етапи планування, укладання прямих договорів та фізичного виконання контрактів.
Методологічну основу роботи становить поєднання системного, інституційного та порівняльного підходів, що дозволило розглядати публічні закупівлі як цілісну систему, вразливу до деструктивних впливів на різних етапах їхнього здійснення. Інформаційною та емпіричною базою дослідження стали нормативно-правові акти України, аналітичні звіти Національного агентства з питань запобігання корупції, матеріали судової практики Вищого антикорупційного суду, а також дослідження Transparency International Ukraine за 2024–2025 роки.
У статті здійснено детальний аналіз вітчизняної інфраструктури цифрових інструментів (Prozorro, BI Prozorro, DOZORRO, Clarity Project, YouControl, Spending, DREAM). Доведено, що хоча наявний інструментарій забезпечує високий рівень транспарентності для зовнішнього моніторингу, він не є достатньою умовою для усунення зловживань, які відбуваються поза межами електронної системи.
Ключовим результатом роботи є розробка систематизованої класифікації корупційних ризиків та схем їх реалізації у розрізі етапів закупівельного циклу. Зокрема, на етапі планування ідентифіковано схеми маніпуляції з очікуваною вартістю та штучного поділу предмета закупівлі для уникнення відкритих торгів, а на стадії підготовки документації розкрито механізми виписування технічних вимог під конкретного виробника та встановлення дискримінаційних кваліфікаційних критеріїв. В умовах воєнного стану особливу увагу приділено зловживанням, пов’язаним з укладання прямих договорів через трактування «нагальної потреби» та залучення фірм-«прокладок». Водночас на етапі виконання договорів, який визначено як найбільш критичний, проаналізовано схеми необґрунтованого підвищення ціни через додаткові угоди, заміни товару на менш якісний та підписання актів за фіктивні роботи.
На основі проведеного аналізу обґрунтовано необхідність зміни стратегії антикорупційної політики: перехід від виключно зовнішнього нагляду до розбудови дієвої системи внутрішнього контролю. Рекомендовано впровадження на рівні замовників моделі «Три лінії захисту», що передбачає чітке розмежування функцій між власниками ризиків (операційний рівень), підрозділами контролю (комплаєнс) та внутрішнім аудитом. Зроблено висновок, що подолання корупції потребує не лише автоматизації процесів, а й глибинних змін суспільних цінностей та системи економічних відносин.

Аналіз повноважень і форм діяльності органів влади у сфері державного фінансового контролю України

Людмила Віталіївна Набока — 2025-12-31

У статті досліджено зміни, які відбуваються у функціональному забезпеченні діяльності органів публічної влади у сфері державного фінансового контролю в Україні під впливом цифрової трансформації. Виявлено низку системних проблем, які знижують ефективність контрольної діяльності: дублювання повноважень між суб’єктами контролю, відсутність чіткого нормативного розмежування функцій, слабку міжвідомчу координацію та недостатню реалізацію результатів контрольних заходів.
У межах дослідження виокремлено основні форми фінансового контролю: інспектування, фінансовий аудит, перевірки закупівель і моніторинг та охарактеризовано методи їх здійснення. Проаналізовано особливості функціонування основних органів державного фінансового контролю, таких як Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державна аудиторська служба, Державна податкова служба України, Державна казначейська служба України, їх територіальних підрозділів з огляду на їхню правову та адміністративну взаємодію.
Обґрунтовано необхідність впровадження інтегрованої цифрової моделі контролю, що поєднує зазначені форми на основі єдиної інформаційної платформи. Запропоновано шляхи нормативного посилення інституційної відповідальності за ігнорування рекомендацій контрольних органів, а також засоби підвищення прозорості й підзвітності у сфері публічного фінансового управління.
Результати дослідження мають прикладну цінність для розробки стратегій удосконалення державного фінансового контролю в умовах цифровізації, децентралізації та зміцнення економічної безпеки держави.

