Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» https://periodicals.karazin.ua/biology <p>Фахове видання з біологічних наук.</p> <p>Індексується в Web of Science Core Collection.</p> <p>Містить результати досліджень та оглядові статті з біології.</p> <p>Збірник призначений для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів, які спеціалізуються у відповідних або суміжних галузях науки.</p> Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» 2075-5457 <p>Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої її публікації на умовах ліцензії <a href="http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, яка дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи.</p> Пам’яті Надії Григорівни Шестопалової https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12374 Редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2019-03-09 2019-03-09 31 5 6 Корекція «Квертином» стану оксидантно-антиоксидантної системи у щурів за умов впливу ксенобіотиків https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12376 <p>Завданням даного дослідження є визначення можливості корекції патологічних порушень стану оксидантно-антиоксидантної системи в організмі щурів при токсичному впливі ксенобіотиків шляхом використання флавоноїду кверцетину, який володіє антиоксидантним, протизапальним, антибактеріальним, противірусним та імуномодулюючим ефектом. Вихідними дослідженнями встановлено, що при дії ксенобіотиків у дозі 1/10 та 1/100 ДЛ<sub>50</sub> підвищується вміст продуктів ПОЛ у сироватці крові щурів, зокрема 8-ізопростану, ТБК-активних продуктів (ТБК-АП) і дієнових кон’югатів (ДК). Внаслідок цього стан антиоксидантної системи також зазнає змін, свідченням чого є зниження активності каталази при дії ксенобіотиків у дозах 1/10 та 1/100 ДЛ<sub>50</sub>, а також коливання вмісту супероксиддисмутази, а саме: зниження під впливом ксенобіотиків у дозі 1/10 ДЛ<sub>50</sub> та підвищення при дії речовин у дозі 1/100 ДЛ<sub>50</sub>. Після корекції флавоноїдом кверцетином встановлено зниження вмісту в організмі щурів як первинних, так і вторинних продуктів ПОЛ, а також показників стану оксидантно-антиоксидантної системи. При цьому встановлено важливу для клінічної практики залежність між ступенем корекції патологічних змін в стані оксидантно-антиоксидантної системи та дозою токсичного впливу ксенобіотика. Після внутрішньошлункового введення «Квертину» в дозі 25 мг/кг маси тіла щурам, що зазнали токсичного впливу поліетиленгліколю-400 у дозі 1/10 ДЛ<sub>50</sub>, встановлено зниження у сироватці крові вмісту 8-ізопростану на 14,5%, ТБК-АП – на 17,3%, ДК – на 15,5%. Після впливу поліетиленгліколю-400 у дозі 1/100 ДЛ<sub>50</sub> вміст 8-ізопростану знижувався на 12,4%, ТБК-АП – на 16,8%, ДК – на 11,8%. Після впливу поліпропіленгліколю у дозах 1/10 та 1/100 ДЛ<sub>50</sub> вміст 8-ізопростану знижувався на 17,7% та 12,5%, ТБК-АП – 11,7% та 9,8%, ДК – 16,3% та 12,7% відповідно. Після впливу етиленгліколю у дозах 1/10 та 1/100 ДЛ<sub>50</sub> вміст 8-ізопростану знижувався на 22,1% та 14,9%, ТБК-АП – 17,3% та 15,2%, ДК – 17,6% та 12,2% відповідно. Активність каталази підвищувалася після корекції «Квертином» за умов впливу поліетиленгліколю-400 у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ<sub>50</sub> відповідно на 25,8% і 20,6%; поліпропіленгліколю – на 26,5% та 23,4%; етиленгліколю – на 19,4% і 15,6%. Активність супероксиддисмутази в крові щурів після корекції «Квертином» підвищувалась за умов токсифікації ксенобіотиками в дозі 1/10 ДЛ<sub>50</sub> (поліетиленгліколем-400 – на 29,3%, поліпропіленгліколем – на 33,5%; етиленгліколем – на 23,2%) та знижувалась за умов токсифікації ксенобіотиками в дозі 1/100 ДЛ<sub>50</sub> (поліетиленгліколем-400 – на 21,6%, поліпропіленгліколем – на 26,7%; етиленгліколем – на 18,6%).</p> А. І. Безродна ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 7 15 10.26565/2075-5457-2018-31-1 Вплив геміну і донорів оксиду азоту на показники метаболізму гему в печінці й сироватці крові щурів in vivo https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12377 <p>В роботі вивчено вплив <em>in vivo</em> хлориду геміну (15 мг/кг маси тіла) і донорів монооксиду азоту (NO) – нітропрусиду натрію (SNP, 1 мг/кг) і субстрату NO-синтази L-аргініну (Arg, 600 мг/кг) на активність ключових ферментів синтезу (5-амінолевулінатсинтази, АЛКС) і деградації гему (гемоксигенази, ГО), на вміст вільного гему в печінці, а також на вміст гему в сироватці крові щурів. Донори NO вводили окремо або за 30 хв до ін'єкції хлориду геміну. Рівень вільного гему в печінці оцінювали за співвідношенням активності холоферменту і загальної активності триптофан-2,3-діоксигенази (ТДО). Через 2 год після введення хлориду геміну спостерігалося значне підвищення рівня продуктів, які містять гем, і продуктів пероксидації ліпідів (ТБКРП) в сироватці крові. Ці зміни супроводжувалися зниженням активності АЛКС і збільшенням активності холоферменту