Проблеми безперервної географічної освіти і картографії

Перспективи розвитку офшорної вітроенергетики у прибережній зоні Азовського моря

Nataliia Valeriyivna Popovych — 2019-12-27

Вступ. Одним з найпопулярніших альтернативних джерел є енергія вітру. Морські електростанції - це ті, які використовують кінетичну енергію вітру і будуються у мілководних морях. Україна має вихід до Чорного й Азовського морів та взяла курс на активізацію використання власних джерел енергії. Тому доцільно розглянути питання розвитку офшорної вітроенергетики у її прибережних зонах.
Метою даної статті є аналіз енергетичного потенціалу прибережної зони Азовського моря для визначення перспектив розвитку морської вітроенергетики.
Основний матеріал. Економічно доцільна вітроенергетика України становить 16 ГВт, але значна частина території країни не придатна для встановлення вітроелектростанцій, тому є сенс використовувати акваторію морів. У прибережних регіонах України середня швидкість вітру перевищує 5 м/с, що робить їх ефективними в плані використання енергії вітру.
За допомогою ГІС-моделювання, заснованого на даних Глобального Атласу поновлюваних джерел енергії «IRENA», проаналізовано просторовий розподіл середньорічної швидкості вітру над Азовським морем на висотах 50, 100, 200 м. Через швидкість вітру від 6 до 9 м/с Азовське море має значний вітроенергетичний потенціал. Зафіксована швидкість вітру, яка зростає із заходу на схід. Зоною концентрації максимальної швидкості вітру є північне і північно-східне узбережжя Азовського моря. Відповідно, найбільше електроенергії можна виробляти у Таганрозькій затоці, а найменше – на західному узбережжі моря. Розраховані дані про вироблювану енергію, яку може мати турбіна, встановлена в цих районах на різних висотах. На висоті 200 м ці показники максимальні і становлять від 9,4 до 30,3 ГВт/рік. У цілому вітрові показники, а також площа зон, придатних для установки вітроелектростанцій, збільшуються з висотою. У цьому випадку економічно вигідно встановлювати великі вітрогенератори на башті висотою 100 м.
Висновки та подальші дослідження. Морська вітроенергетика в прибережній зоні Азовського моря може розвиватися, але потребує підтримки на державному рівні. Перспективою даного дослідження є аналіз лімітуючих факторів для даної акваторії та уточнення проектних напрямів галузі.

Залучення веб-технологій для моніторингу сучасного стану використання земель території сільської ради (територіальної громади)

Natalia Oleksandrivna Bubyr — 2019-12-27

Мета статті полягає у формулюванні практичних рекомендацій застосування веб-технологій, зокрема геосервісів Google Earth або Google Maps, для укладання веб-карт земельного фонду базової ради (на прикладі Безлюдівської селищної ради Харківської області), де наведено відомості про структуру земель, їх цільове призначення, а також надано змогу проводити громадський онлайн-моніторинг наявних проявів нераціонального землекористування, динаміки поширення несприятливих процесів природного та антропогенного походження у межах сільської ради (територіальної громади).
Основний матеріал. Територія сільської ради (територіальної громади) є первісною ланкою збору й систематизації відомостей про земельний фонд України, включаючи відомості про склад земель, їх цільове призначення, особливості використання тощо. При цьому, звітні відомості, як правило, представлені у табличному вигляді і часто є недоступними для публічного використання. У той же час наявні публічні веб-ресурси, зокрема Публічна кадастрова карта, щорічник «Моніторинг земельних відносин в Україні», портал otg.land.gov.ua, портали містобудівного кадастру тощо, не містять інтерактивних веб-карт, присвячених моніторингу використання земель сільських рад (територіальних громад).
Такими картами, насамперед, мають бути: 1) карта поширення земель різного цільового призначення на території сільської ради (територіальної громади), 2) карта поширення несприятливих процесів природного та антропогенного походження. Саме ці карти виступають передумовою проведення моніторингу, в тому числі й громадського, щодо виявлення проявів нецільового використання земель, моніторингу поширення несприятливих явищ і процесів як природного – ерозійні процеси, підтоплення, так і антропогенного походження: забруднення ґрунтів, поширення сміттєзвалищ, захаращення території тощо. Наведено досвід розробки таких карт для Безлюдівської селищної ради Харківської області. Зазначено, що посилання на дані веб-карти мають бути на офіційному сайті селищної ради (територіальної громади).
Висновки і подальші дослідження. Розробка веб-карт території сільради (територіальної громади) на базі геосервісів Google Earth або Google Maps дозволить: а) створити публічний веб-ресурс, що містить систематизовані відомості про земельний фонд території та особливості його використання; б) реалізувати публічний онлайн-моніторинг використання земель відповідно до їх цільового призначення, моніторинг проявів нераціонального землекористування, поширення несприятливих природних процесів тощо; в) сприяти прозорості формулювання першочергових завдань землекористування окремої базової ради, які потребують невідкладного вирішення.
Перспективним є розширення переліку веб-карт за рахунок карти забруднення ґрунтів, карти виявлених правопорушень землекористування, включаючи самовільне захоплення або нецільове використання земельних ділянок.

