Культурно-мовне середовище як об’єкт державного управління в контексті соціокультурних змін: теоретичні засади дослідження

Анотація

У статті висвітлено теоретичні засади дослідження культурно-мовного середовища як об’єкта державного управління в контексті соціокультурних трансформацій. Проаналізовано понятійно-категоріальний апарат, що визначає культурно-мовне середовище як складову соціокультурної системи, яка є фундаментом для комунікативної взаємодії, соціалізації індивідів та відтворення культурних норм і цінностей у суспільстві. Досліджено вплив культурно-мовного середовища на соціокультурні трансформації в Україні в контексті глобалізаційних викликів та європейської інтеграції. Розглянуто ключові теоретичні підходи та внесок видатних вчених, зокрема Е. Тайлора, П. Бурдьє, Ю. Габермаса, які підкреслюють багатовимірність культури та роль мови у формуванні соціальної ідентичності й комунікації. Встановлено, що культурно-мовне середовище виступає відображенням суспільних процесів та активним чинником формування нових моделей громадянської ідентичності, політичної культури, освітніх і медійних практик. Сформовано різнорівневу структуру функціонування культурно-мовного середовища, яка охоплює індивідуальний, груповий та інституційний рівні. Інституційний рівень відображає вплив державних, освітніх, культурних та медійних інституцій, які формують політику збереження та розвитку мовно-культурної різноманітності. Груповий рівень передбачає взаємодію соціальних спільнот, етнічних та мовних груп, де реалізується міжкультурний діалог і відбувається конструювання колективної ідентичності. На індивідуальному рівні культурно-мовне середовище визначає процеси самовизначення особистості, формування її світогляду та мовної ідентичності. Обґрунтовано механізми державного впливу на соціокультурні трансформації, серед яких основну роль відіграють мовна політика, освітні програми, медіа-простір і правове регулювання культурної діяльності.

Ці механізми сприяють збереженню культурної самобутності, водночас стимулюючи адаптацію до нових соціальних викликів та інтеграцію в європейський соціокультурний простір. Обґрунтовано необхідність балансу між збереженням національної культурної спадщини та відкритістю до міжкультурного діалогу, що є визначальним для адаптації України до європейських ціннісно-нормативних стандартів.