Інституційно-когнітивна реконфігурація публічного управління в умовах цифрової трансформації: механізми стимулювання інновацій та економіки даних

Максим Володимирович Сікало — 2025-12-31

Цифрова трансформація стало ключовим вектором розвитку сучасного світу, радикально переоформлюючи суспільні практики й економічні процеси. Швидке поширення цифрових технологій відкриває додаткові можливості для прискорення зростання, підвищення продуктивності, якості життя та модернізації публічних послуг. Водночас воно породжує низку викликів: посилення цифрової нерівності, уразливості кіберпростору, ризики для приватності, зміни на ринку праці тощо. За цих умов особливої ваги набуває адаптація системи державного управління до цифрової доби, насамперед у площині управління економічним розвитком. У цифровій економіці традиційні управлінські підходи потребують переосмислення та доповнення проривними рішеннями й інституційними інноваціями, що дасть змогу урядам ефективніше реалізовувати економічну політику, підтримувати інновації та забезпечувати стале зростання.
У статті проаналізовано концептуальні підходи («проривні ідеї») до державного управління економічним розвитком на засадах цифровізації, досліджено нові інституційні форми та механізми, запроваджені в публічному секторі для підтримки цифрової трансформації економіки, та розглянуто практичні кейси їх реалізації. Здійснено огляд останніх наукових публікацій і стратегічних документів, в яких закладено основи цифрового розвитку. Виявлено, що активне формування системи державного управління цифровим розвитком в Україні вимагає цілеспрямованої державної політики та ефективної роботи новостворених інституцій, зокрема Міністерства цифрової трансформації. Наведено приклади реалізації цифрових проєктів (суперсервісів та електронних систем) у сфері публічного управління, які продемонстрували практичний ефект – від підвищення прозорості та економії бюджетних коштів до покращення бізнес-клімату. Підкреслено, що цифрова трансформація державного сектору стала підґрунтям для його модернізації та може суттєво стимулювати розвиток відкритого інформаційного суспільства, демократії, продуктивності та інноваційної економіки. Практична значущість результатів дослідження полягає у визначенні перспективних напрямів удосконалення державної політики економічного розвитку в цифрову добу та узагальненні досвіду впровадження інституційних інновацій, що може бути використано при розробці стратегічних документів та реформ у сфері публічного управління.

Особливості державної політики у фінансовій сфері в умовах розвитку інформаційного суспільства

Максим Олександрович Більовський — 2025-12-31

У статті досліджено особливості формування та реалізації державної політики у фінансовій сфері України в умовах розвитку інформаційного суспільства. Зазначено, що в умовах глобалізації та стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій формування інформаційного суспільства стає одним із ключових чинників соціально-економічного розвитку держави. Обґрунтовано, що поточна цифровізація фінансових відносин, впровадження фінансових технологій та трансформація фінансових ринків суттєво змінюють традиційні підходи до формування та реалізації державної політики. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення державної політики у фінансовій сфері, визначено роль ключових суб’єктів публічного управління, зокрема Національного банку України, у забезпеченні фінансової стабільності, інформаційної безпеки та розвитку цифрових фінансових послуг. Значну увагу приділено аналізу міжнародного досвіду формування та реалізації державної політики у фінансовій сфері в умовах інформаційного суспільства та можливостям його імплементації в Україні. Методологія дослідження базується на системному та комплексному підходах, аналізі нормативно-правових актів, порівняльному аналізі міжнародних практик і синтезі сучасних наукових досліджень. За результатами дослідження визначено ключові проблеми та перспективи вдосконалення державної політики у фінансовій сфері України з урахуванням викликів цифрової трансформації. Основні результати дослідження свідчать про поступове удосконалення існуючого регуляторного середовища, проте виявлено необхідність більш гнучких теоретико-методичних підходів при формуванні та реалізації державної політики в умовах цифровізації фінансової сфери, які мають бути спрямовані на посилення кібербезпеки та захист персональних даних. Доведено, що в умовах російської військової агресії та запровадження в Україні правового режиму воєнного стану інституційна архітектура державної політики у фінансовій сфері зазнала суттєвої трансформації, яка набула ознак критично важливого елементу національної безпеки, що обумовило посилення ролі держави у координації фінансових процесів, концентрації ресурсів та оперативному реагуванні на існуючі кризові виклики та ризики. Висновки статті містять рекомендації щодо трансформації державної політики в умовах європейської інтеграції України, спрямованої на підтримку сталого та безпечного функціонування фінансової сфери у цифрову епоху. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою інтегрованих моделей державної політики, які б забезпечували баланс між інноваціями, контролем та безпекою у фінансовій сфері.

