Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» https://periodicals.karazin.ua/biology <p>Фахове видання з біологічних наук.</p> <p>Містить результати досліджень та оглядові статті з біології.</p> <p>Збірник призначений для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів, які спеціалізуються у відповідних або суміжних галузях науки.</p> Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» 2075-5457 <p>Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої її публікації на умовах ліцензії <a href="http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, яка дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи.</p> Пам’яті Віктора Арсентійовича Токарського https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15920 <p>Пам’яті Віктора Арсентійовича Токарського</p> редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2020-02-17 2020-02-17 34 5 7 Пам’яті Юрія Георгійовича Шкорбатова https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15922 <p>Пам’яті Юрія Георгійовича Шкорбатова</p> редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 8 10 Додаткові докази редокс-активації взаємодій плазміда – комплекси диренію(III) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15923 <p>Дослідження взаємодії з ДНК <em>in vitro</em> є необхідним для визначення можливих протипухлинних властивостей сполук – кандидатів на застосування у терапії раку. Мета цієї роботи полягала у тому, щоб зрозуміти, чи однаково розщеплюють плазміду цис-дикарбоксилати диренію(III) з півалатними (I), ізобутіратними (II) та адамантилкарбоксилатними (III) лігандами, і як впливають ліганди на цей процес. Для експериментів ми використовували прокаріотичну плазміду, яка є придатною моделлю для аналізу здатності розщеплювати ДНК різними речовинами та існує у суперспіралізованій конформації і перетворюється у деспіралізовану і лінійну форми. Було показано, що відбувається поступове перетворення суперспіралізованої форми I у суміш ДНК із суперспіралізованою (форма I) і деспіралізованою (форма II) формами, при більш високих концентраціях комплексних сполук I–III (при підвищенні концентрації) збільшуються кількості форми II, що показує здатність всіх досліджених диренієвих комплексів розщеплювати ДНК. Цей процес відбувався з різною інтенсивністю в ряду I ˃ II ˃ III, що свідчить про вплив органічного радикала на нуклеазну активність комплексів диренію(III). За наявності гідроген пероксиду I і II показали близькі результати, демонструючи більш інтенсивний процес розщеплення, який включає утворення лінійної плазміди (форма III) при більш високій концентрації, що свідчить про редокс-активацію реакції розщеплення ДНК. Розщеплююча активність III була приблизно однаковою у всіх експериментах, що було продемонстровано зменшенням суперспіралізованої форми I і збільшенням деспіралізованої форми II плазміди, а також повною відсутністю лінійної форми III плазміди. Аналіз зсуву рухливості при електрофорезі показав, що кластерні сполуки ренію володіють нуклеазною активністю, і підтвердив, що природна ДНК може бути їх мішенню в живих клітинах. Був зроблений висновок про те, що механізм реакції розщеплення ДНК комплексами диренію(III) є багатогранним, при цьому слід брати до уваги електронодонорні ефекти лігандів і каталітичну активність кластерного диренієвого ядра.</p> K. В. Зеленюк О. А. Голіченко О. В. Штеменко Н. І. Штеменко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 11 17 10.26565/2075-5457-2020-34-1 Вплив донорів монооксиду нітрогену на показники кадмій-індукованого оксидативного стресу в різних органах щурів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15924 <p>Основним механізмом токсичної дії іонів кадмію на клітини вважають оксидативний стрес, який кадмій, що не є перехідним металом, викликає опосередковано. Окисні пошкодження клітин за дії іонів кадмію є тканиноспецифічними і пов’язані з інгібуванням антиоксидантної системи, накопиченням вільного гему, заміщенням ессенціальних металів у металопротеїнах. Монооксид нітрогену (NO) виявляє високу спорідненість до гему та сульфгідрильних груп білків і пептидів, які є основними молекулярними мішенями для іонів кадмію. З огляду на вищенаведене, метою цієї роботи стало дослідження впливу донорів NO-радикалів на прооксидантно-антиоксидантний стан тканин ссавців за умов оксидативного стресу, спричиненого введенням <em>in vivo</em> хлориду кадмію<em>.</em> Дослідження проводили на щурах-самцях лінії Вістар масою 160–200&nbsp;г. CdCl<sub>2</sub> вводили підшкірно у дозі 14 мг/кг маси тіла. Прямий донор NO-радикалу нітропрусид натрію (SNP, 1 мг/кг маси) і субстрат NO-синтазної реакції L-аргінін (600 мг/кг маси) вводили внутрішньочеревинно. Для дослідження корегувального впливу донори NO-радикалу вводили за 0,5 год до ін’єкції солі кадмію. Об’єктами дослідження були плазма крові і гомогенати печінки, нирок і селезінки щурів. Введення хлориду кадмію спричинило низку порушень прооксидантно-антиоксидантного балансу, більшість з яких відбувались через добу. Накопичення продуктів ліпопероксидації встановлено у сироватці крові, печінці та селезінці щурів. Посилення прооксидантних процесів у цих тканинах може бути результатом надходження до них іонів кадмію та продуктів гемолізу. В антиоксидантній системі суттєві зміни спостерігались під впливом кадмію лише в печінці: збільшення вмісту відновленого глутатіону та СОД активності і зниження активності каталази. Попередник монооксиду нітрогену L-аргінін не змінював базальний рівень прооксидантно-антиоксидантних показників, а також у більшості випадків не впливав на їх динаміку після введення хлориду кадмію в органах, що досліджувались. Прямий донор NO нітропрусид натрію діяв у печінці та селезінці значною мірою як прооксидант. В печінці введення тільки нітропрусиду, так само як і сумісне введення SNP і CdCl<sub>2</sub>, призводило до активації вільнорадикальних процесів вже в перші години. У селезінці сумісне введення SNP і солі кадмію також спричинювало більш ранній розвиток оксидативного стресу, про що свідчило збільшення рівню гідропероксидів ліпідів і зниження вмісту відновленого глутатіону. Отже, введення прямого донору NO нітропрусиду натрію та субстрату NO-синтаз L-аргініну в обраних дозах не мало вираженого коригувального впливу на кадмій-індукований оксидативний стрес у печінці, нирках та селезінці. Однак у крові обидва донори NO ефективно запобігали накопиченню продуктів ліпопероксидації за введення CdCl<sub>2</sub>, крім того, L-аргінін суттєво зменшував вихід лактатдегідрогенази, що може свідчити про захист клітин крові та судин від пошкоджень за дії іонів кадмію.