і насичення гемом ТДО, що є результатом накопичення в печінці вільного гему. Через 24 год після введення хлориду геміну вміст гему в сироватці нормалізувався, а рівень ТБКРП залишався підвищеним. У печінці через 24 год дії геміну спостерігалось значне підвищення активностей ГО і АЛКС, тоді як ступінь насичення ТДО гемом знижувався, що свідчить про превалювання процесу деградації гему над його синтезом. Обидва донора NO не впливали на накопичення гему в сироватці й печінці в перші години дії геміну. Однак встановлені особливості дії SNP і L-Arg на ключовий фермент синтезу гему в печінці і рівень ТБКРП в сироватці крові. L-Arg, на відміну від SNP, запобігав накопиченню ТБКРП в сироватці, але не попереджав зниження активності АЛКС через 2&nbsp;год після ін'єкції хлориду геміну. Введення самого SNP викликало підвищення рівня ТБКРП в сироватці, збільшення активності ТДО і зниження активності АЛКС в печінці через 2 год. Вміст гему в сироватці позитивно корелював з активністю холоферменту і насиченням гемом ТДО в печінці. Попередня обробка донорами NO не впливала на підвищення активності ГО, однак блокувала індукцію АЛКС, зниження активності холоферменту і ступеня насичення гемом ТДО через 24 год після введення хлориду геміну. Отже, й SNP, й Arg запобігали зниженню рівня вільного гему в печінці, що може бути пов'язано з нітрозилюванням гему в присутності донорів NO і, як наслідок, його більш повільною деградацією в гемоксигеназній реакції.</p> І. В. Нікітченко Т. В. Бараннік О. В. Павиченко ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 16 24 10.26565/2075-5457-2018-31-2 Загальна антиоксидантна активність при алотрансплантації ембріональної м’язової тканини у щурів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12378 <p>Алотрансплантація ембріональної тканини є одним з актуальних напрямків в сучасній теоретичній та медичній біохімії, який розробляється для стимуляції та відновлення функцій організму. Алотрансплантацію ембріональної тканини розглядають як можливу альтернативу традиційним, консервативним методам лікування, а також як методологічну основу експериментальних розробок. Метою роботи було дослідити вплив алотрансплантації ембріональної стегнової м’язової тканини на загальну антиоксидантну активність. Для алотрансплантації ембріональних м’язових тканин використовували ембріонів строком 2–3 тижні. Під ефірним наркозом в асептичних умовах тварину фіксували до хірургічної дошки у положенні лежачи на спині, операційне поле виголювали та тричі обробляли антисептиком. Розріз проводили по внутрішній середній третині стегна. У ембріонів вилучали стегнову м’язову тканину, яку фіксували лігатурою до стегна дорослого щура. Рану пошарово зашивали щільно вузловим швом. Використану алотрансплантацію проводили згідно з хірургічними правилами операцій на м’язах. Досліджувані показники визначались на першу, третю та сьому добу після операційного втручання в тканині донора і реципієнта. Підсадку сформованої тканини та удавану операцію проводили для того, щоб виключити дію як самої операції, так і ефекту підсадки тканини, і виявити дію ембріональної тканини на сформовану. Кожен показник ми досліджували не тільки при підсадці ембріональної тканини, але й при удаваній операції та підсадці сформованої тканини до сформованої та порівнювали аналогічні показники при всіх цих трьох видах втручання. Встановлені зміни ЗАА на третю добу дослідження алотрансплантації стегнової м’язової тканини ембріона свідчать про достовірне зниження загальної антиоксидантної активності в тканині реципієнта, що може бути пов’язане зі зривом антиоксидантного захисту, який характеризується розвитком вільнорадикальних пошкоджень різних компонентів клітини і тканин, що і є синдромом пероксидації, але на сьому добу антиоксидантні системи відновлюються.</p> О. В. Ніколаєва С. А. Петров ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 25 30 10.26565/2075-5457-2018-31-3 Макрофітобентос штучних паркових водойм міста Одеси https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12379 <p>Комплексного еколого-флористичного дослідження водної рослинності штучних водойм паркових зон міста Одеса раніше не проводили. Тому метою цієї роботи було встановлення видового різноманіття макрофітів, їх систематичної структури та індикаторного значення в чотирьох водоймах парків міста. Всього ідентифіковано 21 вид макрофітів, з них водоростей-макрофітів 15 і водних судинних рослин 6. Основна частина виявлених видів водоростей-макрофітів належала до Chlorophyta (8), за ними йшли Charophyta (4). Cyanoprocaryota були представлені 2 видами, а Ochrophyta (Xanthophyceae) – 1. У складі вищих водних рослин було виявлено 6 широко розповсюджених видів. На склад і розподіл макрофітів у досліджуваних водоймах вирішальний вплив мав рівень їх мінералізації, евтрофування і забруднення важкими металами. Підвищена концентрація органічного вуглецю зазначена у водоймах, де поряд з водною рослинністю присутні й водоплавні птахи. Найбільше флористичне розмаїття макрофітів нами відмічено у верхній водоймі парку «Дюківський» (17 видів). Це одна з найбільших штучних водойм міста. Характерною особливістю його рослинності є наявність тут великих за площею заростей харових водоростей з монодомінантом <em>Chara</em> <em>vulgaris</em><em>.