Проблеми безперервної географічної освіти і картографії

Ґрунтова карта в системі сталого управління земельними ресурсами громад (на прикладі Одеської області)

Анастасія Алєксєєнко, Андрій Буяновський — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою цієї статті є аналіз проблем ґрунто- і землекористування на регіональному та локальному (територіальні громади) рівнях та необхідність оновлення ґрунтових карт як інструментів сталого управління земельними ресурсами (на прикладі Одеського регіону).

Основний матеріал. У статті висвітлено аналіз сучасних проблем сталого ґрунтокористування в системі управління земельними ресурсами регіонального і локального (місцевого) рівнів на прикладі Одеської області. Проаналізовано основні правові та еколого-економічні аспекти землекористування на прикладі Одеського регіону. Констатується, що наявні матеріали про ґрунти в межах територій новостворених у 2020 році в рамках адміністративної реформи громад потребують оновлення та актуалізації. Земельні ресурси регіону характеризуються високою часткою земель сільськогосподарського призначення, на сільськогосподарські угіддя з яких приходиться 78% від загальної площі.

Переважання в структурі земельного фонду ріллі (80% від сільгоспугідь) при незначній лісистості (6%) і критично малому заповідному фонді (5%) в умовах кліматичних змін та воєнного стану обумовлює виклики щодо ефективності господарювання та дотримання стандартів екологічної безпеки в системі землекористування. З метою сталого управління земельними ресурсами ґрунтові карти регіону та громад мають стати головними інструментами геопросторової семантики.

Висновки. Рекомендується в сучасних умовах правового режиму воєнного стану використання на місцевому рівні з метою сталого землекористування наявних відкритих геоінформаційних додатків. В системі стратегічного планування регіонального рівня вкрай необхідно створення дорадчих служб на базі провідних закладів вищої освіти, наукових установ з залученням представників влади та громадськості, серед завдань діяльності яких буде стале ґрунтове управління. Запропоновано напрями та шляхи щодо сталого використання ґрунтово-земельних ресурсів регіону та її громад в контексті кліматичних змін та обраного курсу України на імплементацію європейських екологоврівноважених політик.

Оцінка відповідності геопорталів цілям сталого розвитку

Антон Ачкасов — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Мета дослідження. Проаналізувати світовий та вітчизняний досвід розроблення геопорталів і їх відповідність цілям сталого розвитку.

Основний матеріал. Розглянуто можливість використання геопросторових даних для моніторингу здійснення Цілей сталого розвитку та їх перевага у порівнянні з традиційними статистичними даними. Прослідковано еволюцію геопросторових даних від паперового вигляду до сучасних інфраструктур на прикладі зарубіжного та вітчизняного досвіду. Проаналізовано сучасний досвід створення інфраструктур геопросторових даних та впровадження геопорталів, як точки доступу до геоінформаційних даних. Зроблено огляд основних державних геопорталів України та їх відповідність Цілям сталого розвитку.

Висновки. Доведено, що геоінформаційні дані геопорталів можуть використовуватися як альтернативні дані для аналітичного моніторингу реалізації Цілей сталого розвитку (ЦСР) на державному рівні. Встановлено, що використання передових засобів збору геопросторових даних забезпечує високу точність фіксації змін у географічному просторі. Геопортал НІГД є найефективнішим інструментом забезпечення держави точними геопросторовими даними в Україні. Проведена оцінка підтвердила високий потенціал системи у моніторингу сталого розвитку: виявлено відповідність функціоналу та наповнення геопорталу 11 із 17 глобальних цілей. Такий підхід створює надійну базу для відстеження досягнення ЦСР, відповідає вимогам європейської інтеграції та формує прозоре середовище для ефективного відновлення національної інфраструктури. Запропоновано створення спеціалізованого трансформаційного центру для розробки геопросторових індикаторів ЦСР, що базуватиметься на кращому світовому досвіді.

Геоінформаційний аналіз вітроенергетичного потенціалу Житомирської області

Олександр Гарбар, Діана Гарбар — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою цієї роботи є проведення комплексної геоінформаційної оцінки вітроенергетичного потенціалу Житомирської області з використанням сучасних ГІС-технологій та даних дистанційного зондування, ідентифікація придатних територій на основі багатокритеріального аналізу обмежень та розробка рекомендацій щодо їх раціонального використання в енергетичній галузі, що забезпечить баланс між енергетичною доцільністю та екологічною безпекою.