Особливості змісту розділу «Сучасна політична карта світу» у шкільних програмах з географії у Придністров’ї на рубежі XX-XXI століть

Olga Nikolayevna Burla — 2019-12-27

Метою даної статті є вивчення особливостей змісту розділу «Сучасна політична карта світу» у чинній шкільній програмі з географії у ПМР, а також порівняльна оцінка змісту шкільних загальноосвітніх програм у розділі «Політична карта світу» у Придністров’ї на рубежі XX-XXI ст.
Основний матеріал. Політична карта - це динамічна просторова система, яка активно змінюється під впливом подій, що відбуваються у світі. Це знаходить відображення у шкільних програмах і підручниках з географії. Зміст шкільних програм радянського періоду безпосередньо залежав від політики та ідеології того часу. Вони передбачали вивчення документів партії та уряду з основних питань і тенденцій світового розвитку.
Зміст розділу «Політична карта світу» в шкільних програмах ПМР з 1990-х років вимагав оновлення у зв’язку із соціально-економічними та політичними подіями того часу.
У статті подано порівняльний аналіз змісту шкільних загальноосвітніх програм щодо розділу «Політична карта світу», які діяли на території Придністров’я на рубежі XX-XXI ст. Для порівняння взято шкільні програми з географії 1981, 1993, 1998, 2000, 2006, 2016 років.
Найбільш значні зміни в змісті теми «Політична карта світу» відбулися на рубежі XX–XXI ст. Пілотна програма з географії для середньої школи 1993 року була розроблена на основі політичних і соціально-економічних подій, що мали місце в той час у зв’язку з розпадом СРСР.
Кожна держава, що входила в Союз, стикалася з проблемою подальшого розвитку освіти, і доводилося пристосовуватися до нових реалій. Колектив авторів програми спочатку створив експериментальну програму з географії з урахуванням соціально-економічної і політичної ситуації, характерної для нашої держави в 1990-ті рр. Уперше автори програми відмовилися від поділу країн і регіонів за політичною та соціально-економічною системою. Вивчення політичної карти та адміністративно-територіального устрою країн сучасного світу засноване на офіційній класифікації, розробленої ООН.
Для вивчення пропонуються такі важливі питання:
– предмет і завдання вивчення політичної географії;
– введено нове поняття «політико-територіальна організація суспільства» з його основними елементами - суверенними державами і залежними територіями;
– основні етапи формування політичної карти світу та окремих регіонів;
– адміністративно-територіальний устрій;
– типологія країн за адміністративно-територіальним устроєм, географічним положенням.
Слід підкреслити, що програма вводить найважливіші поняття соціально-економічної і політичної географії – «політико-географічне положення» і «економіко-географічне положення».
Цінним у програмі 1993 року є розділ «Додатки», який містить плани-характеристики економіко-географічних об’єктів, що зручно використовувати при їх вивченні.
Далі, у всіх наступних шкільних програмах 1998, 2000, 2006, 2016 рр., розділ «Сучасна політична карта світу» за своїм змістом мало змінився.
Висновки. Проведений аналіз підтверджує, що найбільш суттєві зміни у змісті теми «Політична карта світу» відбулися на рубежі XX-XXI ст.
Можна констатувати, що зміст і структура шкільних програм з географії, зокрема розділів, що стосуються вивчення політичної географії, є відображенням ситуації у світовому співтоваристві, національної політики та ідеології, процесів, що охоплюють освітній простір Росії та країн СНД.