</em> Харові, як і інші водорості, очевидно, є тут основними постачальниками органічного вуглецю у водоймі (С орг.=1,38%). На другому місці за кількістю макрофітів (10) знаходилася нижня водойма цього парку. Вміст органічного вуглецю в ньому найбільший серед досліджених нами водойм (С орг.=4,48%). Крім водної рослинності значний внесок у цей показник, очевидно, належав декоративним качкам, яких утримує береговий ресторан у відгородженій сіткою частині водойми. Мінімальна кількість видів водоростей і вищих водних рослин виявлена у водоймах парків імені Савіцького (5) і Перемоги (6). У парку імені Савіцького надлишок біогенних речовин призводить до того, що тут масово розвивається такий мезо-евтрофний вид макрофітів, як <em>Lemna</em> <em>minor</em><em>, </em>який щільним килимом вкриває майже всю поверхню паркового озера і створює несприятливий світловий режим для розвитку водоростей. У водній товщі біли помічені лише окремі екземпляри зелених водоростей <em>Scenedesmus</em> <em>quadricauda</em> (Turpin) Brebisson і <em>Desmidium</em> <em>sp</em><em>. </em>Уздовж берега розташовані переривчасті зарості <em>Typha</em> <em>angustifolia</em> і <em>Persicaria</em> <em>hydropiper</em><em>. </em>Макрофіти тут є основними продуцентами органічних речовин (С орг.=1,94%). Індикаторні види водоростей і вищих водних рослин у досліджуваних водоймах представлені в основному β-мезосапробним угрупованням, що свідчить про середній рівень їх органічного забруднення.</p> Ф. П. Ткаченко М. В. Сидоренко ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 31 38 10.26565/2075-5457-2018-31-4 Особливості просторової структури, флористичної подібності та фітоценотичної активності трав’яних видів рослин у лісонасадженнях та природних степових угрупованнях Південного Криворіжжя https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12383 <p>Вивчена просторова структура, фітоценотична активність, частота трапляння та флористична подібність трав’яного і чагарникового ярусів у різновікових (30–50 років) лісонасадженнях п’ятьох видів (<em>Gleditsia triacanthos</em> L., <em>Quercus robur</em> L., <em>Robinia pseudoacacia </em>L., <em>Pinus pallasiana</em> D. Don, <em>P. sylvestris</em> L.) та степових угрупованнях Південного Криворіжжя. Встановлено, що просторова структура, флористична подібність за кількістю видів та фітомасою в цих лісонасадженнях залежить від складу деревних порід, їх віку та типу світлової структури. При вивченні просторово-ярусної структури деревних насаджень з’ясовано, що для різновікових дібров характерна багатоярусність. При цьому другий ярус формується зі штучно висадженого підліску. У деревостанах <em>Gleditsia triacanthos </em>другий ярус не розвинутий, а в штучних сосняках на аренних пісках підлісок взагалі може бути відсутнім. Просторова структура пам’ятки природи загальнодержавного значення «Урочище Степок» залежить від мезофітизації та рудералізації угруповань, які є наслідком тривалого і повного заповідання. Це призводить до збільшення площі формацій <em>Bromopsideta inermis</em>, <em>Poeta angustifoliae</em> та угруповання з домінуванням <em>Galium aparine </em>L. При проведені досліджень в степових фітоценозах з’ясовано, що їх подібність за флористичним складом залежить від пасквальної дигресії (схилові степи), а за фітомасою&nbsp;– від складу домінантних видів у фітоценозах. В лісових насадженнях і степових угрупованнях більшість видів має невисоку частоту трапляння (до 20%) та фітоценотичну активність за проективним покриттям до 1%. В лісових і степових угрупованнях постійну фітоценотичну активність видів за фітомасою у різні роки мають лише домінантні види. В цілому породний склад лісонасаджень, їх вікова та світлова структура не однаково впливають на просторову структуру, фітоценотичну активність за проективним покриттям і фітомасою видів, що спонтанно вселяються у насадження.</p> Н. Ю. Шевчук ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 39 50 10.26565/2075-5457-2018-31-5 Тривалість розвитку та життя Drosophila melanogaster за умов личинкового розвитку при гіпоксії та гіпероксії https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12384 <p>Різноманітні фактори оточуючого середовища можуть впливати на метаболічні процеси, фізіологічні параметри та на тривалість життя організму в цілому. Оскільки старіння можна розглядати як частину розвитку згідно з «онтогенетичною теорією старіння», то можна припустити, що швидкість розвитку корелює з тривалістю життя. Розуміння того, як організми реагують на різноманітні концентрації O<sub>2</sub> є областю інтенсивного наукового вивчення. Відомо, що рівень кисню в оточуючому середовищі впливає на розміри тіла, темпи росту, темпи розвитку і тривалість клітинного циклу у <em>Drosophila </em><em>melanogaster</em>, проте дані про вплив на тривалість життя залишаються суперечливими. В даному дослідженні ми вивчали вплив гіпоксії (10% О<sub>2</sub>) та гіпероксії (40% О<sub>2</sub>) на личинковій стадії розвитку в оточуючому середовищі на тривалість розвитку та життя <em>Drosophila</em><em>.