Основний матеріал. У роботі обґрунтовано вибір критеріїв оцінки, що включають технічні параметри (швидкість вітру, близькість до електромереж) та екологічні детермінанти (відстань до об’єктів ПЗФ, лісових масивів та шляхів міграції авіафауни). У дослідженні проаналізовано територіальний розподіл вітрових ресурсів Житомирщини в контексті сучасних викликів енергетичної безпеки України. Попри помірні вітрові характеристики регіону, доведено доцільність розвитку вітроенергетики як альтернативи конфліктному освоєнню ландшафтів Карпатського регіону.

На основі багатокритеріального аналізу (WLC) ідентифіковано найбільш перспективні зони для розміщення ВЕС. Встановлено, що загальна площа високопридатних територій становить 264,41 га, які локалізовані переважно у південній частині області (Бердичівський та Житомирський райони) та на лесових островах Словечансько-Овруцького кряжу. Особливу увагу приділено верифікації результатів через зіставлення з наявними інвестиційними планами громад (зокрема Барашівської ТГ).

Висновки. У процесі дослідження розроблено серію тематичних карт, що візуалізують придатність територій за ступенем перспективності для будівництва ВЕС. Визначено, що лідерами за площею високопридатних земель є Краснопільська, Ружинська та Вчорайшенська громади. Сформовані результати мають прикладне значення для суб’єктів господарювання при виборі стартових майданчиків, органів місцевого самоврядування — для просторового планування громад, а також для освітнього процесу при вивченні прикладних аспектів картографії та сталого розвитку регіону.

Учителям географії про практику та критерії визначення витоків найбільших річок світу та Карпатського регіону

Йосип Гілецький, Ірина Закутинська — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою цієї статті є обґрунтування необхідності використання гідрографічного підходу (визначення довжини за найвіддаленішим витоком) при встановленні параметрів річкових систем, проінформувати учителів про сучасні дослідження витоків найбільших річок світу (Нілу, Амазонки, Дунаю), а також Карпатського регіону України.

Основний матеріал. У статті розглядається актуальна проблема визначення витоку та загальної довжини річок у випадках, коли історична назва водотоку не збігається з його найвіддаленішою точкою в басейні. У статті проаналізовано термінологічну базу поняття «витік», яка доводить, що злиття двох річок не слід вважати початком природного водотоку, а лише місцем зміни назви. На основі аналізу міжнародних досліджень та сучасних картографічних ресурсів (OpenTopoMap, Google Earth) деталізовано структуру верхів’їв Нілу та Амазонки, а також Дунаю. Особливу увагу приділено річкам Українських Карпат. На прикладах басейнів Тиси, Дністра та Бистриці показано, як гідрографічна довжина (із врахуванням найдовшого витоку) відрізняється від офіційно прийнятих даних. У роботі сформульовано п’ять ключових критеріїв (морфометричний, геоморфологічний, гідрометричний, площадний та геологічний), за якими слід ідентифікувати основний витік. Матеріали статті мають практичне значення для вчителів географії, студентів та дослідників-краєзнавців при вивченні місцевої гідромережі.

Висновки. Інформація оприлюднена у статті про витоки річок, критерії їх визначення має наукову та методичну цінність для вчителя географії. Вона виходить за межі «сухої» статистики підручників і дозволяє перетворити вивчення гідрографії на справжнє наукове дослідження.

Екологічний стан основних водних об’єктів Харківської області в умовах активних бойових дій

Святослав Дмітрієв, Світлана Решетченко, Вардуі Маргарян — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою цієї статті є дослідження динаміки кліматичних, гідрологічних та екологічних показників у межах Харківської області впродовж періоду 1961-2020 рр., оцінка впливу бойових дій на загальний екологічний стан водних екосистем і порівняння сучасних тенденцій із прогнозованими сценаріями, створеними до початку повномасштабного вторгнення.