Потенціал ефективності реформування адміністративно-територіального устрою (на прикладі Запорізької області)

Lidiia Anatoliyivna Horoshkova — 2019-12-27

Метою статті є дослідження потенціалу ефективності процесу децентралізації та умов формування фінансово спроможних і самодостатніх об’єднаних територіальних громад (ОТГ) на засадах сталого розвитку територій та національного господарства.
Основний матеріал. У статті проведений аналіз ефективності процесу децентралізації у Запорізькій області. Запропонована методика кластеризації ОТГ за рівнем фінансової спроможності з використанням статистичних показників відносної частоти та частості з подальшим визначенням довірчого інтервалу для середніх (з імовірністю 0,95).
У якості критеріїв кластеризації були обрані такі: дохід на одну особу; власні доходи на одну особу; інфраструктурна субвенція на одну особу та видатки розвитку (капітальні видатки) на одну особу. Кожну із сукупності величин було розбито на три групи: перша група ОТГ – від мінімальної величини до нижньої межі довірчого інтервалу; друга група ОТГ – у межах довірчого інтервалу; третя група ОТГ – вище верхньої межі довірчого інтервалу. Встановлено, що основними факторами формування фінансової спроможності та самодостатності ОТГ є такі: природно-географічні (земельні, лісові, водні, мінерально-сировинні, біологічні, енергетичні) та соціально-економічні (матеріальні, фінансові, людські та нематеріальні) ресурси. Проведено економетричне моделювання рівня фінансової спроможності ОТГ Запорізької області.
Висновки та подальші дослідження. Запропонована методика кластеризації ОТГ за рівнем фінансової спроможності за такими критеріями: дохід на одну особу; власний дохід на одну особу; інфраструктурна субвенція на одну особу та видатки розвитку (капітальні видатки) на одну особу. За її допомогою проведена оцінка ефективності процесу децентралізації у Запорізькій області.
Встановлено основні фактори формування фінансової спроможності та самодостатності ОТГ. З метою оцінки потенціалу розвитку та його прогнозування для ОТГ Запорізької області в області побудовані регресійні економетричні моделі.
Авторами доведено, що нині маємо частину територій, де тільки йде процес створення ОТГ. У роботі доводиться, що в основі подальшого формування ОТГ мають стати комплексний потенціал територіального розвитку, а саме – природний та соціально-економічний потенціали. Саме градієнти (як територіально визначена сукупність можливостей) комплексного потенціалу розвитку формуватимуть адміністративну делімітацію (територіальне охоплення) ОТГ, які будуть мати ознаки економічної спроможності та ефективного розвитку на засадах збалансованості ресурсів, інтересів і конкурентоспроможності.
Доведено, що у подальшому процесі децентралізації доцільно здійснювати укрупнення ОТГ за кластерним принципом. Центрами тяжіння таких кластерів (ядрами кластерів) повинні стати ОТГ, які сформували достатній рівень фінансової спроможності і самодостатності на добровільному етапі децентралізації.

Карта «Український Крим» як джерело геопросторової інформації

Volodymyr Petrovych Hrytselyak — 2019-12-27

Мета статті – ознайомити з публікацією карти «Український Крим», підготовленої фахівцями-географами, картографами та істориками; привернути увагу до важливості протидії російській пропаганді в інформаційній війні; викласти підходи до створення даної картографічної роботи.
Основний матеріал. В умовах гібридної агресії російської держави проти України, в якій велика увага приділяється пропаганді, публікація джерел геопросторової інформації, що розвінчують пропагандистські міфи, є важливим елементом оборони. Саме такою задумували творці карту «Український Крим», що вийшла в тираж на базі науково-виробничої фірми «Карти і Атласи». Карта представляє комплексну і систематизовану картину Криму в геопросторовому та історичному аспектах. Крім самої карти, картографічний твір доповнюється ілюстративним і текстовим матеріалом. На основній карті масштабу 1 : 1 250 000 головну увагу звернено на великі інфраструктурні проекти, реалізовані українськими силами після передачі півострова УРСР через занепад економіки краю в результаті депортації кримських татар (зокрема, зрошувальний Північнокримський канал перетворив напівпустельні ландшафти сухих степів на райони інтенсивного землеробства), а також репресії окупаційної влади проти проукраїнського руху після анексії. Історична ретроспектива показує калейдоскопічність володарів і десятки народів Криму.
Висновки та подальші дослідження. Таким чином, карта розвінчує міф російської пропаганди про те, що півострів нібито завжди належав Росії. Вона спирається на реальні дослідження вчених, а не на спотворені факти або навіть відверту брехню, чим користуються пропагандисти «русского мира». Наукова новизна та практична значущість полягають у комплексному висвітленні за допомогою картографічного методу незаконної окупації частини української території Російською Федерацією та її подальшої анексії. Це важливо в умовах російської гібридної агресії. Карта «Український Крим» буде сприяти подальшому розвитку тематичного регіонального картографування в Україні, зокрема, продовженням серії карт «Соборна Україна» можуть стати карти для Східної Слобожанщини, Таганрожчини, Кубані та ін.