</p> І. В. Нікітченко Т. П. Рибальченко Т. В. Бараннік О. В. Павиченко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 18 27 10.26565/2075-5457-2020-34-2 Вплив геміну та глутатіону на деякі показники азотного та вуглеводного метаболізму в щурів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15925 <p>Накопичення гему в організмі при дії різних гемолітичних чинників може спричинювати розвиток оксидативного стресу з активацією вільнорадикальних процесів, окисним пошкодженням макромолекул і надмолекулярних комплексів клітин та тканин. За цих умов в організмі активується система антиоксидантного захисту, важливою ланкою якої є тіолові сполуки, зокрема глутатіон. Недостатньо дослідженими за таких умов є процеси азотного та вуглеводного метаболізму, які пов’язані з формуванням адаптивних реакцій у відповідь на стрес. Мета цієї роботи – дослідження деяких показників азотного та вуглеводного обміну при введенні в організм геміну та комбінованого введення геміну та глутатіону для з’ясування ролі цього антиоксиданту у можливому коригуванні метаболічних процесів. Об’єкт дослідження – статевозрілі безпородні білі щури-самці, що отримували внутрішньочеревні ін’єкції розчинів геміну (50 мг/кг) та глутатіону (500 мг/кг), який вводили за 0,5 години до введення геміну. Тварин брали у дослід через 2 години після введення геміну. У гомогенатах печінки та нирок досліджували вміст загальних та небілкових SH-груп, активність гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ), у гомогенаті печінки – вміст глікогену та активність тирозинамінотрансферази (ТАТ). Вміст відновлених SH-груп може бути індикатором про-антиоксидантного балансу, активність ГГТ – одним з показників обміну глутатіону, вміст глікогену та активність ТАТ у печінці є гормончутливими показниками. Уведення геміну спричинювало зниження вмісту загальних та небілкових SH-груп, вмісту глікогену та підвищення активності ТАТ у печінці, а також підвищення активності ГГТ у цьому органі. Уведення щурам глутатіону за 30 хвилин до введення геміну запобігало змінам цих показників у печінці, спричинених введенням одного геміну. У нирках виявлено збільшення вмісту загальних SH-груп після сукупного введення глутатіону та геміну порівняно з дією одного геміну. Результати дослідження можуть свідчити про чутливість до дії геміну показників азотного та вуглеводного метаболізму в органах щурів та про коригувальний вплив глутатіону за цих умов, ймовірно, опосередкований через підсилення тіолової ланки системи антиоксидантного захисту.</p> С. М. Охріменко А. Ю. Гришкова ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 28 34 10.26565/2075-5457-2020-34-3 Комплекс диренію(III) з бета-аланіновим лігандом: протипухлинні, антиоксидантні та ДНК-зв’язуючі властивості https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15926 <p>Раніше нами було показано, що дикарбоксилатна комплексна сполука диренію(III) з γ-аміномасляною кислотою має більш високу протипухлинну активність, ніж для раніше досліджених алкілкарбоксилатів, а також може діяти як модулятор механізму дії цисплатину і як стабілізатор еритроцитів в організмах–пухлиноносіях. Таким чином, завдання роботи полягало у тому, щоб дослідити протипухлинну активність комплексу <em>cis</em>-[Re<sub>2</sub>(β-Ala)<sub>2</sub>Cl<sub>6</sub>] (I) в моделі росту пухлини <em>in vivo</em> і зрозуміти, чи впливає амінокислотний залишок на ДНК-зв’язуючу активність амінокислотних похідних кластерних сполук ренію(III). Протипухлинні властивості комплексу I вивчали на моделі росту пухлини з використанням щурів лінії Вістар, інокульованих клітинами пухлини карциноми Герена. Введення тільки однієї сполуки у вільній та ліпосомальній формах інгібувало ріст пухлини на 36&nbsp;% і 45&nbsp;% відповідно, що більше, ніж для кластерів диренію(III) з алкільними лігандами. Комбіноване введення I і цисплатину значно впливає на розмір пухлини та призводить до зникнення пухлин у більшості тварин. Не було виявлено суттєвих відмінностей між введенням ліпосомальної і вільної форми речовини I. У електронних спектрах поглинання ДНК тимусу теляти (CT-ДНК) спостерігається гіперхромізм у присутності зростаючої кількості I. Смуга ДНК при ~260 нм відповідає π-π* переходам основ нуклеїнових кислот. Зміни в інтенсивності і незначний зсув цієї характеристичної смуги відображають відповідні структурні модифікації ДНК, які включають зміни в укладанні, розрив водневих зв’язків між комплементарними ланцюгами, ковалентне зв'язування основ ДНК, інтеркаляцію ароматичних кілець та ін. Була отримана константа зв'язування K<sub>b</sub>(I) = 2.43 × 10<sup>3</sup> M<sup>-1</sup> для CT-ДНК, значення якої нижче, ніж для класичних інтеркаляторів ДНК, і порівнянне з величинами констант зв'язування для інших комплексів диренію(III); титрування СТ-ДНК цисплатином і перекисом водню також призводить до гіпохромного ефекту, слабкого при низьких концентраціях і більш значного при високих концентраціях I; константи зв'язування ДНК збільшувались у кілька разів при використанні H<sub>2</sub>O<sub>2</sub> або цисплатину, що підтверджує механізм окисно-відновної активації взаємодії I з ДНК у раковій клітині. Отримані результати демонструють можливість застосування амінокислотних похідних кластерів диренію(III) в протипухлинній терапії.</p> K. В. Полохіна С. О. Бабій О. А.  Голіченко Н. І. Штеменко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 35 42 10.26565/2075-5457-2020-34-4 Формування й самопідтримання популяції Hyssopus officinalis L. в умовах залізорудного відвалу Криворіжжя https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15927 <p>Установлено особливості формування самовідновлення й самопідтримання локальної популяції середземноморського інтродуцента <em>Hyssopus</em> <em>officinalis</em> L. у несприятливих еколого-едафічних умовах залізорудного відвалу Криворіжжя, де насіння було висіяне на площі 1 га понад 30 років тому. Досліджена його життєвість. Виявлено, що цей вид, після досягнення репродуктивної фази розвитку, щорічно розмножувався насіннєвим шляхом, зайняв площу відвалу понад 3 га й фактично сформував на ньому ізольовану популяцію. Розповсюджується вид на ті ділянки відвалу, де практично відсутній рослинний покрив, виконуючи, фактично, піонерну функцію. На ділянці, де було проведено первинний висів насіння <em>H</em><em>. </em><em>officinalis</em><em>, </em>зараз відбувається процес формування фітоценозу, який за флористичним складом наближається до природних степових, але при цьому інтродукований вид поступово витісняється. В спонтанно зайнятих видом оселищах, сукцесійні процеси знаходяться на початковій стадії. У межах окремих популяційних локусів <em>H</em><em>. </em><em>officinalis</em> на 100 м<sup>2</sup> трапляється до 513 дорослих особин із кількістю генеративних пагонів від 20 до 70 шт. на рослину. На цих пагонах утворюється в середньому від 160,2 до 181,6 квіток. Середня насіннєва продуктивність становить 60&nbsp;% від потенційної, а насіння від материнської особини розповсюджується на відстань 1–5 м. У компактних місцях зростання <em>H</em><em>. </em><em>officinalis</em> присутні рослини всіх вікових груп – від проростків до субсенільних. <em>H</em><em>.