Основний матеріал. Дане дослідження є продовженням вивчення зміни екологічного стану басейну Сіверського Дінця, що було розпочате до початку повномасштабного вторгнення з боку рф. Були обраховані прогнозні тенденції щодо ролі кліматичного фактору у змінах характеристик водного режиму основних водотоків Харківської області, і тому актуальним завданням є переоцінка і порівняння дослідженої динаміки із фактичними процесами, що мають місце після 2022 р. Проблема забезпеченості населення, економічного комплексу придатних до використання водних ресурсів на регіональному рівні є значущою для визначення стійкості розвитку досліджуваної території. В умовах активних бойових дій дане питання набуло особливе значення, оскільки воно напряму пов’язане із прогнозуванням стратегій післявоєнного відновлення території. У зв’язку із обмеженим доступом до сучасних даних на території Харківської області, важливим завданням є пошук альтернативних шляхів вивчення цих показників. Сучасні технології дистанційного зондування Землі дозволяють узагальнено оцінити процеси, які відбуваються із водними об’єктами Харківщини.

Стратегічно важливе значення подібних досліджень обумовлюється тим, що питання водозабезпечення другого за чисельністю населення міста України є суттєвим індикатором, який може продемонструвати ті проблеми, з якими стикнулася значна частина України як в умовах сучасних кліматичних змін, так і активних військових дій. Крім того, воно чітко вписується у рекомендації, запроваджені в рамках Європейської Водної Директиви 2003 р., а також Цілей Сталого розвитку до 2030 р., де доступ до чистої питної води є одним із ключових завдань на наступне десятиліття.

Висновки і подальші дослідження. В результаті проведених досліджень була отримана серія картографічних творів, що ілюструють актуальний екологічний стан водних об’єктів Харківської області, вплив сучасних кліматичних трендів. У статті розглянуто порівняння обрахованих до війни прогностичних трендів зміни стану водних екосистем із сучасними процесами, спричиненими активними бойовими діями.

Кон’юнктура регіональних ринків праці України: освітньо-кваліфікаційний вимір

Олександр Думнов, Катерина Сегіда — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є оцінка кон’юнктури регіональних ринків праці України на основі аналізу відповідності структури попиту і пропозиції робочої сили та виявлення просторових особливостей їхнього прояву.

У статті проаналізовано структуру попиту і пропозиції робочої сили за освітньо-кваліфікаційними характеристиками, досліджено роль освітнього потоку у відтворенні дисбалансів, а також оцінено просторову диференціацію ринку праці на прикладі найбільших міст України з використанням системи індикаторів, таких як Індекс структурної невідповідності, Регіональний індекс напруженості ринку праці, Інтегральний індекс невідповідності тощо. Інформаційну базу сформовано шляхом інтеграції даних Державної служби статистики України, Державної служби зайнятості, аналітики Work.ua, матеріалів міжнародних організацій і урядових документів. Встановлено, що попит зосереджений у сегменті прикладних, технічних і виробничих компетенцій, тоді як пропозиція формується переважно за рахунок осіб із вищою освітою. Розрахований індекс структурної невідповідності свідчить про стійкий, але помірний дисбаланс. Доведено, що освітньо-кваліфікаційна невідповідність має відтворювальний характер і посилюється інерційністю освітньої системи та низькою готовністю населення до перекваліфікації. Виявлено виражену просторову диференціацію ринку праці та обґрунтовано типологію регіональних ринків. Встановлено, що зі зниженням індексу напруженості ринку праці зростає рівень невідповідності.

Висновки і подальші дослідження. Зроблено висновок, що ринок праці України функціонує в умовах просторово та структурно диференційованого дефіциту відповідних навичок, що потребує узгодження розвитку системи освіти, політики зайнятості та регіонального відновлення.

Геопросторовий аналіз впливу бойових дій на стан лісових заказників «Дібрівський» та «Новопавлівський» (за даними 2024-2025 рр.)

Софія Іваненко, Борис Шуліка — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є геопросторовий аналіз та комплексна оцінка екологічних наслідків воєнного впливу на лісові екосистеми заказників «Дібрівський» та «Новопавлівський» (Дніпропетровська область). Дослідження спрямоване на визначення ступеня пошкодження та деградації лісового покриву в період 2024–2025 рр. із застосуванням методів дистанційного зондування Землі, які наразі є єдиним безпечним джерелом об’єктивних даних про стан територій, де ведуться активні бойові дії.