Інституційно-правові складові публічного управління розвитком сфери охорони здоров’я України

Олександр Віталійович Радченко — 2025-12-31

У статті здійснено системний аналіз інституційно-правових складових публічного управління розвитком сфери охорони здоров’я України крізь призму взаємопов’язаності правових норм, компетенцій суб’єктів (уповноважених органів публічної влади) і засобів публічно-управлінського впливу, що забезпечують реалізацію конституційного права громадян на охорону здоров’я. Обґрунтовано, що результативність публічного управління визначається не стільки кількістю нормативних актів, скільки їх ієрархічною узгодженістю та здатністю переводити конституційні й законодавчі приписи у зрозумілі процедури фінансування, закупівлі, цифрового обліку й контролю якості медичних послуг. Показано, що базові закони, зокрема «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», задають рамку зобов’язань держави й логіку переходу до моделі, у якій саме держава виступає гарантом і стратегом, а механізми контрактування та тарифікації забезпечують розподіл доступних ресурсів і належну якість медичних послуг.
На основі опрацювання сучасних наукових публікацій за даною проблематикою уточнено інституціональну архітектуру публічного управління охороною здоров’я та ідентифіковано типові «розриви» між нормою, повноваженням і результатом, які проявляються у неузгодженості між рівнями публічного управління, кадрових і фінансових диспропорціях, а також у нерівномірності цифрової інфраструктури. Сформульовано пріоритетні напрями вдосконалення, що полягають у кодифікації процедур підзвітності й оцінювання, уніфікації кризових протоколів, розвитку міжсекторальної координації та інституційному вдосконаленні публічного управління в умовах воєнного стану й післявоєнного відновлення. Підкреслено, що комунікаційна складова публічного управління, зокрема використання цифрових платформ і механізмів зворотного зв’язку, може розглядатися як інструмент підвищення легітимності реформ і довіри до публічних інституцій, тоді як визнання здоров’я населення інтегральним показником національних інтересів посилює аргументацію на користь пріоритетності подальшого вдосконалення інституційно-правових складових розвитку сфери охорони здоров’я як запоруки зміцнення національної безпеки.

Порівняльний аналіз моделей державної політики розвитку охорони здоров’я в країнах Європейського Союзу

Сергій Володимирович Замчій — 2025-12-31

У статті здійснено порівняльний аналіз моделей державної політики розвитку охорони здоров’я в країнах Європейського Союзу з метою виявлення успішних практик для України в контексті європейської інтеграції. Обґрунтовано актуальність дослідження через необхідність адаптації української системи охорони здоров’я до стандартів ЄС при збереженні національних особливостей.
Систематизовано базові моделі організації охорони здоров’я в ЄС: модель Бісмарка (соціальне страхування), модель Беверіджа (національна служба здоров’я), змішані моделі. Виявлено, що країни ЄС застосовують диференційовані підходи до фінансування охорони здоров’я: Німеччина та Нідерланди використовують обов’язкове медичне страхування з участю приватних страхових фондів, Швеція та Данія – переважно податкове фінансування через національні служби здоров’я, Франція та Бельгія – змішані моделі з комбінацією страхування та бюджетного фінансування.
Досліджено реформи первинної медичної допомоги, що охоплюють зміцнення ролі сімейних лікарів як координаторів надання послуг, впровадження систем обов’язкової реєстрації пацієнтів, розвиток мультидисциплінарних команд у первинній ланці.
Проаналізовано цифрову трансформацію систем охорони здоров’я, виявляючи лідерство Естонії з 99% цифровізацією медичних даних, прогрес Данії та Литви у забезпеченні онлайн-доступу громадян до електронних медичних записів, поступове впровадження електронних рецептів та телемедицини в Польщі та Чехії.
Встановлено, що нові члени ЄС (Польща, Естонія, Чехія) демонструють різні траєкторії трансформації пострадянських систем охорони здоров’я, адаптуючи західноєвропейські моделі до власних умов. Виявлено спільні виклики для систем охорони здоров’я ЄС, зокрема демографічне старіння населення, зростання витрат на охорону здоров’я, дефіцит медичних кадрів, територіальні диспропорції у доступності послуг.
Узагальнено досвід інтеграції державного та приватного секторів через механізми контрактування приватних постачальників послуг, державно-приватного партнерства, регулювання цін на медичні послуги. Запропоновано рекомендації для України щодо адаптації успішних європейських практик з урахуванням національного контексту.