&nbsp;</em><em>officinalis</em> натуралізувався в умовах залізорудного відвалу, а його локальна популяція є стійкою, повночленною, поповнюється новими особинами щорічно й розповсюджується на території, де інші види взагалі не ростуть. Рослини генеративного віку (g2, g3) досить добре розвинені, заввишки більше 90 см і мають задовільний життєвий стан. Вид на відвалі проявляє піонерні риси, не є агресивним, може витіснятись зональною рослинністю, не становить інвазійної загрози. <em>H</em><em>. </em><em>officinalis</em> можна рекомендувати для озеленення залізорудних відвалів або їх великих ділянок, які виведені з експлуатації, без технічної попередньої підготовки прямим висівом насіння в породу, тобто штучно сприяти його розповсюдженню.</p> М. О. Баранець І. І. Коршиков ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 43 51 10.26565/2075-5457-2020-34-5 Аналіз репродукції та преімагінальної смертності у Drosophila melanogaster при дії мікрохвильового випромінювання https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15929 <p>Новий вид антропогенного впливу – низькоінтенсивне надвисокочастотне (НВЧ) електромагнітне випромінювання (ЕМВ) демонструє різноманіття генетичних ефектів. Особливий інтерес представляють питання формування адаптивної відповіді організмів в умовах короткочасного впливу НВЧ випромінювання в залежності від генотипу особин. Метою даної роботи був аналіз плодючості та преімагінальної загибелі особин <em>Drosophila melanogaster</em> в залежності від віку батьків при дії мікрохвильового випромінювання. Використовували лінії дрозофіли, що несуть мутацію <em>white<sup>apticot</sup></em>, але різняться генетичним фоном, на якому знаходиться ця мутація: <em>w<sup>a</sup></em><em>(</em><em>C</em><em>-</em><em>S</em><em>),</em> <em>w<sup>a</sup></em><em>(</em><em>Or</em><em>)</em> і <em>w<sup>a</sup></em>. В роботі опромінювали віргінних імаго, параметри зовнішнього впливу – потужність <em>W</em>=10 мкВт/см<sup>2</sup>, частота <em>F</em>=65 ГГц, експозиція <em>t</em>=5 хвилин. Аналізували стадії загибелі ембріонів, загибель особин на стадії лялечки та кількість нащадків на стадії імаго. Результати дослідження показали, що дія електромагнітного опромінення на віргінних імаго дрозофіл з порушенням метаболізму триптофану модифікує виживання потомства на преімагінальних етапах онтогенезу. В потомстві молодих особин (3–8 добових імаго) знижується частота ембріональної загибелі в період 0–5,5 годин (початкові стадії дроблення і утворення бластодерми) і 5,5–17 годин (стадія гаструляції і сегментації ембріона, гістогенез). Загальна кількість нащадків на стадії імаго не відрізняється від контрольних значень, рівень смертності на стадії лялечки також не змінюється в потомстві молодих батьків після дії ЕМВ НВЧ. Збільшення віку батьківських пар, які зазнали короткочасного впливу ЕМВ НВЧ в першу добу після виходу імаго, до 20–25 діб, призводить до зниження частоти ембріональної смертності нащадків в період від 17 до 22 годин ембріогенезу (стадія органогенезу і вихід личинки з хоріона). Сумарна частота ембріональної загибелі визначається віком батьків. Сила впливу цього фактора для ліній становить, відповідно, <em>h</em><em><sup>2</sup></em><em><sub>wa</sub></em>=69,7&nbsp;%, <em>h</em><em><sup>2</sup></em><em><sub>wa</sub></em><em><sub>(</sub></em><em><sub>C</sub></em><em><sub>-</sub></em><em><sub>S</sub></em><em><sub>)</sub></em>=52,2&nbsp;% і <em>h</em><em><sup>2</sup></em><em><sub>wa</sub></em><em><sub>(</sub></em><em><sub>Or</sub></em><em><sub>)</sub></em>=64,9&nbsp;%. Дія ЕМВ НВЧ впливає на частоту ембріональної загибелі тільки у лінії <em>w<sup>a</sup>(Or)</em> (<em>h</em><em><sup>2</sup></em><em><sub>ЕМ</sub></em><em><sub>В</sub></em><em><sub> НВЧ</sub></em>=18,3&nbsp;%). Зовнішній вплив не призводить до зміни кількості нащадків імаго у особин у&nbsp;віці 0–5 діб; в потомстві особин у віці 20–25 діб у лінії <em>w<sup>a</sup>(C-S)</em> показник збільшився в 1,2 рази. Показано зниження кількості загиблих особин на стадії лялечки в потомстві 20–25-добових батьків після дії ЕМВ НВЧ в середньому в три рази.</p> О. В. Горенська Д. В. Рибак Н. В. Рибак Г. Г. Горенський Ю. Г. Шкорбатов ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 52 62 10.26565/2075-5457-2020-34-6 Прогностичне значення маркерів в асоціативній генетиці https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15930 <p>В статті представлено алгоритм генетико-статистичного аналізу рідкісного хронічного захворювання із спадковою схильністю. Використані результати генотипування, одержані одним з авторів методом асоциативної генетики. Досліджені хворі на розсіяний склероз та здорові мешканці південного Ірану. Розсіяний склероз – захворювання із спадковою схильністю. До теперішнього часу вже визначені його асоціації з великою кількістю генів, однак генетичний контроль остаточно ще не з’ясовано. Важливим етапом протидії захворюванню з генетичною схильністю можуть бути профілактичні заходи серед осіб підвищеного ризику. У даній статті на прикладі генетичного поліморфізму <em>C677T</em> гена <em>MTHFR</em> показано, як з'ясувати ефективність виявлення осіб з&nbsp;підвищеним ризиком до захворювання, використовуючи знайдені асоціації захворювання з генетичним маркером. Були використані результати генотипування 180 хворих на розсіяний склероз і 231 здорового індивіда. За цими даними розраховані популяційно-генетичні показники і статистичні характеристики тесту. Розподіл генотипів у&nbsp;здорових людей: <em>СС</em> – 65&nbsp;%,<em> СТ</em> – 29&nbsp;%, <em>ТТ</em> – 6&nbsp;%, у хворих на розсіяний склероз <em>СС </em>– 35&nbsp;%, <em>СТ </em>– 46&nbsp;%,<em> ТТ</em> – 19&nbsp;%. Мажорним алелем в популяції південного Ірану є <em>С</em> (<em>p<sub>C&nbsp;</sub></em>=&nbsp;0,797; <em>q<sub>T</sub></em><em><sub>&nbsp;</sub></em>=&nbsp;0.203). Частота мінорного алеля <em>Т </em>підвищена в групі хворих у порівнянні зі здоровими в два рази (<em>q<sub>T</sub></em><em><sub>&nbsp;</sub></em>=&nbsp;0.419). Алель <em>Т</em> розглядається як провокативний, алель <em>С</em> є протективним. Генотип <em>СС</em> знижує ймовірність розсіяного склерозу майже в два рази в порівнянні з емпіричним ризиком. У гетерозигот <em>СТ</em> ризик збільшений у півтора рази, у&nbsp;гомозигот <em>ТТ</em> –&nbsp; в три рази. Довірчі інтервали 95&nbsp;% <em>CI </em>для показника відношення шансів <em>OR</em> складають: <em>СС</em> (0,19–0,44), <em>СТ</em> (1,36–3,10), <em>ТТ</em> (1,99–7,61), <em>CT + TT</em> (2,29–5,21). Чутливість при тестуванні на наявність алеля <em>Т</em> в генотипі (<em>СТ + ТТ</em>) становить 65&nbsp;%. Дуже низьке прогностичне значення позитивного тесту (менше 1&nbsp;%)&nbsp; робить недоцільним його використання для масового скринінгу, але цей тест може бути корисним при індивідуальному генетичному консультуванні пацієнтів з розсіяним склерозом, а&nbsp;також їхніх родичів. Схема аналізу може бути використана в інших дослідженнях ознак з генетичною компонентою.</p> Х.  Ехьяконандех Л. О. Атраментова ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 63 68 10.26565/2075-5457-2020-34-7 Кліщі роду Erythraeus Latreille, 1806 (Acariformes: Actinedida: Erythraeidae) природної області Великого Кавказу (в межах Азербайджану) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15932 <p>Кліщі сімейства Erythraeidae Robineau-Desvoidy, 1828 поширені всесвітньо і відомі як регулятори чисельності сисних шкідників. Імаго і дейтонімфи є хижаками, багато личинок належать до ектопаразитів членистоногих. Вони можуть завдавати шкоди бджільництву. Крім того, деякі види викликають дерматити у людини. Erythraeidae Кавказу дуже слабо вивчені. Дана стаття є першим повідомленням про кліщів роду <em>Erythraeus</em> Latreille, 1806 сімейства Erythraeidae, що мешкають на території Азербайджану. Наводиться анотований список п'яти видів кліщів цього роду, зібраних у природній області Великого Кавказу: <em>Erythraeus phalangoides</em> (De Geer, 1778), <em>E. regalis</em> (C.L.Koch, 1837), <em>E. gorcensis </em>Gabrys, 2016, <em>E. opilionoides</em> (C.L.Koch, 1837), <em>E. adpendiculatus</em> (Schrank, 1781). Усі вони вказуються для Азербайджану вперше. Представлено визначник видів роду <em>Erythraeus</em> за імаго. Для уточнення визначення зроблені оригінальні фотографії імаго. Кліщі були зібрані у трьох ландшафтних поясах: напівпустельному (4 види), гірничо-степовому (2 види) і гірничо-лісовому (2 види). Найкраще вивчений Абшеронський півострів (пояс напівпустель), де виявлено чотири види <em>Erythraeus</em>. Найбільше видів знайдено у штучних лісових масивах з переважанням сосни ельдарської (4 види, 12 особин). В інших біотопах кліщі pоду <em>Erythraeus</em> рідкісні: в широколистяних лісах низькогір’я виявлено 2 види (3 особини), в різнотравному степу – 1 вид (1 особина), в аридному рідколіссі з груші іволистної – 1 вид (1 особина), у присадибному саду – 1 вид (1 особина). На рослинах відзначені тільки чотири особини <em>E. regalis</em>, інші кліщі зібрані під камінням, що дозволять віднести їх до герпетобіонтів, а <em>E. regalis </em>– до герпето-хортобіонтів. З 18 знайдених особин 17 були статевозрілими, а одна личинка<em> E.&nbsp;regalis</em> знята з пінниці на ожині. Найпоширенішим родом еритрид на Великому Кавказі є <em>Abrolophus</em> Berlese, 1891 (зібрано 39 особин, які належать до восьми видів). Це єдиний рід сем. Erythraeidae, знайдений в чотирьох ландшафтних поясах, від напівпустельних до субальпійського. Рід <em>Erythraeus</em> у субальпійському поясі не виявлений.</p> Г. А. Алізаде ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 69 77 10.26565/2075-5457-2020-34-8 Зовнішньоморфологічні аномалії амфібій Харківської області https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15933 <p>В Україні аномалії амфібій вивчені недостатньо. Найбільш вивченими регіонами є Київська область та степова зона України. У Харківській області дослідження зовнішніх аномалій амфібій раніше не проводились. З 2016 року нами розпочаті дослідження цієї проблеми. Мета даної роботи – дослідити різноманітність зовнішніх аномалій амфібій Харківської області. Матеріалом послугували вибірки амфібій з фондових колекцій Музею природи Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна та вибірки живих амфібій з різних локалітетів Харківської області, досліджені в період з 2016 по 2018 роки. Аномалії визначали візуально, за класифікаціями В.Л.Вершиніна та О.Д.Некрасової. Для кожного виду амфібій визначали зустрічальність особин з аномаліями <em>P<sub>as</sub></em> (частка аномальних особин від усіх особин у вибірці) і парціальну зустрічальність аномалій <em>A<sub>p</sub></em> (частка особин у вибірці, що мають дану аномалію). В ході дослідження виявлено 17 варіантів морфологічних аномалій: брахідактилія, олігодактилія, ектромелія, поліфалангія, потовщення пальця, повернена фаланга, синдактилія, шизодактилія, ектродактилія, шкірний виріст на пальці і виріст на стопі, таумелія, гемімелія, відсутність плавальної перетинки, а також анофтальмія, брахіцефалія, порушення фону і малюнка тіла. Найбільш масовою аномалією, яка зустрічається у обстежених амфібій, є брахідактилія (становить майже половину зареєстрованих випадків морфологічних відхилень). Дана аномалія кінцівок є найменш шкідливою, тому особини з такими відхиленнями зазвичай досить життєздатні. Аномалії амфібій розподілені серед вибірок нерівномірно: найбільш висока зустрічальність особин з аномаліями зареєстрована у <em>Lissotriton vulgaris</em>, в інших вибірках безхвостих амфібій (крім <em>Bufotes viridis</em> і <em>Bombina bombina</em>) зустрічальність особин з аномаліями не перевищувала п’яти відсотків, що говорить про їх фонову зустрічальність в природі. Також виявлено та описано новий тип аномалії забарвлення тіла у цьоголітків <em>Bufotes viridis.</em></p> С. А. Катрушенко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 78 88 10.26565/2075-5457-2020-34-9 Нові знахідки видів тихоходів роду Macrobiotus групи hufelandi (Tardigrada: Eutardigrada: Macrobiotidae) в Україні https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15937 <p>Тихоходи роду <em>Macrobiotus</em> групи <em>hufelandi</em> – одні з найбільш відомих та поширених тихоходів. Їх знаходять майже в кожному дослідженні різноманіття тихоходів у наземних оселищах. Незважаючи на це, зоогеографічні дані щодо цієї групи лишаються сумнівними та неповними. Оскільки більшість видів групи <em>M</em><em>. </em><em>hufelandi</em> описані в останні декілька десятиліть та їх важко розрізняти, багато старих знахідок потребують підтвердження або перегляду. У цьому дослідженні ми взяли за мету вивчити, які види групи <em>M</em><em>.