Проблеми інженерно-педагогічної освіти

СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ТРЕТЬОГО (ОСВІТНЬО-НАУКОВОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ «ОСВІТА»: АНАЛІЗ ПЕРЕЛІКУ ОБОВ‟ЯЗКОВИХ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

2025-09-29T06:19:59+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-01

Реформування системи вищої освіти України, її орієнтація на кращі світові надбання передбачає
запровадження нового підходу до оцінювання якості освітньої діяльності та результатів навчання, їх
відповідності стандартам вищої освіти.
У статті проаналізовано перелік обов‘язкових загальних компетентностей випускника, визначених
у стандартах вищої освіти для третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти ступеня доктора
філософії галузі знань «Освіта».
Встановлено, що сьогодні на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України
оприлюднено п‘ять стандартів вищої освіти для третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти
ступеня доктора філософії галузі знань «Освіта», в яких загалом виокремлено
дев‘ятнадцять обов‘язкових загальних компетентностей випускника.
Виявлено загальні компетентності, які увійшли до переліку обов‘язкових загальних
компетентностей випускника в усіх досліджуваних стандартах, а саме: «здатність працювати в
міжнародному контексті» та «формування системного наукового/мистецького світогляду, професійної
етики та загального культурного кругозору».
Зафіксовано, що із рекомендованого переліку загальних компетентностей, визначених за
результатами проєкту Tuning, що складається з тридцяти однієї загальної компетентності, для опису
обов‘язкових загальних компетентностей випускника в досліджуваних стандартах обрано загалом вісім
компетентностей.
Відзначено, що в досліджуваних стандартах існує певна розбіжність у формулюваннях деяких
загальних компетентностей.
Акцентовано на тому, що розроблення стандартів вищої освіти, зокрема визначення переліку
обов‘язкових загальних компетентностей випускника для третього (освітньо-наукового) рівня вищої
освіти ступеня доктора філософії, є важливим чинником удосконалення процесу підготовки наукових
кадрів нового покоління, зокрема в галузі знань «Освіта»

Як цитувати: Дерстуганова Н. В. Стандарти вищої освіти для третього (освітньо-
наукового) рівня вищої освіти галузі знань «освіта»: аналіз переліку обов‘язкових загальних компетентностей. Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2025. Вип. 84. С. 10-18.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-01

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ КОМПЕНСАЦІЇ ОСВІТНІХ ВТРАТ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

2025-09-29T06:20:24+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-02

Мета. Полягає в системному аналізі наукових підходів до проблеми освітніх втрат в умовах
воєнного стану, концептуалізації ключових понять, виявленні їх впливу на якість освіти, а також
обґрунтуванні стратегічних напрямів компенсації освітніх втрат для забезпечення стійкості та
доступності освітньої системи в кризових умовах.
Методи. Застосовано комплекс теоретичних методів дослідження: систематичний аналіз наукових
джерел, який уможливив концептуалізацію ключових понять і висвітлення основних аспектів проблеми
освітніх втрат в умовах воєнного стану; термінологічний аналіз для уточнення концептуальних
категорій, пов‘язаних з освітніми втратами та їх впливом на якість освіти; порівняльно-зіставний аналіз,
що дозволив ідентифікувати спільні риси та відмінності в підходах до дослідження освітніх втрат у
межах різних наукових парадигм і освітніх систем; праксеологічний аналіз, класифікація, узагальнення
та інтерпретація отриманих даних для визначення ключових тенденцій і розроблення стратегій
компенсації освітніх втрат, адаптованих до особливостей воєнного стану та їх впливу на якість освіти.
Результати. Проведено системний аналіз наукових підходів до проблеми освітніх втрат,
висвітлених у вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі, із фокусом на їх концептуальне
осмислення та виявлення впливу на якість освіти. Встановлено, що подолання освітніх втрат в Україні,
спричинених війною, потребує розробки та впровадження комплексної довгострокової стратегії, яка
консолідуватиме зусилля державних інституцій, закладів освіти, громадських організацій. Обґрунтовано,
що реалізація механізмів компенсації освітніх втрат забезпечує багатокомпонентний підхід, що інтегрує
низку взаємопов‘язаних напрямів, спрямованих на відновлення якості освіти, забезпечення її доступності
та підтримку стійкості освітньої системи в умовах воєнного стану.
Висновки. Освітні втрати є складним і багатофакторним феноменом, який охоплює когнітивні,
емоційно-психологічні, організаційні та інфраструктурні аспекти функціонування освітнього процесу в
кризових умовах. Війна спричинила глибокі трансформаційні процеси у сфері освіти, зумовивши
зниження якості освіти, погіршення психоемоційного стану учасників освітнього процесу, руйнування
освітньої інфраструктури, дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів тощо. Отримані результати
розширюють теоретико-методологічні засади дослідження проблеми освітніх втрат та визначають
вектори подальших наукових розвідок, спрямованих на відновлення й розвиток освітньої системи в
умовах воєнного стану і повоєнного відновлення країни.

Як цитувати: Ілійчук Л. В., Хижняк І. А. Стратегічні напрями компенсації освітніх втрат в умовах воєнного стану крізь призму забезпечення якості освіти. Проблеми інженерно-
педагогічної освіти. 2025. Вип. 84. С.19-35. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-02

УПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ МІКРОКВАЛІФІКАЦІЙ ТА ЧАСТКОВИХ КВАЛІФІКАЦІЙ У ВИЩУ ОСВІТУ УКРАЇНИ

2025-09-29T06:20:46+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-03

Анотація. У статті досліджується механізм упровадження системи мікрокваліфікацій та часткових
кваліфікацій у закладах вищої освіти України. Проаналізовано концептуальні та нормативні засади,
структуру та порядок розробки відповідних освітніх програм. Особлива увага приділяється питанням
забезпечення якості та акредитації таких програм. Обґрунтовано, що впровадження системи
мікрокваліфікацій є інноваційним інструментом, який відповідає сучасним викликам ринку праці та
сприяє підвищенню гнучкості освітнього процесу.
Мета. Дослідження спрямоване на аналіз концептуальних засад системи мікрокваліфікацій та
часткових кваліфікацій у вищій освіті України, визначення ролі закладів вищої освіти в їх реалізації та
розробку рекомендацій щодо структури, організації та забезпечення якості відповідних освітніх програм.
Метою є формування теоретичного підґрунтя для впровадження гнучких освітніх траєкторій, що
відповідають сучасним вимогам ринку праці та принципам навчання протягом життя в контексті
інтеграції до Європейського освітнього простору.
Методи. Дослідження базується на аналізі нормативних документів національного та
європейського рівнів, включаючи "Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському
просторі вищої освіти" (ESG) 2015 року та документи, що регламентують функціонування Національної
рамки кваліфікацій України. Використано системний підхід до аналізу взаємозв'язків між різними
складовими системи мікрокваліфікацій та часткових кваліфікацій. Застосовано методи структурнофункціонального аналізу для визначення ролі та завдань закладів вищої освіти в реалізації відповідних
програм. Проведено категоріальний аналіз основних понять досліджуваної проблематики та здійснено
порівняльний аналіз особливостей часткових кваліфікацій та мікрокваліфікацій.
Результати. Сформульовано концептуальні засади системи мікрокваліфікацій та часткових
кваліфікацій з визначенням їх ключових характеристик та принципових відмінностей. Встановлено, що
часткова кваліфікація передбачає набуття частини компетентностей, визначених стандартом для певного
рівня Національної рамки кваліфікацій, тоді як мікрокваліфікація є більш гнучким інструментом,
орієнтованим на конкретні компетентності, що відповідають потребам ринку праці або особистим
потребам здобувача.
Визначено роль закладів вищої освіти в наданні часткових кваліфікацій та мікрокваліфікацій, яка
полягає у створенні гнучкої та адаптивної системи освіти, що забезпечує швидке й ефективне навчання,
орієнтоване на конкретні навички та компетенції. Сформульовано сім основних напрямів завдань для
закладів вищої освіти: розробка програм, забезпечення гнучкості навчання, відповідність потребам ринку
праці, атестація та сертифікація, інтеграція з формальною освітою, сприяння безперервному навчанню та
співпраця з роботодавцями.
Розроблено рекомендації щодо структури та порядку розробки програм із присвоєнням часткових
кваліфікацій або мікрокваліфікацій, включаючи вимоги до формування робочих груп, етапи розробки та
затвердження програм, структурні елементи програм. Визначено форми організації навчання
(аудиторна/очна, дистанційна/заочна, змішана) та принципи оцінювання результатів навчання
(валідність, об'єктивність, транспарентність, безперервний зворотний зв'язок).
Запропоновано механізм забезпечення якості та акредитації програм, який включає шість
критеріїв оцінювання, уніфіковану шкалу та формулу розрахунку відповідності програми критеріям
акредитації. Обґрунтовано необхідність постакредитаційного моніторингу для підтримки якості програм.
Висновки. Упровадження системи мікрокваліфікацій та часткових кваліфікацій у вищій освіті
України є інноваційним підходом, що відповідає сучасним тенденціям розвитку освіти та ринку праці.
Система забезпечує гнучкість освітніх траєкторій, можливість швидкого набуття конкретних
компетентностей, інтеграцію формальної, неформальної та інформальної освіти, відповідність освітніх
програм потребам ринку праці та індивідуальним потребам здобувачів.
Національні, європейські та внутрішні документи формують правову та ідеологічну основу для
впровадження гнучких освітніх траєкторій. Заклади вищої освіти спроможні забезпечити гнучкість
освітніх та професійних траєкторій, підтримують концепцію студентоцентрованого навчання та
забезпечують якість освітніх програм.
Подальший розвиток системи мікрокваліфікацій та часткових кваліфікацій потребує
вдосконалення нормативно-правової бази, розробки механізмів валідації результатів навчання,
підвищення цифрової готовності закладів вищої освіти та розвитку співпраці з роботодавцями.

Як цитувати: Ломакін А. О. Упровадження системи надання мікрокваліфікацій та
часткових кваліфікацій в вищу освіту України. Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2025.
Вип. 84. С. 36-47. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-03

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЗДОБУВАЧА ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

2025-09-29T06:21:13+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-04

Мета. Метою роботи є дослідження процесу соціалізації здобувачів вищої освіти як чинника
забезпечення цілей сталого розвитку в Україні та визначення ефективних механізмів сприяння цьому
процесу в університетському середовищі.
Методи. Для виявлення ступеня розробленості проблеми використано методи теоретичного
аналізу наукової, психолого-педагогічної та методичної літератури, також застосовано методи аналізу та
синтезу, узагальнення і систематизації, які дозволили системно розглянути та охарактеризувати
досліджувані поняття та сформувати висновки й визначити перспективи.
Результати. Обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми в контексті викликів сьогодення,
значущість соціалізації здобувачів вищої освіти для формування суспільно відповідальної особистості,
здатної діяти відповідно до принципів сталого розвитку. Розглянуто процес соціалізації здобувачів вищої
освіти як ключовий чинник досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР) в Україні. Досліджено роль вищої
освіти у формуванні активної громадянської позиції, екологічної свідомості, соціальної відповідальності
та цифрової грамотності студентів; вплив ключових чинників соціалізації, зокрема академічної культури,
студентського самоврядування, волонтерської діяльності та взаємодії з громадськими організаціями, на
особистісний та професійний розвиток студентів. Визначено основні виклики соціалізації студентів та
запропоновано ефективні шляхи подолання зазначених проблем. Виявлено, що соціалізація здобувачів
вищої освіти значною мірою залежить від якості освітнього середовища, рівня академічної культури та
активної участі студентів у громадському житті. Доведено, що впровадження інноваційних освітніх
технологій, розвиток студентського самоврядування та підтримка волонтерської діяльності сприяють
формуванню соціально відповідальної особистості, орієнтованої на принципи сталого розвитку.
Означено перспективи соціалізації в контексті сучасного освітнього простору та процесах сталого
розвитку.
Висновки. Соціалізація здобувачів вищої освіти є необхідною умовою досягнення цілей сталого
розвитку в Україні, оскільки формує громадянську відповідальність, екологічну свідомість і
підприємницьке мислення молоді. Розвиток міждисциплінарного підходу в освітніх програмах та активна
взаємодія студентів із суспільними інституціями сприятимуть ефективнішій інтеграції молоді в соціальне
середовище та їхній готовності до вирішення актуальних викликів сталого розвитку.

Як цитувати: Бакуменко Л. Г. Соціалізація особистості здобувача вищої освіти як фактор
забезпечення цілей сталого розвитку в Україні. Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2025.
Вип. 84. С. 48-60. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-04

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-09-29T06:21:38+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-05

Мета. Мета дослідження – вивчити теоретичні та методичні доробки, проаналізувати й
узагальнити зарубіжний досвід соціального партнерства ЗВО й інноваційних підприємств задля
підвищення якості підготовки майбутніх педагогів професійного навчання.
Методи. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових
(аналіз, синтез, аналогія, порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікація, систематизація) та
емпіричних (аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, нормативної
документації) методів.
Результати. Взаємодія між закладами професійної освіти й організаціями, які виступають як
роботодавці, потребує врахування певних протиріч: підготовка фахівців у системі професійної освіти не
завжди відповідає вимогам ринку праці; професійні орієнтації випускників закладів профосвіти не
повністю відповідають вимогам роботодавців до персоналу; завищені професійні вимоги випускників не
завжди відповідають їхнім реальним можливостям. У країнах ЄС для залучення роботодавців до
соціального партнерства в галузі професійної освіти держава використовує такі механізми, як: державні
субсидії роботодавцям, які створюють додаткові навчальні місця для виробничого навчання й навчання
на робочому місці; створення в рамках колективних договорів навчальних фондів, активи яких
формуються або з податку на фонд заробітної плати, або за рахунок державних дотацій; державні дотації
на навчання на робочому місці; податкові пільги підприємствам тощо. Системотворчим інтегративним
фактором соціального партнерства між закладом профосвіти та інноваційним підприємством виступає
професійна діяльність, реально здійснювана в умовах виробництва. Вона задає параметри освітньої
діяльності, її цілі, способи й форми та відіграє провідну роль задля вирішення цілого комплексу проблем
виробничо-педагогічного характеру
Висновки. Актуальність проблеми ефективної професійної підготовки майбутніх педагогів
професійного навчання в соціальному партнерстві ЗВО й інноваційних підприємств визначається
соціальним замовленням на підготовку такого педагога, який здатний сформувати
конкурентоспроможність у здобувачів освіти. Досвід взаємодії освітніх установ і підприємств таких
країн, як Австрія, Німеччина, США, Франція, Швейцарія та Японія показує, що традиція співробітництва
професійної освіти, досягнень передової науки й підприємництва дозволяє досягати високого рівня
результатів для всіх учасників цього процесу.