Застосування нетрадиційних візуальних засобів навчання при вивченні метеоролого-кліматичних понять у шкільній географії

Margaryta Кyrylіvna Ilyina — 2019-12-28

Мета даної статті - висвітлити методику формування метеоролого-кліматичних понять у шкільній географії шляхом використання нових засобів навчання.
Основний матеріал. У статті охарактеризовано візуальні методи формування метеорологічних і кліматичних понять у курсі шкільної географії. Розглянуто нетрадиційні візуальні засоби, які пропонується використовувати при вивченні цих понять у школі: анімаційні карти, динамічні схеми, кліматичні діаграми, логічні моделі.
Вивчено досвід викладання тем про погоду і клімат, проаналізовано основні поняття, які важко засвоюються учнями. З допомогою аналізу психолого-вікових особливостей школярів намічені шляхи їх зацікавленості у вивченні даних тем. Проаналізовано досвід використання анімації при вивченні шкільної географії, позитивні і негативні фактори анімаційних посібників. Показано, як використовувати анімацію на уроках формування метеоролого-кліматичних понять. Запропоновано варіанти її застосування на уроках з вивчення погоди та клімату. Показано можливість подальшого використання розроблених матеріалів на уроках та в позаурочній діяльності загальноосвітніх шкіл.
Висновки та подальші дослідження. Застосування нових наочних засобів формування метеоролого-кліматичних понять на уроках шкільної географії може зацікавити учнів вивченням нових тим. Це не тільки розвиває уявлення учнів, а й закріплює логічний зв’язок між явищами.
Переваги використання запропонованих засобів навчання над традиційними засобами, на нашу думку, значні. Але вивчення досвіду вчителів показало, що дуже мало з них використовують новітні засоби та з різних причин воліють традиційні засоби навчання. Причина, можливо, полягає в тому, що нові засоби вимагають набагато більше часу на підготовку заняття, ніж традиційні засоби. Це стосується, перш за все, створення нових анімаційних карт, динамічних схем, пошуку нової інформації.
У перспективі нами будуть розроблені дидактичні засоби, що зв’язують конкретні типи клімату і їх графічні уявлення з відповідними ландшафтами материків.