Правові засади застосування природних лікувальних активів у практиці країн Європи

Наталія Валеріївна Вернігорова — 2025-12-31

У статті досліджено зарубіжний досвід щодо інтегрованого підходу до використання природних лікувальних активів в сфері реабілітації, курортній справі та медичній практиці. Законодавчу базу досліджено на прикладі таких країн, як: Франція, Німеччина, Чехія та Польща. Вибір перших трьох країн зумовлений високим рівнем інтегрованості природних лікувальних ресурсів до медичних послуг. Досвід Польщі представляє інтерес через схожість розвитку санаторно-курортної справи з Україною. Також проведено аналіз стану інтегрованості природних лікувальних ресурсів у сферу медичних послуг та існуючої нормативно-правової бази, згідно з якою регламентується процес реабілітації в Україні. Виявлено, що перешкодою інтегрованості лікувальних ресурсів у сферу медицини є певний статус «недоказовості». З іншого боку, значна кількість родовищ природних лікувальних активів в Україні потребує обліку та ґрунтовного аналізу їх фармакологічних властивостей. Тому використання природних лікувальних ресурсів за кращими європейськими стандартами потребує не лише врегулювання нормативно-правової сфери, але і лабораторних та аналітичних досліджень існуючих ресурсів.
У нормативно-правових документах розглянутих країн Європи проаналізовано ключові положення, які регламентують використання природних ресурсів в якості лікувальних засобів, а курортне лікування відносять до медичних послуг. Ідентифіковано ключові особливості нормативно-правового регулювання, які є рушійними для інтеграції природних лікувальних ресурсів до медичної та реабілітаційної практики, та є важливими для перейняття в нормативно-правову сферу України.
На основі результатів дослідження сформульовано практичні рекомендації щодо розвитку інтегрованого підходу медичного використання природних лікувальних активів (ПЛА) в Україні. Варто відзначити, що перспективою подальших досліджень є формування стратегії розвитку сфери реабілітації з використанням ПЛА, яка відповідатиме сучасним викликам та потребам в Україні.

Теоретичні підходи у визначенні поняття «курортно-рекреаційна сфера» як об’єкта публічного управління

Олександр Володимирович Морачов — 2025-12-31

У статті стверджується, що в наукових джерелах відсутній єдиний підхід до визначення поняття «курортно-рекреаційна сфера», також існує підміна, ототожнення категорій, до яких належить дане поняття. Зміст поняття «курортно-рекреаційна сфера» доцільно розкривати, виходячи із використання різних науково-методичних підходів, а саме антропологічного, інституціонально-правового і суто теоретичного. Виходячи з антропологічного підходу доцільно вважати курортно-рекреаційну сферу такою сферою, функціонування якої направлене на відновлення психічних та фізичних сил людини у наслідок різних впливів зовнішнього середовища.
У статті зроблено висновок, що інституціонально-правовий підхід дає підстави стверджувати, що на функціонування курортно-рекреаційної сфери впливає діяльність органів публічної влади різних рівнів. Саме вони виробляють і реалізують політику із забезпечення можливостей збереження та відновлення здоров’я громадян, здійснюють управління чи регулювання закладів охорони здоров’я, відпочинку, курортів та інших закладів тих галузей, що сприяють здійсненню рекреації людини. У статті наголошується, що саме органи влади встановлюють державні стандарти та нормативи щодо діяльності вище названих закладів, та умов і рівнів відновлення і збереження здоров’я людей.
У статті запропоновано вважати, що до різного роду підприємств, установ, діяльність яких направлена на рекреацію людини можна застосувати твердження, що вони належать до об’єктів курортно-рекреаційної сфери. Курортно-рекреаційна сфера не є ні галуззю економіки, ні кооперацією, вона є більш широким поняттям, що стосується різних (абстрактних і конкретних) складових життя, де доцільно застосовувати термін «сфера».
У статті стверджується, що виходячи з системного підходу, курортно-рекреаційну сферу можна розглядати як підсистему у системі громадського здоров’я, яка у свою чергу може розглядатися підсистемою охорони здоров’я. Оскільки названі системи є складними, тобто реалізують не одну мету, то визначення елементів системи може бути здійснено за різними критеріями.