Як цитувати: Ігнатенко П. М., Гресь Л. О. Соціальне партнерство як чинник підвищення
якості підготовки педагогів професійного навчання. Проблеми інженерно-педагогічної освіти.
2025. Вип. 84. С.61-71. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-05

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ: НОВІ ГОРИЗОНТИ ВИКЛАДАННЯ ТА НАВЧАННЯ

2025-09-29T06:30:19+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-06

Мета. Метою дослідження є оцінка можливостей і проблем, пов‘язаних із використанням
штучного інтелекту в шкільній освіті, для визначення його впливу на навчальний процес і
викладання. Робота зосереджена на аналізі того, як технології можуть покращити якість освіти,
змінити роль учителя та забезпечити доступність навчання, а також на виявленні перешкод, які
виникають під час їхньої інтеграції в сучасних умовах.
Методи. Дослідження проведено шляхом систематичного аналізу наукових праць і
практичних прикладів упровадження штучного інтелекту в школах різних країн за період із
2019 до 2025 року. Використано порівняльний підхід до оцінки ефективності інтелектуальних
систем у розвинених країнах і в Україні, а також синтез даних для виявлення загальних
тенденцій. Аналіз охопив адаптивні платформи, автоматизовані інструменти та технології для
інклюзивного навчання, з урахуванням сучасного стану освітньої інфраструктури та
технологічної готовності.
Результати. Установлено, що штучний інтелект підвищує ефективність навчання через
персоналізацію, дозволяючи адаптувати матеріали до потреб учнів, що сприяє кращим
результатам у середньому на 10–25%. Автоматизація рутинних завдань економить учителям
значний час, а інклюзивні технології розширюють доступ до освіти для учнів із особливими
потребами. Водночас виявлено суттєві ризики: обмежена доступність технологій у сільських
регіонах, психологічний тиск на учнів і можливі етичні проблеми через упередженість
алгоритмів. Роль учителя трансформується в бік наставництва та розвитку соціальних навичок
учнів.
Висновки. Штучний інтелект відкриває нові перспективи для шкільної освіти,
покращуючи її якість і доступність, але його успішне застосування залежить від технологічної
бази та підготовки педагогів. Для подолання ризиків необхідні скоординовані зусилля в
розвитку інфраструктури та створенні етичних стандартів, що забезпечить гармонійну
інтеграцію технологій у навчальний процес.

Як цитувати: Каневська О., Чорний Г. Штучний інтелект у шкільній освіті: нові
горизонти викладання та навчання. Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2025. Вип. 84. С.
72-83. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-06

НАВЧАННЯ В АД'ЮНКТУРІ ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ: РОЛЬ МОТИВАЦІЇ АД'ЮНКТІВ

2025-10-27T07:52:41+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-07

У статті наводяться результати дослідження мотивації навчання в ад'юнктурі як важливий
фактор ефективного виконання ад‘юнктами освітньо-наукових програм. У ній виділено та діагностовано
чотири взаємопов'язані аспекти: мотиви вступу до ад'юнктури, мотиви наукової та освітньої діяльності,
мотиви активного учасника освітнього процесу (стейкхолдера).
Виявлення мотивів навчання в ад'юнктурі розглядається з позиції психолого-педагогічного
підходу. Такий підхід дозволяє враховувати важливу роль самих ад'юнктів у ефективності освіти та
становленні майбутнього вченого та викладача.
Мотивація ад'юнктів досліджується через визначення внутрішніх та зовнішніх мотивів. Внутрішні
мотиви розглядаються як первинні відносно до освітньої та наукової діяльності і які формуються
відповідно до потреб ад'юнкта в пізнанні та розвитку. Зовнішні мотиви розглядаються як вторинні і такі,
що формуються під впливом зовнішнього середовища. Це дозволяє предметно досліджувати чинники,
що впливають на мотивацію вступу до ад'юнктури, мотивацію наукової та освітньої діяльності.
Дослідження впливу мотивації навчання ад'юнктів показало, що трансформація ад‘юнктури в
інституцію, що поєднує освіту і науку, де починається професійна кар‘єра військовослужбовця як
викладача або науковця, вимагає ретельного вивчення та розуміння мотивів вступу до ад'юнктури,
мотивації наукової та освітньої діяльності, мотивації як суб‘єкта освітньої діяльності, чинників, що
впливають на мотивацію. Дослідження доводять, що мотивацію навчання тих, хто планує вступати на
навчання в ад‘юнктурі, треба ретельно вивчати і в процесі відбору кандидатів на навчання, і на етапі
вступу до ад‘юнктури. Дослідження також показують необхідність удосконалення процесу ад'юнктської
підготовки, що сприяє посиленню внутрішньої мотивації освітньої та наукової діяльності, розвитку
інтересів ад'юнктів у сфері практичної, професійної, освітньої та наукової діяльності, а також доцільність
переходу до інноваційних освітніх технологій, що підвищують залучення ад'юнктів до процесу навчання.
Становлення ад‘юнктури як інституції, що поєднує освіту і науку, вимагає переходу до
інноваційних освітніх технологій, посилення внутрішньої мотивації ад'юнктів та розвитку їх інтересів у
сфері практичної професійної, освітньої та наукової діяльності.

Як цитувати: Морозов О, Олійник Л., Аксанов Т. Навчання в ад'юнктурі вищого
військового навчального звкладу: роль мотивації ад'юнктів. Проблеми інженерно-педагогічної
освіти. 2025. Вип. 84. С. 84-92. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-07

БАР‟ЄРИ НА ШЛЯХУ ДО ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЗАКЛАДУ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2025-09-29T06:31:38+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-08

Мета. На основі аналізу наукової літератури та сучасної освітньої практики визначити основні
бар‘єри, що перешкоджають забезпеченню рівних можливостей здобувачів освіти з особливими
потребами під час навчання в системі професійної (професійно-технічної) освіти.
Методи. Для вирішення мети дослідження використано комплекс теоретичних методів: аналіз
наукової літератури, нормативно-правових документів та законодавчих актів, статистичних даних;
вивчення сучасного освітнього простору, інклюзивної інфраструктури в закладах професійної
(професійно-технічної) освіти України та Європи; порівняння, узагальнення, систематизація теоретичних
даних.
Результати. Розглянуто сучасний стан доступності освітнього середовища закладів П(ПТ)О для
осіб з особливими освітніми потребами. Виявлено, що починаючи з 2023 року кількість таких здобувачів
у закладах професійно-технічної освіти стабільно зменшується. До зменшення кількості студентів з
особливими потребами призводять не тільки об‘єктивні фактори: військові дії та пов‘язана з ними
демографічна криза, а й наявність бар‘єрів, які досі не подолані в системі професійно-технічної освіти,
які можна згрупувати за трьома основними напрямками: соціальна адаптація до освітнього середовища,
доступність освітніх продуктів під час очного та дистанційного навчання, використання інформаційнокомп‘ютерних та асистивних технологій.
Висновки. Основними бар‘єрами, що стоять на шляху до інклюзивного освітнього простору
закладів П(ПТ)О є: педагогічні - бар'єри, пов'язані з недостатньою підготовкою викладачів у таких
напрямках як: використання відповідних методик викладання відповідно до нозології студента,
застосування асистивних технологій. Технологічні - пов'язані з технологічними засобами та
компонентами в системі дистанційного навчання та їх доступністю для здобувачів, що мають особливі
потреби. Індивідуальні бар'єри, що стосуються як безпосередньо здобувачів з особливими потребами, так
і нормотипових студентів, а саме, бар‘єри комунікації. Відсутність досвіду взаємодії цих двох груп
студентів перешкоджає реальному включенню в освітній та соціальний простір закладу ПТО здобувачів
освіти з інвалідністю.

Як цитувати: Шемигон Н. Ю., Акімова О. М. Бар‘єри на шляху до інклюзивного
освітнього простору закладу професійної (професійно-технічної) освіти: теоретичний аспект.
Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2025. Вип. 84. С. 93-103. https://doi.org/10.26565/2074-
8922-2025-84-08

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ПІД ЧАС ВІЙНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД

2025-10-27T07:32:48+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-09

У роботі представлено матеріали, що висвітлюють важливі й актуальні проблеми підготовки
здобувачів вищої освіти під час війни. Визначено особливості та принципи, на яких базовано організацію
освітнього процесу з використанням дистанційної форми, можливості використання різних цифрових
засобів і інструментів, використовуваних для отримання освіти здобувачами, які перебувають на значній
відстані від ЗВО, навіть якщо вони перебувають у різних регіонах або за кордоном. Проведено аналіз
науково-педагогічних результатів при організації освітнього процесу з курсу «Технологічні схеми та
основне обладнання насосних станцій» для здобувачів вищої освіти першого (бакалаврського) рівня
спеціальності Професійна освіта (Видобуток, переробка та транспортування корисних копалин) за
освітньою програмою (ОП) «Професійна освіта (Нафтогазова справа)», модель якого розроблено на
кафедрі Автоматизації, метрології та енергоефективних технологій Навчально-наукового інституту
«Українська інженерно-педагогічна академія» Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна. Показано, що така форма організації освітнього процесу і реалізації розробленої педагогічної
моделі надає реальну можливість забезпечення доступності та якості освіти у ЗВО під час бойових дій та
обмеженості відвідування навчального закладу учасниками освітнього процесу. Обгрунтовано
актуальність створення і впровадження моделей освітнього процесу. Визначено основні значущі
принципи і наведено результати реалізації дистанційного курсу в середовищі Moodle. Наведено і
проаналізовано основні фактори та їх вплив на ефективність організації освітнього процесу під час війни.
Обґрунтовано, що організація освітнього процесу за дистанційною формою під час війни дозволила
забезпечити вимоги до якості освіти попри вплив негативних факторів через використання різних форм
та цифрових засобів дистанційної взаємодії викладача із здобувачами вищої освіти. Аналіз досвіду
організації освітнього процесу з використанням дистанційних педагогічних технологій, набутого під час
війни, дозволив дійти висновку, що така форма організації освітнього процесу в подальшому може мати
вагомі перспективи в післявоєнний період, основними з яких є розширення доступності освіти і
досягнення гнучкості освітнього процесу

In cites: Prokopenko O. O., Antonenko N. S. (2025). Analyzing the experience of educational
process organization during the war and determining the prospects for its application in the post-war
period. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 104-115. https://doi.org/10.26565/2074-
8922-2025-84-09

МЕТОДИКА РЕФЛЕКТИВНИХ ДИСКУСІЙ У НАВЧАННІ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2025-09-29T06:32:51+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-10

Мета. У статті висвітлений один з аспектів підготовки викладачів професійної освіти до
здійснення дослідницької діяльності – методика, спрямована на інтенсифікацію процесу розвитку
рефлексії дослідницької діяльності, що забезпечує перехід від репродуктивних зразків поведінки та
діяльності до продуктивних, їх усвідомлення та включення в структуру особистості майбутніх фахівців.
Методи. У дослідженні застосовано комплекс методів дослідження, а саме: аналіз та узагальнення
наукової інформації щодо навчання методології дослідження та педагогічних підходів, що розглядають
процеси організації рефлексії в освітньому процесі; метод проєктування для розроблення змісту
елементів методики рефлексивних дискусій у навчанні методології дослідження майбутніх викладачів
професійної освіти.
Результат. Розроблено методику рефлексивних дискусій у навчанні методології дослідження
майбутніх викладачів професійної освіти. Аналіз наукових джерел показав, що здобувачі освіти повинні
бути активними учасниками дослідницьких проєктів. Нами враховані моделі рефлексії та результати
емпіричних досліджень, що підтверджують результативність стимулювання роздумів здобувачів освіти
під час роботи над дослідницькими проєктами. Це стало основою для створення концепції методики, що
передбачає взаємопов‘язану діяльність викладача, який мотивує та спрямовує дискусію та здобувачів
освіти, які здійснюють рефлексію в процесі навчання методології дослідження. Ключовою особливістю
методики є система навчально-рефлексивних запитань, сформованих відповідно до етапів дослідницької
діяльності та ієрархії розумових процесів.
Висновки. Запити освітньої практики вимагають від викладача професійної освіти активної
дослідницької діяльності для покращення власної практики. Результативність такої діяльності
забезпечується якісною підготовкою в закладі освіти. Потужним інструментом такої підготовки єметодика рефлексивних дискусій у навчанні методології дослідження, що спирається на наукове
підґрунтя структури дослідницького проєкту та продуктивні практики рефлексивної діяльності.