Територіальні особливості водно-ресурсного потенціалу Київської області

Valentyna Grygorivna Klymenko — 2019-12-28

Вступ. Вода – це найголовніший ресурс у житті людини, адже саме зародження і подальший розвиток живих організмів відбувався у воді. Стародавні племена селилися недалеко від річок чи інших водойм, де з часом виникали міста, які потім ставали колисками цілих цивілізацій. Вихід багатьох цивілізацій до моря дав їм безмежні можливості в мореплавстві та розвитку колоніалізму.
Водно-ресурсний потенціал території є важливим показником, який тисячоліттями впливав на розвиток людської цивілізації. Водні ресурси території завжди мали величезний вплив на розвиток того чи іншого народу, а також на його менталітет та культуру.
Територія Київської області свого часу була колискою зародження нашого народу та нашої культури. На схилах Дніпра побудували Київ, завдяки великій річці у XI столітті місто набуло небувалих на той час для Європи масштабів. Річки були джерелом питної води, транспортними шляхами, захистом від набігу кочівників, місцем вилову риби. Через роки велике значення річок не зменшилось, наразі водні ресурси області використовуються не менше, а навіть у рази більше порівняно з початком цивілізації.
Вивчення водно-ресурсного потенціалу Київської області має важливе значення, адже вода задіяна в усіх сферах життя людей, а більш детальне її вивчення може дати точнішу інформацію про кількість водних ресурсів та можливості їх використання.
Метою даної статті є комплексне оцінювання і територіальні особливості водно-ресурсного потенціалу Київської області з метою раціонального водокористування і водоспоживання.
Виклад основного матеріалу дослідження. Водні ресурси області складаються з поверхневих і підземних вод. Всього в області протікає 1523 річки, із них три - великі (Дніпро, Десна, Прип’ять), вісім середніх (Уж, Тетерів, Ірпінь, Рось, Трубіж, Супій, Гнила Оржиця і Гнилий Тікич), інші – малі річки зі струмками. У Київській області нараховується 750 озер, які мають малу площу. Розміщення озер в області також має закономірність: найбільше озер на півночі та сході області. В області створено 58 водосховищ та 2389 ставків (загальним об’ємом води 462,5 млн м3). Із такої значної кількості 17 водосховищ перебувають у незадовільному стані. Найбільша кількість водосховищ розташована на річці Рось. На жодній іншій річці не має такої кількості водосховищ, що пов’язано з особливостями території та потребами людини в районі протікання даної річки.
У Київській області основний постачальник питної води - річки. Невід’ємною складовою водних ресурсів є річковий стік, що використовується на потреби промисловості, енергетики, сільського господарства, транспорту та господарсько-питних потреб населення.
Об’єм стоку в Київській області значний, хоча все ж має різні показники за районами. Так, найбільший об’єм стоку мають Кагарлицький та Іванківський райони, а найменші показники – Бориспільський, Бородянський, Васильківський та Миронівський райони Київської області. На формування стоку впливають різні фактори, зокрема площа району (Іванківський район має найбільшу площу в області), наявність річок та їх величина. Райони, які мають вихід до берегів Дніпра, не відчувають дефіциту водних ресурсів.
Важливу частину водних ресурсів складають підземні води, що представлені в області Дніпровсько-Донецьким артезіанським басейном, їх особливістю є нерівномірне розподілення у межах області. Запаси підземних вод у північних районах дещо більші, ніж у південних, але тут значну роль відіграє глибина залягання, яка збільшується у північно-східному і східному напрямках - у бік занурення кристалічних порід. Особливістю області є велика різниця між прогнозними та затвердженими запасами підземних вод.
Найбільше прогнозних ресурсів зосереджено у межах Вишгородського району (219,9 млн м3/рік), а затверджених у районі всього 3,5 млн м3/рік, що є дуже малим показником. Тобто, у Вишгородському районі затверджено всього 2% до прогнозних ресурсів, що є найменшим показником в області. Найвищий показник затверджених експлуатаційних запасів – у Кагарлицькому районі (майже 100% до прогнозних), прогнозні ресурси складають 3,2 млн м3/рік, а затверджені – 3,175 млн м3/рік. Також значний відсоток затверджених ресурсів мають Васильківський, Макарівський, Миронівський, Обухівський, Поліський та Ставищанський райони Київської області. У Згурівському районі підземні води взагалі не вводяться в експлуатацію.
Область має достатньо поверхневих і підземних водних ресурсів: у маловодний рік 95% забезпеченості, на 1 кв. км тут припадає 996,5 тис. м3 загальних і 26,4 тис. м3 місцевих поверхневих водних ресурсів, а на одного мешканця – відповідно 6,48 і 0,18 тис. м3. Водозабезпеченість території і населення загальними водними ресурсами майже в 6-11 разів більша, а місцевими в 1,2-2,2 рази менша, ніж у середньому по Україні.
Висновки. Отже, у більшості випадках населення міст, районів та виробничі об’єкти області сконцентровані в районах незначної водозабезпеченості. До того ж, розподіл річкового стоку протягом року нерівномірний, і коли зростає його використання (влітку), він має низькі значення, що може призвести до обмеження подальшого розвитку водомістких галузей виробництва. Розподіл водно-ресурсного потенціалу по області нерівномірний і змінюється від 34,78 млн м3 (Бориспільський район) до 785,36 млн м3 (Кагарлицький район). Джерелом покриття потреб у водних ресурсах області є підземні води.
Протягом останніх дев’яти років для Київської області характерним є зниження майже у два рази обсягів споживання води – з 901,9 (2010) до 511,0 млн м³ (2018 р.).