</em> В якості контролю використовували дрозофіл, яких утримували в атмосферному повітрі (21% О<sub>2</sub>). На стадії імаго всі мушки знаходилися в умовах атмосферного повітря. Результати представляли у вигляді кривих виживання і розраховували середню та максимальну тривалості життя. Тривалість розвитку <em>Drosophila </em><em>melanogaster</em>, яких утримували в умовах гіпоксії, збільшувалась на одну добу порівняно з контролем і не змінювалась при гіпероксії. Середня та максимальна тривалість життя достовірно зменшувалась при гіпероксії (середня – на 17% у самців і 10% у самок, максимальна – на 17% у самців, <em>p</em>&lt;0,001). Гіпоксія по-різному впливала на самців і самок. Середня тривалість життя самців достовірно не змінювалась, а максимальна – збільшувалась на 11% (<em>p</em>&lt;0,001). У самок гіпоксія в період розвитку призводила до зниження середньої тривалості життя на 18% і максимальної – на 8%. Отримані в ході нашого дослідження дані дозволяють зробити висновок, що концентрація кисню в оточуючому середовищі на стадії розвитку дрозофіл достовірно впливає на їх ТЖ на стадії імаго, що можна пояснити епігенетичними механізмами. Гіпероксія на стадії розвитку несприятливо впливала на тривалість життя дрозофіл, мабуть, внаслідок шкідливої дії вільнорадикальних процесів. Виявлено міжстатеві відмінності ефектів гіпоксії на стадії розвитку. Якщо у самок вона призводила тільки до негативних ефектів, то у самців розвиток в умовах гіпоксії призводив до продовження життя, можливо, за рахунок явища гормезису.</p> А. В. Писарук Г. С. Караман Н. М. Кошель Л. В. Мєхова О. М. Вайсерман І. А. Козерецька О. Г. Чака І. Г. Літовка М. І. Левашов ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 51 58 10.26565/2075-5457-2018-31-6 Види-двійники мишей роду Sylvaemus Ognev, 1924 (Mammalia, Rodentia) в Українських Карпатах https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12388 <p>У регіоні Українських Карпат трапляються три види роду <em>Sylvaemus</em>: мишак жовтогрудий (<em>S.&nbsp;tauricus</em>), мишак лісовий (<em>S.&nbsp;sylvaticus</em>) та мишак уральський (<em>S.&nbsp;uralensis</em>). Питання таксономії роду та ідентифікації видів у деяких частинах ареалу залишаються дискусійними, а у регіоні Українських Карпат взагалі є недостатньо вивченими. Нами досліджено понад 250 зразків мишей роду <em>Sylvaemus</em>, здобутих у регіоні Українських Карпат, з них морфометрично проаналізовано 216 зразків за 4 екстер’єрними та 11&nbsp;краніальними ознаками. Показано, що за лінійними розмірами тіла лише <em>S.&nbsp;uralensis</em> ідентифікується з високою вірогідністю. Для пари видів <em>tauricus–sylvaticus </em>найменш мінливою серед лінійних розмірів тіла є довжина задньої стопи, що можна розглядати діагностичною ознакою, хоча для неї також характерне деяке перекривання значень. Для правильної ідентифікації видів необхідно застосувати краніометричні ознаки. Серед вивчених нами 11 краніометричних ознак найменш мінливими для пари <em>tauricus–sylvaticus </em>є довжина верхнього ряду молярів (M13), ширина (CRB) та висота (CRH) мозкової капсули. Змішані вибірки дорослих особин трьох видів можна розділити з мінімальним або практично без перекриття значень за відношенням довжини верхнього ряду молярів до ширини мозкової капсули, кондилобазальної довжини черепа та довжини слухового барабану. Аналіз ступеню перекривання значень окремих ознак у дорослих особин показав, що пара видів <em>S.&nbsp;tauricus–S.&nbsp;sylvaticus </em>найбільше розходяться за такими ознаками, як довжина верхнього ряду молярів (M13), ширина (CRB) та висота (CRH) мозкової капсули, кондилобазальна довжина черепа (CBL) і довжина слухового барабану (BUL). Подібна тенденція була виявлена і для пари <em>S.&nbsp;sylvaticus–S.&nbsp;uralensis</em>. Розроблено регіональний діагностичний ключ для ідентифікації дорослих особин, який дозволяє вірогідно ідентифікувати 93,5% зразків. Завдяки перевизначенню зразків показано, що <em>S.&nbsp;tauricus </em>має найбільш широку висотну та біотопну преференції, <em>S.&nbsp;sylvaticus </em>трапляється переважно у вологих заплавних біотопах (ліси, чагарники), майже виключно уздовж річкових долин, по яким проникає далеко в гори, а <em>S.&nbsp;uralensis</em> представлений нечисленними знахідками з рівнинних заплавних біотопів.