In cites: Bachieva L. O., Karolop O. O., Zagnybida R. P. (2025). The method of reflective
discussions in the teaching of research methodology to future vocational education teachers. Problems
of Engineering Pedagogic Education, (84), 116-126. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-10

ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-10-27T07:42:05+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-11

Мета. Метою статті є розробка теоретичної моделі формування фахових компетентностей
майбутніх педагогів професійного навчання, яка враховує сучасні виклики цифрової трансформації та
глобалізації. Автори ставлять завдання проаналізувати теоретичні основи підготовки педагогів з
урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду, визначити ключові компоненти моделі (цільовий,
змістовий, процесуальний, результативний), обґрунтувати педагогічні умови її реалізації та встановити
критерії оцінки сформованості компетентностей. Дослідження спрямоване на створення інструменту для
підвищення якості професійної освіти педагогів, їхньої конкурентоспроможності та адаптивності до
потреб ринку праці.
Методи. У роботі використано системний підхід як провідний методологічний принцип, що
дозволяє розглядати процес формування компетентностей як цілісну систему з взаємопов’язаними
компонентами. Аналіз наукової літератури (праці Н.П. Редзюк, Є.К. Семенова, І. Прилепи, М.А. Юзик та
інших) допоміг узагальнити сучасні підходи до підготовки педагогів, зокрема компетентнісний,
цифровий та крос-дисциплінарний. Теоретичне моделювання застосовано для створення структури
моделі, яка включає чотири блоки. Для обґрунтування педагогічних умов використано синтез
нормативних документів (Концепція розвитку педагогічної освіти України) та результатів попередніх
досліджень. Оцінка компетентностей базується на мотиваційно-ціннісному, когнітивному та
діяльнісному компонентах із застосуванням таких методів діагностики, як тестування, аналіз портфоліо
та практичні завдання.
Результати. У статті розроблено теоретичну модель формування фахових компетентностей
майбутніх педагогів професійного навчання, яка складається з чотирьох блоків: цільового (формування
педагога, здатного поєднувати теорію з практикою), змістового (теоретичні знання, практичні навички,
цифрові та міждисциплінарні елементи), процесуального (інтерактивні методи, blended learning,
практико-орієнтовані проєкти) та результативного (здатність розробляти актуальні програми та
адаптувати навчання). Визначено три ключові педагогічні умови реалізації моделі: інтеграція цифрових
технологій, міждисциплінарний підхід і мотивація до саморозвитку. Запропоновано систему оцінки з
конкретними показниками, такими як рівень оволодіння цифровими інструментами та якість навчальних
матеріалів, що забезпечує зворотний зв’язок для вдосконалення моделі. Модель вирізняється
комплексністю, поєднуючи теорію, практику та інновації, на відміну від більш вузько спрямованих
підходів попередніх досліджень.
Висновки. Розроблена модель є теоретично обґрунтованим інструментом, який сприяє
модернізації професійної освіти педагогів, підвищенню їхньої конкурентоспроможності та відповідності
сучасним вимогам. Її структура та педагогічні умови створюють сприятливе середовище для формування
фахових компетентностей, а система оцінки дозволяє адаптувати підготовку до реальних потреб.
Практична цінність дослідження полягає в можливості використання моделі для підготовки педагогів,
здатних ефективно працювати в умовах цифровізації та глобалізації. Перспективи подальших досліджень
включають експериментальну перевірку моделі, поглиблений аналіз впливу окремих умов (наприклад,
цифрових технологій) та розробку методичних рекомендацій для її впровадження в навчальних закладах,
зокрема для специфічних галузей професійної освіти.

In cites: Burbyga V. A., Shalimova I. M., Antoniuk B. O. (2025). Theoretical model for
developing professional competencies in future vocational education teachers. Problems of
Engineering Pedagogic Education, (84), 127-138. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-11 (in
Ukrainian)

МОДЕЛЬ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ЩОДО РОБОТИ ЗІ ЗДОБУВАЧАМИ ОСВІТИ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ У ПРОЦЕСІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

2025-09-29T06:33:45+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-12

Мета. Стаття присвячена науковому обґрунтуванню та розробленню моделі методики розвитку
соціальної компетентності вчителів щодо роботи зі здобувачами освіти у складних життєвих обставинах
у процесі підвищення кваліфікації. Актуальність дослідження зумовлена сучасними викликами в освіті,
зокрема збільшенням кількості здобувачів освіти, які опинились або можуть опинитися у складних
життєвих обставинах.
Методи. У процесі дослідження застосовано комплекс загальнонаукових методів: аналіз, синтез,
узагальнення, систематизацію, а також педагогічне моделювання як провідний метод конструювання
моделі. Здійснено аналіз чинників впливу на розвиток соціальної компетентності вчителів, визначено
методологічні підходи та дидактичні принципи, що стали основою для побудови моделі.
Результати. Розроблено модель методики, яка включає три взаємопов‘язані блоки:
методологічно-цільовий, змістовно-діяльнісний та діагностично-рефлексивний. У першому блоці
визначено науково-методологічні засади, підходи, принципи та зовнішні й внутрішні чинники впливу.
Змістовно-діяльнісний блок розкриває етапи впровадження методики, форми, методи та засоби навчання
у системі післядипломної педагогічної освіти. Діагностично-рефлексивний блок орієнтований на
моніторинг і корекцію професійної підготовки вчителів, а також формування рефлексивних умінь як
компонента саморозвитку. Запропонована модель дозволяє забезпечити ефективний розвиток соціальної
компетентності вчителів.
Висновки. Результати дослідження підтвердили необхідність системного, науково обґрунтованого
підходу до розвитку соціальної компетентності вчителів у процесі підвищення кваліфікації. Модель
методики, що представлена в статті, враховує сучасні виклики освіти, зокрема умови війни, цифровізації
та соціальної напруженості, й може слугувати ефективним інструментом у підготовці вчителів щодо
роботи зі здобувачами освіти у складних життєвих обставинах.

In cites: Dvornyk O. (2025). Model of the methodology for developing social competence of
teachers to work with learners in difficult life circumstances in the process of advanced training.
Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 139-155. https://doi.org/10.26565/2074-8922-
2025-84-12 (in Ukrainian)

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ СЕРЕДОВИЩА ПРОГРАМУВАННЯ SCRATCH МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ ІНФОРМАТИКИ

2025-09-29T06:34:33+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-13

Анотація. Підготовка майбутніх учителів інформатики передбачає вивчення програмування з
метою не тільки викладання програмування учням у закладах загальної середньої освіти, а й з метою
створення програмних продуктів відповідно до потреб професійної діяльності. Тому формуючи знання,
уміння та навички з програмування, необхідним є формування творчого підходу до створення проєктів у
майбутніх учителів інформатики.
Учні закладів загальної середньої освіти починають знайомитись із програмування ще в
початкових класах, вивчаючи середовище програмування Scratch, та продовжують у середніх класах,
вивчаючи у 5 і 6 класах середовище програмування Scratch, у 7 класі розпочинається вивчення мови
програмування, зазвичай, Python. Тому майбутні вчителі інформатики повинні вивчати середовище
програмування Scratch під час навчання у закладах вищої освіти, про що раніше ми писали в науковій
статті. Окрім цього, якраз використання середовища програмування Scratch може забезпечити створення
творчих проєктів майбутніми фахівцями.
У статті розглянуто поняття «середовище програмування Scratch» та надано власне розуміння
цього поняття. Представлено думки вчених про вивчення середовища програмування Scratch для
здобувачів вищої освіти. Схарактеризовано освітні ресурси вебсайту середовища програмування Scratch.
Розроблено практичні завдання з обов‘язкового освітнього компонента «Програмування» для таких
лабораторних занять, як: «Ознайомлення із середовищем програмування Scratch», «Проєкти з циклами у
середовищі програмування Scratch», «Створення проєктів із змінними, виразами і списками у середовищі
програмування Scratch», «Розробка ігрового проєкту у середовищі програмування Scratch», «Розробка
творчих проєктів у середовищі програмування Scratch». Підкреслено важливість вивчення середовища
програмування Scratch для майбутніх учителів інформатики.

In cites: Dushchenko O. (2025). Features of learning the Scratch programming environment by
future computer science teachers. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 156-168.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-13 (in Ukrainian)

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2025-09-29T06:34:58+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-14

У статті розкрито значення використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на
уроках у початковій школі як для досягнення конкретного результату навчання, так і для створення
середовища, що стимулює творчий потенціал учнів та сприяє формуванню ключових компетентностей,
необхідних у ХХІ столітті.
Автори акцентують увагу на важливості дотримання стратегії впровадження ІКТ в освітній
процес, яка характеризується визначенням мети використання конкретної технології або цифрового
інструменту, правильним підбором інструментів ІКТ та їхньою можливістю для глибокої рефлексії та
оцінки.
Представлено ключові педагогічні умови для ефективного використання сучасних засобів ІКТ в
початковій школі.
Наголошено, що використання ІКТ дозволяє педагогам фокусуватися на трьох ключових аспектах
сучасної освіти: фундаментальності, діяльнісності та аксіологічності.
У дослідженні окрему увагу приділено основним методам навчання при застосуванні ІКТ в
межах програми початкової школи ЗЗСО. Автори виділяють і характеризують пояснювальноілюстративний, частково-пошуковий, дослідницький та метод проєктів. Кожен із цих методів має свою
специфіку та застосування в освітньому процесі.
Розглянуто використання ІКТ для інтерактивного навчання, для формування базових навичок
молодших школярів у рамках STEM-освіти, для створення та проведення навчальних квестів у
початковій школі, для ігрових методик, які застосовуються на уроках, що сприяє розвитку ключових
навичок учнів та робить його актуальним та цінним у сучасній освіті.
Результати дослідження можуть бути корисними для педагогів у використанні ІКТ з метою
заохочення учнів до активної участі в освітньому процесі та розвитку їх критичного мислення та
дослідницьких навичок, створення більш динамічного, ефективного та цікавого освітнього середовища

In cites: Hordiienko T. V., Bilousova N. V., Bobro A. A., Filonenko O. S. (2025). Features of
integrating information and communication technologies into the educational process of primary
school. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 169-177. https://doi.org/10.26565/2074-
8922-2025-84-14 (in Ukrainian)

ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН ПРИ ПІДГОТОВЦІ АГРАРНИХ ІНЖЕНЕРІВ

2025-09-29T06:35:24+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-15

Актуальність проблеми формування педагогічної майстерності викладачів фахових дисциплін при
підготовці аграрних інженерів обумовлена вимогами забезпечення чіткої організації освітнього процесу з
використанням кращих традицій вітчизняного та зарубіжного досвіду, сучасних педагогічних технологій
та освітніх інновацій, оскільки перед освітою стоїть завдання створення потужного кадрового потенціалу
для забезпечення її висококваліфікованими педагогічними працівниками, як однієї з найважливіших
умов стабільності, успішного функціонування і подальшого розвитку системи вищої освіти. З огляду на
це, стаття присвячена проблемі формування педагогічної майстерності викладачів фахових дисциплін
при підготовці аграрних інженерів. Метою статті є узагальнення сутності поняття «педагогічна
майстерність», дослідження проблеми формування педагогічної майстерності викладачів фахових
дисциплін в аграрних закладах вищої освіти та обґрунтування її важливості і основних шляхів
удосконалення для покращення якості освітнього процесу при підготовці аграрних інженерів. У
контексті дослідження проаналізовано наукові підходи до тлумачення поняття «педагогічна
майстерність». Зроблено висновок, що вона є невід‘ємною структурною складовою професійної
діяльності викладачів фахових дисциплін. Доведено, що педагогічна майстерність є виявом високого
результату професійної діяльності, умінням втілювати і реалізовувати власний творчий потенціал у
сукупності з ефективними методиками будування педагогічного процесу на високому рівні.
Встановлено, що вдосконалення педагогічної майстерності викладача фахових дисциплін полягає в
постійному підвищенні своїх професійних знань, умінь і практичних навичок, засвоєнні новітніх освітніх
технологій, розробці науково-методичного забезпечення, активній участі в науково-практичних
конференціях, форумах та семінарах. Накреслено основні шляхи формування педагогічної майстерності
викладача фахових дисциплін при підготовці фахівців аграрно-інженерних спеціальностей з початку
його трудової діяльності. Зроблено висновки і намічено перспективи подальших досліджень

In cites: Duganets V. I., Filenko V. М. (2025). Forming the pedagogical proficiency of
specialized disciplines teachers in the training of agricultural engineers. Problems of Engineering
Pedagogic Education, (84), 178-190. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-15 (in Ukrainian)

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-09-29T06:35:50+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-16

У статті розглядається необхідність формування професійно-педагогічної культури майбутніх
фахівців фізкультурно-спортивних спеціальностей у процесі професійної підготовки в закладах вищої
освіти. Обґрунтовано значення професійно-педагогічної культури у підготовці та становленні майбутніх
фахівців фізкультурно-спортивних спеціальностей як основи для підвищення рівня загальної культури
(фізичної, духовно-моральної, інтелектуальної, правової, економічної та інших) та в якості носія
професійної компетенції – фундаменту формування їхнього високого професійно-педагогічного рівня, а
також здатності оперативно й ефективно реагувати на різноманітні потреби й запити як здобувачів
освіти, так і суспільства в цілому. Результати наукових досліджень засвідчують потребу в організації
умов та комплексу заходів, скерованих на формування професійно-педагогічної культури майбутніх
фахівців у закладах вищої освіти. Результати проведеного педагогічного експерименту підтвердили
доцільність використання запропонованих організаційно-методичних умов ефективного формування
професійно-педагогічної культури майбутніх фахівців фізкультурно-спортивних спеціальностей, а саме:
системний підхід при розробці курсів; організація навчального процесу з урахуванням суб‘єктсуб‘єктивної взаємодії викладача і студентів у процесі реалізації активних методів навчання (ділових
ігор, методу case-study, тренінги, проєкти тощо). Лише завдяки цілісній підготовці майбутні фахівці
зможуть успішно адаптуватися до динамічного освітнього середовища та робити значущий внесок у
розвиток фізичної культури і спорту в суспільстві. Це у свою чергу дає змогу посилити освітньо-виховну
роботу, що ґрунтується на цінностях культурно-спортивної спадщини майбутніх спеціалістів, успішного
формування їхньої педагогічної культури та професіоналізму

