«АНТРОПОГОЛІЗМ» ЯК АВТЕНТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДОВКІЛЛЯ
Анотація
Відтоді, як тваринний світ і довкілля стали головною етичною проблемою, антропоцентричні типи світогляду вважаються винними в нашому аморальному ставленні до природи. Ті, хто вважають себе «не-антропоцентристами» або ж «вченими-голістами», зазвичай припускають, що антропоцентричні типи західних аксіологій та онтологій відповідальні за деградацію довкілля, пов’язану з діяльністю людини. На відміну від них, невеличка група філософів-екологів вважає, що антропоцентризм є цілком прийнятним як основа для екологічної етики, оскільки людський погляд не може бути повністю елімінований з процесу прийняття рішень. Вони часто аргументують свою позицію, стверджуючи здатність людини діяти відповідально по відношенню до довкілля заради самого людства та його майбутніх поколінь. Таким чином, існує постійна напруженість між антропоцентризмом та голізмом, коли кожна сторона намагається витіснити одна одну. На мій погляд, ці крайні погляди є однобічними, оскільки їм не вистачає терпимості. Суть пропонованої статті полягає в тому, щоб усунути розрив між даними етичними теоріями за допомогою теорії «антропоголізму». Антропоголізм – це теорія етики довкілля, яка визнає центральну роль людини, її перспективи, місце в екосистемі й онтології, але стверджує, що людина, не дивлячись на таку позицію, є лише частиною природи, а тому не може існувати незалежно від довкілля і не може бути зрозумілою без відсилання до нього. Таким чином, теорія антропоголізму здатна подолати розрив між антропоцентризмом і голізмом, констатуючи очевидне та пояснюючи зв’язок між цими двома крайніми теоретичними позиціями.
Завантаження
Посилання
Ascott, R. (Ed.). (2009). New Realities: Being Syncretic. Proceedings of the IXth Consciousness Reframed Conference, Vienna, 2008, July 3–5. Wien: Springer.
Asouzu, I. I. (2005). The Method and Principles of Complementary Reflection in and beyond African Philosophy. Münster: Lit Verlag.
Barney, K. F., & Perkinson, M. A. (2016). Occupational Therapy with Aging Adults: Promoting Quality of Life through Collaborative Practice. St. Louis; MO: Elsevier.
Crowther, R. (2019). Wellbeing and Self-transformation in Natural Landscapes. Cham: Palgrave Macmillan.
Ekwealo, C. J. (2014). African Environmental Values Expressed through Proverbs. In J. Appleton (Ed.), Values in Sustainable Development (pp. 193–203). Abingdon; New York: Routledge. (Original work published 2004).
Frierson, P. (2013). Metastandards in the Ethics of Adam Smith and Aldo Leopold. Environmental Ethics, 29 (2), 171–191. doi: http://doi.org/10.5840/enviroethics200729219.
Gyekye, K. (1997). Tradition and Modernity: Philosophical Reflections on the African Experience. New York: Oxford University.
Gyekye, K. (2003). Person and Community in African Thought. In P. H. Coetzee & A. P. J. Roux (Eds.), Philosophy from Africa. Johannesburg: International Thomson Publishing ITP.
Haas, P. J. (2005). Elliot Dorff. Love Your Neighbor and Yourself: A Jewish Approach to Modern Personal Ethics. Philadelphia: Jewish Publication Society, 2003. xvii, 366 pp. AJS Review, 29 (1), 181–183. doi: http://doi.org/10.1017/s0364009405320095.
Hayward, T. (1997). Anthropocentrism: A Misunderstood Problem. Environmental Values, 1 (6), 49–63.
Heidegger, M. (1993). The Question Concerning Technology. In M. Heidegger, Basic Writings (Revised and Expanded Edition). London: Routledge.
Hossein, S. (1968). Man and Nature: The Spiritual Crisis of Modern Man. New Delhi; Bombay; Bangalore; Calcutta; Kanpur: Vikash Publishing House Pvt. Ltd.
Kaoma, K. J. (2010). Ubuntu, Jesus, and Earth: Integrating African religion and Christianity in Ecological Ethics (PhD Thesis). Boston University.
Light, A., & Rolston III, H. (2003). Introduction: Ethics and environmental ethics. In A. Light & H. Rolston III (Eds.), Environmental ethics: An anthology (pp. 1–12). Malden, MA; Blackwell Publishing Inc.
Matolino, B. (2008). The Concept of Person in African Political Philosophy: An Analytical and Evaluative study (PhD Thesis). University of KwaZulu-Natal.
Mbiti, J. S. (1970). African Religions and Philosophies. New York: Anchor Books.
Mbiti, J. S. (2001). African Religion and the World Order. In P. M. Mische & M. Merking (Eds.), Toward a Global Civilisation? The Contribution of Religions (pp. 361–370). New York: Peter Lang Publishing Inc.
Menkiti, I. A. (1984). Person and Community in African Thought. In R. A. Wright (Ed.), African Philosophy: An introduction (pp. 171–181). Lanham: University Press of America.
Midgley, M. (1994). The End of Anthropocentrism? In R. Attfield & A. Belsey (Eds.), Proceedings of the Conference: Philosophy and the Natural Environment, Royal Institute of Philosophy, Cambridge, 1993, July 20–22 (pp. 103–112). Cambridge: Cambridge University Press. doi: https://doi.org/10.1017/S1358246100006482.
Norton, B. G. (2005). Environmental Ethic and Weak Anthropocentrism. In L. Kalof & T. Satterfield (Eds.), The Earthscan Reader in Environmental Values (pp. 81–96). London, UK: Earthscan.
Passmore, J. (1995). Attitude to Nature from Environmental Ethics. (R. Eliot, Ed.). Oxford: Oxford University Press.
Remele, K., & Tutu, D. (2013). Animal Protection And Environmentalism. In A. Linzey (Ed.), The Global Guide to Animal Protection (pp. 68–69). Retrieved from http://www.jstor.org/stable/10.5406/j.ctt2tt9r9.
Tangwa, G. (2006). Some African Reflection on Biomedical and Environmental Ethics. In K. Wiredu (Ed.), A Companion to African Philosophy (pp. 387–399). Oxford: Blackwell Publishing.
Ugwuanyi, L. O. (2011). Advancing an Environmental Ethics through the African World-view. Mediterranean Journal of Social Sciences, 4 (2), 107–114.
Warren, M. A. (1997). Moral Status: Obligations to Persons and Other Living Things. Oxford: Oxford University Press.
Watts, J. (2018). We have 12 years to limit climate change catastrophe, warns UN. The Guardian. Retrieved from https://www.theguardian.com/environment/2018/oct/08/global-warming-must-not-exceed-15c-warns-landmark-un-report.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License 4.0 International (CC BY 4.0), котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
3.gif){kind=logo}
