Дриновський збірник

ПІВ СТОЛІТТЯ НА НИВІ БОЛГАРИСТИКИ: ДО 70-РІЧЧЯ ІНОЗЕМНОГО ЧЛЕНА БАН ПРОФЕСОРА М. Г. СТАНЧЕВА

2024-04-07T07:18:41+00:00

Стаття підготовлена до 70-річчя відомого ученого-болгариста з України професора М. Г. Станчева, котрому присвячується цей том «Дриновського збірника». Автори простежують вплив етнічного походження ювіляра та інтелектуального середовища Харківського державного університету 1970-х рр. на формування наукових інтересів ученого, аналізують його піввіковий творчий доробок у галузі історичної болгаристики. Він особливо суттєвий у вивченні історії болгарської діаспори в Російській імперії, СРСР, сучасних Україні та Молдові, а також біографій її окремих представників, зокрема засновника Харківського університету В. Н. Каразіна та прем’єр-міністра УСРР Християна Раковського, пізніше радянського дипломата, одного із діячів антисталінської опозиції у ВКП(б). Відзначається також науково-організаційний та педагогічний аспекти діяльності професора М. Г. Станчева, що упродовж останніх 11 років очолює кафедру нової та новітньої історії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна і, як Іноземний член БАН, веде постійну роботу по зміцненню українсько-болгарського наукового співробітництва

Обставини виникнення та семантика етноніма болгар.

2024-02-14T20:07:54+00:00

Пояснити походження етноніма болгар (булгар) намагалися давно. На сьогодні відомо більше 10 гіпотез. Ще у XII ст. арабський мандрівник ал-Гарнаті стверджував, що болгар – це арабізована форма місцевого слова балар – «розумна людина». Р. Чарнок в середині XIX ст. виводив даний етнонім від гідроніма Волга. Болгарські вчені намагалися також пояснити назву народуболгари. Так, Спиридон Габровський виводив її від імені прародителя Болга, а Цані Гінчев – від назви річки Буг. Інша етимологія пов’язує походження етноніма болгар з монгольським bulğarak – «відокремити» (O. Karatay). Деякі вчені вважали, що етнонім булгар міг виникнути із прототюркського слова bulģha– «змішувати» (G. W. Bowersock). Б. Мункачі, А. П. Новосельцев та Д. М. Данлоп намагалися пов’язати етнонім болгар з уграми. Проте усі запропоновані гіпотези не відповідають історичним реаліям і не витримують критики.

Тому є сенс підтримати висунуте О. Пріцаком і підтримане П. Добревим, О. Каратаєм та іншими дослідниками припущення, згідно з яким термін болгар утворився від з’єднання прототюркських bel («п’ять») і gur («стріла» у сенсі «плем’я»). На нашу думку, ця гіпотеза найбільше підтверджується історичними фактами, що містяться в історичному наративі. Саме п’ять племен у складі Великої Болгарії згадує Феофан.

Българите в процеса на османската екзпанзия през XIV-XV в. – от сблъсъка към съжителство.

2024-02-12T09:53:24+00:00

Статията проследява процеса на приспособяване на българите към новата политическа обстановка през XIV-XV в. Като част от Византийската общност, българите следват утвърдени традиции при общуването с другите народи, преминаващи през точно определени етапи и методи на дипломация. В Османската империя отношението към друговерците също следва правила, чието изграждане започва с пакта зимма. Оказвайки се част от една друга общност, българите трябва да намерят нови пътища, за да се приспособят, тъй като познатите методи не са достатъчни.

Настоящото проучване предлага обзор на промените, настъпили в живота на българите, когато те стават поданици на султана. Двете общности са част от една държава и трябва да се научат да съжителстват. Забелязва се приемственост между Византийската общност, в частност България, и Османската империя в административната структура, ролята на градската махала, данъчното облагане, пазарните и пристанищните такси и др. За кратко османската администрация усвоява много от практиките на немюсюлманите. До падането на Константинопол през 1453 г. християните вероятно очакват избавление, но завладяването на византийската столица е знак, че наказанието за греховете им ще е продължително. В някои отношения животът продължава постарому, в други настъпват съществени промени. Въпреки това в новата обстановка българите намират начин да оцелеят и да се приспособят.

Българската държава и българска колония в Истанбул (19-20 век) – исторически корени, състояние и перспективи

2024-03-09T15:42:07+00:00

У статті простежуються чинники, що призвели до ентропії болгарської спільноти в Стамбулі – найбільшому місті Туреччини, яке на кінець 2020 року нараховувало майже 15, 5 млн мешканців. Відзначивши роль болгарської спільноти столиці Османської імперії за доби національного Відродження, авторка наголошує на негативних явищах останнього сторіччя в розвитку колонії стамбульських болгар, коли спостерігалися тенденції до її постійного зменшення, старіння, низької народжуваності, високої еміграції, збільшення числа змішаних шлюбів тощо. Як наслідок, колонія скоротилася до близько 500 осіб, що набагато менше «болгарських турків», котрі перебувають у незрівнянно кращому правовому становищі. Підкреслюється роль православної релігії та зусиль болгарської церкви і держави як чинника підтримання національної самосвідомості, зокрема через збереження нерухомості, що колись належала Болгарській екзархії – національних святинь болгар та історико-культурних пам’яток для турецької сторони. Звертається увага й на нереалізований потенціал болгарської колонії в Стамбулі для болгарсько-турецьких відносин.

Към въпроса за енорийски гробища в българските селища през царски период

2024-02-13T14:50:12+00:00

В статията се разглежда въпроса за енорийските гробища в българските поселения в Бесарабия през царски период. Обръща се внимание на църковни актове и правила, регламентиращи обустройството на гробищата. През този период Църквата строго забранява да се носят цветя и венци в храма и гробището. В изследванието дава се описание на различни видове надгробия, които се срещат на енорийските гробища. Се подчертава, че отначало над могилата се поставя дървен кръст, който после се сменя с този от камък. По форма дървените кръстове напомнят острие на копие, увенчано с кръст и асоциация с човешка фигура. Варовикът е използван главно като материал, от който са направени надгробните паметници в XIX век. Това се дължи на наличието на суровинна база в региона. На някои от тяхможе да се види различни слънчеви символи. Също на тях се откриват стилизирани изображения на двуглав орел – малкия герб на Руската империя. В края на XIX – началото на XX в. се появяват стълбовидни кръстове с релефно изображение. Някои от тях са увенчани с трилистни кръстове. В представената статия, се прави и опит за датиране на първи гробища, които се появяват в българските колонии. Се засяга въпроса за т. н. „чумни гробища”. Освен това, в основа на архивни документи се прави анализ на периоди на най-честите по брой погребения, които се правели в годините на епидемиите. В статията се спира и на погребения, които ставали извън гробищата, където както сочат източниците са погребевани убитите, самоубитите селяни и некръстените бебета. В основа на източници, за първи път се говори за погребения, които са били извършени на територията на църквите. Като сочат документите там са били погребавани духовни лица. Общият обзор на източници по този въпрос показва, че основно до църквата са погребвани свещеници-настоятели, които служат дълги години в енорията и участват в строежа на църковната сграда. С одобрението на енориашите в двора на храма погребват и епитропите, които дълго време служат в църквата и помагат на свещеника. Освен свещениците в църковните дворове погребват и меценатите, които по времето на своя живот финансово поддържат храма.