In cites: Ivanii I. V., Mikheienko O. I., Leonenko A. V., Kozhemiako T. V. (2025). Formation
of professional and pedagogical culture of future specialists in physical education and sports.
Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 191-200. https://doi.org/10.26565/2074-8922-
2025-84-16 (in Ukrainian)

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА-ПЕДАГОГА

2025-09-29T06:36:20+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-17

Мета. Розробка й опис структури та змісту компонентів здоров’язбережувальної компетентності
майбутнього інженера-педагога.
Методи. Окрім загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, зіставлення,
систематизація), використовувались методи емпіричні: аналіз нормативно-правової документації,
філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури.
Результати. Формування здоров’язбережувальної компетентності у здобувачів освіти є
проблемою, яка сьогодні вирішується силами науковців і педагогів-практиків з різних галузей знань:
фізіологами, психологами, соціологами, педагогами всіх щаблів системи освіти тощо. Відповідно,
відбувається інтеграція знаннєвих компонентів, що має на меті дозволити сучасній людині надовго
зберегти здоров’я й почувати себе повноцінним членом суспільства довгі роки. Здоров’язбережувальну
компетентність інженера-педагога можна представити як інтегральну, професійно значущу якість
особистості, що проявляється в загальній здатності й готовності до організації педагогічної діяльності в
аспектах збереження, формування та зміцнення здоров’я, заснованої на інтеграції знань про здоров’я з
досвідом щодо його збереження й зміцнення. Для формування здоров’язбережувальної компетентності
необхідно впровадження в зміст підготовки майбутніх інженерів-педагогів аксіологічного підходу,
згідно з яким поняття здоров’я має розглядатися як загальнолюдська, етнокультурна й цивілізаційна
цінність інваріантного та варіативного компонента освіти.
Висновки. Здоров’язбережувальна компетентність інженера-педагога на рівні особистості може
бути представлена через сукупність певних компонентів: ціннісно-мотиваційного, когнітивного,
операційно-технологічного. Співвідносячи професіоналізм із різними аспектами зрілості фахівця, можна
виділити чотири види професійної компетентності: спеціальну, соціальну, особистісну, індивідуальну. У
структурі здоров’язбережувальної компетентності пропонується виділяти три компоненти: змістовний,
діяльнісний і особистісний. Враховуючи вкрай низький рівень стану здоров’я українського суспільства в
цілому й здобувачів освіти зокрема, існує нагальна потреба інтегративного впровадження окремих тем і
понять із галузі здоров’язбереження в навчальні плани підготовки майбутніх інженерів-педагогів, у зміст
конкретних предметів і цілих навчальних галузей.

In cites: Kekalo V. B. (2025). Health-saving competence as component of professional
competence of future engineer-teacher. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 201-212.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-17 (in Ukrainian)

МОДЕРНІЗАЦІЯ ІСНУЮЧИХ СИСТЕМ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ДО ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЗАСОБАМИ ФІТНЕС-ТЕХНОЛОГІЙ

2025-09-29T06:36:52+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-18

Проблема щодо підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту до фізкультурно-
спортивної реабілітації в Україні стає все більш актуальною на фоні воєнних дій, які суттєво впливають

на здоров'я та фізичну активність населення. В умовах конфлікту багато людей стикаються з фізичними
та психоемоційними травмами, які потребують комплексного підходу до відновлення, тому виникає
необхідність модернізації існуючих систем підготовки фахівців фізичної культури і спорту з метою
впровадження інноваційних методик реабілітації. Сучасні технології та інноваційні методики реабілітації
стають важливими інструментами для фахівців фізичної культури і спорту, адже їх використання
уможливлює якнайшвидше повернення до активного життя населення України.
В умовах війни, коли ресурси обмежені, а доступ до традиційних методів лікування та
відновлення може бути ускладнений, застосування інноваційних технологій фізкультурно-спортивної
реабілітації дозволяє підвищити якість послуг у цій сфері. Це зумовлює необхідність переосмислення

підходів щодо підготовки фахівців фізичної культури і спорту, зокрема з урахуванням сучасних фітнес-
технологій. Саме використання віртуальних тренувань, мобільних додатків для моніторингу фізичної

активності та спеціалізованих програм для реабілітації дозволяє забезпечити доступ до якісної допомоги
навіть у найскладніших умовах.
Удосконалення існуючих систем підготовки у галузі фізичної культури і спорту для
фізкультурно-спортивної реабілітації створює нові перспективи для сучасних фахівців, які
використовують фітнес-технології, прагнуть до інноваційного навчання, слідкують за актуальними
технологіями та бажають освоювати новітні методики викладання. Оновлення цих систем позитивно
вплине на якість підготовки спеціалістів, стимулюватиме їх до наукових досліджень та інновацій, а
також підвищить якість послуг, які вони зможуть надавати після закінчення навчання в цій сфері.
В роботі буде розглянуто сучасні інноваційні підходи щодо підготовки майбутніх фахівців
фізичної культури і спорту до фізкультурно-спортивної реабілітації, проблеми, які виникають у цій
сфері та шляхи їх вирішення.

In cites: Kolesnykov K. V. (2025). Modernization of current systems for training future
specialists in physical culture and sports for physical culture and sports rehabilitation using fitness
technologies. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 213-222.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-18 (in Ukrainian)

ДИЗАЙНЕРСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ: СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ

2025-09-29T06:37:18+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-19

Мета. Мета статті – визначення сутності та умов формування й розвитку дизайнерської
компетентності майбутніх педагогів професійного навчання.
Методи. Аналіз нормативно-правової документації, філософської, психолого-педагогічної та
методичної літератури, синтез, систематизація, узагальнення, зіставлення.
Результати. Визначено, що дизайнерська компетентність майбутнього педагога професійного

навчання – це невід’ємний компонент професійної компетентності, що забезпечує готовність до дизайн-
діяльності, яка включає сукупність відповідних теоретичних знань, практичних навичок і особистісних

якостей, спрямованих на успішну реалізацію майбутньої професійної діяльності. Зміст і структура
дизайнерської компетентності майбутніх педагогів професійного навчання визначається специфікою
їхньої майбутньої професійної діяльності. Під формуванням й розвитком дизайнерської компетентності в
майбутнього педагога професійного навчання розуміємо послідовний процес якісної зміни особистості
здобувача професійно-педагогічної освіти, спрямований на здобуття компонентів дизайнерської

компетентності, пов’язаний з досягненням її заданого рівня. На підставі здійснених аналітико-
синтетичних процедур було визначено, що шляхом інтеграції компетентнісного, дименсіонального й

проєктного підходів може відбуватися формування й розвиток дизайнерської компетентності майбутніх
педагогів професійного навчання, науковим забезпеченням якої є система принципів: інтегративності;
індивідуалізації; ситуативності; рівневості; партисипативності.
Висновки. Аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення педагогічного досвіду
дозволили виявити та сформулювати педагогічні умови формування й розвитку дизайнерської
компетентності майбутнього педагога професійного навчання: 1) застосування комплексу
міждисциплінарних професійно-орієнтованих завдань; 2) стимулювання проєктного мислення здобувачів
професійно-педагогічної освіти; 3) активізація їх творчої діяльності. Перспективними напрямками
подальших наукових досліджень можуть стати шляхи та засоби вдосконалювання, а також створення
моделі формування й розвитку дизайнерської компетентності майбутніх педагогів професійного
навчання.

In cites: Nesmyanovych A. V. (2025). Design competence of future teacher of vocational
education: essence and conditions for formation. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84),
223-233. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-19 (in Ukrainian)

ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ТА КОНЦЕПТ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

2025-09-29T06:37:50+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-20

Мета. У сучасному світі інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) здійснюють суттєвий вплив
на всі галузі суспільства. Під їхнім впливом відбуваються зміни в економіці, політиці, культурі, освіті.
Мета статті полягає у визначенні концепту (загальні та дидактичні завдання, особливості, напрямки
розвитку ІКТ в освіті) формування інформаційної культури майбутніх магістрів із професійної освіти.
Методи. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових
(аналіз, синтез, аналогія, порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікація, систематизація) та
емпіричних (аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури, нормативної
документації) методів.
Результати. Використовуючи ознаки інформаційних технологій обрання пристроїв, за допомогою
яких проводиться обробка інформації, було виділено 6 етапів розвитку ІКТ. При цьому було визначено,
що освітніми технологіями в професійній освіті вважається система наукових і інженерних знань, а
також методів і засобів, які використовуються для створення, збору, зберігання, обробки та передачі
інформації в предметній галузі. Дидактичними завданнями, які вирішуються за допомогою ІКТ, як
правило, є: посилення мотивації до навчання; активізація процесу навчання; забезпечення гнучкості
процесу навчання; удосконалення організації викладання; підвищення індивідуалізації навчання та
роботи самого викладача тощо. Аналіз наукових джерел дозволив виявити низку особливостей сучасних
ІКТ, а саме: транскордонність; масовість; доступність; модульність; інтерактивність. На підставі цих
особливостей було виявлено основні напрямки використання ІКТ в інформатизації вітчизняної освіти:
дистанційна освіта; інтерактивні навчально-методичні комплекси (НМК); демонстраційні й моделюючі
комп’ютерні програми.
Висновки. У галузі інформатизації освіти сьогодні існує протиріччя між тенденціями її
інформатизації та існуючою системою освіти, яка відтворює освітню модель попереднього
індустріального суспільства. Розв’язати це протиріччя можливо тільки шляхом різкої та кардинальної
перебудови всієї системи вітчизняної освіти. Формування інформаційної культури через самоосвіту є
одним із завдань інформатизації освіти, яке вимагає усвідомленої освітньої діяльності, а також розробки
й надання відповідних методик. Перспективним напрямом подальших досліджень цієї проблематики є
виявлення організаційно-педагогічних умов формування інформаційної культури майбутніх магістрів із
професійної освіти засобами інформаційних технологій та їх перевірка на практиці.

In cites: Pelikh A. A. (2025). Information culture of future masters in vocational education and
its formation concept. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 234-245.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-20 (in Ukrainian)

РОЛЬ ЕТИЧНИХ ВИКЛИКІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ПРИ ВИКЛАДАННІ КУРСА «ІНЖЕНЕРНА ЕТИКА»

2025-10-27T07:51:45+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-21

Розглядається проблема формування етичних компетентностей майбутніх інженерів у контексті стрімкого розвитку технологій штучного інтелекту (ШІ). Актуальність теми зумовлена тим, що сучасна інженерна діяльність вже не обмежується технічними аспектами, а включає значну соціальну відповідальність, особливо в умовах використання автономних інтелектуальних систем. Зростає потреба в інтеграції етичних підходів до підготовки фахівців, здатних аналізувати моральні дилеми, пов’язані з впровадженням ШІ. Особливу увагу приділено новим викликам, що виникають у сфері автоматизованого прийняття рішень, алгоритмічної дискримінації, втрати приватності, зниження прозорості та підзвітності цифрових систем.

Метою дослідження є обґрунтування комплексу методів викладання, які сприяють розвитку критичного мислення та моральної чутливості майбутніх інженерів у сфері етики штучного інтелекту. Дослідження базується на досвіді викладання курсу «Інженерна етика» у Луцькому національному технічному університеті. Застосовано методи анкетування (опитано 89 студентів), аналізу сучасної наукової літератури, порівняння міжнародних етичних стандартів (ЄС, IEEE, ЮНЕСКО), а також кейс-методів і рольових ігор у викладанні.

Результати анкетування показали, що студенти особливо чутливо сприймають проблеми захисту прав людини, прозорості алгоритмів, збереження людської автономії та приватності. Висловлені коментарі підкреслюють значення людиноцентричного підходу та необхідності контролю за автономними системами. Менш помітними, але важливими виявились теми екологічної відповідальності та глобальної цифрової нерівності. Це вказує на потребу глибшого розкриття цих аспектів у курсі.

У статті запропоновано низку інноваційних педагогічних підходів до викладання етики ШІ: кейс-стаді, дискусійні дебати, рольові ігри, симуляції прийняття рішень у невизначених умовах. Також акцент зроблено на міждисциплінарному підході із залученням експертів з філософії, права, інженерії та ІТ. Запропонована модель викладання сприяє глибшому розумінню складності етичних рішень, пов’язаних із ШІ, формує здатність студентів до етичної рефлексії та відповідального прийняття рішень у майбутній професійній діяльності.

У перспективі автори вбачають доцільність створення адаптованих освітніх програм і навчальних матеріалів, які інтегрують етику ШІ у всі рівні інженерної освіти.