</p> Золтан Баркасі ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 59 71 10.26565/2075-5457-2018-31-7 Борис Вальх та розвиток зоології й музеології на сході України https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12393 <p>Проаналізовано біографічні відомості та наукові доробки Бориса Вальха (1876–1942) – одного з провідних зоологів, які працювали на теренах східної України у першій половині ХХ&nbsp;ст. Борис Вальх працював на стику зоології, захисту рослин та епідеміології, був провідним фахівцем у контролі чисельності господарсько-важливих груп гризунів та комах (станції захисту рослин) та епідеміологом (зоонози), а одночасно є природоохоронцем, одним з ключових організаторів заповідних об’єктів південного сходу України (Кам’яні Могили, Білосарайська коса). Особливу увагу в цьому огляді приділено зоологічним дослідженням (орнітологія, ентомологія, теріологія) та роботі зі створення зоологічних колекцій, у тому числі й в межах організованого за його участі Бахмутського краєзнавчого музею. Всі ці доробки науковця розглянуто разом із деталями його біографії, проаналізованої з використанням сімейних архівів та за участі членів родини Вальхів, зокрема його онуків Бориса Вальха та Олімпіади Грищенко і правнука Сергія Вальха. Внесено суттєві уточнення та зроблено важливі доповнення у відомості про біографію Бориса Вальха, зокрема про його три освіти (Павлоградська гімназія та двічі Харківський університет), про дітей і дружину, про його довготривалі поїздки, зокрема до Туркестану та Азербайджану. Розглянуто і уточнено розташування «хутора Гори-Могили», з якого походить більшість колекційних зразків, зібраних Вальхами, і з’ясовано, що це саме місце на давніх картах позначали як «Горемогилове». Проведено аналіз історії описаного Борисом Вальхом виду <em>Mus sergii</em> та його типового місцезнаходження. Узагальнено факти про історію накопичення й подальшу долю його зоологічних колекцій та колекцій сина Сергія, у тому числі й теріологічних зборів на хуторі Гори-Могили. У статті використано унікальні оригінальні фотографії з родинних архівів, для більшості з яких з’ясовано дати та місця зйомки. Наведено також фотографії з колекційними зразками та оригінальними зоологічними етикетками.</p> І. Загороднюк В. Пархоменко ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 72 98 10.26565/2075-5457-2018-31-8 Паразитичні найпростіші промислових риб гирла річки Кури https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12403 <p>У 2014–2016 роках методом повного паразитологічного розтину досліджено 202 екз. риб, що були виловлені у гирлі річки Кури і належать до таких 14 видів: каспійська звичайна кілька – <em>Clupeonella delicatula caspia</em>, каспійський пузанок – <em>Alosa caspia caspia</em>, чорноспинка – <em>A.&nbsp;kessleri kessleri</em>, каспійська вобла – <em>Rutilus rutilus caspius</em>, кутум – <em>R.&nbsp;frisii kutum</em>, червоногубий жерех – <em>Aspius aspius taeniatus</em>, куринська шемая – <em>Chalcalburnus chalcoides</em>, закавказька густера – <em>Blicca bjoerkna transcaucasica</em>, лящ – <em>Abramis brama orientalis</em>, каспійський рибець – <em>Vimba vimba persa</em>, сазан – <em>Cyprinus carpio</em>, сом – <em>Silurus glanis</em>, судак – <em>Sander lucioperca</em>, окунь – <em>Perca fluvistilis</em>. В результаті проведених досліджень виявлено 21 вид паразитичних найпростіших, що належать до 5 типів, 7 класів, 7 рядів і 8 родин: джгутиконосці <em>Trypanosoma carassii, Cryptobia borelli, Costia necatrix,</em> кокцидія <em>Eimeria carpelli,</em> мікроспоридія <em>Pleistophora siluri,</em> міксоспоридії <em>Myxobolus bliccae, M.&nbsp;bramae, M.&nbsp;cyprini, M.&nbsp;dispar, M.&nbsp;ellipsoides, M.&nbsp;muelleri, M.&nbsp;musculi, M.&nbsp;oviformis, M.&nbsp;pseudodispar, M.&nbsp;rotundus,</em> інфузорії <em>Chilodonella hexasticha, Ch.&nbsp;piscicola, Ichthyophthirius multifiliis, Trichodina caspialosae, T.&nbsp;jadranica, Trichodinella epizootica</em>. Найбільш частим органом локалізації виявлених нами паразитів є зябра, в їх тканинах було виявлено 7 видів міксоспоридій, а на їх поверхні 1 вид джгутиконосців і 6 видів інфузорій. З інших органів в нирках відзначено 9, в селезінці&nbsp;– 7, м'язах – 6, на поверхні тіла, на шкірі і в сечовому міхурі – по 5, в печінці – 4, на поверхні плавників, в кров'яному руслі, стінках кишечника і в жовчному міхурі – по 2 види, у серці, підшкірній сполучній тканині, очах і головному мозку – по 1 виду паразитичних найпростіших. У складі протофауни ендопаразити (14 видів) значно переважали над ектопаразитами (7 видів), а форми, що розвиваються зі зміною господарів (12 видів), над формами, що мають простий цикл розвитку (9 видів). Більшість виявлених паразитів має прісноводне походження, тому у риб, виловлених в сильно опрісненій ділянці гирла Кури, констатовано більше видів паразитів, ніж на ділянках з більш мінералізованою водою. Встановлено, що, на відміну від ектопаразитів, прісноводні ендопаразити, зараження якими відбувається в прісній воді, в організмі риб переносяться і на більш мінералізовані ділянки. Серед усіх виявлених найпростіших 7 видів є збудниками захворювань риб. Однак, у зв'язку з не дуже високою зараженістю риб, патогенні явища, викликані цими паразитами, не спостерігалися.