Пътуване в пространството и временто с един сватбен обичай. Хипотези за произхода, миграциите и връзки между жителите на няколко селища в Украйна, Молдова и България

2024-02-13T15:10:18+00:00

В статията се проследява „движението“ на сватбения обичай пилиор/пилевур успоредно с миграциите на групи българско население през XVIII и XIX век към Бесарабия, Таврия и Добруджа. В изложението се съпоставят записите на няколко поколения български етнографи и фолкористи, включително и авторови такива, както в едно и също селище, така и на други места. Без съзнателна и умишлена връзка помежду им при осъществяване на всеки следващ изследователски опит, те обаче отразяват няколко последователни етапа от съществуването на обичая, различни негови варианти и модификации, както и локалните му белези в раздалечени на хиляди километри едно от друго селища и групи население. Ако „движението“ на пилиора е едно пътуване в пространството от юг в Тракия на север и изток отвъд Дунав, то изясняването на етимологията на тази дума е своеобразно пътешествие във времето. Тя е от старогръцки произход, заета е в българския и сърбохърватския езици в значението си на градина, двор, фигурира в „Показалеца“ на Г. Раковски от 1859 г., но се среща и в книжовен паметник още от средновековната епоха. Поне като название вероятно принадлежи към много старинен пласт в българската култура, а чрез обредните текстове и действия, в чийто контекст я срещаме най-вече, съхраняващ по правило подобни реликти и старини, тя е пренесена до днес.

Динаміка чисельності болгарської етнічної меншини Північного Приазов’я у 1921-1991 рр.

2024-02-12T10:53:43+00:00

Досліджуючи процеси етнокультурного розвитку етнічної меншини, важливо враховувати демографічні зміни у її середовищі, що мають значний вплив на її здатність до збереження себе як соціокультурної цілісності. Метою нашого дослідження є прослідкувати демографічні зміни у середовищі болгарської етнічної меншини Північного Приазов’я у радянський період.

У результаті дослідження виявлено, що упродовж більшої частини досліджуваного періоду спостерігається тенденція на зниження чисельності болгарської етнічної меншини у Північному Приазов’ї. До середини 20-х років зберігалася позитивна динаміка населення, однак вже наприкінці 30-х років було зафіксоване зниження чисельності болгар у регіоні, що продовжувалося приблизно до 50-60-х років. Перепис 1970 р. зафіксував деяке збільшення болгарського населення Запорізької області порівняно з попереднім переписом 1959 р., однак надалі чисельність болгар знову зменшилася. Причинами цього явища частково могли бути трагічні події першої половини ХХ століття (колективізація, голод 1932–1933 рр., репресії, Друга світова війна), частково – міграція болгар до інших регіонів (як правило, до великих міст) з метою отримання освіти та працевлаштування.

Окрім того, у досліджуваний період у середовищі болгар спостерігається стійка тенденція до урбанізації – якщо у 1926 р. близько 98,6% болгар регіону проживало у сільській місцевості (причому 96,6% – саме у болгарських селах), то вже у 1979 р. – лише близько 59%. Слід зазначити, що болгари, які мігрували до міста, фактично опинялися в інонаціональному середовищі, що прискорювало їх асиміляцію.

Станом на 1989 р. населення болгарських сіл у середньому зменшилося на 51,2% порівняно із 1926 р., що цілком укладається у загальну тенденцію зниження сільського населення по регіону. Паралельно з цим у них відбулося помітне зниження питомої ваги болгарського населення. Якщо у 1926 р. у половині болгарських сіл болгари становили понад 90% жителів, то у 1989 р. лише у 5 селах болгари складали понад три чверті населення, у той час як у третині сіл болгар було менше 50%, причому у двох селах вони взагалі не були показані серед провідних етнічних груп.

Культурно-просвітницька діяльність громадських організацій болгар України протягом кінця ХХ – перших десятиліть XXI століття.

2024-02-20T19:51:45+00:00

Стаття присвячена дослідженню культурно-просвітницької діяльності громадських організацій болгарської спільноти України та їх ролі в збереженні ідентичності етнічної спільноти. Визначено мету їх діяльності, описано основні напрями культурно-просвітницької роботи і роль у збереженні, розвитку і популяризації болгарської мови та культури, відродженню болгарських традицій і обрядів.

’Homo balcanicus’/’homo heroicus’ як стереотип літературної рецепції

2024-03-08T19:00:21+00:00

У статті розглядаються особливості висвітлення у антропологічних та етнопсихологічних студіях (Г. Геземан, Й. Цвіїч, В. Дворникович, М. Гавацці, К. Казер), літературних творах і літературознавчій критиці (П. Негош, А. Крісті, І. Андрич, П. Джаджич, З. Каранович, Д. Кіш, В. Голдсворті, М. Пантич та ін.) стереотипу ‘homo balcanicus’ як уявлення, що пов’язується з «темною стороною» балканського менталітету. Літературний дискурс, представлений широким хронологічним розрізом, подає комбінацію авто- та гетеро-стереотипів, які знаходять своє пояснення у контексті історичного буття етносу, із врахуванням його конкретних соціо-культурних особливостей. За такої умови відповідні «фігури пам’яті» зберігають семантичний субстрат та містять синтез попереднього дискурсу, зокрема етнофольклорного, передусім в плані протиставлення свій/чужий, водночас уникають міфологізації і при цьому ставлять питання універсальності та/або локальності певної традиції, а у кінцевому рахунку підтримують ідею цивілізаційного діалогу і можливостей міжкультурного обміну та порозуміння. Когнітивна схема стереотипії, в основі якої опозиція своє/чуже, стає особливо відчутною в умовах глобалізації, набуваючи актуального виміру у колективному дискурсі «пам’яті», коли тематика присутності минулого у сучасності стає важливою темою не лише літературного канону, але й соціо-культурним чинником.