In cites: Riabchykov M., Puts V. (2025). The role of ethical challenges of artificial intelligence
in teaching the course «Engineering ethics». Problems of Engineering Pedagogic Education, (84),
246-257. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-21 (in Ukrainian)

КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ПОДОЛАННІ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВИХ БАРʼЄРІВ У ПАРТНЕРСЬКІЙ ВЗАЄМОДІЇ: СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА

2025-09-29T06:38:43+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-22

Мета. Дослідження спрямоване на вивчення компетентності майбутніх учителів англійської мови
в подоланні емоційно-вольових бар‘єрів у партнерській взаємодії, визначення взаємозв‘язків між її
структурними компонентами та окреслення ролі цієї компетентності у професійній підготовці педагогів.
Методи. Для дослідження рівня розробленості цієї проблеми використано теоретичний аналіз
наукової, психолого-педагогічної та методичної літератури, а також нормативно-правових документів.
Для уточнення змісту досліджуваних понять застосовано методи узагальнення та систематизації. Для
підсумування теоретичних основ досліджуваної проблеми та формулювання висновків використано
методи аналізу та синтезу.
Результати. Дослідження структурує компетентність на п‘ять взаємопов‘язаних компонентів:
мотиваційний (визначає потребу, інтерес і ціннісне ставлення до свідомого засвоєння компетентності), когнітивний (охоплює знання про природу та типологію емоційно-вольових бар‘єрів, а також сутність
партнерської взаємодії), діяльнісно-практичний (забезпечує навички запобігання та подолання емоційновольових бар‘єрів і створення безбарʼєрного партнерського середовища), аналітико-рефлексивний
(включає навички спостереження, комунікації, оцінки, прийняття рішень і роботи в команді) та
особистісний (складається з емоційної та вольової стійкості, барʼєростійкості та барʼєропревентивності).
Крім того, установлено, що ефективне забезпечення мотиваційного компонента досягається за
допомогою моделі Келлера. Розвиток когнітивного компонента потребує застосування
конструктивістських підходів, що сприяють активній участі студентів, інтеграції нового досвіду та
формуванню стратегічного мислення. Дослідження визначає тактики запобігання та подолання бар‘єрів,
зокрема прогностично-аналітичну, формування сприятливого партнерського середовища, розвитку
емоційно-вольової стійкості, індивідуалізації, психолого-педагогічної підтримки та емоційно-вольової
регуляції.
Висновки. Отримані результати підтверджують ключову роль компетентності подолання
емоційно-вольових бар‘єрів у партнерській взаємодії для підвищення якості професійної підготовки
педагогів. Інтеграція теоретичних знань, практичних умінь та особистісних якостей через чітко визначені
структурні компоненти створює надійну основу для розробки ефективних педагогічних стратегій і
сприяє формуванню підтримувального, безбарʼєрного освітнього середовища.

In cites: Tatarin V. (2025). Competence of future english language teachers in overcoming
emotional-volitional barriers in partnership interaction: essence and structure. Problems of
Engineering Pedagogic Education, (84), 258-270. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-22

РОБОТА З НАУКОВИМИ ТЕКСТАМИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОВНОКОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПРОГРАМИ «КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНА РОБОТА» (НА МАТЕРІАЛІ СТАТЕЙ ЖУРНАЛУ «КРАЄЗНАВСТВО»)

2025-10-27T07:54:01+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-23

У статті обґрунтовано важливість аналізу наукових фахових текстів на заняттях з мовних
дисциплін для здобувачів освітньо-професійної програми «Краєзнавчо-туристична робота». Наголошено
на тому, що така діяльність дозволить поглибити уявлення студентства про наукову мову й науковий стиль
загалом, прищепити навички редагування текстів, сформувати здатність критично оцінювати наукову
продукцію щодо дотримання норм літературної мови. Зазначено, що сучасні наукові праці часто містять
порушення мовних норм, унаслідок чого започатковано окремий напрям досліджень – «помилкознавство»,
або «девіатологія», який містить теоретичний і прикладний аспекти. Теоретичний аспект пов‘язаний із
тлумаченням поняття «помилка», прикладний аспект полягає у виявленні й виправленні помилок, а
також наданні рекомендацій для запобігання цим явищам. У статті зосереджено увагу на другому
аспекті. Дослідження проведено на матеріалі наукових публікацій журналу «Краєзнавство», які здобувачі
можуть використовувати як джерело інформації під час опанування багатьох нормативних та вибіркових
дисциплін. Запропоновано класифікацію найпоширеніших помилок, виокремлених шляхом суцільної
вибірки, наведено ілюстративний матеріал, правильні варіанти, а також обґрунтування нормативного
написання.
Зазначено, що в проаналізованих статтях найбільше виявлено порушень милозвучності, зокрема
чергування прийменників У, В і початкових У-, В-, а також пунктуаційної мовної норми. Доволі
поширеними є також граматичні та лексичні помилки, орфографічні представлені меншою мірою і
стосуються переважно тих змін, які відбулися в українському правописі. Зроблено висновок, що
більшість порушень мовних норм здобувачі освітньо-професійної програми «Краєзнавчо-туристична
робота» здатні виявити й запропонувати обґрунтовані правки, оскільки опрацювання багатьох тем
дисциплін «Українська мова (за професійним спрямуванням)» та «Красномовство у професійній
діяльності історика-екскурсовода» передбачають роботу студентства зі словниками, посібниками з
культури мови, довідковою літературою, українським правописом

In cites: Chuieshkova O. V. (2025). Working with scientific texts as a means of developing the
linguistic and communicative competence in students of the educational and professional program
«Local history and tourism work» (based on articles from the journal «Local history»). Problems of
Engineering Pedagogic Education, (84), 271-281. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-23 (in
Ukrainian)

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ АДАПТИВНОГО ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ДЛЯ ДОРОСЛИХ У КОНТЕКСТІ НАВЧАННЯ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ

2025-09-29T06:39:42+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-24

Мета. У статті досліджуються сучасні підходи та технології адаптивного навчання іноземних мов
для дорослих у контексті безперервної освіти.
Методи. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових
(аналіз, синтез, аналогія, порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікація, систематизація) та
емпіричних (аналіз філософської, психолого-педагогічної, методичної літератури) методів.
Результати. В умовах глобалізації та динамічних змін в інформаційному суспільстві, дорослі учні
висувають високі вимоги до своєї професійної підготовки, що робить володіння іноземними мовами
ключовим елементом їхньої конкурентоспроможності. Аналізується необхідність застосування
адаптивних технологій та андрагогічних принципів для підвищення ефективності навчання. Основна
увага приділяється ключовим андрагогічним принципам, таким як пріоритет самостійного навчання,
спільна діяльність, опора на життєвий досвід, індивідуалізація навчання, системність та актуалізація
результатів навчання. Окрему увагу в статті приділено важливості врахування життєвого досвіду та
індивідуальних особливостей учнів. Досвід вивчення мов може бути як позитивним, так і негативним, і
викладач має використовувати цей досвід для створення освітнього середовища, що мотивує та
підтримує. Важливість індивідуалізації навчання також підкреслюється, оскільки кожен дорослий учень
має свої цілі та мотивації, які впливають на процес навчання. У статті розглядаються адаптивні
технології, включно з комунікативним методом, аудіовізуальними методами, технологією контрольнокоригувальною та технологією навчання АРВ (адаптування-розширення-варіювання), які сприяють
ефективнішому засвоєнню мови. Комунікативний метод дає змогу створити активну взаємодію між
викладачем та учнем, а аудіовізуальні технології допомагають розвивати навички сприйняття та
розуміння мови через візуальні та аудіальні канали. Ці методи враховують індивідуальні стилі навчання
та допомагають створити гнучке освітнє середовище. Крім того, розглядається концепція адаптивної
освіти, яка містить у собі адаптацію психологічної, організаційно-цільової, змістовної, технологічної та
контрольно-оцінної сфер освітнього процесу.
Висновки. Адаптивна освіта націлена на створення умов, які дають змогу учням ефективно
справлятися з освітніми завданнями, з огляду на їхні індивідуальні потреби та соціально-культурний
контекст. Насамкінець, стаття підкреслює важливість розроблення та застосування адаптивних освітніх
стратегій для дорослих учнів, які дають змогу враховувати їхні індивідуальні особливості та потреби,
створюючи умови для успішного навчання та досягнення поставлених цілей.

In cites: Bohdan A., Bryntseva O., Podorozhna A. (2025). Modern approaches and technologies
of adaptive foreign language teaching for adults in the context of lifelong learning. Problems of
Engineering Pedagogic Education, (84), 282-291. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-24

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ ТЕСТУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ

2025-09-29T06:40:09+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-25

Мета. Метою роботи є дослідження, як саме впливає впровадження цифрових рішень на розвиток
цифрових компетентностей викладачів та формуванню уявлення про те, як використати знання про одні
цифрові рішення в роботі з іншими навчальними рішеннями. А також перевірити гіпотезу, що
ознайомлення викладачів з одними цифровими системами для проведення тестувань здатне підвищити
впевненість у використанні інших системам та покращити рішень цифрової компетентності у викладачів.
Методи. У дослідженні використовуються: спостереження, опитування, експериментування,
аналіз, метод вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду.
Результати. Ця стаття досліджує вплив цифрових інструментів, систем тестування на підвищення
рівня цифрової компетентності викладачів. У статті наводиться короткий огляд тестових систем, які
впроваджувалися в освітній процес. Після цих упроваджень було проведено оцінювання впливу обраних
цифрових тестових систем на рівень цифрових компетентностей викладачів. Оцінювання ефективності
впровадження цих систем було зроблено методом опитування викладачів за допомогою двох типів анкет:
анкета для оцінки розвитку цифрової компетентності викладачів, анкета для визначення рівня цифрової
компетентності після використання додатку для тестування (анкетування проводилося після
впровадження кожної із запропонованих програм). Результати цих анкетувань підкреслюють важливість
та актуальність формування цифрової компетентності у викладачів, а також потребу в підтримці рівня та
вдосконаленні цих навичок протягом професійної кар’єри. Також ці анкетування підтверджують гіпотезу,
що ознайомлення викладачів із цифровими системами для проведення тестувань здатне підвищити
впевненість у використанні таких систем та покращити рішень цифрової компетентності у викладачів.
Висновки. Результати цього експерименту з освоєння систем тестування показують позитивний
вплив на розвиток технічних навичок та можливість збільшити впевненість викладачів у використанні
цифрових технологій. Тому важливо проводити курси та тренінги, щоб ознайомлювати викладачів з
новітніми цифровими рішеннями, допомагати в підтримці та розвитку програмних засобів, які вже
впроваджені та допомагати з упровадженням нових технологій. Подальші напрямки розвитку цієї праці
можуть бути зосереджені на проведенні більш детального дослідження цього напрямку на більшій
кількості досліджуваних, а також на аналізі недоліків тестових систем, отриманих у рамках анкетувань з
подальшою роботою над вдосконаленням цих систем або створенням нових систем для проведення
тестувань.

In cites: Drahun V. V., Bondarenko T. S. (2025). Digital testing tools as a means of improving
teachers‘ competence. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 292-302.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-25 (in Ukrainian)

МОБІЛЬНИЙ ПРОСТІР І МОБІЛЬНО ОРІЄНТОВАНЕ СЕРЕДОВИЩЕ В ПІДГОТОВЦІ БАКАЛАВРІВ З ТЕПЛОЕНЕРГЕТИКИ

2025-09-29T06:40:33+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-26

Мета. У статті поставлено за мету теоретично обґрунтувати та розкрити методичні засади
формування мобільного простору і мобільно орієнтованого середовища у процесі професійної підготовки
бакалаврів з теплоенергетики. Основну увагу приділено визначенню шляхів інтеграції мобільного
навчання в освітній процес закладів вищої освіти задля підвищення його гнучкості, доступності,
індивідуалізації та практико-орієнтованості професійної підготовки.
Методи. Для досягнення поставленої мети використано аналіз наукових джерел, моделювання
освітнього середовища, системно-структурний підхід до виокремлення компонентів мобільного простору,
а також узагальнення практичного досвіду впровадження цифрових технологій у закладах вищої освіти.
Результати. Встановлено, що мобільне навчання є ефективним інструментом формування
цифрової компетентності майбутніх фахівців, сприяє розвитку професійних навичок за допомогою
мобільних додатків, хмарних сервісів, віртуальних лабораторій і технологій доповненої реальності.
Запропоновано модель мобільно орієнтованого середовища, адаптовану до потреб підготовки бакалаврів
з теплоенергетики відповідно до галузевих стандартів. Виокремлено основні структурні компоненти
мобільного простору, що забезпечують системність, інтерактивність, адаптивність та ефективність
освітнього процесу. Підкреслено важливість науково обґрунтованого підходу до організації мобільного
навчання, активної участі викладача у цифровому супроводі освітньої діяльності та постійної підтримки
цифрового середовища. Обґрунтовано переваги використання мобільних додатків для персоналізованого
навчання, оперативного доступу до актуальної інформації та інтеграції цифрових платформ у професійну
підготовку.
Висновки. Мобільно орієнтоване середовище сприяє підвищенню якості професійної підготовки
бакалаврів з теплоенергетики та їх конкурентоспроможності на ринку праці. Акцентовано на
необхідності науково обґрунтованого підходу до організації мобільного навчання, активній ролі
викладача та системній підтримці цифрового середовища. Перспективами подальших досліджень є
розробка адаптивних мобільних платформ, індивідуалізація освітніх траєкторій та оцінювання
ефективності цифрових технологій у фаховій підготовці інженерів-педагогів.

In cites: Onyshchenko S. V., Ketkov R. O. (2025). Mobile space and mobile-oriented
environment in the training of bachelors in heat power engineering. Problems of Engineering
Pedagogic Education, (84), 303-312. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-26 (in Ukrainian)

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2025-10-27T07:55:33+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-27

Мета полягає в обґрунтуванні необхідності й можливості використання інноваційних технологій
навчання в діяльності вчителя фізичного виховання.
Методи. Задля досягнення мети застосовувалися такі загальнонаукові методи як: аналіз, аналогія,
порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація. Їх доповнювала низка емпіричних методів:
аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, філософських творів, а також нормативної
документації.