Основний матеріал. У рамках дослідження застосовано методику порівняльного аналізу мультиспектральних космічних знімків супутника Sentinel-2 за жовтень 2024 та 2025 років. Для ідентифікації змін обраховано та класифіковано різницеві значення спектральних індексів: нормалізованого коефіцієнта вигорання (NBR) для виявлення пірогенних пошкоджень та нормалізованого вегетаційного індексу (NDVI) для оцінки біомаси. Валідацію результатів здійснено через зіставлення з архівними даними теплових аномалій NASA FIRMS та картами бойових дій DeepStateMAP. Геоінформаційний аналіз дозволив встановити, що станом на кінець 2025 року 66,5% площі лісових масивів перебуває у стані критичного екологічного стресу. Виявлено специфіку пошкоджень: індекс NBR зафіксував відсутність зон повного вигорання (клас 5 склав 0%) та переважання низького ступеня пошкодження (49,5%), що свідчить про локальний характер низових пожеж. Водночас індекс NDVI відобразив масштабне пригнічення фізіологічного стану рослинності. Встановлено, що площа зон фізичного знищення біоценозу (вирви, фортифікації, епіцентри вибухів) становить лише 1,2% від загальної території.

Висновки. Результати дослідження підтвердили, що ключовим чинником деградації досліджуваних об’єктів ПЗФ є накопичувальний ефект впливу бойових дій (дія ударних хвиль, пошкодження кори дерев уламками, рух важкої техніки), а не лише прямий пірогенний вплив. Відсутність тотального знищення деревостану вказує на наявність потенціалу до природного відновлення екосистем після демілітаризації територій. Використання комбінації спектральних індексів NBR та NDVI довело свою ефективність для дистанційної фіксації екологічних збитків та моніторингу біорізноманіття в умовах воєнних дій.

Аналіз геологічного середовища кімберлітових трубок кратону Слейв (Канада)

Андрій Лунячек — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є виявлення критеріїв алмазоносності шляхом порівняльного аналізу просторового розміщення кімберлітових трубок кратону Слейв з різним вмістом алмазів за такими ознаками, як вік і тип вміщуючих порід і відстань до залізорудних формацій.

Основний матеріал. У статті здійснено аналіз геологічного оточення кімберлітових трубок кратону Слейв з різним рівнем алмазоносності. Проведено якісне порівняння основних кімберлітових полів, що надало можливість виокремити відмінні риси ділянок з промисловими родовищами алмазів. Сформовано базу даних із 196 трубок, що дало змогу провести кількісний статистичний аналіз залежностей між алмазоносністю та параметрами геологічного оточення. Показано, що всі промислові родовища кратону (Д’явік, Екаті, Снеп Лейк, Гаччо К’ю) пов’язані виключно з неоархейським фундаментом (2,8–2,5 млрд років), що вказує на вирішальну роль пізньоархейських тектоно-магматичних подій у формуванні умов, сприятливих для кристалізації алмазів. Виявлено виразну концентрацію промислових алмазоносних трубок у межах полів калієвих гранітоїдів, що узгоджується з моделлю калієвого метасоматозу та концепцією «каналізованої дегазації» пізнього архею. Встановлено, що кімберлітові трубки відсутні на відстані менш ніж 20 км від поверхневих виходів залізорудних формацій, тоді як найбільша кількість промислових трубок зосереджена на відстані 100–146 км, що узгоджуються з субдукційною моделлю походження алмазів, згідно з якою залізорудні формації позначають верхній край похило зануреної океанічної плити, тоді як алмазоутворення відбувалося поруч з її нижньою частиною.