Георги Раковски – родоначалник на българската патриотическа русофобия

2024-02-13T14:21:27+00:00

Георги Раковски (1821–1867) е велик български национал-революционер, създател на първите планове за освобождение на българския народ от османско иго, издател, публицист и журналист, борец за българска църковно-национална независимост, дипломат, военен ръководител. С брошурата си „Преселение в Русия или руската убийствена политика за българите“ издадена в Букурещ през 1861 г.,Раковски става родоначалник на българската патриотична русофобия.

Приносът на Марин Дринов за принадлежността на славянското население в Македония в края на XIX век.

2024-02-12T09:40:14+00:00

Статията е посветена на активното участие на Марин Дринов в споровете в славистиката от края на XIX век за етническата принадлежност на населението от региона на Трън и Пирот в българо-сръбското пограничие, както и на славянското население в Македония. В тези спорове националните пропаганди залагат на езикови и етнографски факти, провъзгласявани за етнически маркери, като особеностите на диалекта, спецификата на фамилните празници от типа на сръбската слава и т.н. В отговор на спекулациите на някои сръбски и руски учени, специално на тогавашния руски консул в Битоля Иван Ястребов, Марин Дринов публикува свои изследвания за българския характер на езика и културата на това население.

Статията представя социалния контекст и приносните моменти по темата в изследванията на Марин Дринов, по това време професор в Харковския университет.

A LESSER-KNOWN MOMENT IN CHRISTIAN RAKOVSKY’S BIOGRAPHY: HIS 1907 EXPULSION FROM ROMANIA

2024-03-10T21:06:12+00:00

In early July 1907, invoking the stipulations of the “Law Concerning Foreigners,” which had been passed in 1881, the Romanian government took the decision to expel from Romania the well-known Socialist activist and militant, Christian Rakovsky. This decision sparked a heated journalistic and legal debate, both inside Romania and outside its borders. The Romanian Liberal government, headed by Dimitrie A. Sturdza, was accused, in particular, of having resorted to a rather controversial administrative tool which seemed highly dubious from a legal viewpoint, mainly in order to consolidate its own political position and leverage. The government also aimed at discouraging and thwarting the activities of left-wing groups which had been accused of direct involvement in organizing the peasant uprising that had shaken the Romanian state earlier in 1907. Specifically, this article analyzes a number of archival documents currently held in the collections of the National Archive of the Republic of Moldova in Chișinău. These documents focus on the ways in which the Romanian authorities collected the relevant data concerning Christian Rakovsky’s legal status in Romania. Apparently, the authorities built their case for Rakovsky’s expulsion on the basis of the legislation regarding Dobruja’s integration into Romania, which had been passed after 1878.

UKRAINE AND GREAT RUSSIAN POWER: CHRISTIAN RAKOVSKY VERSUS JOSEPH STALIN, 1922-23

2024-03-12T10:20:33+00:00

The article is devoted to Ch. Rakovsky's views on the development and construction of Ukraine in 1922-1923. In this context, after the Bolsheviks began to gain power in Ukraine in 1919, he did not rely much on national self-determination. But after the introduction of the New Economic Policy (NEP) in 1921, Rakovsky adjusted his views, supported the expansion of Ukraine's autonomy and advocated the need to give more independence to some state bodies. This led to conflicts with another famous Soviet figure, Joseph Stalin. The article reveals the main points of tension between Rakovsky and Stalin, different approaches to issues of centralization of power and "nationalization", and touches on "great-Russian chauvinism".

Яку пам’ять залишив про себе Хр. Раковський у Франції? Рефлексія преси III Республіки (жовтень 1927 – червень 1940 р.)

2024-03-09T15:54:38+00:00

Стаття розкриває питання, як та під впливом чого змінювалась пам’ять про Хр. Раковського у Франції після жовтня 1927 р. Ця непересічна постать з 1890-х рр. мала тісні зв’язки із Третьою Республікою, очолюючи у 1925-1927 рр. посольство СРСР в Парижі. Після «справи Раковського» радянський повпред був змушений залишити Францію. Різні французькі видання обрали свої стратегії, як «пам’ятати» Хр. Раковського та просували їх серед своїх читачів. Найпомітніші зміни були пов’язані з етапами боротьби Сталіна з лівою опозицією ВКП(б). Після другої судової справи та заслання Хр. Раковсьокого в кінці 1930-х рр. найбільші французькі газети про нього вже майже не згадували.

До походження фольклорного сюжету «дівчина-воїн»: гіпотези, версії історичні реалії

2024-03-08T18:47:39+00:00

Аналізуются та порівнюються культурно-історичні підстави і чинники появи у фольклорі українців та південних слов’ян фольклорного сюжету про дівчину-воїна. Теоретико-метолологічною базою дослідження є методи історико-типологічного вивчення фольклору, а також антропологічна концепція Саладена д’Англюра, що стосується так званої третьої соціальної статі. При встановленні культурно-історичної основи сюжету про дівчину-воїна в південних слов’ян визначено кілька її шарів і чинників формування. Один шар і чинник формування – інститут клятвених дів бурнеш/вірджин/тобелій – жінок, що шляхом ритуальної інверсії (яка включала ритуальну клятву целібату) перебирали на себе чоловічу роль очільника родини у балканських народів. Цей інститут найбільше відомий у албанців, а серед слов’ян – у Косові, Центральній Сербії, Воєводині, Чорногорії, Боснії та Герцеговині, Далмації (Хорватія), на півночі Македонії. Його спричинили архаїчні патріархальні традиції і норми звичаєвого права, пережити кланово-родового колективізму. Коли сім’я, як правило, велика (задруга) залишалася без чоловіка-годувальника й представника перед владою та общиною, його роль перебирала старша дочка. Ще один шар виникнення сюжету про дівчину-воїна створила боротьба з турецьким пануванням, участь жінок у якій загальновідома. Найдавніший шар основи сюжету про дівчину-воїна у південних слов’ян, можливо, слід пов’язувати зі степовим компонентом при їхньому етногенезі. Адже для номадів характерне в цілому високе становище жінки в суспільстві. До цього додамо спільність епічного фонду в балканських народів, а значить необмежені можливості запозичень.