</p> С. Н. Мамедова Ш. Р. Ібрагімов ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 99 106 10.26565/2075-5457-2018-31-9 Гельмінтофауна свійських водоплавних птахів (гуска – Anser anser dom. і качка – Anas platyrhynchos dom.) Нахчиванської АР https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12404 <p>Гельмінти, викликаючи різні захворювання, негативно впливають на якість м'яса, несучість, продуктивність та інші характеристики свійських водоплавних птахів, які є продуктами харчування. Для запобігання вищеперелічених явищ вперше з 2014 по 2018 рр. в усіх районах Нахчиванської АР (Бабек, Джулфа, Шарур, Кенгерлі, Шахбуз, Ордубад і Седерек) були проведені комплексні гельмінтологічні дослідження і повний гельмінтологічний розтин 359 свійських водоплавних птахів, у яких було виявлено 14 видів гельмінтів (3 види цестод – <em>Fimbriaria fasciolaris, Tschertkovilepis setigera, Drepanidotaenia lanceolata</em>, 2 види трематод – <em>Notocotylus attenuatus, Hypoderaeum conoideum</em> і 9 видів нематод – <em>Amidostomum anseris, Trichostrongylus tenius, Capillaria obsignata, Ganguleterakis dispar, Tetrameres fissispina, Heterakis gallinarum, Ascaridia galli, Porraceum crassum, Thominx contorta</em>). З них 11 видів було відзначено у свійських гусей, 12 видів у свійських качок. Спільними і для гусей, і для качок є 9 видів (3 види цестод, 2 види трематод і 4 види нематод). Наявність такої великої кількості загальних видів паразитів для обох видів птахів можна пояснити утриманням цих птахів в однакових умовах з аналогічним харчуванням в одних і тих самих господарствах. Відсоток зараженості гельмінтами гусей і качок взагалі по Нахчиванській АР становить 46,5%. Окремо відсоток зараженості в АР у гусей 45,1%, а у качок 48,0%. Найбільшу кількість видів паразитів по районах було відзначено: Бабек – 12 видів, Шарур – 9 видів і Кенгерлі – 8 видів. З 14-ти видів гельмінтів, зазначених на території Нахчиванської АР, 3 види (<em>Ganguleterakis dispar, Amidostomum anseris, Trichostrongylus tenius</em>) були зафіксовані у всіх 7 районах з високою екстенсивністю й інтенсивністю інвазії. Знаходження цих всіх 3 видів нематод в різних районах, які відрізняються один від одного екологічними умовами, та їх широке поширення у цих хазяїв можна пояснити тим, що у них простий цикл розвитку, і головне, що всі вони є специфічними паразитами свійських водоплавних птахів.</p> М. І. Сеїдбейлі С. Г. Магеррамов ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 107 112 10.26565/2075-5457-2018-31-10 Особливості біології, живлення та будови нір сліпака звичайного (Spalax microphtalmus) на території регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ» https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12417 <p>Представлені нові дані про біологію слiпака звичайного на території регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ» (Харківська область, Україна), що стосуються харчування, структури нір, соціальних зв'язків. Протягом року у слiпака звичайного буває тільки один виводок, що складається з 1–3 дитинчат. Всупереч загальній думці про те, що сліпаки ведуть одиночний спосіб життя, нами встановлено спільне проживання самки, самця і цьоголіток на трьох з семи нами досліджених ділянках. Молоді сліпаки розселюються в кінці червня – початку липня. Їх досить часто можна зустріти в цей час на поверхні. У популяції звичайного слiпака з регіонального ландшафтного &nbsp;парку «Великобурлуцький степ» самці характеризуються довжиною тіла 220–260 мм, довжиною задньої ступні 27–30 мм, масою тіла 219–520 гр. Для дорослих самок характерна середня довжина тіла 200–250 мм, довжина задньої ступні 26–30 мм, маса тіла коливається від 284 до 409,6 гр. У багатьох екземплярів слiпака на лобі або потилиці є специфічна світла пляма (жовтувато-біла) або біла поздовжня смуга, за якою ми можемо ідентифікувати особин при повторному відлові. Харчуючись підземними частинами рослин, сліпак проробляє дуже довгі ходи, риючи їх горизонтально і близько від поверхні і викидаючи уздовж них великі купи землі (до 0,5 м в діаметрі). Земляні викиди, які відзначають кормові ходи, мають діаметр в основі до 50–60 см. У гніздовій частині нори число житлових камер і камер для запасів досягає 10, розміщуючись на глибині до 3,5 м. Риюча активність сліпаків підвищується в кінці березня – початку квітня і восени в кінці вересня – початку жовтня. Ми неодноразово відзначали появу викидів в зимовий період під час відлиг. Сліпак шкодить землеробству своєю риючою діяльністю (псує оброблені ділянки, підриває рослини та ін.); крім того, місцями сліпаки безпосередньо поїдають бульби картоплі, цибулю та коренеплоди інших рослин. Загальна вага їх запасів може сягати 16 кг. В одній з нір, розкопаних нами біля городів місцевих жителів с. Нестерівка Великобурлуцького району Харківської обл., було виявлено 8 кг картоплі, 4 кг моркви, 3 кг коренів лопуха справжнього, 0,6 кг коріння пирію повзучого.