Результати. Зміст фізкультурного виховання містить три основні напрямки: соціально-
психологічне, інтелектуальне й фізичне (рухове) виховання. Інноваційна діяльність у викладанні
фізичної культури розглядається як розвиток трьох основних етапів: генерування ідеї (у певному випадку
– наукове відкриття); розробка ідеї в прикладному аспекті; реалізація нововведення в практиці.
Формування інноваційної готовності вчителя фізичного виховання передбачає: свідомий аналіз
професійної діяльності на основі мотивів і диспозицій; проблематизацію й конфліктизацію педагогічної
дійсності; критичне ставлення до педагогічних нормативів; рефлексію й побудову системи змістів;
відкритість середовищу й професійним нововведенням; творчо-перетворююче ставлення до світу;
прагнення до самореалізації. Сьогодні впровадження інформаційно-комунікативних технологій в освітнє
середовище уроку фізкультури дозволяє підвищувати й стимулювати інтерес учнів, активізувати
розумову діяльність і ефективність засвоєння матеріалу, диференціювати та індивідуалізувати навчання,
підвищувати швидкість надання й засвоєння інформації, а також вести екстрену корекцію знань. Слід
відзначити, що розумова діяльність школярів на заняттях фізичною культурою з використанням
комп’ютера сприяє швидкому засвоєнню теоретичного матеріалу, а отримання знань і рухових навичок
стає інтенсивнішим та різноманітнішим.
Висновки. При організації та проведенні сучасного уроку фізкультури з використанням ІКТ,
можна успішно сполучати не тільки фізичну, але й розумову роботу, розбудовувати інтелектуальні й
творчі здібності здобувача освіти. Застосування сучасних педагогічних технологій у роботі вчителя
фізичної культури створює максимально сприятливі умови для розкриття не тільки фізичних, але й
духовних здатностей учнів, забезпечує творче застосування отриманих знань, умінь і навичок для
підтримки високого рівня фізичного й морального здоров’я, сприяє формуванню особистої фізичної
культури школярів.

In cites: Tkachenko O. V. (2025). Innovative technologies of training in activity of the teacher
physical training. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 313-323.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-27 (in Ukrainian)

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ В ОСВІТНІХ ІННОВАЦІЯХ У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ І СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

2025-10-29T08:03:04+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-28

Анотація. У статті розглядаються основні фактори формування правових компетентностей у
майбутніх педагогів і соціальних працівників в умовах освітніх інновацій, зокрема цифрової
трансформації.
Обґрунтовується актуальність дослідження, зумовлена трансформаційними процесами в
суспільстві, реформуванням освітньої й соціальної політики України, необхідністю захисту прав людини
в освіті та соціальній сфері, а також впливом пандемії COVID-19 і повномасштабної війни, які
стимулювали перехід до цифрових форматів навчання.
Мета – аналіз основних факторів, що впливають на формування правових компетентностей у
системі підготовки педагогів і соціальних працівників.
Результати дослідження. У роботі акцентовано на необхідності інтеграції цифрових освітніх
технологій у процес формування правових компетентностей, що вимагає від майбутніх фахівців
поєднання правових знань із цифровою грамотністю.
Проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у цій галузі вітчизняними та зарубіжними
науковцями. Виокремлено основні напрями, що визначають ефективність формування правових
компетентностей: використання електронних освітніх платформ (Moodle, Google Classroom, Coursera),
інтерактивних засобів навчання (відеолекції, симуляції, мультимедійні ресурси), методів активного
навчання (кейс-метод, проєктна діяльність, рольові ігри, моделювання судових процесів), а також
міждисциплінарного підходу, що інтегрує правову, соціологічну, психологічну та економічну
компоненти. Підкреслено важливість професійної взаємодії студентів із представниками юридичної
практики (стажування, майстер-класи, гостьові лекції), що сприяє закріпленню правових знань та
формуванню етичної відповідальності.
Особливу увагу приділено новим викликам цифрової епохи, зокрема розширенню змісту
правової компетентності за рахунок включення цифрових прав, питань інформаційної безпеки, захисту
персональних даних, прав людини в цифровому середовищі, а також проблеми цифрової нерівності.
Наголошено на необхідності адаптації освітніх програм до потреб сучасного ринку праці, зокрема
шляхом впровадження модульного навчання, створення індивідуальних освітніх траєкторій та
включення нових курсів, пов‘язаних із правом у сфері цифрових технологій, штучного інтелекту,
кібербезпеки тощо.
Висновки. Формування правових компетентностей у майбутніх педагогів і соціальних
працівників має відбуватися комплексно, із врахуванням динаміки цифрової трансформації, викликів
сучасного світу та потреб правового захисту особистості. Ефективна правова підготовка передбачає не
лише засвоєння знань, а й розвиток критичного мислення, етичної відповідальності, здатності до
правової комунікації та адаптації в умовах змін.
У статті визначено напрями подальших досліджень, зокрема щодо інтеграції правової освіти з
цифровими платформами, розробки інноваційних освітніх технологій і моделей, орієнтованих на
підготовку фахівців нового покоління.

In cites: Tsybulko L., Biletskyi O., Plys I. (2025). Factors in the formation of legal
competencies in educational innovations within the system of training teachers and social workers.
Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 324-334. https://doi.org/10.26565/2074-8922-
2025-84-28 (in Ukrainian)

ПРОЄКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ОСВІТНІХ РЕСУРСІВ ЯК СКЛАДОВА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-09-29T06:42:00+00:00

https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-29

Мета статті – визначення сутності та етапів цілеспрямованої підготовки майбутніх педагогів
професійного навчання до проєктування електронних освітніх та інтернет-ресурсів (ЕОІР).

Методи. Здійснено аналіз нормативно-правових актів з тематики дослідження, а також психолого-
педагогічних та методичних літературних джерел. На підставі аналізу здійснено систематизацію,
узагальнення та зіставлення отриманих даних задля формулювання висновків.
Результати. Основою дидактичного проєктування ЕОІР є пошуково-дослідницька діяльність
педагога з аналізу, відбору й апробації можливостей відповідних електронних засобів стосовно логіки
саморозгортання етапів навчання. Доведена необхідність організації цілеспрямованої підготовки
майбутніх педагогів професійного навчання до застосування й створення ЕОІР задля потреб освітньої
практики в умовах інформатизації освіти. Метою зазначеної підготовки є розвиток їхньої компетентності
в галузі застосування й створення ЕОІР, котрі надають можливість: прискорити процес навчання та
зробити його більш ефективним; раціонально організувати пізнавальну діяльність здобувачів освіти;
інтенсифікувати всі рівні освітнього процесу; збудувати відкриту систему освіти з індивідуалізацією
навчання; звернутися до принципово нових пізнавальних засобів. Формування вмінь проєктування ЕОІР
доцільно здійснювати у чотири етапи: перший етап – формування мотиваційно-ціннісного компонента;
зміст другого етапу – реалізація когнітивного компонента; зміст третього етапу – формування
технологічної грамотності у процесі діяльності з проєктування; четвертий етап – формування
рефлексивно-оцінного компонента.
Висновки. У ході створення ЕОІР необхідно керуватися такими принципами: принципом
кооперації можливостей електронних засобів і дидактичного потенціалу конкретного рівня процесу
навчання; принципом відповідності реалізованих можливостей електронних засобів концептуальним,
цільовим і технологічним імперативам конкретного рівня процесу навчання; принципом відповідності
проєктування ЕОІР логіці саморозгортання дидактичного потенціалу конкретного рівня процесу
навчання й специфіці його етапів. Саме поетапна підготовка здобувачів освіти до проєктування ЕОІР
дозволяє ефективно будувати процес підготовки майбутнього педагога професійного навчання до
організації сучасного освітнього процесу.

In cites: Chekalkin P. O. (2025). Designing e-learning resources as a component of training
future teachers of vocational education. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 335-345.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-29 (in Ukrainian)

РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЙ ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ ІНОЗ

2025-09-29T06:42:31+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-30

Мета цієї статті - проаналізувати та узагальнити сучасні тенденції, виклики та перспективи у
сфері онлайн-викладання іноземних мов. Вона зосереджується на тому, як цифрові платформи,
інноваційні методики та передові технології інтегруються в освітні системи у відповідь на зовнішні
соціально-політичні та медичні фактори. Стаття також має на меті дослідити найкращі практики,
стратегії викладання та цифрові інструменти, які підвищують ефективність вивчення іноземних мов
онлайн у вищій освіті.
Методи. Теоретичний огляд наукової літератури, включаючи раніше опубліковані дослідження,
матеріали конференцій та спеціалізовані видання, узагальнення практичного досвіду навчальнихзакладів, порівняльний аналіз традиційних і сучасних методів викладання мов та їх адаптація до онлайнформатів, вивчення технологічної інфраструктури та інструментів (Moodle, Zoom, Edpuzzle, VoiceThread,
Quizlet, Padlet), що використовуються в сучасній практиці онлайн-викладання.
Результати. У статті розглядається онлайн-навчання в Україні та пропонуються кращі практики
для вдосконалення освітніх технологій, особливо для вивчення іноземних мов. У статті розглядаються
нові інтерактивні навчальні матеріали, методи електронної лінгводидактики, використання штучного
інтелекту та віртуальних світів в освіті. Одним із ключових питань є адаптація таких інновацій до
традиційних методів навчання, що може сприяти якісним змінам у підходах до викладання. Крім того, у
дослідженні підкреслюється важливість пошуку оптимальних методів дистанційного навчання фонетиці,
граматиці, аудіюванню та говорінню. Особлива увага приділяється оволодінню стилістичними нормами
писемного та усного мовлення в різних дискурсах - навчальному, науковому, діловому та офіційноділовому. Проблема взаємодії людини з електронними технологіями в процесі створення цифрових
навчальних середовищ та інтерфейсів також відіграє важливу роль, оскільки вимагає підготовки
викладачів та студентів до використання сучасних онлайн-технологій. Український досвід, особливо під
час кризи, демонструє, як цифрова освіта може сприяти підвищенню стійкості, доступності та
модернізації освітнього сектору.
Висновки. Таким чином, дослідження пропонує комплексний аналіз та перспективи
впровадження передових освітніх онлайн-технологій, спрямованих на вдосконалення викладання та
вивчення іноземних мов, а також наголошує на необхідності підвищення кваліфікації викладачів для
ефективного використання інтерактивних навчальних комплексів нового покоління.

In cites: Shevchuk L. O., Tupchenko V. V., Pasichnyk M. V. (2025). Advancements in online
language instruction technologies within higher vocational education. Problems of Engineering
Pedagogic Education, (84), 346-354. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-30

ДІАГНОСТИКА УСПІШНОСТІ НАВЧАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ІНЖЕНЕРНА ГРАФІКА» ЗАСОБАМИ КВАЛІМЕТРИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ

2025-09-29T06:43:01+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-31

Стаття присвячена побудові кваліметричної моделі оцінки успішності навчання дисципліни
«Інженерна графіка» з її апробацією в реальному навчальному процесі Харківського політехнічного
фахового коледжу.
Аналіз думок провідних вчених в галузі кваліметричного моделювання дозволяє констатувати, що
кваліметричне моделювання – це процес створення моделей, котрі відображають різні аспекти
навчального процесу, в тому числі – успішність навчання. Це дозволяє виявити ключові чинники, що
впливають на результати навчання, визначити шляхи їх покращення, вимірювати якість освіти та
освітніх процесів. В ході дослідження було визначено, що кваліметричне моделювання є ефективним
інструментом для діагностики успішності навчання дисципліни «Інженерна графіка», який дозволяє
об‘єктивно оцінювати рівень знань і вмінь здобувачів освіти, а також виявляти проблемні області, що
потребують корекції. Воно забезпечує систематизацію знань та ефективний зворотний зв‘язок між
викладачами та здобувачами освіти, а також оцінку не лише поточний рівень успішності, але й виявити
прогалини в знаннях. Застосування критеріального моделювання сприяє індивідуалізації навчального
процесу та адаптації навчальних матеріалів та методів до потреб кожного здобувача освіти, що підвищує
мотивацію та ефективність навчання. Результати діагностики успішності навчання за допомогою
критеріального моделювання вказують на необхідність постійного оновлення та вдосконалення
навчальних матеріалів. Це забезпечує актуальність та відповідність змісту навчальної дисципліни
сучасним вимогам інженерної практики.
Методами дослідження були: теоретичні – аналіз нормативно-правових актів, контент-аналіз
психолого-педагогічних та методичних джерел, факторно-критеріальне моделювання; емпіричні –
анкетування, педагогічне спостереження, тестування.
Упровадження факторно-критеріальної моделі оцінки успішності навчання дисципліни
«Інженерна графіка» в Харківському політехнічному фаховому коледжі забезпечило позитивні
результати в підвищенні мотивації та успішності здобувачів освіти. Визначені фактори оцінювання
успішності навчання дозволили здійснювати комплексну оцінку успішності здобувачів освіти. Доцільно
продовжити дослідження в напрямку інтеграції новітніх технологій, таких як дистанційне навчання,
віртуальні лабораторії та електронні платформи в процес навчання інженерної графіки.