В українців інституту клятвених дів не було, а при відсутності чоловіка жінки очолювали родину, не здійснюючи ритуальної інверсії та не приховуючи статі. Разом з тим умови Степового Кордону, який збігався з фронтиром між Заходом і Сходом, де до кінця XVIII ст. велися постійні війни, зумовили воєнізованість побуту, послаблення патріархальних порядків та періодичну потребу в додатковій військовій силі, у т. ч. за рахунок жінок. Ще один чинник існування сюжету про дівчину-воячку – спадок скіфо-сарматського субстрату при етногенезі українців і постійні вливання груп ірано- та тюркомовних номадів, у яких статус жінки був високим й існували військові загони з жінок. Поєднання цього давнього спадку з умовами воєнізованого побуту Великого Кордону та можливістю запозичення сюжету про дівчину-воїна в іммігрантів з Балкан у XVIII–ХІХ ст. зумовили його існування в українському фольклорі. Підставою появи в українців і південних слов’ян сюжету про дівчину-воїна також є ще один, спільний, чинник: інститут так званої третьої статі. У традиційному суспільстві, де в основу суспільного поділу праці покладений природний статевий поділ, у випадку недостачі людей (в нашому випадку чоловіків), її поповнюють особами протилежної статі (жінки).

Монгольський чинник у взаєминах волинського князя та короля Данила Романовича з Апостольським престолом (кінець 40-х – перша половина 60-х років XIII ст.).

2024-02-19T14:04:23+00:00

В середині ХІІІ ст. внаслідок здійснення потужної військової кампанії, яку в історичній літературі часто називають західним походом монголо-татарських військ до Східної та Центральної Європи (1236–1242 рр.), у розвитку тодішнього Старого Світу відбулися кардинальні зміни. Одним із таких нових явищ стало встановлення взаємодії між двома надетнічними структурами Євразії. Перша з них була політична і духовно-релігійна формація, а саме римська курія або Апостольський престол, який станом на згаданий час вже не тільки контролював не одне століття духовне-релігійне життя в Західній Європі, а й прагнув поширити свій вплив на схід – на православні країни і язичницькі народи. Найважливішим проявом цього процесу став хрестоносний рух, особливо військово-політичні акції на Близькому Сході, утворення тут держав хрестоносців, а згодом поширення військово-місіонерських кампаній на землі балтійських народів.

Друге над етнічне формування – це Монгольська імперія, яка була створена у першій третині ХІІІ ст. полководцем Чингізханом, а згодом розширена на величезні території Євразії нащадками великого володаря. Внаслідок військових, політичних, економічних, культурних і релігійних процесів регіони, на які поширювали свій вплив монголи, створили специфічне цивілізаційне середовище – Монгольський світ. Однозначно, що саме з середини ХІІІ ст. є підстави стверджувати про існування взаємодії двох різних цивілізаційних систем, і в цьому процесі взаємодії ту чи іншу роль відігравали численні держави, країни і народи Євразійського материка.

Метою запропонованої статті є розгляд питання про участь очільника Волинського князівства князя і короля Данила Романовича у відносинах з Апостольським престолом доби великого цивілізаційного перелому в житті середньовічного людства, аналіз впливу на ці взаємини монгольського фактору, перш за все ординського новоутворення завойовників в низинах Волги і Дону.

На захист національних інтересів: дипломатична місія Д. Цанкова та М. Балабанова у 1876-1877 рр.

2024-02-19T13:39:20+00:00

Стаття присвячена дослідженню питання про дипломатичну місію Драґана Цанкова та Марко Балабанова у 1876–1877 рр. Ця дипломатична місія різко відрізнялася від поодиноких випадків поїздок закордон інших болгарських представників. Перш за все тим, що це була не індивідуальна, а колективна ініціатива з метою представити болгарські інтереси перед великими державами. Дипагенти відвідали Відень, Лондон, Париж, Рим i СанктПетербург. Робота Д. Цанкова та М. Балабанова мала кілька позитивних для Болгарії результатів: болгарські події були відображені у світовій пресі; широка політична діяльність у столицях західноєвропейських держав і Росії увінчалася успіхом і визнанням існуючих проблем; делегати заручилися підтримкою багатьох європейських політиків, що було вкрай важливим перед проведенням міжнародної конференції у Константинополі. Незважаючи на відсутність офіційних повноважень і спроби дискредитації болгарських делегатів турецькою владою, можна з упевненістю констатувати, що подорож Цанкова й Балабанова за змістом, масштабом і наслідками була найбільшою та найважливішою дипломатичною акцією за всю історію болгарського національно-визвольного руху.

Передача знань про футбольну інфраструктуру у Варні, Одесі, Бургасі та Миколаєві наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

2024-03-09T16:18:43+00:00

Інфраструктура є однією з головних частин футбольної індустрії сучасності. Поля, стадіони, спортивні магазини, музеї різних команд і клубів зараз дуже важливі. Ці об’єкти почали з’являтися в Центрально-Східній Європі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Метою цього дослідження є порівняння трансферу знань про футбольну інфраструктуру між Одесою, Миколаєвом, Варною та Бургасом. Ця стаття показує учасників та шляхи поширення знань про футбольну інфраструктуру, розташування футбольних полів і стадіонів у чотирьох портових містах. Це також ілюструє важливість місцевих навчальних закладів і підприємств у поширенні такої інформації. У більш загальному плані порівняння дає уявлення про вплив рівня індустріалізації на швидкість і масштаб впровадження знань на практиці. Британські підприємці побудували перший майданчик в Одесі. Швейцарські вчителі вперше продемонстрували правила облаштування майданчиків у Варні. У Миколаєві та Бургасі передача знань про будівництво футбольної інфраструктури забезпечувалась з Великої Британії та Османської імперії. Товариства цих міст обладнали поля завдяки інформації, отриманій від британських моряків і османських футбольних уболівальників. Важливе значення у створенні перших спортивних споруд у всіх містах мали навчальні заклади. Однак у Варні, Миколаєві та Бургасі їхня роль була більш помітною, ніж в Одесі, де підприємці були провідною силою. Важливими чинниками розвитку спорту в портових містах України та Болгарії стали не лише морська торгівля, а й зростання промисловості, іноземні інвестиції та освіта. Населення також вплинуло на швидкість і масштаби поширення знань про футбол.

Украинският въпрос на страниците на българските вестници в годините на Първата световна война.

