Наукові записки кафедри педагогіки

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ» У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Світлана Артюх — 2025-07-03

Стаття присвячена сучасним підходам до викладання навчальної дисципліни «Основи охорони праці та безпека життєдіяльності» у закладах вищої освіти в умовах цифровізації освіти, зростання соціальних і техногенних ризиків, а також трансформації структури навчальних планів.

Увага авторів зосереджується на проблемах, пов’язаних зі збільшенням годин самостійної ро- боти, низьким рівнем підготовки здобувачів освіти молодших курсів до самостійної роботи у системі дистанційної освіти, зниженням практичної складової дисципліни та відсутністю достатньої моти- вації до її опанування. Розглянуто основні методичні завдання курсу, спрямовані на формування у студентів безпечного типу поведінки, умінь оцінювати ризики, діяти у надзвичайних ситуаціях та надавати першу домедичну допомогу.

Особливу увагу приділено труднощам, пов’язаним з дистанційною формою навчання: обмеже- ною взаємодією з викладачем, технічними бар’єрами, відсутністю практичної роботи з обладнанням та засобами індивідуального захисту. Запропоновано низку ефективних рішень, зокрема впровад- ження віртуальних лабораторій, онлайн-тренажерів, відеолекцій, кейс-методів.

Зроблено висновок про доцільність поєднання цифрових технологій із практично орієнтовани- ми формами навчання для забезпечення якісної підготовки Автори статті підкреслюють роль викла- дача у формуванні професійних компетентностей і культури безпеки майбутніх фахівців, а також визначають його, як координатора самопідготовки здобувачів та носія професійних знань. Надано практичні рекомендації щодо оптимізації змісту та методики викладання дисципліни з урахуванням нових викликів.

ВИКЛАДАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ЕМІ-ПІДХІД

Наталія Дуна — 2025-07-03

Статтю присвячено перспективам та формам використання англійської мови як засобу навчан- ня та навчального середовища в межах так званого ЕМІ-підходу для викладання економічних дисци- плін в закладах вищої освіти України.

Метою статті є оцінка перспектив впровадження ЕМІ у вітчизняну практику викладання еко- номічних дисциплін та розробка пропозицій щодо підвищення ефективності застосування ЕМІ-про- грам економічного напрямку у вищій освіті в Україні.

В ході дослідження було застосовано загальнонаукові методи аналізу і синтезу, а також метод експертного опитування. Експертне опитування в формі фокусованого інтерв’ю та анкетування було проведене авторами цього дослідження в січні-лютому 2024 року. В опитуванні взяли участь викла- дачі англійської мови та економічних дисциплін в закладах вищої освіти м. Харкова.

Результати дослідження. Застосування ЕМІ-підходу до викладання економічних дисциплін в за- кладах вищої освіти України оцінене як перспективне. Серед потенційних переваг ЕМІ-підходу для викладання економічних дисциплін в ЗВО України респонденти визначили: підвищення рівня мов- ної підготовки студентів та випускників, розширення кола можливостей продовжити навчання за кордоном для випускників, покращення їх конкурентних позиції на вітчизняному та закордонному ринках праці. Серед потенційних ризиків використання ЕМІ-підходу були названі: недостатній рівень мовної підготовки викладачів, що працюють за програмами інтегрованого навчання, наявність зовнішньоекономічних ризиків впровадження ЕМІ-програм, ризик відсутності попиту на ЕМІ-програми з боку вітчизняних та закордонних абітурієнтів.

Задля нейтралізації вказаних ризиків та підвищення ефективності навчання та викладання за ЕМІ-програмами запропоновано залучати до викладання економічних дисциплін за цими програ- мами або викладачів іноземної мови, що отримали додатково предметну підготовку, або «тандем» викладачів, в складі якого має бути викладач англійської мови і фахівець з тієї чи іншої економіч- ної дисципліни. Також запропоновано використовувати в процесі інтегрованого навчання найефек- тивніші (за оцінками респондентів) методи мовної підготовки (комунікативний підхід, особистісно орієнтований підхід, проблемно орієнтоване навчання, компетентнісний підхід, інтерактивні методи мовного навчання) та предметної підготовки (кейс-метод, метод дискусії, інтерактивні технології предметного навчання та інші).