&nbsp;</em><em>hufelandi</em> можна знайти в Україні, оскільки більшість даних щодо поширення тихоходів цієї групи в Україні є застарілими. Досліджували проби мохів та лишайників, зібраних у різних регіонах України (головним чином – на сході та півдні країни) у 2007–2019 роках. Тихоходів добували з проб та виготовляли з них постійні мікропрепарати з використанням рідини Фора. Після попереднього визначення родів та груп видів ми сфокусувалися на 13 пробах, які містили тихоходів якихось видів групи <em>M</em><em>.&nbsp;</em><em>hufelandi</em> у достатній кількості. Деталі морфології тихоходів та їх яєць вивчали методом світлової мікроскопії великого збільшення з використанням фазового контрасту. Види визначали за морфологічними ознаками ротової арматури, морфологією хоріона яєць, характером грануляції кутикули, а також на підставі певних морфометричних характеристик кігтиків та ротоглоткового апарату. Дослідження виявило наявність в Україні щонайменше шести різних видів: <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;glebkai</em> Biserov, 1990; <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;hufelandi</em> C.A.S. Schultze, 1834; <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;macrocalix</em> Bertolani &amp; Rebecchi, 1993; <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;polonicus</em> Pilato, Kaczmarek, Michalczyk &amp; Lisi, 2003; <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;sottilei</em> Pilato, Kiosya, Lisi &amp; Sabella, 2012 і <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;vladimiri</em> Bertolani, Biserov, Rebecchi &amp; Cesari, 2011. Три з них: <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;macrocalix</em>, <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;sottilei</em> й <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;vladimiri</em> було вперше знайдено в Україні. З урахуванням ще трьох видів, вказаних у більш ранніх дослідженнях: <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;diversus</em> Biserov, 1990; <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;persimilis</em> Binda &amp; Pilato, 1972 і <em>M</em><em>.</em><em>&nbsp;sapiens</em> Binda &amp; Pilato, 1984, – загальна кількість видів, відомих в Україні, складає щонайменше дев'ять. Реальна кількість видів в Україні, ймовірно, є вищою. Потрібні подальші збори проб та отримання молекулярно-генетичних даних від різних видів тихоходів групи <em>M</em><em>.&nbsp;</em><em>hufelandi</em> з України.</p> Є. O. Кіося В. В. Шуба Є. Д. Мацко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 89 98 10.26565/2075-5457-2020-34-10 Сезонні зміни спільнот вільноживучих інфузорій різних біотопів озера Агзибір https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/15938 <p>Озеро Агзибір є за рядом гідрохімічних і гідробіологічних чинників оптимальним для формування високого біорізноманіття вільноживучих інфузорій. Цьому сприяє і постійне надходження біогенних елементів в результаті метаболізму великих колоній птахів та гниючих органічних залишків рослинного і тваринного походження. Озеро Агзибір, що має зв'язок з Каспійським морем навесні і восени, є місцем нересту і подальшого розвитку личинок багатьох цінних риб Каспійського моря, для яких інфузорії є вихідним кормом на ранніх етапах онтогенезу. Всього в період 2014–2019 рр. нами були знайдені 169 видів вільноживучих інфузорій, з яких 34 нами відзначені вперше для фауни Каспійського моря. Найменше видове різноманіття спостерігалося в планктоні, де було зареєстровано 46 видів. У бентосі на піщаному біотопі були відзначені 58 видів, а на замуленому піску – 80 видів. На мулових ґрунтах у біотопі сірого мулу нами відзначено 72 види, у біотопі мулу з рослинними залишками спостерігалося максимальне видове різноманіття – 84 види, а на чорному мулі з ділянками сапропелю було знайдено 66 видів вільноживучих інфузорій. У біотопі перифітону нами був відзначений 71 вид, а в прибережних заростях водоростей (фітоціліоценозах) всього знайдено 79 видів вільноживучих інфузорій. Так само, як і біотоп піску, біотоп чорного мулу, іноді з невеликими ділянками сапропелевого мулу, за площею сильно поступається іншим бентичним біотопам озера Агзибір. Спільнота вільноживучих інфузорій чорного мулу досить специфічна і містить багато видів, стійких до низьких величин розчиненого у воді кисню і вмісту в воді сірководню. Сезонні зміни загальної чисельності вільноживучих інфузорій бентичних біотопів мають три максимуми, що припадають на весну, літо і осінь. В інших біотопах планктону, перифітону і фітоціліоценозів були відзначені тільки два максимуми, які припадають на весну та осінь. Найбільша подібність видового різноманіття спостерігалася у бентичних спільнотах. Найнижча схожість спостерігалась між сапропелевим мулом та іншими. Як уже згадувалося, це пов'язано із специфічними екологічними умовами біотопу сапропелевого мулу.</p> І. Ф. Мансімова І. Х. Алекперов ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 99 111 10.26565/2075-5457-2020-34-11 Форми та ультраструктурні особливості латеральних крил гельмінта Trichostrongylus tenuis Mehlis, 1846 (Nematoda: Trichostrongylidae) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16021 <p>З метою вивчення ультраструктурних особливостей будови нематоди <em>Trichostrongylus tenuis</em> у 2015–2018&nbsp;рр. у Нахчиванській АР були проведені гельмінтологічні дослідження, і методом повного паразитологічного розтину був зібраний матеріал від домашніх водоплавних птахів. Поряд з тим, що цей гельмінт є специфічним паразитом домашніх водоплавних птахів, він домінує серед усіх зазначених нами видів гельмінтів і є причиною серйозних змін в організмі господаря. Вивчення ультраструктури нематоди <em>T.&nbsp;tenuis</em> має важливу роль у виявленні паразито-хазяїнних відносин, уточненні систематичного положення паразитів і в підготовці заходів боротьби з цими паразитами. Крім цього, велика різноманітність морфологічних особливостей латеральних крил дозволяє використовувати їх як одну з основних ознак для ідентифікації гельмінтів. У статті вперше наводяться дані про ультраструктурні особливості латеральних крил нематоди <em>T.&nbsp;tenuis</em>. У результаті досліджень було встановлено, що, незважаючи на те, що у деяких паразитичних нематод родини Trichostrongylidae морфологічна будова латеральних крил кутикули є однаковою по всій поверхні тіла, у нематоди <em>T.