In cites: Bakatanova V. B., Gundareva М. O., Gundareva L. A. (2025). Diagnostics of the
academic success of teaching the discipline ―Engineering graphics‖ by means of qualimetric
modeling. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 355-367.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-31 (in Ukrainian)

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ФОРМАТІ ОНЛАЙН

2025-09-29T06:43:27+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-32

Мета дослідження полягала в проведенні порівняльного аналізу вимог до організації освітнього
процесу з використанням формату навчання онлайн з відомими аналогами, до яких відносимо
традиційну лекційно-семінарську систему та технологію дистанційного навчання.
Методи дослідження: пошукові та аналітичні, порівняльний аналіз, педагогічне моделювання.
Результати. На підставі порівняння особливостей реалізації формату навчання онлайн з лекційносемінарськими заняттями за денною та заочною формами навчання виділено спільні вимоги до змісту
професійної підготовки педагогічного працівника, що стосуються методичної підготовки до проведення
занять та цифрової грамотності. Виділено переваги формату навчання онлайн, що обумовлюються
наявністю можливостей організації педагогічної взаємодії в синхронному та асинхронному режимі. У
процесі визначення ефективності використання формату навчання онлайн у професійній підготовці
фахівців педагогічних спеціальностей встановлено зміни у змісті професійної підготовки, що
обумовлено переведенням формату навчання онлайн також у предмет вивчення як складову системи
професійних знань та умінь. Послідовне розкриття змісту професійної компетентності, як сукупності
теоретичних знань та необхідних умінь, стало підставою для конкретизації знань цифрових технологій та
інструментів як складової переліку професійних педагогічних знань. У структурі педагогічних умінь
виділено вміння користуватись цифровими інструментами та технологіями, платформами та
застосунками з метою пошуку, оброблення узагальнення та презентації інформації, налагодження
комунікації між учасниками освітнього процесу. Виділення специфічного переліку знань та умінь, що
забезпечують успішне використання інструментів дистанційного навчання, обумовило конкретизацію
педагогічних інструментів оцінювання знань сучасних цифрових інструментів, а також умінь
використовувати їх у професійній педагогічній діяльності.
Висновки. Перехід до використання формату навчання онлайн спричинив розширення переліку
професійних педагогічних знань та вмінь за рахунок включення вимог володіти цифровими
інструментами та технологіями, користуватись освітніми платформами та застосунками для організації
освітнього процесу у форматі онлайн. Оцінювання здобутих знань має здійснюватись з акцентуванням
уваги на сформованість цифрової грамотності та знань цифрових інструментів і технологій, якими
забезпечується організації освітнього процесу в форматі онлайн. Оцінювання сформованих умінь має
враховувати опанування суб‘єктом цифровими технологіями та інструментами організації освітнього
процесу в форматі онлайн.

In cites: Bieliaiev S., Babelchuk O., Denisova M. (2025). Methods of researching the
effectiveness of online learning technology. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 368-
381. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-32 (in Ukrainian)

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ КРЕАТИВНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-10-27T07:43:22+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-33

Сьогодення вимагає від майбутніх інженерів безперервної розробки нових об‘єктів техніки і
технологій, творчої самореалізації. Це здатні забезпечити методики креативного навчання технічних
дисциплін. Якість формування в майбутніх фахівців знань творчого рівня з технічних дисциплін
підвищиться, якщо методичну систему ґрунтувати на моделюванні розвитку технічних дисциплін, а зміст
навчання технічних дисциплін представити у вигляді двох частин – базової та креативної, де остання
повинна створюватися студентами самостійно у процесі навчання за допомогою методів і засобів
управління творчою навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Необхідність упровадження
спеціально організованого педагогічного впливу в межах навчального процесу потребує розробки
системи критеріїв і показників для виявлення кількісного та якісного рівня сформованості педагогічного
явища .
У статті запропоновано зміст, критерії та показники оцінки ефективності методики навчання
студентів за технічними дисциплінами, що дозволяють у майбутніх інженерів здійснити оцінювання
рівня сформованості професійних знань та умінь, креативності, професійно-важливих якостей.
Оцінювання сформованості професійних знань здійснюється відповідно до ознайомлювальноорієнтовного, понятійно-аналітичного та продуктивно-синтетичного (творчого) рівнів. Креативність
пропонується оцінювати за допомогою чотирьох факторів дивергентного мислення: швидкість,
гнучкість, оригінальність та розробленість. Показники сформованості професійно-важливих якостей
майбутніх інженерів пропонується оцінити через анкетування формування інтересу та активності
професійної діяльності, ризикованості в майбутній професійній діяльності та рівень професійної
самостійності. Всі запропоновані критерії та показники детально обґрунтовано й запропоновано
методику оцінювання кожного показника.

In cites: Ruban N. P., Chernenko YU. YU. (2025). Criteria and indicators for evaluating the
effectiveness of creative teaching methods for technical specialty students. Problems of Engineering
Pedagogic Education, (84), 382-391. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-33

ОСОБИСТІСТЬ ВИКЛАДАЧА – МОТИВАЦІЙНОГО ЛІДЕРА ЯК ЗАПОРУКА ПРОФЕСІЙНОЇ УСПІШНОСТІ ЗДОБУВАЧА ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-09-29T06:44:19+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-34

Мета. Основна мета дослідження полягає в теоретичному дослідженні особистості викладача –
мотиваційного лідера як гарантія професійної успішності здобувача вищої освіти.
Методи. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань використовувався комплекс
взаємодоповнювальних загальнонаукових та емпіричних методів, зокрема: синтез, аналогія,
порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікація, систематизація; аналіз психолого-педагогічної,
методичної літератури.
Результати. Лідерство майбутнього вимагатиме від викладачів використання свого впливу
набагато частіше, щоб впроваджувати зміни, необхідні для успішного навчання. Швидкі темпи змін,
глибше розуміння людської поведінки, потреба у створенні сприйнятого навчального середовища, яке
дозволяє експериментувати та швидко розробляти нові ідеї, потребують екосистеми, де люди відчувають
себе в безпеці навчатися та мотивуються натхненням для досягнення виняткових результатів у
викладанні та навчанні. Натхненні здобувачі набувають енергії та сили духу, щоб подолати інерцію та
страхи, які їх стримують. Теоретично дослідження спирається з теорій мотивації, оскільки мотивація 
це фактор, який впливає на діяльність. Акцентовано увагу на тому, що мотивація лідерства часто
обговорюється: чи великі лідери народжуються зі здатністю надихати, чи вони можуть навчитися
необхідним навичкам? Хоча деякі люди від природи володіють харизмою та впливом, мотивація інших
— це навичка, яку можна розвинути через досвід, навчання та самосвідомість. Обґрунтовано важливість
викладача - мотиваційного лідера, яка полягає в розумінні людської поведінки та в розумінні того, як
створити середовище, у якому студенти відчуватимуть бажання досягти успіху. За результатами аналізу
джерел наукової інформації визначено, що мотивація може бути створена шляхом свідомої практики.
Дослідження того, як мотивувати людей, показують, що лідери, які активно розвивають емоційний
інтелект, комунікативні навички та стратегічне мислення, стають ефективнішими в надиханні, такі
природні риси, як емпатія, впевненість і стійкість, відіграють певну роль у тому, наскільки легко хтось
може мотивувати інших. Доведено, що мотивація не є суто вродженою — її можна відточити шляхом
навчання та застосування в реальному світі. Хоча деяким може знадобитися більше зусиль, щоб
зрозуміти, як мотивувати своїх студентів, будь-хто, хто хоче навчитися та застосовувати правильні
методи, може стати мотивуючим лідером. При правильному мисленні та підготовці мотивація до
лідерства – це здатність, яку можна розвивати і посилювати з часом.
Висновки. Основний висновок дослідження полягає в тому, що особистість викладача –
мотиваційного лідера, впливає на здобувачів освіти. Національна політика може сприяти розвитку
інноваційної діяльності, підтримуючи викладачів-лідерів та надаючи їм необхідні знання про те, як
використовувати мотивацію для досягнення найкращих результатів у вищій школі.

In cites: Andronchyk Y. M. (2025). The personality of a teacher - motivational leader as a
guarantee of professional success of a higher education student. Problems of Engineering Pedagogic
Education, (84), 392-402. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-34 (in Ukrainian)

ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

2025-10-27T07:56:46+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-35

Стреси займають значне місце в діяльності педагога. Психологічні традиції вивчення цього складного і цікавого явища складалися в психоаналітичній та соціологічній школах, які використовували великий арсенал методів розпізнавання, опису і дослідження. Наша робота спрямована на дослідження навичок стресостійкості поведінки, що є важливим чинником саморозвитку особистості. Відправна точка для вирішення різноманітних завдань саморозвитку і саморегуляції - це вміння розуміти, що з тобою відбувається, який ти зараз, які твої сильні і слабкі сторони, знати свої можливості. Актуальність визначеної проблеми та вивчення педагогічного досвіду показали, що існують суперечності між:

зростаючими потребами суспільства до професійних конпетентностей педагога, який має володіти високим рівнем стресостійкоті та стресогенністю професії педагога, яка пов’язана з інтенсивною і емоційною взаємодією з людьми;
потребами педагогів в навичках стабілізації функціонально-психологічного стану та зростанні стресогенних факторів.

Отже, актуальність, об’єктивна потреба суспільства в пошуках нових підходів до вирішення проблеми формування стресостійкості у професійній діяльності педагога, недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та частковій перевірці методики стабілізації функціонально-психологічного стану особистості та визначенні шляхів психологічного подолання дезадаптуючих факторів в професійній діяльності педагога.

Методами дослідження стали теоретичні (аналіз, синтез, систематизація, зіставлення, узагальнення) з метою систематизації теоретичних ідей та узагальнення досвіду формування шляхів і способів подолання стресу та необхідності розвитку умінь педагога контролювати і регулювати своє самопочуття, свій емоційний стан; емпіричні (тестування, опитування), обсерваційні (анкетування) для діагностування рівня стресостійкості;педагогічний експеримент з метою перевірки психологічної підготовки педагогічних працівників в стресових ситуаціях.

В результаті дослідження уточнено сутність поняття: «стресостійкості педагога», нестачу якої можна вважати серйозною та актуальною проблемою у професійній діяльності педагога, а, отже, є важливим і формування стресостійкості, яка розуміється як процес, спрямований на набуття фахівцями професійних компетентностей з удосконалення прагнення до постійного підвищення рівня саморегуляції, а відповідно і освітнього та наукового рівня, актуалізації й реалізації власного особистісного потенціалу, прагнення до саморозвитку за програмами професійної освіти; подальшого розвитку набули принципи навчання (гуманізму; демократизму; іманентності розвитку; вільного розвитку фахівця; свободи вибору); формування особистості інженера-педагога професійно-технічного профілю та управління навчальним процесом у цій освітній галузі.

In cites: Antonova A. (2025). Forming stress resistance in professional activity of a teacher.
Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 403-413. https://doi.org/10.26565/2074-8922-
2025-84-35 (in Ukrainian)

ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

2025-09-29T06:45:18+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-36

Стаття присвячена дослідженню ролі волонтерської діяльності у професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів. У ній підкреслюється важливість формування в педагогів компетенцій, які виходять за межі традиційних знань, зокрема соціальної відповідальності, емпатії, толерантності та громадянської активності. Зазначено зв’язок волонтерства з патріотичним вихованням, зокрема його значення у формуванні національної свідомості та готовності майбутніх учителів сприяти гармонійному розвитку учнів. У статті розглядаються функції волонтерської діяльності, такі як соціалізаційна, навчальна та професійна. Наголошується, що участь у волонтерських проєктах надає майбутнім педагогам можливість набути практичних навичок, удосконалити комунікаційні здібності та сформувати позитивний імідж професії вчителя. Окрему увагу приділено впровадженню волонтерства у навчальний процес, що включає створення студентських волонтерських центрів, організацію тренінгів, майстер-класів, а також інтеграцію соціальної активності у педагогічну практику. Також акцентується на необхідності системного підходу до організації волонтерської діяльності у закладах вищої освіти. Це передбачає створення інфраструктури, наставництво з боку викладачів і розробку методичних матеріалів для максимального залучення студентів до суспільно корисної роботи. Зроблено висновок, що волонтерська діяльність є ключовим компонентом сучасної педагогічної освіти. Вона сприяє формуванню конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно виконувати свої професійні обов’язки та відповідати викликам сучасної освіти, водночас підвищуючи якість навчального середовища.

In cites: Berezhna A. V. (2025). Volunteer activity as a component of professional training for
future primary school teachers. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 414-422.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-36 (in Ukrainian)

ІНТЕГРАЦІЯ ЗДОРОВ`ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС НАВЧАННЯ КОМП„ЮТЕРНИХ ДИСЦИПЛІН МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

2025-09-29T06:45:45+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-37

Мета. Визначення особливостей навчання комп‟ютерних дисциплін майбутніми педагогами
професійного навчання та можливих шляхів інтеграції в процес їх вивчення здоров‟язбережувальних
технологій.
Методи. теоретичний аналіз наукової літератури, порівняльно-аналітичний метод, узагальнення
педагогічного досвіду.
Результати. Стаття присвячена теоретико-методичному обґрунтуванню інтеграції
здоров‟язбережувальних технологій у процес навчання комп‟ютерних дисциплін майбутніх педагогів
професійного навчання. Автор розкриває актуальність теми, зумовлену зростаючим впливом
цифровізації освіти, що спричиняє додаткове навантаження на фізичне, психоемоційне та когнітивне
здоров‟я студентів. Уточнено понятійний апарат дослідження: наведено визначення терміну
«здоров‟язбережувальні технології», здійснено їх класифікацію, окреслено принципи впровадження в
освітній процес. Особливу увагу приділено ризикам для здоров‟я, які виникають саме під час вивчення
комп‟ютерних дисциплін (зорове перевантаження, гіподинамія, інформаційний стрес тощо), а також
практичним шляхам їх подолання. Розкрито дидактичні підходи до формування
здоров‟язбережувального середовища на заняттях з ІКТ: застосування активних методів навчання,
проектної діяльності, гейміфікації, чергування видів активності, а також використання цифрових
інструментів для самоспостереження та моніторингу стану здоров‟я. Представлено приклади інтеграції
шести груп здоров‟язбережувальних технологій (медико-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих,https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-37
психолого-педагогічних, соціально-адаптаційних, педагогічних та інформаційно-освітніх) у зміст
дисципліни «Інформаційні та комунікаційні технології». Запропоновано конкретні формати занять,
інструменти та методи, що забезпечують одночасне підвищення якості освітнього процесу і збереження
здоров‟я студентів. Окреслено підходи до оцінювання ефективності впроваджених рішень через
анкетування, самоспостереження, аналіз цифрової поведінки та педагогічне спостереження. Наголошено
на перспективності подальших досліджень і потребі в удосконаленні методичного забезпечення.
Висновки. Інтеграція здоров‟язбережувальних технологій у навчання ІКТ-дисциплін є
необхідною умовою сучасної професійної підготовки педагогів. Такий підхід сприяє створенню
безпечного освітнього середовища, формуванню відповідних компетентностей у студентів і підтримці
їхнього загального добробуту.