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПАРТИСИПАТИВНОГО ПІДХОДУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ТА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

Василь Жуков — 2025-07-03

Провідне завдання сучасної вищої школи полягає в тому, щоб навчити студентів творити, шукати, обмінюватись досвідом, запроваджувати кращу практику змісту освіти. До новацій системи вищої освіти сьогодні можна віднести ідеї людиноцентризму, студентоорієнтованого навчання на засадах партисипативного підходу. Установлено, що на сучасному етапі велике поширення зазначений підхід отримав у закладах вищої освіти Сполучених Штатів Америки та Великої Британії. Отже, суттєву допомогу з питань застосування партисипативного підходу у закладах вищої освіти України може надати узагальнення та творче використання практик провідних університетів Сполучених Штатів Америки і Великої Британії.
Мета статті полягає у з’ясуванні особливості використання партисипативного підходу у вищій школі Сполучених Штатів Америки і Великої Британії, який спрямований на покращення міжособистісних стосунків, сприяє співробітництву між викладачами та студентами, виступає основою успішної комунікації протягом занять та надає можливість активної участі кожного студента в процесі навчання.
Проведене дослідження свідчить, що до особливостей використання партисипативного підходу у вищій школі Сполучених Штатів Америки та Великої Британії можна віднести: запровадження університетами «відкритих навчальних програм»; спільне створення як викладачами, так і студентами навчальної програми курсу; розробку дослідницьких програм для студентів та аспірантів; запровадження програм практичного навчання; активну участь студентів у дискусіях, групових проєктах та позааудиторній діяльності; широке запровадження практик читання і самостійного навчання; створення віртуального середовища; запровадження міждисциплінарних курсів та різноманітних форм і
методів формального та підсумкового оцінювання; самооцінювання студентами власної діяльності; активну участь студентів в оцінюванні процесу викладання та навчання; надання кожному студенту «особистого викладача»; організацію студентоорієнтованого навчання; широке залучення до процесу навчання мультимедійних інструментів, цифрових ресурсів та онлайн-платформ; створення гнучкого навчального середовища; виховання креативного мислення студентів та ін.

ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ І ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ У ВОЄННИЙ ЧАС В ПРИФРОНТОВОМУ МІСТІ

Ганна Сирова — 2025-07-03

У статті висвітлено багатовимірне значення профорієнтаційної роботи в освітніх закладах, розташованих у прифронтових регіонах України, в умовах повномасштабної війни. Профорієнта ційна діяльність у таких обставинах постає не лише як інструмент професійного самовизначення учнівської молоді, але й як важливий засіб соціально-психологічної підтримки, патріотичного ви ховання та формування внутрішньої стійкості особистості. Акцент зроблено на тому, що в умовах невизначеності та постійної загрози саме профорієнтація дозволяє молоді бачити перспективу, пла нувати власне майбутнє та залишатися емоційно стійкими.
У дослідженні проаналізовано ключові функції профорієнтаційної роботи: зниження тривож ності, розвиток життєвих і комунікативних навичок, підтримка ментального здоров’я, збереження освітнього потенціалу прифронтових територій, а також протидія міграційним настроям та «відтоку мізків». Окремо підкреслено роль патріотичного змісту профорієнтаційної роботи, яка формує в учнів почуття відповідальності за долю країни та усвідомлення важливості власного внеску у її відбудову.
У центрі уваги - досвід Харківського національного медичного університету, викладачів кафедри медичної та біоорганічної хімії, які системно та цілеспрямовано реалізують профорієнтаційні ініціативи, адаптовані до умов воєнного часу. Висвітлено приклади проведених заходів: дистанційній очні зустрічі з учнями харківських ліцеїв, ознайомчі лекції, освітньо-професійні тренінги з домедичної допомоги, інтерактивні бесіди на тему здорового способу життя. Наголошено на важливості участі здобувачів освіти ХНМУ в цих заходах, що забезпечує діалоговий підхід, сприяє формуванню довіри між закладами освіти та створенню позитивного іміджу медичного вишу.
У підсумку доведено, що профорієнтаційна діяльність у прифронтових умовах - це не просто освітня робота, а стратегічний інструмент національного відновлення, що сприяє вихованню по коління, здатного не лише обирати професію, а й усвідомлено будувати майбутнє своєї держави.