Можливості ГІС-технологій в аспекті здійснення крупномасштабного ландшафтного картографування під час польових практик студентів-географів

Alina Yuriyivna Ovcharenko — 2019-12-28

У статті представлено експериментальні результати обробки даних космічних знімків з просторовою роздільною здатністю каналів від 3 до 60 м.
Мета статті. Метою статті є представлення й обґрунтування різних варіантів використання даних космічних знімків і технологій геоінформаційних систем (ГІС-технологій) для вирішення різноманітних задач з урахуванням попереднього досвіду дослідження.
Основний матеріал. Автор пропонує використовувати Sentinel-2 та PlanetScope для укладання великомасштабних карт різних за площею територій. На основі вдосконалення методики (використаної автором раніше) запропоновано виділити рослинні угруповання як орієнтовні об’єкти індикативних контурів із використанням даних дистанційного зондування. Другий орієнтовний об’єкт - контури водних тіл. Ми пропонуємо використовувати кольори (RGB), форми та шорсткість для ідентифікації контурів об’єктів, але враховуючи фактичний матеріал польових виходів на ключові ділянки. Ці характеристики можуть побічно визначати геоморфологію. На основі спектральних характеристичних зображень ми розглядаємо пори року, періоди вегетації і територію. Під час практики студенти обробляють набір даних для різних періодів та аналізують цю інформацію для дослідження зміни ландшафту. На основі досліджень з 2015 по 2019 рік формується база даних для ландшафтного моніторингу заповідної території. Автор зі студентами та іншими дослідниками визначив, що необхідно окремо проаналізувати північну та південну частини національного природного парку «Слобожанський». Інструменти QGis і ArcGis дозволяють підготувати дані та зробити оверлейний аналіз для укладання карти-гіпотези, а потім і результуючої карти.
Висновки і подальші дослідження. Встановлено, що кількість класів і спосіб класифікації залежать від властивостей об’єктів дослідження. Найкращі результати показали виділення контурів рослинних угруповань методом автоматичної класифікації за допомогою визначення ключових ділянок.
Експериментально встановлено, що дешифрування космічного знімку PlanetScope надає найкращі результати на незначних за площею ділянках. Для дешифрування більшої за площею території найкращі результати надає Sentinel-2, дані тематичного зображення якого більш узагальнені. На основі отриманої інформації з тематичних карт ми маємо атрибутивні дані про рельєф, геологічну будову, ґрунти для кожного контуру. Вся інформація буде використана для бази моніторингу ландшафту в національному природному парку «Слобожанський».

Історія і перспективи застосування геоінформаційних систем у навчальному процесі з географії

Vilina Anatoliyivna Peresadko — 2019-12-28

Мета статті полягає у дослідженні історії впровадження геоінформаційних технологій у процес викладання географії в школі, готовності українських шкіл до цього процесу та порівняння досягнень українських і зарубіжних систем освіти щодо застосування геоінформаційних технологій у процесі викладання географії.
Основний матеріал. Використання геоінформаційних систем (ГІС) під час викладання географії у школі є питанням, яке має суттєве значення для подальшого розвитку освіти. Виклики, з якими стикається суспільство, такі як наслідки науково-технічного прогресу, глобалізації, зміни клімату, потребують підготовки фахівців, що впораються із завданнями, які диктує сучасний світ. Для підготовки спеціалістів нового покоління потрібна профільна освіта, яка буде надавати учням новий зміст за допомогою нових методів навчання. Географія як навчальна дисципліна, що розвиває просторове мислення та уявлення про світ як комплексну систему, стоїть в авангарді змін в освітньому процесі. Тому для того, щоб на уроках географії учні ефективно засвоювали матеріал, адаптований до умов сучасного світу, потрібні нові методи, якими це завдання буде виконано, і насамперед - це застосування геоінформаційних систем. Як показав аналіз зарубіжного досвіду і проведене нами анкетування щодо впровадження ГІС у навчальний процес з географії, світ стикається зі спільними проблемами: перевантаженість школярів, невміння (небажання) вчителів оволодівати новими технологіями, фінансові та комунікаційні проблеми. Для впровадження в освітній процес з географії методів геоінформатики, умінь і навичок роботи з ГІС необхідно мати, на нашу думку, як мінімум чотири складові: 1) законодавчу основу; 2) перейняття кращого світового досвіду; 3) підготовку фахівців-географів, компетентних у галузі роботи з геоінформаційними системами; 4) відповідне програмне й апаратне забезпечення шкіл для впровадження ГІС.
Висновки і подальші дослідження. Опитування та експерименти вітчизняних і зарубіжних дослідників засвідчили ефективність ГІС як методу у викладанні географії в плані зростання навчальної успішності учнів та підвищення у них рівня засвоєння знань. Проведений SWOT-аналіз застосування геоінформаційних систем як технологій навчання показав проблеми, спільні для українських і зарубіжних шкіл, такі як висока вартість програмного забезпечення, відсутність чи нестача технічного обладнання, недостатня підготовка вчителів. Водночас, результати опитувань свідчать, що за кордоном найбільшою проблемою виступає недостатня мотивація вчителів, тоді як в Україні головною перешкодою є висока вартість матеріально-технічного забезпечення.
Перспективним є проведення анкетування вчителів географії на всеукраїнському рівні з метою отримання повної картини щодо готовності впроваджувати ГІС у навчальний процес, зокрема з географії.