In cites: Dovgal R. G. (2025). Integration of health-saving technologies into the process of
teaching computer disciplines to future vocational teachers. Problems of Engineering Pedagogic
Education, (84), 423-437. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-37 (in Ukrainian)

ПЕДАГОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2025-10-27T07:57:31+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-38

Мета. Здійснити пошук теоретично обґрунтованих і практично реалізованих підходів до
формування педагогічної компетентності студентів економічних спеціальностей у сучасних умовах
цифрової трансформації освіти.
Методи. теоретичний аналіз наукової літератури, порівняльно-аналітичний метод, узагальнення
педагогічного досвіду.
Результати. У статті розглянуто теоретико-методологічні засади формування педагогічної
компетентності студентів економічних спеціальностей в умовах цифрової трансформації освіти.
Обґрунтовано актуальність розвитку педагогічного компонента у професійній підготовці фахівців
непедагогічного профілю з огляду на сучасні вимоги ринку праці, потребу в наставництві,
консультуванні, викладанні економічних дисциплін та популяризації фінансової грамотності. Проведено
аналіз психолого-педагогічних компетентностей у змісті освітніх стандартів першого і другого рівнів
вищої освіти, виявлено їх фрагментарність та недостатню присутність у навчальних програмах.
Узагальнено міжнародний досвід США, Німеччини та Польщі щодо підготовки студентів непедагогічних
спеціальностей до освітньої діяльності. Запропоновано комплексний підхід до формування педагогічної
компетентності, що поєднує теоретичну, цифрову та практичну компоненти. Надано практичні
рекомендації щодо включення педагогічного змісту до варіативної частини освітньо-професійних
програм економічного профілю.
Висновки. Формування педагогічної компетентності студентів економічних спеціальностей в
умовах цифрової трансформації освіти потребує комплексного підходу, що поєднує теоретичну
підготовку, цифрову грамотність і практичну взаємодію. Виявлена фрагментарність педагогічного
компоненту у чинних стандартах підтверджує необхідність його системного впровадження.
Запропоновані підходи і рекомендації сприяють оновленню освітніх програм та підготовці економістів,
здатних ефективно передавати знання, здійснювати наставницьку діяльність і розвиватися в умовах
сучасного освітнього простору.

In cites: Korolova N. V., Durdas K. G. (2025). Pedagogical competence of students majoring
in economics and its formation in a digital environment. Problems of Engineering Pedagogic
Education, (84), 438-451. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-38 (in Ukrainian)

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

2025-10-27T07:59:49+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-39

У статті розглянуто актуальне завдання української освіти в умовах російсько-української війни – формування національної ідентичності молоді. Це питання набуло особливої ваги, оскільки саме молоде покоління формує майбутнє держави. Авторами здійснено глибокий аналіз поняття національної та національно-культурної ідентичності на основі наукових праць українських і зарубіжних вчених, а також вітчизняних нормативно-правових актів. Визначено основні виклики, пов’язані з кризою ідентичності: вплив глобалізації, розмиття національних цінностей, інформаційна війна та відчуження, що актуалізує пошук нових підходів у вихованні молоді.

Зроблено огляд теоретичних підходів до розуміння національної та національно-культурної ідентичності, проаналізовано наукові джерела, нормативно-правові акти та історичні передумови розвитку ідентичності.

Особливу увагу приділено педагогічним умовам і ефективним формам роботи у сфері позааудиторної діяльності: культурні заходи, освітні тренінги, волонтерство, проєктна діяльність, що сприяють розвитку національної свідомості. Студентське самоврядування, контакт із героїчними постатями сучасності, об’єктивне висвітлення історії, розвиток естетичного смаку й патріотичного світогляду – ці чинники розглядаються як фундаментальні для виховання громадянина з чіткою національною ідентичністю. Увагу зосереджено на викликах сучасності: інформаційна війна, розмивання культурних цінностей, вплив глобалізації та криза ідентичності серед молоді. Визначено, що виховання національної свідомості має бути інтегрованим процесом у системі освіти – як в аудиторній, так і в позааудиторній діяльності. Розглянуто низку педагогічних умов та ефективних форм роботи: культурно-просвітницькі заходи, волонтерські ініціативи, студентське самоврядування, залучення до історико-патріотичних проєктів.

Стаття підкреслює, що формування українця — це не лише про збереження культурного спадку, але і про інтеграцію у спільний європейський простір, де поєднуються цінності свободи, гідності та самосвідомості та вказує на важливість формування «Я-концепції» у молоді, розвитку емоційно-ціннісного ставлення до власної нації, мови, культури, героїв та національної історії. Підкреслено, що національна ідентичність має стати частиною особистої, громадянської та професійної самосвідомості молоді.

Матеріал має міждисциплінарне значення та може бути корисним для науковців, педагогів, організаторів виховного процесу та розробників освітніх програм у сфері гуманітарної освіти.

In cites: Repko I. P., Savchenko L. L., Kobzar Y. V. (2025). National identity of student youth:
theoretical and practical aspects. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 452-468.
https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-39 (in Ukrainian)

ОГЛЯД ВПРОВАДЖЕННЯ STEM-ОСВІТИ В США НА ОСНОВІ РОБОТОТЕХНІКИ A REVIEW OF THE IMPLEMENTATION OF STEM EDUCATION IN THE USA BASED ON ROBOTICS

2025-10-27T07:48:22+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-40

У статті наведено огляд впровадження STEM-освіти в США на основі робототехніки, як частини новітніх інновацій освітнього середовища Сполучених Штатів. STEM-освіта має важливе значення для розвитку базових, професійних та суспільних навичок, які є ключовими для академічних досягнень і готовності до роботи в 21-му столітті. Технологія в викладанні STEM-предметів відноситься до інструментів, які роблять абстрактні ідеї більш конкретними та доступними через експериментальне навчання. Ці роботизовані технології забезпечують динамічність представлення систем STEM для покращення засвоєння учнями складних понять.

На основі ґрунтовного аналізу науково-педагогічних і нормативно-правових джерел висвітлено ключові періоди розвитку застосування технологій у навчанні, та пов’язані з ними процеси розбудови галузі STEM-освіти в США.

З’ясовано, що поява технологій передбачає впровадження їх у навчальний процес уроку, та вимагає глибокої зміни надання освіти, нового поняття відносно «ролі технологій в освіти», що визначає конструктивістський погляд на навчання як на «побудову структур знань», шляхом створення нових знань. Освітня робототехніка у STEM-навчанні розглядається як крос-тематична та полегшує засвоєння навчального матеріалу учнями у галузі науки, технологій, інженерії та математики. Освітня робототехніка надає школярам та студентам можливість досліджувати, як віртуальні та інженерні технології працюють у реальному житті, знаходити нові способи спільної роботи, розвивати навички співпраці, виражати себе за допомогою технологічного інструменту, знайомить учнів із частиною математичного наукового мислення та може бути воротами до вивчення прикладних математичних дисциплін та наукових концепцій.

Визначено, що роботизовані технології забезпечують динамічність представлення системи STEM для покращення засвоєння учнями складних понять, та допомагають оптимізувати освітній процес. Підтримка урядом США інтеграції технологій в робототехнічне STEM-освітнє середовище, відіграє ключову роль у наданні практичних знань і підготовки учнів до майбутньої кар’єри на світовому ринку праці.

In cites: Batyuk L. V., Masych V. V. (2025). A review of the implementation of STEM
education in the USA based on robotics. Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 469-
484. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-40

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕФОРМАЛЬНОЇ ТА ІНФОРМАЛЬНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА В УКРАЇНІ

2025-09-29T06:47:44+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-41

Мета статті полягає в аналізі актуальних питань організації неформальної та інформальної
професійної освіти дорослих у країнах Європи та в Україні, зокрема у виявленні ключових тенденцій,
проблем і перспектив розвитку цих форм навчання. У статті розкрито особливості неформальної та
інформальної освіти, їх роль у забезпеченні конкурентоспроможності на ринку праці, адаптації до
сучасних викликів, а також проаналізовано механізми визнання результатів такого навчання.
У процесі дослідження було використано такі методи дослідження, як от: теоретичний аналіз
наукової літератури, систематизація і узагальнення, порівняльно-аналітичний метод, логіко-структурний
аналіз і прогностичний метод.
Результати дослідження показали, що неформальна та інформальна освіта дорослих є
важливими складниками системи навчання протягом життя. Вони сприяють розвитку професійних і
м‘яких навичок (soft skills), що підвищує конкурентоспроможність дорослих учнів на ринку праці. Разом
з тим неформальне та інформальне навчання задовольняє освітні потреби дорослих через різноманітні
форми навчання (курси, тренінги, онлайн-освіта тощо) та сприяє інтеграції результатів неформального
навчання в систему формальної освіти за допомогою механізмів валідації, сертифікації та визнання
кваліфікацій.
У статті розкрито ключові відмінності між формальною, неформальною та інформальною
освітою, зокрема відсутність жорстких обмежень за віком чи професійним досвідом, гнучкість програм,
орієнтація на практичні потреби. Водночас зазначено труднощі, такі як недостатня стандартизація,
дублювання функцій формальної освіти та складність оцінки результатів.
Окрему увагу було приділено європейському досвіду, зокрема стратегії валідації неформального
навчання, що передбачає розробку інструментів для фіксації компетентностей (наприклад, Europass),
забезпечення доступу до освіти для соціально вразливих груп, інтеграцію результатів неформального
навчання у національні кваліфікаційні рамки.
Висновки підтверджують, що неформальна та інформальна освіта є важливими інструментами
адаптації до сучасних викликів, таких як цифровізація, зміна ринку праці та соціальні трансформації.

In cites: Boiarska-Khomenko A. V., Druhanova O. M. (2025). Topical issues of organising non-
formal and informal vocational education for adults in Europe and Ukraine. Problems of Engineering

Pedagogic Education, (84), 485-494. https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-41 (in Ukrainian)

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗДОБУВАЧІВ ПРОФІЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ

2025-10-27T07:58:07+00:00

DOI: https://doi.org/10.26565/2074-8922-2025-84-42

Анотація. У статті здійснено комплексний аналіз зарубіжного досвіду формування
інформаційно-цифрової компетентності у здобувачів профільної середньої освіти в процесі навчання
інформатики. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації змісту загальної середньої
освіти відповідно до вимог цифрової епохи та реалізації концепції Нової української школи. Визначено,
що інформаційно-цифрова компетентність є однією з базових компетентностей ХХІ століття, поряд із
математичною, громадянською та мовною, і потребує інтегрованого підходу до її формування. Зазначено,
що здобувачі освіти профільної школи є особливо вразливою цільовою групою, адже саме в цей період
вони активно взаємодіють із цифровими середовищами, здійснюють професійне самовизначення,
опановують засоби комунікації, долучаються до цифрових освітніх проєктів та розвивають навички
самонавчання через технології.
Метою статті є систематизація освітніх підходів, моделей і стратегій, що використовуються у
провідних країнах світу (Сінгапур, Фінляндія, Естонія, США), для формування інформаційно-цифрової
компетентності, та обґрунтування можливостей їх адаптації до українського освітнього контексту. У
межах дослідження проаналізовано компетентнісний підхід у цифровій освіті, інтеграцію інформатики до
міждисциплінарних STEM/STEAM-проєктів, використання цифрових освітніх платформ (eKool, SLS), а
також моделі професійного розвитку вчителів. Акцент зроблено на важливості впровадження рамок
цифрової компетентності (DigComp, DigCompEdu) та оновленні змісту курсу інформатики як ключового
засобу формування інформаційно-цифрової компетентності.
У статті узагальнено актуальні національні ініціативи, що сприяють цифровізації українського
закладу загальної середньої освіти, проте зазначено про фрагментарність існуючих практик. На нашу
думку, перспективами подальших досліджень є розроблення моделі формування інформаційно-цифрової
компетентності здобувачів освіти профільної школи з урахуванням сучасних тенденцій цифрової освіти, а
також емпіричне дослідження ефективності впровадження таких моделей у закладах освіти різних типів.

In cites: Velet A. V. (2025). Foreign experience in developing information and digital
competence in students of vocational secondary education in the process of teaching computer science.
Problems of Engineering Pedagogic Education, (84), 495-507. https://doi.org/10.26565/2074-8922-
2025-84-42 (in Ukrainian)