2024-02-20T19:30:01+00:00

Даденият материал разглежда състоянието на украинския въпрос на страниците на българския периодичен печат през Първата световна война. Преди започването на Великата война националните проблеми на Руската империя и са непознати за българското общество. Със стремежа на една част от украинците да се отделят украинските земи от Руската империя и да се създаде независима украинска държава българите са запознати от пристигналите в България през есента на 1914 г. представители на Съюза за освобождението на Украйна – организация, създадена в Лвов (Австро-Унгария) в началото на август 1914 г. от украинци, политически емигранти от Руската империя. След началото на войната цялата мощ на периодичния печат е насочена към агитацията за или против влизането и участието на съответните страни в започналия конфликт. Украинската идея се използва като един от аргументите за избора на Централните сили за естествен съюзник на България в европейския конфликт. Най-големите столични вестници, партийни органи на управляващата коалиция „Народни права“, „Нов век“ и „Воля“, както и най-тиражираните всекидневници „Дневник“ и „Утро“ публикуват материали, посветени на украинския въпрос. В края на 1917 – началото на 1918 г. целта на българските вестници е да запознаят читателите си с новата държава – Украинската народна република. Материалите са посветени на Брест-Литовския мирен договор, на пристигането и състава на украинската дипломатическа мисия начело с О. Шулгин, на външнополитическата ориентация на Украинската държава.

Від соціал-демократичних проектів балканської та радянської конфедерацій до практики єврейської культурно-національної автономії в Україні

2024-03-12T10:38:35+00:00

Ця стаття пов'язана з вивченням не лише специфіки національного питання як такого, і, відповідно, з практикою його вирішення на рівні міжнародної соціал-демократії початку ХХ століття, а й з дослідженням його як частини більш ніж актуального на сьогодні розділу міжнародної конфліктології. Ситуація, що складається в сучасному світі, а саме постійне зростання політичної, економічної, соціальної та етнічної напруженості, веде до пошуку більш еластичної моделі внутрішньодержавного управління ресурсами та міждержавного політичного регулювання. Фіксована історичною наукою циклічність у поступовій динаміці світового розвитку свідчить, що з подібними сплесками політичної активності людська цивілізація стикається постійно. Реакцією на подібне загострення на межі ХІХ-ХХ ст. став пошук альтернативних моделей державного устрою, якими міжнародна соціал-демократія намагалася скористатися при вирішенні такого болючого питання, як національне.

Авторка піддає аналізу три моделі державного проєктування, дві з яких (балканський та радянський проєкти) відповідали критеріям міжсуб'єктного конфедеративного принципу, тоді як третій (український) проєкт швидше можна позначити як внутрішньосуб'єктний чи автономістський. Причому в такому контексті автономістський проєкт виявлявся максимально привабливим для вирішення наболілих національних проблем, подібних до македонського питання на Балканах і єврейського питання в пізній Російській імперії та ранньому СРСР. Так, у тому і в іншому випадках проблема єврейської самоідентифікації відігравала ключову роль, вказуючи на перспективність для єврейського населення Солуні македонської автономії та можливість самостійної політичної організації російського, українського та білоруського єврейства в контексті автономістської стратегії Серпневого блоку в цілому та Загального єврейського робочого союзу (Бунд), зокрема. Однак, незважаючи на загальну привабливість балканського та радянського проєктів, перспектива їхньої реалізації спочатку викликала більше запитань, ніж відповідей. Водночас сама платформа єврейської культурно-національної автономії, реалізована в умовах політичної практики УНР, на деякий період дала єврейському населенню України ілюзію політичної значущості та перспективи політичної самоорганізації. Перша світова війна, пов’язаний з нею розпад світових імперій, жорстка обмеженість національної політики більшовицької партії – все це не дозволило реалізуватися і без того досить аморфним конфедералістським формам потенційних державних утворень. Проте слід наголосити, що проєктування конфедеративної державної моделі з урахуванням автономістських завдань національних суб'єктів стало унікальним досвідом пошуку національної ідентичності в умовах сучасної державотворчої політики, інакше кажучи спробою співвіднесення національного та державного у світовій геополітиці першої чверті ХХ століття.

Сталинският славянски проект (1941-1948).

2024-02-19T13:23:35+00:00

Статията има за цел да разкрие скритите мотиви, с които Сталин възражда славянското движение по време на Втората световна война. Новото славянофилство не е спонтанно идваща от славянските маси инициатива, а обмислен политически проект, призван да облекчи непосилните усилия на Съветския съюз в борбата му със смъртния враг. Отначало нужната за консолидация на славянските народи агитация се състои от приблизително равни части национализъм и интернационализъм. Постепенно с времето обаче, конкретно от преломната за хода на войната 1943 г. натам, балансът започва да се накланя еднозначно в полза на руския национализъм. Руският народ вече се представя като най-големия брат в славянското семейство и нещата определено придобиват оттенъците на стария, уж отречен имперски панславизъм. Идеята за славянска солидарност е нужна на Сталин не толкова като мобилизиращ фактор, колкото за легитимация на новия следвоенен ред в Европа. Той не робува на излишна сантименталност, а се ръководи в действията си единствено от прагматични мотиви, при това умело прикрити. Затова и публично изразяваните от него съображения за славянско обединение следва да се разглеждате динствено в светлината на следвоенните интереси на СССР.

България, Югославия и македонският въпрос през 60-те години (с акцент на срещите Тодор Живков – Йосип Броз Тито през 1963-1967 г.).

2024-02-19T13:31:25+00:00

В старията предмет на анализ е македонският въпрос, който се заражда след подписването на Берлинския договор, по силата на който „великите сили“ си преразпределят сферите на влияние на Балканите. Този въпрос продължава да съществува като отделен аспект на общобалканските взаимоотношения и днес, когато все по-ярко се очертават тенденциите към интеграция в световен мащаб. В течение на двете балкански войни и Първата световна война този проблем все по-тясно се обвързва с политиката на трите съседни балкански държави – България, Кралството на сърби, хървати и словенци (от 1929 г. – Кралство Югославия) и Гърция. С края на Втората световна война основните дискусии около този въпрос се водят от „нова“ социалистическа България и федеративна Югославия на излезлия като победител от войната харизматичен лидер Йосип Броз Тито. В крайна сметка идеята за южнославянска федерация между двете държави, с която македонския въпрос да се „разреши“ в общата държавна формация, пропада с последвалия конфликт между Сталин и Тито от лятото на 1948 г. и с приемането на Резолюцията на Коминформбюро.