РОЛЬ ОСВІТНІХ І ПСИХОЛОГІЧНИХ СТРАТЕГІЙ У РОЗВИТКУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ПРАЦІВНИКІВ IT-ГАЛУЗІ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Олег Шаповалов — 2025-07-03

У статті розглянуто проблему професійного вигорання в галузі інформаційних технологій (IT) через призму розвитку стресостійкості та соціальної підтримки працівників. Зазначено, що специфіка IT-середовища висока інтенсивність праці, багатозадачність, технологічні зміни та соціальна ізоляція суттєво підвищує ризик емоційного виснаження. Актуалізовано необхідність комплексного підходу до профілактики професійного вигорання через поєднання освітніх і психологічних стратегій.
Методологія дослідження базувалася на теоретичному аналізі сучасних зарубіжних і вітчиз няних наукових праць, систематизації результатів емпіричних досліджень, порівняльному аналізі освітніх та психологічних інтервенцій і моделюванні інтегрованої стратегії профілактики вигорання для IT-сфери. Основну увагу приділено джерелам, опублікованим упродовж останніх 5–10 років, що забезпечило актуальність та наукову валідність узагальнень.
Результати дослідження показали, що освітні стратегії (тренінги резилієнтності, цифрові програми, microlearning) ефективно формують навички саморегуляції та стрес-менеджменту серед працівників. Психологічні стратегії (майндфулнес, когнітивно-поведінкові інтервенції, програми підтримки ментального здоров’я) сприяють зниженню рівня емоційного виснаження та розвитку емоційної гнучкості. Водночас організаційний рівень підтримки відіграє вирішальну роль у стабільності результатів. На основі аналізу розроблено авторську модель інтеграції освітніх та психологічних стратегій, що охоплює індивідуальний, міжособистісний та організаційний рівні впливу.
У висновках наголошено, що комплексне впровадження освітніх і психологічних заходів дозволяє не лише знизити ризик професійного вигорання, а й сприяє формуванню стійкого, інноваційного та психологічно безпечного корпоративного середовища в IT-компаніях. Перспективою подальших досліджень визначено емпіричну апробацію запропонованої моделі та розробку діагностичних інструментів оцінки її ефективності.

ПРОФЕСІЙНІ НАМІРИ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ: МОТИВАЦІЯ, ОЧІКУВАННЯ ТА ГОТОВНІСТЬ ПРАЦЮВАТИ ВЧИТЕЛЕМ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ НАВЧАННЯ