Методичні підходи до визначення рівня демографічної безпеки

Kateryna Yuriyivna Sehida — 2019-12-28

Демографічні проблеми для України, як і для більшості пострадянських країн, на подив гострі. Одним із показників, що характеризують демографічні процеси, є показник демографічної безпеки, що дозволяє аналізувати поточну ситуацію, виявляти домінуючі процеси, проводити ретроспективний аналіз для визначення можливого стану демографічної ситуації у майбутньому.
Мета даної статті - спроба узагальнення досвіду визначення рівня демографічної безпеки, розробки його показника, здійснення визначення рівня демографічної безпеки на матеріалах регіонів України.
Основний матеріал. У статті дається трактування поняття «демографічна безпека», визначається його зміст. У спрощеному вигляді та на основі відкритої статистики представлені різні методологічні підходи до його визначення, а також групи показників та їх зміст - показник рівня демографічної безпеки. При розгляді демографічної безпеки як системи параметрів природного та механічного руху і структури населення, що дозволяє ефективно реагувати на внутрішні та зовнішні загрози для сталого розвитку суспільства і життя людини, показник демографічної безпеки є зручним індикатором оцінки. На наш погляд, у спрощеному вигляді та на основі відкритої статистики для визначення рівня демографічної безпеки доцільно використовувати такі показники: загальний приріст населення, коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту, коефіцієнт дитячої смертності, міграційний баланс, демографічне навантаження, старіння населення. Показник демографічної безпеки дозволяє проаналізувати поточну ситуацію, виявити переважаючі тенденції, провести ретроспективний аналіз показників демографічної безпеки регіону з метою визначення можливого стану демографічної ситуації у майбутньому.
Для порівняння регіонів України за рівнем територіальної диференціації демографічної безпеки був обраний метод ранжирування; використовуваний показник - показник демографічної безпеки. Представлено результати визначення рівня демографічної безпеки та групування регіонів України за цим показником за даними 2009, 2012, 2016 років.
Висновки та подальші дослідження. Демографічна безпека - це відтворення населення у всіх його взаємозв’язках та соціальних характеристиках, обумовлене здатністю демографічних процесів реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища безпеки. Для вирішення завдань удосконалення відтворення кількісних та якісних параметрів населення України в цілому та її окремих регіонів необхідно враховувати взаємозв’язки і взаємозалежності основних компонентів та факторів демографічної безпеки. Визначення рівня демографічної безпеки дозволяє виявити й обґрунтувати ефективні механізми забезпечення демографічної безпеки, визначити шляхи зниження впливу демографічних проблем формування людського потенціалу територій усіх ієрархічних рівнів.