Въпреки че до смъртта на Сталин (5.03.1953 г.) българо-югославскиятсблъсък в политическата област да е водещ, подтикван от идеологически мотиви, напрежението по македонския въпрос също така са видими по това време. Десталинизацията и новата политика на СССР за подобряване на съветско-югославските отношения рефлектират върху развитието и на българо-югославските отношения. През 1955–1956 г. българското партийно и политическо държавноръководство прави стъпка към самокритиката на грешната позиция по отношение на македонския въпрос, възникнала на Х партийния пленум на БРП (к.). Заедно с яростната атака срещу югославския ревизионизъм, след втората промяна в отношенията между Белград и Москва в края на 1957 г. българските лидери излизат с открито отношение по македонския въпрос. Кулминацията в придаването на нов смисъл на българската позиция спрямо македонския въпрос настъпва след преодоляването на кризата в съветско-югославските отношения през 1962 г. По време на „Мартенския“ пленум на Българската комунистическа партия акцентът е грешната позиция спрямо македонския въпрос и неговото преодоляване.

Първото «НЕ» на Европа: реакцията на Обединеното кралство на План Шуман и нейнити последици, 10 май – 3 юни 1950 г.

2024-02-19T13:04:50+00:00

Настоящото изследване разглежда отговора на Великобритания на Плана Шуман за европейска общност за въглища и стомана. В него са анализирани три кръга проблеми: отношението към френската инициатива, развитието на диалога Лондон – Париж през май 1950 г. и геополитическите измерения на британския отказ да участва в първата наднационална общност. Акцентът е поставен върху реакцията на лейбъристкото правителство на Клемент Атли и дипломацията, ръководена от Ърнест Бевин, както и върху солидния двупартиен консенсус. Така във фокуса на вниманието попадат политическите измерения на причините и последиците от британските действия като съзнателен геополитически избор и държавнически акт. Обединеното кралство участва активно в учредяването на първите следвоенни регионални организации: ЗС, ОЕИС, СЕ, неизменно отстоявайки техния междуправителствен характер. В същото време Франция показва желание за излизане от традиционните рамки и прилагане на нов подход, който надеждно да реши проблемите на икономическата и военната ѝ сигурност спрямо Германия. В споровете около приложението на наднационалния метод се оформя пропаст, която предвид неотстъпчивостта на двете страни се оказва непреодолима. В основата на британската позиция стоят: специфичните уроци на Втората световна война, разбирането за националния суверенитет като върховна ценност, приоритизирането на връзките с Британската общност и САЩ, желанието за запазване на статута на световна сила и на водещата позиция в Европа чрез разширяване на междуправителственото сътрудничество, а не по пътя на интеграцията. В резултат Лондон пропуска историческия шанс да определя съдбата на съвременна Европа, която няма да се изгражда около историческата английско – френска Антанта, а върху съюза на доскорошните непримирими врагове Франция и Германия.

Сблъсъкът на хърватския и сръбския национализъм: войните от 90-те години на ХХ в.

2024-04-08T12:41:11+00:00

Наднационалната идеология на югославизма не успява да измести нито хърватския, нито сръбския национализъм след 1945 г. и сблъсъкът между тях допринася за колапса на комунистическа Югославия в началото на 90-те години на ХХ в.

Словения първа и безпроблемно напуска федерацията, но с Хърватия въпросът е по-сложен, тъй като тя има голямо сръбско малцинство. Хърватската демократична общност на Туджман, която идва на власт след първите свободни избори през 1990 г., е представител на крайния национализъм – тя вече иска не просто независимост, а новата хърватска държава да обхваща всички хърватски етнически територии, включително и части от Босна и Херцеговина. Пропагандираният от нея национализъм е етнически, при който местните сърби се изключват от хърватската политическа нация и са подложени на дискриминация. В отговор на отцепването на сръбските територии в Хърватия и създаването на „Република Крайна”, на 25 юни 1991 г. Хърватия обявява своята независимост. С навлизането на сръбски доброволци от Сърбия и намесата на Югославската армия, гражданската война се разгаря на междудържавно ниво между Сърбия и Хърватия. Сърбите завземат една трета от територията на хърватската държава. С военните операции „Светкавица” (в Западна Славония) и „Буря” (в Крайна) през лятото на 1995 г. хърватската армия възстановява контрола си върху окупираните земи.

Хърватската и сръбската национална програма се сблъскват и на територията на Босна и Херцеговина. Там се разгаря продължителен и кръвопролитен военен конфликт (1992 - 1995 г.). И сърбите и хърватите създават свои квази държави, които търсят присъединяване към държавата-майка. Краят на войната официално се слага с Дейтънския договор през есента на 1995 г

Адаптація аграрного сектору Болгарії до вимог Європейського Союзу (1990-2006): уроки для України.

2024-02-20T19:39:58+00:00

У зв'язку з обранням Україною курсу на євроінтеграцію вивчення болгарського досвіду в процесах економічного співробітництва з країнами ЄС набуває особливої актуальності для національного економічного розвитку. У статті проаналізовано основні результати економічної інтеграції Болгарії до європейського простору в рамках дії Спільної аграрної політики (САП) за напрямами: фінансова і матеріально-технічна підтримка, торгівля та інвестиції в розвиток сільських територій. Незважаючи на низку переваг і недоліків, процес реалізації САП загалом призвів до подальшого розширення економічних відносин між Болгарією та ЄС, а державну аграрну політику було адаптовано до європейського аграрного законодавства, що допомагало прискорити стабілізаційні процеси в галузі. Розкрито особливості переходу болгарської економіки від командно-адміністративних до ринкових умов функціонування. Саме вивчення та використання болгарського досвіду має допомогти пом’якшенню цього процесу у вітчизняних умовах. З’ясовано, що головною передумовою реформування сільськогосподарського виробництва було визначення перспективних напрямів вдосконалення стратегії економічного розвитку з урахуванням інтеграційних прагнень Болгарії.