Ярослава Шведова — 2025-07-03

Стаття досліджує професійні наміри студентів педагогічних спеціальностей в Україні, зосере джуючись на їхній мотивації, очікуваннях та готовності працювати вчителем після закінчення навчання. Актуальність теми зумовлена трансформаційними процесами в сучасній українській освіті та вирішальним впливом професійної зрілості майбутніх педагогів на якість національної освіти. Автори підкреслюють необхідність ґрунтовного вивчення цих факторів для вдосконалення змісту й технологій професійної підготовки майбутніх учителів.
У статті представлено огляд наукових праць, що стосуються проблеми професійної мотивації та готовності майбутніх учителів. Сучасні дослідження висвітлюють необхідність безперервного професійного розвитку, науково-методичної діяльності, інноваційної активності та адаптації до змін в освітньому середовищі, зокрема впровадження ІКТ. Також розглянуто вплив загальноосвітніх викликів, таких як пандемія COVID-19 та військові дії, а також реформ (НУШ) на формування очікувань студентів. Зроблено висновок, що професійні наміри є результатом взаємодії класичних педагогічних ідей та сучасних освітніх реалій, що вимагає від майбутнього вчителя творчості, безперервного навчання та адаптивності.
З метою емпіричного вивчення професійних намірів, мотивації та рівня готовності до педагогічної діяльності було проведено анонімне онлайн-опитування серед 100 студентів педагогічних спеціальностей з різних міст України: Харкова, Києва, Дніпра та Полтави. Використовувався кількісно-опитувальний метод із застосуванням онлайн-інструменту Google Forms. Анкета містила як закриті, так і відкриті запитання, що дозволило поєднати структуроване опитування та контент-аналіз вільних відповідей. Опитувальник охоплював блоки, що стосувалися мотивації вибору професії, очікувань від майбутньої діяльності, планів щодо працевлаштування, чинників, що можуть перешкоджати реалізації професії, а також самооцінки професійної готовності. Вибірка була сформована методом випадкової вибірки через онлайн-спільноти та соціальні мережі, забезпечуючи широке охоплення студентів різних курсів та регіонів.
Основними мотивами вибору професії виявилися бажання працювати з дітьми («покликання») та стабільність роботи в освіті. Близько половини студентів вказали ці внутрішні мотиви. Понад 60% респондентів вважають свій вибір професії усвідомленим. Найпоширенішими очікуваннями від професії були гнучкий графік роботи та канікули, а також можливість особистісного зростання та самореалізації через навчання дітей. Очікування високої зарплати та суспільної поваги були менш вираженими. Приблизно половина студентів висловила однозначну готовність працювати в школі після випуску, ще 25–30% – тимчасово. Близько 10–15% не планують працювати за фахом.
Серед перешкод та недоліків професії найчастіше називалися низька заробітна плата, велике емоційне навантаження та стрес, відсутність підтримки з боку адміністрації чи держави, а також недостатня практична підготовка під час навчання. Більшість студентів оцінили себе як частково готових до роботи вчителем (менше 25% вважають себе повністю готовими). Серед пропозицій для підвищення мотивації та готовності студенти виділяли: підвищення зарплат, додаткову педагогічну підтримку та наставництво, практичне вдосконалення підготовки (більше практики в школі), а також підвищення суспільного визнання та поваги до вчителя.
Опитування показало, що майбутні педагоги мають значне зацікавлення у вчительській діяльності, проте це поєднується з усвідомленням існуючих труднощів (фінансових, організаційних питань) та відчуттям недостатньої підготовки. Ці висновки дозволяють підкреслити важливість посилення матеріальної підтримки, покращення практичного навчання та розвитку системи наставництва для закріплення молодих педагогів у професії та реалізації їхнього мотиваційного потенціалу.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Оксана Штонда — 2025-07-03