Висновки. Отримані результати дозволяють об’єднати різні гіпотези в єдину геодинамічну модель, де субдукція океанічної кори наприкінці неоархею призвела до вивільнення збагачених калієм флюїдів, калієвого метасоматозу літосферної мантії, земної кори та утворення алмазів. Сформульовано комплексний пошуковий критерій для промислових родовищ алмазів, що включає поєднання наступних параметрів: 1) неоархейський вік фундаменту континенту, 2) наявність полів калієвих гранітоїдів та калієвих метасоматитів, 3) розташування на відстані ~100–140 км від виходів залізорудних формацій на поверхню. Застосування цього підходу має важливе значення для оптимізації пошуково-розвідувальних робіт на алмази як у межах Слейва, так і в інших докембрійських кратонах світу, зокрема, для виявлення потенційних алмазоносних районів у межах Українського щита.

Потенціал практико-орієнтованого навчання в Living Labs у формуванні компетентностей природничих і аграрних спеціальностей

Надія Максименко, Анастасія Клєщ — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є теоретичне обґрунтування необхідності впровадження LL як критично важливого середовища для формування практико-орієнтованих компетентностей, визначених національними стандартами вищої освіти для спеціальностей «Екологія», «Географія» та «Агрономія» на бакалаврському та магістерському рівнях.

Методи дослідження. Ключовим методом дослідження виступив контент-аналіз компетентностей освітніх стандартів спеціальностей «Екологія», «Географія» та «Агрономія» бакалаврського і магістерського рівнів, а також порівняльний аналіз результатів декодування компетентностей.

Основний матеріал. Результати дослідження засвідчили, що найбільший потенціал інтеграції Living Labs мають магістерські програми, особливо зі спеціальності «Географія», де частка компетентностей із сильним і середнім зв’язком із LL становить 70–75%. Для бакалаврських програм характерне переважання компетентностей слабкого зв’язку з LL, що пояснюється домінуванням теоретичних та загальнонавичкових компонентів підготовки. Встановлено, що найтісніше з потенціалом Living Labs пов’язані фахові компетентності, орієнтовані на польові дослідження, міждисциплінарний синтез, роботу в реальному середовищі та проєктну діяльність. Водночас у більшості освітніх стандартів недостатньо представлені компетентності, пов’язані з комунікацією результатів і взаємодією зі стейкхолдерами.

Висновки. Проведений контент-аналіз компетентностей національних стандартів вищої освіти для спеціальностей «Екологія», «Географія» та «Агрономія» (бакалаврський та магістерський рівні) засвідчив, що найбільш затребуваними категоріями є міждисциплінарність (МД), реальний контекст (РК) та дослідницький характер (ДХ). Натомість комунікація результатів (КР) та проєктний підхід (ПР) мають значно нижчі показники, особливо на бакалаврському рівні. Підтверджено доцільність використання LL як інноваційного освітнього середовища для підготовки фахівців природничого та аграрного профілю та окреслено напрями його інтеграції в освітні програми відповідно до стандартів вищої освіти.

Просторові прояви перетуризму: глобальний досвід та українські реалії

Ассія Оноприєнко, Наталія Попович — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою цієї статті є дослідити перетуризм як сучасне явище шляхом визначення його критеріїв та індикаторів, аналізу глобальних прикладів його прояву, а також виявлення особливостей прояву перетуризму в Україні для обґрунтування підходів до збалансованого управління туристичними потоками.

Основний матеріал. Перетуризм – це ситуація, за якої кількість туристів перевищує екологічну, культурну, соціальну або економічну місткість дестинації, що спричиняє негативні наслідки для місцевих жителів, інфраструктури, природного середовища та загальної якості туристичного досвіду. Концепція перетуризму пов’язана з поняттям туристичної місткості дестинацій, яка охоплює фізичні, екологічні, соціальні та психологічні межі. Відповідно до міжнародних підходів, індикатори перетуризму поділяються на чотири основні категорії: економічні, соціокультурні, екологічні та управлінські (інституційні) індикатори. Кожна з цих категорій включає як кількісні, так і якісні показники, що відображають різні аспекти впливу туризму на дестинацію.

Явище перетуризму нині впливає майже на всі основні туристичні регіони світу. У міжнародній практиці проблема перетуризму вже тривалий час має чітко виражений характер, що підтверджується прикладами таких туристичних центрів, як Венеція, Барселона, Амстердам, Дубровник, острови Середземномор’я та інші популярні дестинації. У цих місцях надмірна концентрація туристів призвела до посилення соціальної напруги, комерціалізації міського простору, погіршення стану довкілля та зумовила необхідність запровадження спеціальних механізмів регулювання туристичних потоків.