За результатами дослідження зроблено висновок про те, що відносини в економічній та, зокрема, аграрній сфері розвивалися за ринковими принципами з моменту обрання країною нового політичного курсу, спрямованого на двостороннє співробітництво, покращення матеріально-технічної бази виробництва та виходу болгарської продукції на європейський ринок. Водночас зазначено, що у процесі зближення Болгарії з Європейським економічним простором відстежується також дія факторів, які у коротко-, а інколи у середньотерміновій перспективі негативно впливали на стан національного сільського господарства. До них можемо віднести: впровадження системи квот і стандартів якості, котрих не могли дотримуватися дрібні та середні фермерські господарства; зростання конкуренції з боку європейських виробників тощо. Узагальнено концептуальне бачення інтеграційної парадигми в болгарській аграрній галузі, що сформувало реалізацію заходів державної політики, спрямованих на покращення розвитку села. Висновки, наведені в дослідженні, можуть бути використані в процесі реформування вітчизняного аграрного сектору.

Транскордонне співробітництво в Центральній Європі (на прикладі польсько-словацького єврорегіону «Татри» в 1994-2004 рр.).

2024-02-19T13:46:21+00:00

У статті розглядаються основні принципи транскордонного співробітництва на прикладі польсько-словацького єврорегіону «Татри» у 1994–2004 рр. Зазначається, що головними цілями таких транскордонних міжнародних об’єднань є зменшення впливу національних кордонів на користь рівномірного і всебічного розвитку пограниччя. Згуртованість представників територіальних громад, котрі разом працюють над реалізацією соціально важливих проєктів, дозволяє їм краще зрозуміти один одного, позбутися взаємних упереджень і стереотипного сприйняття сусідньої нації.

Єврорегіон «Татри» існує з 1994 р. та здійснює свою діяльність відповідно до принципів партнерства, взаємоповаги, рівності, добросусідських відносин між мешканцями, узгодженості процесів прийняття рішень. До вступу Республіки Польща і Словацької Республіки до Європейського Союзу діяльність єврорегіону «Татри» мала обмежене фінансування, що дозволяло реалізовувати здебільшого малі проєкти у сфері розвитку інфраструктури, підприємництва, торгівлі, культури, освіти, спорту тощо. Вступ держав до Європейського Союзу 2004 р. надав єврорегіону доступ до нових джерел фінансування та дозволив збільшити масштаби діяльності й розпочати реалізацію амбітніших проєктів.

Польсько-словацьке транскордонне співробітництво прискорило розвиток євроінтеграційних механізмів в обох країнах та стало одним із важливих чинників майбутньої активної участі Польщі та Словаччини в ініціативах Європейського Союзу. Цей позитивний досвід є значущим для України та має використовуватися шляхом розвитку існуючого транскордонного співробітництва з сусідніми країнами-членами ЄС та Молдовою.

Реакція Європейського Союзу на трансформацію Угорщини за урядування Віктора Орбана

2024-04-08T20:38:09+00:00

В статті розглядається демократичний регрес Угорщини за часів урядування Віктора Орбана та досліджується реакція інституційної системи ЄС. Поступова трансформація політичного режиму країни, посилення урядового контролю в економічній сфері, періодичні розбіжності з країнами ЄС щодо питань безпеки та зовнішньої політики поставили під питання завершеність процесу посткомуністичної демократизації та європеїзації Угорщини. Інститути ЄС, як виявилось, мали обмежений інструментарій для того щоб запобігти потенційним порушникам. Існуючі механізми, такі як стаття 7, виявилось важко застосувати на практиці, тому в кінці 2010-х рр. виникла потреба в розробці нових механізмів, таких як щорічний огляд з дотримання верховенства права. В статті аналізуються причини, які спонукали Європейську комісію надавати перевагу політичному діалогу з порушниками, а спроби посилити тиск через Європейський парламент зазнали невдачі. Невідповідність інституційної реакції розширило перелік потенційних загроз для ЄС, і тому розробка та впровадження нових запобіжників є актуальною.

Роль інститутів ЄС у подоланні наслідків пандемії COVID-19 у Болгарії

2024-03-10T20:57:46+00:00

У статті йдеться про заходи, розроблені інститутами Європейського Союзу з метою протидії поширенню COVID-19 в Болгарії. В умовах розгортання пандемії керівництвом Єврокомісії була створена Група з питань боротьби із коронавірусом, завдання якої – допомога громадянам країн-членів Євросоюзу адаптуватися до умов запроваджених карантинних обмежень. З бюджету ЄС було виділено додаткові кошти як на соціально-економічні потреби громадян країн ЄС, так і на наукові дослідження вірусу COVID-19. У перші місяці карантину відбулося унормування діяльності інститутів ЄС стосовно боротьби із пандемією та допомоги населенню. Для своєчасного інформування населення з питань епідеміологічної ситуації, а також протидії розповсюдженню панічних настроїв та фейків, були створенні відповідні інформаційні онлайн-портали як на наднаціональному рівні, так і на рівні урядів окремих країн. З урахуванням нових реалій, за сприянням Єврокомісії, оновився проєкт бюджету Європейського Союзу на 2021-2027 рр. Пріоритетними напрямами нового бюджету мало стати відновлення економіки країн ЄС після пандемії COVID-19 та інтенсифікація процесів діджиталізації суспільства. Що стосується Болгарії, то, паралельно із європейськими партнерами, урядом країни були ухвалені постанови, спрямовані на обмеження соціальних контактів та створення умов для дистанційної роботи та навчання. До Болгарії було заборонено в’їзд громадян країн, де фіксувалися високі темпи розповсюдження коронавірусу. З метою підтримки громадян, які не могли працювати в умовах карантину, надавались додаткові кошти по лініям структурних інвестиційних фондів ЄС, а також створена система безвідсоткових кредитів. В Інтернеті, в контексті Єдиного інформаційного порталу, було створено інформаційну базу для населення про особливості та засоби протидії пандемії. Як і в інших країнах ЄС, в Болгарії були сертифіковані вакцини європейських та американських виробників.

Про візантійський вплив на Русь та його відображення у творчості В. С. Іконнікова (1841-1923)

2024-03-09T16:44:54+00:00

Однією з центральних фігур у візантиністиці Київського університету Св. Володимира другої половини ХІХ століття був професор кафедри російської історії В. С. Іконніков. Його основна наукова праця – докторська дисертація «Досвід дослідження про культурне значення Візантії в російській історії» (1869). Ця робота і сьогодні становить великий інтерес для дослідників, оскільки вона охоплювала досить великий комплекс проблем. Серед них – виникнення єресей та еволюція системи освіти у Візантії, різні аспекти історії візантійського і руського чернецтва, вплив візантійської освіти, Церкви, права на культуру Русі тощо. В полеміці з візантійськими єретиками особливу активність В. С. Іконников слушно відводив чернецтву. Він відзначав, що рух релігійних сект у самій Візантії мав істотне позитивне значення. На його думку, в боротьбі з єретиками східна Церква виробила міцну догматичну систему, яка у майбутньому дозволяла відстояти її самостійність навіть тоді, коли імператори через політичні вигоди готові були пожертвувати релігійними інтересами. Цей концептуальний висновок набув поширення й у сучасній візантиністиці. В. С. Іконников підкреслював, що вплив Візантії на Русь у політиці, Церкві, культурі, освіті виявлявся по-різному. Київський професор повністю визнавав вплив Візантії в релігійному встановленні моральних засад в руському суспільстві та в політичній системі, в якій також переважала релігійна основа, але вплив Візантії в науковому відношенні вважав не настільки значним. Таким чином, одними з головних напрямів впливу Візантії на Русь В. С. Іконников слушно вважав релігійний і політичний чинники.