У сучасних умовах форсованого розвитку інклюзивної освіти у вищій школі виникає необхідність безперервного пошуку доцільних та гнучких рішень у виборі технологій, методів та засобів навчання. Потрібне детальне вивчення, розробка та впровадження конкретних технологій, що за безпечують діяльнісне та ефективне включення здобувачів з особливими освітніми потребами до освітнього процесу. У зв’язку з цим основною проблемою є вибір викладачем дидактичних методів, засобів та технологій, що дозволяють організувати процес навчання з належним ступенем результативності для всіх здобувачів, зокрема й здобувачів з особливими освітніми потребами. Сучасна інклюзивна освіта передбачає усунення інформаційних перешкод для засвоєння знань, що забез печується активним включенням до навчального процесу дистанційних технологій. При цьому повний перехід у дистанційний формат негативно позначається на процесі соціальної адаптації осіб з особливими освітніми потребами, тому найприйнятнішим є розумне поєднання онлайн та офлайн форм навчання.
Метою статті є дослідження та обґрунтування особливостей організації змішаного навчання математики для здобувачів із особливими освітніми потребами з метою підвищення ефективності їхньої освіти та інтеграції в освітнє середовище.
Матеріали і методи. Для проведення даного дослідження було застосовано в комплексі наступні методи: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, систематизація та узагальнення різних поглядів щодо інноваційних підходів до організації змішаного навчання студентів з особливими освітніми потребами.
Результати дослідження. Авторами виявлено особливості організації змішаного навчання математики здобувачів з особливими освітніми потребами, які передбачають умови збалансування онлайн та офлайн навчання. Охарактеризовано ролі учасників змішаного навчання з погляду актив ного типу педагогічної взаємодії. Розглянуто сутність навчального процесу у змішаному форматі. Обґрунтовано необхідність комплексного вибору активних та інтерактивних методів педагогічної взаємодії для здійснення результативного взаємозв’язку здобувачів з викладачами та один з одним.
Висновки. Змішане навчання математики для здобувачів освіти з особливими освітніми по требами – це не просто комбінування онлайн та офлайн форматів, а цілісна стратегія, що вимагає глибокої індивідуалізації, гнучкості та використання адаптивних технологій. Вона дозволяє створити інклюзивне освітнє середовище, де кожен здобувач, незалежно від своїх особливостей, може досягти успіху в опануванні математики.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В КНР: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Rui Chen — 2025-07-03

У статті представлено інтегративне дослідження цифрової трансформації фізичного виховання (ФВ) у Китаї під час та після пандемії COVID-19. У роботі поєднано систематичний огляд 48 емпіричних досліджень (2019–2025) із методом експертного опитування (Delphi), що охопив 18 фахівців усфері фізичного виховання та освітніх технологій Китаю. Теоретичну основу дослідження становлять концепції цифрової трансформації, модель TPACK та теорія самовизначення, що дозволяє здійснити трирівневий аналіз (політика, педагогіка, мотивація).
У вступі висвітлено національні реформи (зокрема «План інформатизації освіти 2.0», «Здоровий Китай 2030»), що підкреслюють необхідність інтеграції цілей щодо фізичної активності з цифровими освітніми платформами. ФВ розглядається як стратегічний інструмент для розвитку системи громадського здоров’я та «розумної освіти».
У розділі огляду літератури систематизовано дані про використання цифрових інструментів, зокрема зворотного зв’язку на основі штучного інтелекту, сенсорів та віртуальної реальності. Зазначається помірний позитивний ефект щодо залученості студентів і фізичної форми, але водночас виявлено системні обмеження: низька цифрова грамотність педагогів і слабка технічна інфраструктура в сільських регіонах.
Методологія базується на змішаному підході: (1) систематичний огляд досліджень у галузі ФВ із використанням цифрових технологій; (2) триетапне експертне опитування для виявлення практичних викликів і педагогічних пріоритетів. Якість оцінювалася за протоколами PRISMA та CASP.
У результатах виокремлено чотири сфери: (1) інфраструктура та доступ, (2) педагогічний дизайн і залучення учнів, (3) показники здоров’я та психологічного стану, (4) управління та професійний розвиток. Серед ключових проблем – нерівномірне покриття інтернетом, низька техноефективність учителів і зниження залученості в ігрофікованих програмах.
У дискусії наголошено на розриві між державними амбіціями та практичними можливостями реалізації на місцях. Серед рішень – підвищення цифрової кваліфікації викладачів, інвестиції в сільську інфраструктуру та інтеграція ігрових застосунків у навчальні програми.
У висновку стверджується, що узгодження політики, педагогіки та мотивації є ключовим для ефективного масштабування цифрового ФВ. За умови належної реалізації, воно може покращити фі
зичну форму, моторні навички та психологічне благополуччя, втілюючи концепції «Здоровий Китай 2030» та «Розумна освіта» в одній навчальній сфері.