</p> Н. В. Токарська ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 114 120 10.26565/2075-5457-2018-31-11 Лікарсько-індуковані інтерстиціальні ураження легень https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12460 <p>Лікарсько-індуковані інтерстиціальні ураження легень (ЛІІУЛ) є однією з найбільш частих форм лікарських пневмопатій, становлять близько 3% в структурі всієї інтерстиціальної патології легень. Лікарські засоби індукують різні варіанти ураження паренхіми легень, які нерідко поєднують кілька патогістологічних патернів. Діагностика ЛІІУЛ представляє великі проблеми, оскільки відсутні специфічні клінічні, клініко-морфологічні зміни і специфічні маркери. Діагноз залежить від хронологічної залежності між прийомом препарату і розвитком симптомів та підтверджується поліпшенням загального стану пацієнтів після відміни лікування. Метою даної роботи було вивчення впливу різних препаратів на розвиток ЛІІУЛ, клінічних діагностичних критеріїв, характерних рентгенологічних і КТ ознак, а також прогнозу подальшого перебігу захворювань. Ми спостерігали 12 хворих з ЛІІУЛ, які були розділені на 2 групи: 1 групу склали 4 хворих з аміодароновою легенею, 2 групу – 8 хворих, у яких при комп'ютерній томографії органів грудної клітки (КТ ОГК) було виявлено інтерстиціальне ураження легеневої тканини у вигляді «матового скла», це дало нам підстави діагностувати ЛІІУЛ у хворих, яким КТ ОГК було зроблено в зв'язку з передбачуваною у 3-х хворих бронхокарциномою, у 3-х хворих – затяжною пневмонією і у 2-х хворих – хронічним обструктивним захворюванням легень з лихоманкою. Усі хворі приймали тривалий час антибіотики різних груп, інгібітори АПФ, бета-блокатори. Діагноз ЛІІУЛ поставлений на підставі анамнезу хворих, даних КТ дослідження, а також позитивної динаміки загального стану пацієнтів після скасування вищезазначених препаратів. Труднощі діагностики нерідко обумовлені пізньою клініко-рентгенологічною маніфестацією або відсутністю поліпшення стану після припинення прийому потенційно «винного» препарату. Однак діагностика ЛІІУЛ є надзвичайно важливою, оскільки в багатьох випадках скасування препарату сприяє припиненню патологічного процесу.</p> О. С. Більченко К. О. Красовська О. В. Веремеєнко Т. Ю. Хіміч ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 121 129 10.26565/2075-5457-2018-31-12 Вплив хлорпромазину на стійкість еритроцитів щурів різного віку до гіпертонічних умов середовища https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12478 <p>Вивчено осмотичну стійкість нативних та модифікованих хлопромазином (ХПР) еритроцитів 1- та 12-місячних щурів до гіпертонічних умов в розчинах сахарози та до гіпертонічного шоку (4,0 М NaCl). Показано, що 2-хвилинна інкубація еритроцитів щурів різних вікових груп у гіпертонічних сахарозних середовищах не виявляє відмінностей в осмотичній стійкості даних клітин. При цьому ХПР не впливає на рівень гемолізу клітин. Збільшення часу інкубації в гіпертонічних розчинах сахарози до 30 хв дозволило виявити більшу осмотичну чутливість еритроцитів 1-місячних тварин до такого впливу. При цьому встановлено захисний ефект ХПР для еритроцитів старшої вікової групи (12 міс.). Виявлено, що в 4,0 М NaCl рівень гемолізу еритроцитів тварин обох вікових груп зростає при попередньому інкубуванні (2 хв) у сахарозних середовищах із концентрацією 0,7 М і вище. При збільшенні часу експонування (30 хв) в гіпертонічних розчинах сахарози також посилюється сенсибілізація еритроцитів тварин обох вікових груп до дії 4,0 М NaCl. В роботі показано, що вплив ХПР на чутливість еритроцитів 1-місячних тварин до перенесення у 4,0 М NaCl залежить від тонічності та тривалості початкової інкубації клітин в розчинах сахарози. Так, ХПР підвищує осмотичну стійкість еритроцитів, які попередньо експонувались в розчинах сахарози з концентрацією 0,6–0,8 М протягом 2 і 30 хв. Деяке підвищення рівня гемолізу в 4,0 М NaCl модифікованих хлопромазином еритроцитів цих тварин спостерігається після 2 хв інкубації в розчинах сахарози з концентрацією 0,27–0,5 М. Виявлено виключно протектуючий вплив ХПР на еритроцити 12-місячних тварин в умовах гіпертонічного шоку. Проведена кількісна оцінка ефективності ХПР при гіпертонічному шоці (4,0 М NaCl) еритроцитів тварин різних вікових груп за допомогою розрахунку величини його антигемолітичної активності. Короткотривала інкубація (2 хв) еритроцитів у сахарозному середовищі не виявляє відмінностей у величинах антигемолітичної активності ХПР для еритроцитів щурів обох вікових груп. Для клітин молодших щурів підвищення антигемолітичної активності ХПР спостерігається при інкубації в сахарозному середовищі до 30 хв, а для еритроцитів старшої групи – до 10 хв. При збільшенні часу інкубування до 60 хв ефективність ХПР в гіпертонічному сольовому середовищі знижується для клітин щурів обох вікових груп, але в різному ступені.