&nbsp;tenuis</em>, що належить до тієї ж родини, при ультраструктурних дослідженнях виявлено 4 форми, особливості яких представлені на схемах і електронограмах. Латеральні крила складаються з кортикального, гомогенного і фібрилярного шарів, що розрізняються за розміром, товщиною та іншими ознаками. На ділянці тіла нематоди <em>T. tenuis</em> від передньої частини (ротової) до початку кишечника кутикула гладенька, на ділянці тіла від тонкого кишечника і далі починають простежуватися латеральні крила, які за формою нагадують «гребінь». У міру наближення до заднього кінця тіла латеральні крила набувають форму «гаків». На хвостовому відділі латеральні крила, ще більш ускладнюючись, набувають форми «шпильок». На латеральних крилах у формі «шипів» додатково спостерігаються відносно дрібні вирости. Ці ознаки можуть використовуватися для уточнення таксономічного положення видів гельмінтів.</p> М. І. Сеїдбейлі С. Г.  Магеррамов Ф. Г. Рзаєв Е. К.  Гасімов ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 112 119 10.26565/2075-5457-2020-34-12 Особливості колонізації фітосфери проростків пшениці інтродукованими штамами Escherichia coli https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16022 <p>В роботі представлені результати дослідження здатності інтродукованих штамів <em>Escherichia coli </em>колонізувати різні ніші фітосфери – ризосферу, ендосферу та філосферу проростків озимої м’якої пшениці сорту Мерсія та впливати на ростову реакцію рослин за цих умов. Матеріалом дослідження служили АТСС 8739 та клінічний штам <em>E. coli, </em>а також ізолят, виділений з ґрунту агроценозу під пшеницею. Вегетаційні досліди проводили у факторостатній камері кафедри фізіології та біохімії рослин і мікроорганізмів ХНУ ім. В.Н.Каразіна. Дослідні рослини інокулювали суспензіями штамів та ґрунтового ізоляту <em>E.&nbsp;coli</em>, проводячи полив у вегетаційні посудини, де вирощували проростки протягом 10 діб. Паралельно методом послідовних змивів проводили аналіз динаміки чисельності КУО <em>E.&nbsp;coli</em> в ризо-, ендо- та філосфері проростків. Після завершення експерименту аналізували ростову реакцію за показниками лінійного росту та інтегральним показником ростових і біосинтетичних процесів – накопиченням біомаси. Результати експериментів показали, що за інокуляції АТСС 8739 та клінічним штамом <em>E.&nbsp;coli </em>знижується схожість насіння пшениці та гальмується ростова реакція. Інокуляція ґрунтовим ізолятом <em>E.&nbsp;coli</em> практично не впливає на схожість насіння, лінійний ріст та накопичення біомаси проростками пшениці сорту Мерсія. Встановлено, що чисельність бактерій <em>E. coli </em>у фітосфері рослин пшениці залежіть від інокульованого штаму та різниться у різних частинах фітосфери проростків. Максимальну кількість КУО <em>E. coli </em>у фітосфері виявлено за інокуляції рослин клінічним штамом, втричі меншу – за впливу ґрунтового ізоляту, майже в 6 разів меншу – за інокуляції стандартним штамом. Виявлені розбіжності за ступенем колонізації різних частин фітосфери при інокуляції дослідних проростків різними штамами та ґрунтовим ізолятом <em>E.&nbsp;coli</em>: у контрольному варіанті та за впливу АТСС&nbsp;8739 розподіл між ризо- та ендосферою приблизно однаковий, за дії клінічного штаму – переважно колонізується ендосфера рослин, за інокуляції ґрунтовим ізолятом – ризосфера. У філосфері дослідних проростків в незначній кількості виявлено клітини виключно клінічного штаму, що свідчить про його підвищені адгезивні властивості. Обговорюються рослинно-мікробні взаємовідносини та здатність умовно-патогенних бактерій <em>E.&nbsp;coli</em> колонізувати різні сфери рослинного організму та використовувати проростки пшениці як альтернативного хазяїна.</p> О. О.  Авксентьєва О. І. Віннікова В. В. Жмурко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 120 130 10.26565/2075-5457-2020-34-13 Вплив сполук фосфору на утворення іонів амонію клітинами азотофіксувальних бактерій Аzotobacter chroococcum ВКМ В-1272 https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16023 <p>У статті наведено результати дослідження впливу неорганічних сполук фосфору (калію гідроортофосфату, натрію гідроортофосфату) та фосфорних добрив (суперфосфату, фосфоритного борошна) на нагромадження біомаси та утворення іонів амонію клітинами азотофіксувальних бактерій <em>А</em><em>zotobacter</em> <em>chroococcum</em> ВКМ В-1272. Натрію гідроортофосфат, суперфосфат та фосфоритне борошно вносили у середовище культивування (середовище Ешбі) замість К<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub> у концентраціях, еквімолярних концентрації фосфат-іонів у середовищі Ешбі, і вдвічі вищих. Встановлено, що Na<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub>·12H<sub>2</sub>O, суперфосфат та фосфоритне борошно в еквімолярній концентрації стимулювали нагромадження біомаси <em>A</em><em>. с</em><em>hroococcum</em> ВКМ В-1272, проте за підвищеної концентрації пригнічували ріст бактерій порівняно з контролем. Зростання концентрації Na<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub>·12H<sub>2</sub>O і К<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub> у середовищі культивування пригнічувало не тільки ріст, але й утворення іонів амонію бактеріями <em>A</em><em>. с</em><em>hroococcum</em> ВКМ В-1272. Фосфорні добрива за усіх концентрацій інгібували процес азотфіксації. Досліджено також ефективність використання бактеріями <em>A. chroococcum</em> ВКМ В-1272 сполук фосфору у процесі росту. Встановлено, що розчинні неорганічні сполуки (калію гідроортофосфат, натрію гідроортофосфат) бактерії можуть з різною ефективністю використовувати як джерело фосфору. У середовищі з Na<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub>·12H<sub>2</sub>O, К<sub>2</sub>НРО<sub>4</sub> та суперфосфатом спостерігали зниження концентрації фосфат-іонів, що свідчить про використання їх бактеріями <em>A</em><em>. </em><em>chroococcum</em> ВКМ В-1272 під час росту. Зростання вмісту фосфат-іонів у середовищі з фосфоритним борошном свідчить про здатність бактерій до фосфатмобілізації. Отже, нагромадження біомаси та утворення іонів амонію азотофіксувальними бактеріями <em>A</em><em>. </em><em>chroococcum</em> ВКМ В-1272 залежало від природи та концентрації джерела фосфору у середовищі росту. Тому подальші дослідження впливу фосфорного живлення на фізіолого-біохімічні властивості азотофіксувальних бактерій дозволять оцінити чутливість <em>A</em><em>. </em><em>chroococcum</em> ВКМ В-1272 до дії неорганічних забруднювачів та показати важливість раціонального використання у сільському господарстві фосфорних добрив.