Для України проблема перетуризму ще не досягла такого масштабу, як у провідних туристичних країнах Європи. Однак її локальні прояви вже спостерігаються в окремих дестинаціях. Розроблена карта «Податкові надходження від туризму в Україні у 2024 році» ілюструє просторові особливості розвитку туристичної сфери та динаміку її економічного внеску. Просторовий аналіз туристичних дестинацій України свідчить про високу концентрацію рекреаційних потоків у західному регіоні, вздовж узбережжя Чорного моря та у великих культурних центрах.

Висновки. Подолання проблеми перетуризму потребує комплексного управління туристичними потоками, яке включає географічний перерозподіл відвідувачів, регулювання короткострокової оренди, використання цифрового моніторингу, розвиток альтернативних маршрутів і залучення місцевих жителів до прийняття рішень.

Адаптація освітньо-наукової програми «Природокористування, ландшафтне планування та відновлення територій» до європейських стандартів

Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є показати яким чином при розробці освітньо-наукової програми «Природокористування, ландшафтне планування і відновлення територій» застосовано європейський досвід і якими компетентностями мають володіти випускники магістратури.

Основний матеріал. В сучасних реаліях України трансформувався зміст поняття «відновлення територій». На сьогодні це величезний міждисциплінарний напрям, який враховує географічні, екологічні, технологічні, соціально-економічні, юридичні та політичні аспекти. Освітянська сфера України не має спеціалістів з такою комплексною підготовкою. Це мають бути фахівці нового гатунку, свого роду «спеціалісти-універсали», які мають поєднувати знання з наук про Землю, екології, природокористування, ландшафтного планування, екологічного права, урбаністики тощо з найкращими європейськими практиками, інтенсивно використовувати європейський досвід. Така програма – це інвестиція в кадровий потенціал для проекту «Відбудова України».

У статті описано досвід розробки магістерської програми «Природокористування, ландшафтне планування та відновлення територій» в рамках спеціальності Е4 «Науки про Землю», зміст якої ґрунтується на глибокому аналізі освітніх програм з ландшафтного і екологічного планування європейських вищих навчальних закладів та ряду ЗВО України.

Дисципліни освітньої програми згруповані у шість розділів: природнича географія, екологія, екологічне планування та екологічна оцінка, геоінформатика і ДЗЗ, землекористування, екополітика та управління. Порівняння компетентностей цієї програми з компетентностями рекомендованими для освітніх програм спеціальності Екологія та Архітектура і містобудування, показав, що для підготовки фахівця широкого профілю в галузі ландшафтно-екологічного планування необхідна розробка міжгалузевої освітньої програми, яка б об’єднала знання і можливості фахівців вищевказаних трьох спеціальностей.

Висновки і подальші дослідження. 1. В умовах України підготовка спеціалістів в галузі природокористування, відновлення територій і ландшафтного планування є невідкладною задачею. 2. Як показує аналіз вітчизняного і європейського досвіду викладання освітніх програм в галузі ландшафтно-екологічного планування – підготовка фахівців з цього напрямку має бути міжгалузевою, тобто необхідно розробляти не тільки освітні програми в межах окремих спеціальностей, як то – «Екологія», «Науки про Землю» чи «Архітектура і містобудування», а й створювати міжпредметні програми, які б пропорційно, а не фрагментарно розкривали екологічні, природокористувацькі та тенологічні основи ландшафтного планування і відновлення територій. 3. Для таких програм бакалаврського чи/та магістерського рівнів мають бути спрощені умови ліцензування і акредитації. В іншому випадку, через адміністративні, організаційні та юридичні складнощі - жоден ЗВО України не зголоситься відкривати такі програми.

Трансформація навчального конструкту рекреаційного ландшафту в умовах відновлення територій України і відродження туризму

Юлія Прасул, Наталя Бубир, Сергій Куліш, Олександр Бубир, Андрій Чудінов — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Мета статті – обґрунтування трансформації навчального конструкту рекреаційного ландшафту в умовах відновлення територій та розроблення моделі його використання у географічній освіті.