Христо Ботев в Одеса и Бесарабия в трудовете на българиста Константин Поглубко.

2024-02-12T09:16:07+00:00

В материала се разкрива приносът на молдовския българист Константин Поглубко (1936–1983) в изследването на престоя на българския патриот и поет Христо Ботев в Одеса и Бесарабия. На тази тема ученият посвети както научни, така и многобройни научно-популярни трудове, в които подробно се спира на периода на обучението му в Одеса, участието в педагогическа дейност в село Задунаевка и Измаил, престой в Кишинев. Изследването на тези аспекти до голяма степен се основават на нови документални материали.

Bulgaran Foreign Inteligence Files on International Terrorism

2024-02-26T19:41:06+00:00

The article is based on two new archival sources – the official and operational records of Bulgarian Foreign Intelligence services and the State Security Counterintelligence records. It comprises of three paragraphs, first of which reveals the normative and organizational base of State Security intelligence and counterintelligence activity. The second paragraph discusses the Warsaw Pact intelligence information exchange on international terrorist groups, while the last paragraph summarizes the information of the Bulgarian intelligence files on international terrorism. The comprehensive and critical comparative approach and a careful re-writing of those sensitive document collections throw new light on several disputable questions with adding authentic arguments to some previous views and hypotheses, while denouncing a few others. The Bulgarian Intelligence and Security services were assigned with principal tasks for operations in the “close neighborhood” – the Balkans, Eastern Mediterranean, and the Middle East. Most probably, the collected databases on International Terrorism continued to be in use for operational purposes in the next two decades of the transition era.

УКРАЙНА В МОЯ ЖИТЕЙСКИ И НАУЧЕН ПЪТ

2024-04-08T12:45:40+00:00

Днес правейки равносметка на моя дълъг живот и път в науката с вълнение си спомням дните и годините, които имах щастието да прекарам в Украйна, да общувам и работя с много колеги.

Слово про вченого, педагога, друга

2024-02-12T09:30:20+00:00

Стаття присвячена ювілею академіка Михайла Георгійовича Станчева.

Людина і дипломат

2024-04-08T12:55:30+00:00

Спогади про спільну роботу в Посольстві України в Болгарії в 1997-2000 рр.

В лабиринтите на разузнаването през Античността и Средновековието“. Отзив за: Лиляна Симеонова. В полусенките на историята. Комуникации, шпионаж и отровителство през вековете. София: ИК „Изток-Запад“ и ИБЦТ – БАН, 2022, 415 с.

2024-04-08T12:57:48+00:00

В лабиринтите на разузнаването през Античността и Средновековието“. Отзив за: Лиляна Симеонова. В полусенките на историята. Комуникации, шпионаж и отровителство през вековете. София: ИК „Изток-Запад“ и ИБЦТ – БАН, 2022, 415 с.

Нова монография за хабсбургско-османските войни. Рецензия за книгата: Стоянов, А. Османо-Хабсбургските войни (1500-1792 г.). София: „Сиела”, 2022. 512 c.

2024-04-08T13:00:14+00:00

Нова монография за хабсбургско-османските войни. Рецензия за книгата: Стоянов, А. Османо-Хабсбургските войни (1500-1792 г.). София: „Сиела”, 2022. 512 c.

Рецензия на книгата на Драгомир Йорданов „Васил Д. Стоянов като картограф, демограф и политик”. В. Търново : Ити, 2022. 179 с.

2024-04-08T13:08:40+00:00

Рецензия на книгата на Драгомир Йорданов „Васил Д. Стоянов като картограф, демограф и политик”. В. Търново : Ити, 2022. 179 с.

Рецензия на сборника „На полза роду – сборник в чест на доц. д-р Запрянова“. Под редакцията на проф. д.и.н. М. Веков и проф. д-р Й. Гешева. София: Рекламно-издателска къща дио мира, 2022. 328 с.

2024-04-08T13:11:27+00:00

Рецензия на сборника „На полза роду – сборник в чест на доц. д-р Запрянова“. Под редакцията на проф. д.и.н. М. Веков и проф. д-р Й. Гешева. София: Рекламно-издателска къща дио мира, 2022. 328 с.

Гідна та корисна праця. Рецензія на видання: Харковската школа по историческа българистика (към 175-годишнината на една научна традиция). Библиографски указател / Съст. О. Журавльова, Н. Казански, С. Найденова, М. Станчев, С. Страшнюк. София-Харков: Изд-в

2024-04-08T13:22:46+00:00

Рецензія на видання: Харковската школа по историческа българистика (към 175-годишнината на една научна традиция). Библиографски указател / Съст. О. Журавльова, Н. Казански, С. Найденова, М. Станчев, С. Страшнюк. София-Харков: Изд-во на БАН «Проф. Марин Дринов», 2023. 195 с.

Вересневі славістичні конференції у Белграді

2024-04-08T13:31:50+00:00

славістичні конференції у Белграді

XIV конференція SIEF у Ризі

2024-04-08T16:37:56+00:00

XIV КОНФЕРЕНЦІЯ SIEF У РИЗІ

Народні традиції у європейському просторі: 15-та Європейська міжнародна наукова конференція з народної культури IOV в Ризі

2024-04-08T16:46:47+00:00

Народні традиції у європейському просторі: 15-та Європейська міжнародна наукова конференція з народної культури IOV в Ризі

Україна у науковому дискурсі Польщі під час російсько-української війни

2024-04-08T16:49:00+00:00

Україна у науковому дискурсі Польщі під час російсько-української війни

Георгій Йосипович Чернявський (1931-2024)

2024-04-08T16:51:44+00:00

In memorian