</p> Г. І. Звір Г. М. Різун С. О. Гнатуш ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 131 140 10.26565/2075-5457-2020-34-14 Морфофункціональні перебудови кіркової речовини наднирників статевозрілих щурів за умов експериментального мікроелементозу https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16029 <p>Ксенобіотики, в тому числі і солі важких металів, детермінують розвиток патології окремих органів та систем організму. Гормони надниркових залоз займають одне з ключових місць у регуляції та підтриманні основних функцій організму. Вивчення морфологічних, біохімічних та імуногістохімічних перебудов у корі наднирників статевозрілих щурів-самців за умов впливу на організм комплексу солей важких металів залишається актуальним аспектом сучасної морфології. Експеримент був проведений на 24 білих статевозрілих щурах-самцях масою 250–300&nbsp;г, у віці 7–8 місяців. Тварини експериментальної групи протягом 60 діб вживали звичайну питну воду, насичену комбінацією солей важких металів (Zn, Cu, Fe, Mg, Cr). Застосовувалися гістологічні, біохімічні (визначення вмісту гормонів: COR – кортизол, DHS –дегідроепіандростерону сульфат) та імуногістохімічні (визначення експресії маркеру проліферації Ki-67) методи дослідження. Довготривале надходження до організму статевозрілих щурів комбінацій солей важких металів призводить до потовщення стромального компонента залози, запустіння капілярів та порушення реологічних властивостей крові. У ядерному апараті спонгіоцитів виявляється конденсація хроматину, його маргінальне розташування, початкові етапи некробіотичних перебудов. З боку ендокриноцитів клубочкової та сітчастої зон залози спостерігається незначне збільшення проліферативної активності, при ареактивності клітин пучкової зони. Наведені морфологічні зміни корелюють з результатами біохімічного дослідження, згідно з якими у формуванні адаптивних реакцій в організмі експериментальних тварин при 60-добовому терміні надходження до організму комплексу солей важких металів беруть активну участь гормони сітчастої зони наднирників – DHS. Результати комплексних досліджень вказують на послаблення секреторної активності клітин пучкової зони наднирників, що негативно впливає на розвиток в організмі компенсаторно-пристосувальних процесів і перебіг загального адаптаційного синдрому у відповідь на дію пошкоджуючого агента.</p> Н. Б. Гринцова А. М. Романюк М. С. Линдін Т. В. Рябенко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 141 150 10.26565/2075-5457-2020-34-15 Вплив червоного світла (660 нм) на проліферативну активність та ростові реакції у проростків рослин з контрастною фотоперіодичною реакцією https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16030 <p>У роботі представлені результати дослідження впливу опромінення червоним світлом (660 нм) на проліферативну активність кореневих меристем та ростові реакції проростків рослин з контрастною фотоперіодичною реакцією. Як рослинний матеріал в роботі використовували представників родини Бобових (Fabaceae), контрастних за фотоперіодичною реакцією: довгоденні рослини (ДДР) гороху (<em>Pisum sativum</em> L.) сорту Меценат та короткоденні рослини (КДР) сої (<em>Glycine max </em>(L.) Merr.) сорту Корсак. Активацію фітохромів проводили, опромінюючи надземну частину дослідних проростків монохроматичним червоним світлом (ЧС) 660 нм з використанням LED матриці по 30 хвилин протягом 5 діб. Проліферативну активність клітин меристем визначали за аналізом мітотичного індексу (МІ). Ростову реакцію досліджували за показниками лінійного росту: загальною довжиною проростка, довжиною надземної частини та коренів та інтегральним показником ростових і біосинтетичних процесів – накопиченням біомаси. За результатами експериментів показано, що мітотична активність кореневих меристем під впливом опромінення червоним світлом надземної частини у проростках ДДР гороху Меценат незначно знижувалася – на 8&nbsp;%, а у проростках КДР сої Корсак зростала істотно – на 47&nbsp;%. Лінійний ріст і накопичення біомаси у надземній частині за дії опромінення ЧС у проростках гороху сорту Меценат і сої сорту Корсак зменшувалися, причому у сої цей ефект був виражений істотніше, ніж у гороху. 3а дії ЧС лінійний ріст коренів і накопичення ними біомаси у ДДР проростків гороху незначно знижувалися, у той же час ці процеси у коренях КДР проростків сої істотно стимулювалися. Під впливом ЧС у проростках гороху швидкість росту у довжину надземної частини не змінювалась, а коренів – зростала, у той час як швидкість накопичення ними біомаси – знижувалася. У проростків сої за опромінення ЧС швидкість росту як надземної частини, так і коренів знижувалася, швидкість накопичення біомаси надземною частиною зростала, а коренями – знижувалася. ДДР гороху Меценат і КДР сої Корсак відрізняються за характером реакції ростових процесів у відповідь на опромінення ЧС. Активація системи фітохромів у надземній частині викликає зміни проліферативної активності та ростових процесів коренів, що може свідчити про системність відповіді рослинного організму на дію цього фактору. Обговорюється зв’язок фотоперіодичної реакції рослин з реалізацією фітохромного сигналінгу у рослинному організмі шляхом активації чи інгібування проліферативної активності кореневих меристем та ростових реакцій.</p> О. О. Авксентьєва Є. Д. Батуєва ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 151 162 10.26565/2075-5457-2020-34-16 Реакція самофертильних ліній люцерни на інокуляцію бульбочковими бактеріями https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16032 <p>В умовах модельного вегетаційного досліду вивчали реакцію самофертильних ліній люцерни Кишварді 46, Кишварді 27, Вертус і Зігуен на інокуляцію бульбочковими бактеріями <em>Sinorhizobium</em> <em>meliloti</em> АС48 та АС88. У результаті досліджень встановлено, що інтенсивність асиміляції N<sub>2</sub> симбіотичними системами, утвореними за участі різних генотипів люцерни та активних штамів <em>S. meliloti</em>, є одним із основних факторів, який впливає на урожай вегетативної маси цієї важливої кормової культури. Самофертильні лінії рослин <em>Medicago sativa </em>L., інокульовані різними штамами ризобій, характеризувалися більшими, порівняно з контрольними рослинами люцерни сорту Ярославна, показниками маси сформованих на коренях бульбочок. У всіх досліджуваних нами симбіотичних системах зберігалась традиційна динаміка азотфіксувальної активності кореневих бульбочок – із низькими значеннями у фазу стеблування та інтенсивним зростанням до фаз бутонізації і цвітіння. Найвищий рівень азотфіксації та вегетативного росту рослин (показники зеленої та сухої маси рослин, маси коренів та кореневих бульбочок) встановлено при інокуляції люцерни лінії Кишварді 46 штамом <em>S. meliloti</em> АС48. У рослин цього варіанту показники маси сформованих на коренях бульбочок були більшими порівняно з контролем в 1,8–2,3 рази, зеленої маси в 1,2–1,6 рази та висоти рослин 1,2–1,4 рази упродовж вегетації. Азотфіксувальна активність симбіотичного комплексу рослин лінії Кишварді 27 та бульбочкових бактерій <em>S.