Картографування міжнародних відносин України у часи української революції (1917-1921)

Rostyslav Ivanovych Sossa — 2019-12-28

У рамках відзначення 100-річчя подій Української революції розроблено серію історичних довідкових карт «Українська революція. 1917-1921».
Метою даної статті є висвітлення особливостей картографування процесу зародження та становлення національної дипломатичної служби; розкриття стану міжнародних відносин незалежної держави Україна на всіх етапах подій 1917-1921 рр. у серії історичних довідкових карт «Українська революція. 1917-1921»; обґрунтування вибору показників картографування та умовних позначень.
Основний матеріал. Серія складається з чотирьох видань: «Українська Центральна Рада», «Українська Держава (Гетьманат)», «Західно-Українська Народна Республіка» та «Директорія», які охоплюють основні етапи розвитку Української революції. На картах серії відображено різні аспекти революційних подій та національного державотворення – політичні сили, воєнні дії, міжнародні відносини, наука, освіта, культура тощо. За призначенням карти є науково-популярними виданнями для просвітницьких цілей. Крім картографічного матеріалу, вони містять широкий текстовий та ілюстративний матеріал.
У статті висвітлено особливості картографування процесу зародження та становлення національної дипломатичної служби, що реалізовано на картах даної серії. На окремих картах для кожного з чотирьох етапів революції показано стан міжнародних відносин і дипломатії молодої української держави: міжнародні угоди та договори, дипломатичні представництва (посольства, консульства, дипломатичні місії) тощо. Представлено особливості проектування змісту карт міжнародних відносин і дипломатії, обґрунтовано вибір показників картографування та умовних позначень. Тематичне навантаження карт показане на політичних картах Європи та Америки. Картографічний спосіб передачі інформації уможливив відобразити на карті типізацію країн, які на різних картах відповідно до історичної ситуації мають різні виділи. На карті «Українська Держава (Гетьманат)» подано розміщення дипломатичних установ іноземних держав на плані столиці України, що є певним свідченням стабільності Української Держави в калейдоскопі історичних подій Української революції.
Висновки. Таким чином, у серії карт «Українська революція. 1917-1921» відображено становлення української національної дипломатії на всіх етапах Української революції. Картографічні зображення унаочнили інформацію про перші кроки розвитку дипломатичної служби України. На окремих картах для кожного з чотирьох етапів революції показано стан міжнародних відносин і дипломатії молодої української держави. Опрацьовані особливості проектування змісту карт, обґрунтовані показники картографування й умовні позначення можуть бути використані для створення картографічних творів подібної тематики.

Вирощування винограду в умовах лісостепу Харківської області: сучасний стан та перспективи

Borys Oleksandrovych Shulika — 2019-12-28

Мета даної статті: висвітлення можливостей успішного вирощування винограду на основі використання агрокліматичних ресурсів східного лісостепу України, зокрема відповідних районів Харківської області.
Основний матеріал. Ми хочемо привернути увагу до необхідності активізації науково-дослідної та практичної діяльності з культивування винограду в регіоні. В аграрному секторі України зростає інтерес до вирощування винограду на територіях, розташованих на північ від його традиційного ареалу поширення. Актуальним завданням є більш ретельне вивчення агрокліматичних умов, уточнення агрокліматичного районування даної культури та розробка практичних рекомендацій. Особливо це стосується східного лісостепу України та його окремих районів, до яких належить північна частина Харківської області. Ця галузь, судячи з успіхів фермерських та індивідуальних господарств, може бути високорентабельною в усьому регіоні, але з певними застереженнями. У даний час однією з проблем виноградарства є отримання достатнього врожаю для забезпечення їм населення.
Для цього автором були виявлені особливості природних умов регіону. Уточнення агрокліматичних особливостей території можна розглядати як багатоетапне завдання агрокліматичного районування на різних рівнях. Регіон східного лісостепу слід розглядати як частину великої агроекосистеми, який займає чільне місце в лісостеповій зоні України. Особливий інтерес представляють кліматичні показники, оцінка яких дозволяє обґрунтувати управління культурою винограду. Ці показники згруповані разом. Найбільш важливими з них є температурний режим, вологість, світловий режим і особливості зимового періоду. Важливим є також розподіл опадів (потоку вологи) у фазах розвитку винограду в період активної вегетації. Також необхідно звернути увагу на використання та інших показників. Більшість із них тісно пов’язана з гідротермічним коефіцієнтом (ГТК) - найбільш простим та інформативним показником. Слід додати, що із застосуванням спеціальних агротехнічних прийомів можна перенести вирощування певних сортів винограду на північний схід України.
Висновки. Вивчення придатності лісостепових агрометеорологічних районів Харківської області для вирощування винограду в природних умовах продовжує залишатися актуальним. Ця складна задача вимагає великих зусиль і залучення фахівців.