Гуманістичні аспекти публічного управління розвитком смарт-сіті

Валерій Юрійович Бабаєв — 2025-12-31

У статті досліджуються гуманістичні основи публічної політики розвитку смарт-міст в Україні, ЄС а в цілому в світі. Гуманістичними аспектами визначаються: соціальна інклюзія, етичне публічне управління, цифрова справедливість, партисипативність та громадська участь, етнічна та культурна ідентичність, екологічна сталість. Запропоновано трактування цифрового гуманізму у публічному управлінні розвитком смарт-сіті як нормативно-ціннісної та управлінської парадигми, відповідно до якої цифрові технології розглядаються як інструменти служіння людині, громаді та публічному благу і впроваджуються за умови пріоритету людської гідності, прав і свобод, соціальної справедливості, демократичної підзвітності та інклюзивності міського середовища. Відмічено, що цифровий гуманізм і цифрова етика є не синонімами, а взаємодоповнюючими категоріями, бо цифровий гуманізм визначає ціннісні орієнтири та сенс цифрової трансформації міста, а цифрова етика забезпечує правила і межі практичного використання цифрових технологій.
Відмічено домінування технократичного підходу в процесах управління розвитком смарт-міст. Критичний аналіз складових смарт-міст показав, що кожна з них містить внутрішні гуманістичні протиріччя. Розглянуто гуманістичні та етичні проблеми інтеграції штучного інтелекту (ШІ) в системи смарт-міста. Виділено такі гуманістичні проблеми розвитку смарт-міст, як: знеособлення людини і наявність технократичного зсуву; алгоритмічна непрозорість і проблема підзвітності влади; порушення приватності та надмірне спостереження; алгоритмічна дискримінація та соціальна несправедливість; цифровий розрив і виключення громадян з управління; комерціалізація міських даних і втрата суверенітету та ін.
Проведено аналіз формалізації та інституціоналізації гуманістичних основ публічного управління розвитком смарт-сіті в ЄС та Україні. Для України запропоновано такі напрямки змін, як: формування людиноцентричної концепції публічного управління розвитком смарт-сіті гармонізованої з моделлю ЄС; інституціоналізація принципів цифрового гуманізму і цифрової етики у законодавстві про місцеве самоврядування та цифрове врядування; запровадження обов’язкових механізмів прозорості, human-in-the-loop та громадського контролю за використанням ШІ; розвиток цифрової інклюзії й компетентностей громадян; реалізація проєктів післявоєнного відновлення міст України на основі принципів розумності, цифрового гуманізму та цифрової етики.

Реалізація державної політики розвитку громадянського суспільства на регіональному рівні в умовах воєнного стану

Анастасія Ігорівна Жорницька — 2025-12-31

Статтю присвячено аналізу реалізації державної політики розвитку громадянського суспільства на регіональному рівні в умовах воєнного стану в Україні. Досліджено вплив повномасштабної війни на практику публічного управління в регіонах, трансформацію управлінських повноважень та зміну форматів взаємодії органів публічної влади з організаціями громадянського суспільства. Обґрунтовано, що воєнний стан суттєво змінює умови реалізації державної політики, посилюючи безпекові пріоритети та водночас актуалізуючи потребу в збереженні мінімальних демократичних стандартів на місцевому рівні. Показано, що можливості участі та форми взаємодії залежать від безпекового статусу території: у прифронтових і високоризикових регіонах переважають управлінські рішення швидкого реагування, у деокупованих і постраждалих громадах центральними є питання відновлення та соціальної підтримки, тоді як у відносно безпечних регіонах зберігається потенціал для консультацій, партнерств і залучення мешканців. Встановлено, що основні ризики для демократичних стандартів виникають у разі недостатньої обґрунтованості тимчасових обмежень, відсутності визначених строків їх дії та обмеженого зворотного зв’язку. Доведено, що ефективна реалізація державної політики розвитку громадянського суспільства в умовах воєнного стану потребує запровадження зрозумілих і передбачуваних регіональних процедур взаємодії, які поєднують вимоги безпеки з відкритістю, підзвітністю та доступними каналами комунікації. Зроблено висновок, що інституційне закріплення таких підходів на регіональному рівні сприяє збереженню довіри до публічної влади, підвищує результативність управлінських рішень і створює передумови для подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні.