&nbsp;meliloti</em> АС48 у фазу цвітіння перевищувала показники симбіотичних систем, сформованих за участю цього ж штаму і рослин ліній Зігуен та Вертус на 13,0 і 39,4&nbsp;%. За інокуляції рослин ліній Вертус і Зігуен активними штамами <em>S.&nbsp;meliloti</em> АС48 та АС88 відмічені найменші показники азотфіксувальної активності, порівняно з симбіозами, утвореними рослинами ліній Кишварді 27 і 46 та сорту-контролю Ярославна з зазначеними штамами. Відмічено стимулюючий вплив інокуляції насіння люцерни різних генотипів на ріст і розвиток рослин, про що свідчить позитивна динаміка наростання надземної маси, накопичення сухої речовини та вищі, порівняно з контролем, значення (показники) висоти рослин упродовж вегетації.</p> П. П. Пухтаєвич К. П. Кукол Н. А. Воробей С. Я. Коць ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 163 174 10.26565/2075-5457-2020-34-17 Вміст водорозчинних фенолів в листках деревних рослин санітарно-захисних зон заводів промислової зони Запоріжжя https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16033 <p>Представлені результати вивчення накопичення водорозчинних фенолів в листках деревних рослин санітарно-захисних насаджень промислових підприємств м. Запоріжжя: Титаномагнієвий, Алюмінієвий, Абразивний комбінати, Запоріжсталь, Коксохімічний, Феросплавний, Вогнетрив, Український графіт та Трансформаторний. Встановлено значно більш високий вміст фенольних сполук у рослин, що зростають в техногенних умовах у порівнянні з контролем – «чистою зоною». Найвищі концентрації водорозчинних фенолів виявлені у листках деревних рослин лісосмуги біля Коксохімічного заводу. За рівнем акумуляції в листках дерев санітарно-захисної зони, а, отже, за ступенем забруднення повітря полютантом підприємства можна ранжувати наступним чином: Коксохімічний &gt; Запоріжсталь ≥ Завод Феросплавів &gt; Вогнетрив &gt; Укрграфіт &gt; Алюмінієвий &gt; Титаномагнієвий комбінат &gt; Абразивний &gt; Трансформаторний завод. Залежно від рівня накопичення фенолів у листках рослини поділені на три групи. Максимальну кількість полютанта накопичують листки дерев наступних видів: <em>Ailanthus altissima</em>,<em> Betula pendula</em>,<em> Juglans regia</em>,<em> Populus alba, Populus nigra, Populus piramidalis</em>, <em>Populus simonii</em>, <em>Elaeagnus angustifolia</em>, найменшу –<em> Morus alba</em>,<em> Robinia pseudoacacia</em>,<em> Tilia cordata</em>,<em> Ulmus carpinifolia</em>,<em> Armeniaca vulgaris</em>,<em> Fraxinus lanceolata.</em> Проміжне положення між цими двома групами займають: <em>Acer negundo, Acer platanoides, Aesculus hippocastanum, Catalpa bignonioides</em>, <em>Salix alba, Ulmus laevis.</em> Види дерев, які характеризуються найбільшим накопиченням водорозчинних фенолів, можуть бути рекомендовані для оздоровлення атмосферного повітря. За величиною коефіцієнта відносного накопичення фенольних сполук виділені види рослин, які є найбільш інформативними тест-об'єктами забруднення атмосферного повітря. До цих рослин віднесені <em>Betula pendula</em>,<em> Catalpa bignonioides</em>,<em> Elaeagnus angustifolia</em>,<em> Ailanthus altissima</em>,<em> Populus simonii</em>,<em> Acer negundo</em>,<em> Ulmus laevis </em>та<em> Fraxinus lanceolata</em>.</p> А. В. Скляренко В. П. Бессонова ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 175 184 10.26565/2075-5457-2020-34-18 Фотохімічна активність хлоропластів ізогенних за генами Е ліній сої (Glycine max (L.) Merr.) за різних термінів опромінення червоним світлом https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16034 <p>У вегетаційних дослідах вивчали вплив різних термінів опромінення рослин червоним світлом (ЧС, 630&nbsp;нм) на біомасу, площу листя, вміст хлорофілу, рівень реакції Хілла і фотофосфорилювання у короткоденної (КД) і фотоперіодично нейтральної (ФПН) ліній сої. Об’єктами досліджень були ізогенні за генами <em>Е</em> лінії сої (<em>Glycine max</em> (L.) Merr.) сорту Clark. Використовували КД лінію (<em>Е1Е2Е3</em>) і ФПН лінію (<em>е1е2е3</em>). Рослини вирощували у вегетаційній камері в ґрунтовій культурі, ґрунт чорнозем. Рослини КД і ФПН ліній вирощували в 9 посудинах об'ємом три літри, у кожній посудині по 10–12 рослин. Протягом досліду підтримували постійні умови вирощування: температура 20–24/17–20°С (день/ніч), вологість ґрунту 60–70&nbsp;% від повної вологоємності ґрунту, інтенсивність освітлення 20 клк, фотоперіод 10 годин. Через 4–5 тижнів вегетації після формування другого справжнього листка рослини кожної лінії в трьох посудинах на початку темного періоду (дослід 1) або в середині ночі (дослід 2) протягом 30 хвилин опромінювали червоним світлом слабкої інтенсивності. Для опромінення використовували світлодіоди, що випромінюють в області 630±10 нм. Інші рослини кожної лінії, що не освітлювали червоним світлом, в трьох посудинах, слугували контролем. Фенологічні спостереження показали, що в контролі на короткому дні КД лінія зацвітала через 43±1,8 доби після появи сходів, а фотоперіодично нейтральна – через 44±2,2 доби. Опромінення ЧС, як перед початком темного періоду доби, так і при перериванні ночі червоним світлом, викликало затримку переходу до цвітіння у КД лінії відповідно на 5±1 і на 7±2,2 діб. У фотоперіодично нейтральної лінії зміни терміну цвітіння в результаті опромінення червоним світлом не встановлено. У короткоденної лінії сої активація фітохромів ЧС перед темним періодом доби викликала зростання біомаси, площі листя, вмісту сумарного хлорофілу, зростання відновлення фериціаніду калію і фотофосфорилювання ізольованими хлоропластами у розрахунку на хлорофіл одного листка, тоді як переривання ночі ЧС знижувало ці показники, а також рівень реакції Хілла у розрахунку на 1 мг хлорофілу. Впливу ЧС на вивчені показники у ФПН лінії сої не виявлено.</p> В. Ф. Тимошенко В. В. Жмурко ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 185 193 10.26565/2075-5457-2020-34-19 Правила для авторів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16035 редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2020-07-02 2020-07-02 34 194 194