Основний матеріал. Рекреаційний ландшафт – це вид природно-антропогенного ландшафту з рекреаційними властивостями, здатністю до надання культурних екосистемних послуг та рекреаційною ємністю території, що сформувався під дією процесів ландшафтної самоорганізації та антропогенного перетворення. Визначено, що сучасні трансформаційні процеси, спричинені воєнними діями, змінюють структуру, функції та доступність рекреаційних ландшафтів, формуючи нові типи територій – порушені, трансформовані, обмежено доступні. Обґрунтовано необхідність переходу від класичного описово-класифікаційного підходу до моделі навчання, орієнтованої на роботу з динамічними просторовими системами та ухвалення рішень в умовах невизначеності. Встановлено, що рекреаційний ландшафт як навчальний конструкт забезпечує формування просторового, системного та проєктного мислення студентів, розвиток навичок аналізу трансформованих територій, моделювання сценаріїв відновлення територій і відродження туризму. Важлива роль цифрових інструментів – ГІС, ДЗЗ, цифрові моделі місцевості, віртуальні екскурсії, цифрові двійники, засоби віртуальної реальності. Запропоновано концептуальну модель трансформації навчального конструкта рекреаційного ландшафту, що охоплює етапи сприйняття, структурного та функціонального аналізу, оцінювання і проєктування шляхів реального або віртуального відновлення територій. Досвід упровадження трансформованого навчального конструкта у викладанні дисциплін «Рекреаційна географія» та «Організація туристської краєзнавчої роботи» засвідчив підвищення практичної спрямованості навчання та актуалізацію компетентностей, пов’язаних із моделюванням просторового розвитку територій.

Висновки. Запропонований підхід забезпечує інтеграцію знань із практиками просторового аналізу, цифрового моделювання, проєктування сценаріїв відновлення територій. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення ГІС-бази трансформованих і втрачених рекреаційних ландшафтів, удосконалення методів цифрової візуалізації та залучення технологій віртуальної і доповненої реальності.

Картографічна візуалізація екотонів: аналіз досвіду, сучасних підходів та методів

Юлія Сержантова — Sat, 30 May 2026 00:00:00 +0000

Метою статті є аналіз досвіду картографічної візуалізації екотонів, підходів до виділення екотонів та обґрунтування методики їх виділення з використанням геоінформаційних технологій.

Основний матеріал. У роботі здійснено аналіз наукових підходів до картографування екотонів у працях зарубіжних та вітчизняних дослідників. Розглянуто особливості дискретних моделей, у межах яких екотони інтерпретуються як чіткі межі між природними комплексами, градієнтних моделей, що відображають поступовий характер змін природного середовища, а також буферних і комбінованих підходів, які враховують просторову невизначеність меж екотонів. Проаналізовано можливості використання геоінформаційних систем, багатошарового просторового аналізу та спектральних індексів для виявлення й візуалізації екотонів. Окрему увагу приділено сучасним викликам, пов’язаним із трансформацією природних ландшафтів України під впливом кліматичних змін та бойових дій.

Запропонована методика виділення тричленних екотонів в межах природоохоронних територій Харківської області на основі застосування комбінованого підходу з широким використанням методів геоінформаціїного аналізу та дистанційного зондування Землі.

Висновки. Аналіз наукових підходів показав, що еволюція методів візуалізації екотонів відбувалася від класичних дискретних моделей до сучасних комбінованих геоінформаційних підходів. Встановлено, що найбільш перспективним підходом до виділення і картографування екотонів, в тому числі і тричленних, є комбінований підхід, який інтегрує елементи дискретного, градієнтного та буферного аналізу із використанням геоінформаційних систем і даних дистанційного зондування Землі. Визначено, що в сучасних умовах трансформації природних ландшафтів України, пов’язаних зі змінами клімату, урбанізацією та наслідками бойових дій, особливого значення набуває застосування дистанційного зондування Землі та геоінформаційних технологій для оперативного виявлення й аналізу екотонів. Використання сучасних ГІС-платформ забезпечує можливість інтеграції різнорідних джерел просторової інформації та створення більш точних картографічних моделей природного середовища.