ВІД ТРАДИЦІЇ ДО ІННОВАЦІЙ: ЕВОЛЮЦІЯ ОСВІТНІХ ПРАКТИК

Михайло Кузнєцов — 2025-07-03

Це есе досліджує внесок Йоганна Песталоцці, Горація Манна та Джона Дьюї, а також сучасні тенденції в педагогіці, з акцентом на студентоцентрованому навчанні, інтеграції технологій та інклюзивній освіті. Робота кожної історичної постаті заклала фундаментальні принципи, які резонують у сучасній освітній практиці.
Сучасна педагогіка, що виникла наприкінці 19-го - на початку 20-го століття, являє собою пе рехід від передачі знань до студентоцентрованої, технологічно-орієнтованої та інклюзивної освіти. У цій статті досліджується еволюція сучасних методів викладання, аналізуючи фундаменталь ний внесок Йоганна Песталоцці, Горація Манна та Джона Дьюї, а також їхній тривалий вплив на сучасну педагогічну практику. У ній досліджується, як цілісне, сенсорно-орієнтоване навчання Песталоцці, пропаганда Манном загальної державної освіти та прогресивний, емпіричний підхід Дьюї сформували студентоцентровану, технологічно-орієнтовану та інклюзивну освіту у 21-му столітті. У дослідженні також розглядаються сучасні тенденції, такі як диференційоване навчання, інтеграція технологій та інклюзивна педагогіка, підкреслюючи їхню відповідність історичним принципам та
їхню роль у вирішенні сучасних проблем, таких як нерівність в освіті та ізоляція учнів.
Мета цього дослідження полягає в тому, щоб надати освітянам всебічне розуміння того, як історичні педагогічні основи можуть формувати справедливі та ефективні стратегії навчання в глобалізованому, технологічно керованому світі. Синтезуючи інноваційні підходи Песталоцці, Манна та Дьюї із сучасними методологіями, стаття має на меті подолати розрив між традиційною та сучасною освітньою практикою, забезпечуючи актуальність та адаптивність у задоволенні різноманітних потреб учнів. Вона прагне підкреслити застосовність історичних принципів цілісного розвитку, універсального доступу та емпіричного навчання у сприянні динамічному навчальному середовищу, яке інтегрує практики, засновані на доказах, технології та інклюзивність, зрештою готуючи учнів до викликів 21-го століття.

НЕЙРООСВІТА ТА КОГНІТИВНЕ НАВАНТАЖЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І ПЕДАГОГІЧНІ ІМПЛІКАЦІЇ У ВИЩІЙ ОСВІТІ

Наталія Лук’яненко — 2025-07-03

Зростаюча інтеграція нейронаукових знань у сферу освіти сприяла формуванню міждисциплінарного напряму — нейроосвіти, що прагне узгодити педагогічні стратегії з емпіричними уявлен нями про функціонування мозку. У контексті вищої освіти, де когнітивне навантаження є значним і різноманітним, актуальність нейроосвіти особливо виразна. У цій статті досліджуються педагогічні наслідки застосування теорії когнітивного навантаження (CLT) як теоретичної основи для проєк тування освітніх практик, що сприяють глибинному навчанню — під яким мається на увазі довготри вале, переносне засвоєння знань і навичок через усвідомлену когнітивну активність.
Дослідження ґрунтується на концептуально-аналітичній методології та синтезі сучасних міжнародних наукових джерел, опублікованих протягом останнього десятиліття. Спираючись на емпіричні й теоретичні напрацювання в галузі когнітивної психології та освітньої науки, автор розкриває, як трикомпонентна модель когнітивного навантаження — внутрішнє, зовнішнє та конструктивне — може бути використана для структуризації, послідовного подання й ефективного опрацювання складного академічного матеріалу. Особливу увагу приділено інструментам навчання, таким як сег ментування, сигналізація, подвійне кодування та відтворювальна практика, що сприяють оптимізації когнітивної обробки та підвищенню ефективності робочої пам’яті студентів.
Результати засвідчують необхідність переосмислення викладацької практики у вищій школі через призму нейронаукових підходів, з акцентом на зменшення зайвого когнітивного навантаження та активне формування когнітивних схем і переносу знань. У статті підкреслюється важливість когнітивної регуляції, керування увагою та емоційної залученості як посередницьких чинників академічної успішності. У підсумку запропоновано низку доказових принципів для проєктування на вчальних програм, узгоджених із когнітивними можливостями студентів, і окреслено потребу в інтеграції нейродидактичної компетентності в підготовку майбутніх викладачів.

ПРАВОВІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АВТОНОМІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ У МІНЛИВОМУ КОНТЕКСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олексій Наливайко — 2025-07-03

Україні в умовах швидкозмінного контексту вищої освіти, сформованого глобалізацією, цифровіза цією, війною та реформою політики. Університетська автономія, що охоплює академічний, організаційний, фінансовий та кадровий аспекти, є фундаментальним принципом забезпечення якості, адаптивності та стійкості систем вищої освіти. Хоча Закон України «Про вищу освіту» 2014 року формально гарантує широку інституційну автономію, її практична реалізація залишається непослідовною через суперечливі правові норми, надмірне бюрократичне регулювання та відсутність ефектив
них гарантій від політичного втручання.
У статті пропонується багатотеоретична основа, що ґрунтується на державній політиці (теорія принципала-агента), правовому конституціоналізмі та управлінні освітою (трикутник координації Кларка), для аналізу розбіжності між де-юре та де-факто автономією. Вона також спирається на філософські перспективи Гумбольдта для посилення етичного імперативу інституційної незалежності. Порівняльний огляд міжнародної практики, зокрема Німеччини, Сполучених Штатів, Фінляндії та Австрії, розкриває практичні стратегії, які Україна може адаптувати до реалій воєнного часу.
У статті пропонуються комплексні правові та інституційні реформи, включаючи гармонізацію нормативних актів, кодифікацію процедурної автономії, створення незалежних механізмів нагляду та гнучке фінансове управління через контракти, що базуються на результатах діяльності. Акцент робиться на необхідності адаптивних правових рамок, що реагують на кризові умови та регіональні відмінності. У висновках обґрунтовується необхідність багаторівневої моделі автономії, яка поєднує інституційну свободу з підзвітністю та стійкістю. Така модель є важливою не лише для підвищення якості академічної діяльності та інновацій, але й для захисту демократичних цінностей та відновлен
ня інтелектуальної інфраструктури України на етапі післявоєнного відновлення.

ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ В ГУМАНІТАРНИХ НАУКАХ: ТЕНДЕНЦІЇ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

Михайло Зуєв — 2025-07-03

У статті досліджується трансформація гуманітарної освіти в українських університетах через впровадження моделей змішаного навчання. Змішане навчання, яке поєднує традиційне ауди торне викладання з цифровими технологіями, стало педагогічною необхідністю в умовах пандемії COVID-19 та геополітичної нестабільності в Україні. Дослідження базується на змішаному методо логічному підході, що включає опитування 40 викладачів і 200 студентів, а також глибинні інтерв’ю та фокус-групи. Результати показують, що, хоча обидві групи визнають суттєві переваги гнучкість, зростання залученості та розвиток цифрової грамотності існують і серйозні виклики. Серед них: не
достатня підготовка викладачів до цифрової педагогіки, збільшене навантаження, нерівний доступ до інфраструктури та зменшення міжособистісної взаємодії. У статті висвітлюється, як викладачі адаптували свої стратегії викладання, використовуючи перевернуті класи, інтерактивні оцінювання та мультимедійні ресурси. Студенти зазначають вищий рівень комфорту в асинхронному навчанні та зростання мотивації за умов наявності інтерактивних та ігрових елементів. Отримані результати підкреслюють необхідність стратегічного планування, інституційної підтримки та розробки націо нальної політики для сталого розвитку цифрової трансформації в галузі гуманітарної освіти.