Публічна влада і громадянське суспільство в Україні в умовах воєнного стану

Оксана Василівна Малишева — 2025-12-31

Стаття присвячена розгляду взаємовідносин органів публічної влади та громадянського суспільства в умовах правового режиму воєнного стану в Україні. Констатовано, що суттєво трансформувалися взаємовідносини між органами публічної влади у зв’язку із введенням воєнного стану. Збройна російська агресія проти України детермінувала зміни обсягу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. У регіонах, що наближені до зони бойових дій, спостерігається звуження функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. У регіонах, що віддалені від зонги бойових дій та, відповідно, є більш безпечними, органи місцевого самоврядування мають більш широкі повноваження. Тобто, органи публічної влади в умовах воєнного стану зазнали суттєвих трансформацій з огляду на їхні повноваження, функції, завдання.
Зміна балансу повноважень в органах публічної влади в умовах російської збройної агресії детермінувала (у залежності від статусу певної території) й зміну у взаємовідносинах між владою та громадянським суспільством.
У зв’язку із правовим режимом воєнного стану в Україні неможливо проводити виборчі кампанії. Тобто, неможливо оновлювати владу у демократичний спосіб. Відповідно, важливою стала проблематика легітимності органів публічної влади. Рівень легітимності влади обумовлюється, зокрема, рівнем довіри до ключових очільників влади з боку підвладних. Тобто, довіра до певних представників публічної влади переважно конвертується у довіру до владних інституцій, які вони презентують. Відповідно, зростає рівень легітимності влади в суспільстві.
Задля формування клімату довіри між органами публічної влади та структурами громадянського суспільства в умовах воєнного стану органам влади слід налаштовувати стратегії співпраці з громадянським суспільством. Такі стратегії можуть відрізнятися у залежності від регіону, їм може бути притаманна власна специфіка взаємодії. Ця специфіка детермінована статусом відповідної території: зона бойових дій, або ж зона можливих бойових дій, або ж умовно безпечна територія України тощо.

Публічне управління формуванням компетентностей у сфері розвитку інноваційних державно-приватних партнерств

Сергій Миколайович Куз — 2025-12-31

Стаття присвячена теоретичним аспектам публічного управління формуванням компетентностей у сфері розвитку інноваційних державно-приватних партнерств (ДПП).
У статті уточнено сутність інноваційних державно-приватних партнерств як форми публічного управління розвитком, що ґрунтується на довгостроковій взаємодії держави та приватного сектору з метою спільного створення, впровадження й поширення інновацій у публічній сфері шляхом інтеграції ресурсів, компетентностей і розподілу ризиків. Виявлено ключові відмінності інноваційних ДПП від традиційних за критеріями мети, об’єкта, рівня ризиків, типу контрактів та ролі держави.
Систематизовано професійні компетентності, необхідні для управління інноваційними ДПП, які охоплюють управлінські та стратегічні (проєктний менеджмент, управління ризиками, координація), професійно-технічні (цифрова компетентність, знання з теорії управління та економіки) та аналітичні й комунікативні компетентності (моніторинг, міжсекторна взаємодія).
Обґрунтовано роль публічного управління у формуванні компетентностей, яка реалізується через стратегічну, нормативно-регуляторну, інституційну, кадрово-освітню, координаційну, мотиваційно-стимулюючу та контролюючу функції. Публічне управління формуванням компетентностей у сфері розвитку інноваційних ДПП запропоновано трактувати як цілеспрямований, системний та інституційно забезпечений вплив органів публічної влади на розвиток професійних, управлінських, інноваційних і комунікативних спроможностей суб’єктів публічного сектору з метою ефективного ініціювання, реалізації та моніторингу інноваційних проєктів ДПП в умовах соціально-економічної трансформації. Запропоновано публічні механізми формування компетентностей, що включають інституційні, кадрово-освітні, нормативно-правові та інноваційно-цифрові заходи.
Напрямом подальших досліджень запропоновано теоретичне обґрунтування концептуальних засад національної стратегії розвитку компетентностей у сфері інноваційних ДПП.

Формування цифрової екосистеми національної безпеки для протидії гібридним загрозам

Вячеслав Борисович Дзюндзюк — 2025-12-31

Гібридні загрози, що поєднують військові, інформаційні, кібернетичні, економічні та дипломатичні інструменти впливу, становлять одну з найсерйозніших проблем для національної безпеки у XXI столітті. Традиційні моделі організації систем безпеки, побудовані на принципах департаменталізації та вертикальної ієрархії, виявляють обмежену ефективність у протидії загрозам, які за своєю природою є багатовимірними, динамічними та транскордонними. Досвід України, яка з 2014 року протистоїть масштабній гібридній агресії, демонструє критичну необхідність інтеграції різнорідних безпекових акторів, технологій та процесів у єдину цифрову екосистему, здатну забезпечити синергетичний ефект у виявленні, аналізі та нейтралізації загроз. Метою статті є розробка концептуальної моделі цифрової екосистеми національної безпеки та визначення ключових принципів, архітектурних рішень та інституційних механізмів її формування в умовах гібридної війни.
У статті обґрунтовується, що ефективна цифрова екосистема національної безпеки має базуватися на п’яти взаємопов’язаних компонентах: інформаційно-аналітична інфраструктура для збору та обробки даних з різнородних джерел; технологічна платформа, що інтегрує штучний інтелект, великі дані, блокчейн та засоби кібербезпеки; аналітичні інструменти для трансформації даних у дієву інформацію; процесні механізми координації та прийняття рішень; система управління, що визначає правила взаємодії між державними, приватними та громадянськими акторами. Кожен компонент виконує специфічні функції, але їх ефективність досягається лише через тісну інтеграцію та взаємодію.
Аналіз міжнародного досвіду показує, що найбільш ефективні екосистеми характеризуються балансом централізованої координації та децентралізованої ініціативи, поєднанням державного регулювання та ринкової конкуренції, інтеграцією технологічних можливостей та інституційних механізмів довіри. Ізраїльська модель демонструє переваги тісної інтеграції між оборонним сектором, академією та приватним бізнесом. Естонська модель показує ефективність розподіленої архітектури та міжнародного партнерства. Американський досвід підкреслює важливість спеціалізованих координаційних агенцій. Сінгапурська практика ілюструє можливості централізованого планування при збереженні ролі приватного сектору.
Український контекст висуває специфічні вимоги до формування екосистеми: необхідність функціонування в умовах активного конфлікту, обмеженість ресурсів порівняно з державою-агресором, наявність застарілих систем та інституційних бар’єрів, високий рівень корупційних ризиків. Водночас Україна володіє значними можливостями: потужний інноваційний потенціал ІТ-сектору, досвід протидії гібридним загрозам, накопичений за десятиліття конфлікту, міжнародна підтримка від партнерів, високий рівень мобілізації громадянського суспільства та готовність до співпраці з державними структурами безпеки. Сформульовано рекомендації щодо поетапного впровадження екосистемного підходу з пріоритизацією критичних функцій, використанням швидких перемог для створення інституційного імпульсу, забезпеченням багатошарової кібербезпеки та розвитком компетенцій персоналу на всіх етапах трансформації.

Українська політична ідентичність vs російська політична ідентичність: демаркаційні лінії

Галина Михайлівна Куц — 2025-12-31

Стаття присвячена виявленню ключових демаркаційних ліній між українською та російською політичними ідентичностями. Акцентовано увагу на важливості здійснення концептуальної демаркації між поняттями української та російської політичних ідентичностей в контексті російської збройної агресії проти України.
Політичні ідентичності, як і різні форми колективних ідентичностей, є набутим явищем. Вони зазнають змін протягом тривалого періоду часу. Зазначено, що ефективні стратегії конструювання політичних ідентичностей детермінують формування нових традицій.
Здійснено порівняння феноменів української політичної ідентичності та російської політичної ідентичності, зокрема, в історичному контексті. Виділено основні відмінності між українським та російським типами політичних ідентичностей.
Аргументовано, що категорії індивідуалізму, свободи, неприйняття авторитарного начала є ключовими для української політичної ідентичності. Для носіїв російської політичної ідентичності категорія свободи не має вагомого значення. Навпаки, здавна вважалася чеснотою рабська покора у середовищі московитів.
Носії української політичної ідентичності критично ставляться до представників влади. Відповідно, не варто очікувати від українців автоматичного підкорення начальству. Для громадян України важливим є авторитет та легітимність очільника влади.
Для носіїв російської політичної ідентичності важливою є потреба у верховному очільнику. Саме він повинен самостійно приймати всі важливі рішення. А населення ці рішення має виконувати. Такий стан російської політичної культури детермінований тривалими практиками авторитаризму.
Констатовано, що однією з домінуючих ознак російської політичної ідентичності є атомізація, тобто, роз’єднаність суспільства. Така ситуація унеможливлює формування значних протестних акцій в росії, оскільки люди нездатні довіряти одне одному.
Носіям української політичної ідентичності притаманна здатність до співпраці та самоорганізації, яка формується у суспільствах з високим рівнем соціального капіталу, де існує значна довіра між людьми.