</p> Л. В. Коба О. О. Шапкіна А. Є. Жуйкова В. А. Бондаренко ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 130 137 10.26565/2075-5457-2018-31-13 Вплив трофічного забезпечення на динаміку ростових процесів і вмісту вуглеводів у проростків озимої пшениці за яровизації https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12488 <p>Вивчали вплив контрастних умов трофічного забезпечення яровизації (верналізації) на ростову реакцію і динаміку вмісту різних фракцій розчинних вуглеводів в проростках двох сортів озимої пшениці Статна і Дорідна. В експериментах моделювали різні умови трофічного забезпечення яровизації шляхом додавання 3%-го розчину сахарози, а також ізолювання ендосперму – природного запасу вуглеводів і біологічно активних речовин. В ході проведених експериментів показано, що оптимальні умови трофічного забезпечення (варіант зернівки + вода) детермінують максимальний лінійний ріст і накопичення біомаси проростків протягом всього періоду яровизаційного впливу, надлишок екзогенних, цукрів (варіант зернівки&nbsp;+ 3% сахароза) гальмує ростові процеси, дефіцит трофічних факторів (варіант ізольовані зародки + 3% сахароза) також гальмує ріст, а відсутність трофічного забезпечення (варіант ізольовані зародки + вода) повністю пригнічує ріст і накопичення біомаси проростками протягом 45-добового яровизаційного впливу. Встановлено, що динаміка зміни вмісту розчинних вуглеводів в проростках озимої пшениці також залежить від рівня трофічного забезпечення процесу яровизації і корелює зі змінами ростової реакції. Показано, що у всіх варіантах дослідів протягом усього періоду верналізації вміст олігоцукрів істотно перевищує вміст моноцукрів в проростках обох сортів. Оскільки моноцукри являються найбільш метаболічно активними вуглеводами, вірогідно, вони в максимальній кількості витрачаються на перших етапах яровизації (15–30 діб). Обговорюється, що різний рівень трофічного забезпечення може бути одним з вагомих чинників генетичної та/або епігенетичної регуляції процесу яровизації <em>Triticum aestivum</em> L. Зміни у метаболічних процесах, зокрема вуглеводному обміні, можуть впливати на зниження експресії генів <em>VRN</em>, які є мішенню епігенетичної регуляції, і в результаті цього на набуття здатності рослин пшениці м'якої переходити до колосіння. Припускається, що регуляторна роль вуглеводів в яровизаційному процесі може здійснюватися тільки при оптимальному рівні трофічного забезпечення.</p> В. В. Чумакова О. О. Авксентьєва ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 138 147 10.26565/2075-5457-2018-31-14 Порівняльне дослідження експресії деяких груп генів у фібробластах шкіри та легенів щурів різного віку https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12609 <p>Проведено порівняльне дослідження експресії трьох різних груп генів та кількості їхніх білкових продуктів в культурі фібробластів шкіри та легенів білих щурів лінії Вістар різного віку (2 тижні, 1, 12 та 24 місяці). Знайдено риси подібності та різниці вікової динаміки для віментину, вінкуліну та декорину. Для цих трьох генів, продукти яких приймають участь у внутрішньоклітинних взаємодіях (віментин) та взаємодіях білків цитоскелету з компонентами міжклітинного матриксу, притаманно зростання експресії з віком як у шкірі, так і в легенях. Кількість продуктів цих генів коливається без якоїсь загальної спрямованості. Найбільш активна експресія вінкуліну, як в шкірі, так і в легенях; кількість білку-продукту також максимальна саме для нього. Найменш активна експресія гену віментину у легенях двотижневих щурів. Для експресії генів факторів росту 1, 2 та 8 знайдено суттєву різницю в характері їхніх змін в онтогенезі. Перші два з них, продукти яких стимулюють синтез однієї з найбільш важливої та розповсюдженої форми колагену 1, експресуються мінімально у старих тварин як у шкірі, так и легенях. В шкірі вони експресовані значно сильніше, ніж у легенях. Ген фактору росту фібробластів 8 експресований в обох тканинах суттєво слабше, ніж гени факторів росту 1 та 2. Напрям вікових змін експресії фактору 8 є протилежним тому, що притаманне для експресії генів факторів 1 та 2. Щодо кількості білка-продукту, то вона максимальна для фактору росту 8 у віці 1-го місяця в легенях, а в шкірі&nbsp;– у другій половині онтогенезу. Вивчали деякі гени гомеобоксу – НОХ-гени (2, 4, 5, 6, 7). Вони є найбільш важливими для ранніх етапів онтогенезу в зв’язку з впливом їх на органогенез, особливо в ембріональному періоді. Їм в цілому притаманне зменшення як активності експресії, та кількості продукту, особливо у старих тварин. Найбільш активно експресований серед генів гомеобоксу, як у легенях, так і у шкірі, НОХ 5. Отримані результати обговорено в зв’язку з функціональними та тканинними особливостями генів, що вивчались, та їхніх продуктів.</p> М. А. Гриценко Н. І. Буланкіна ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 148 152 10.26565/2075-5457-2018-31-15 ІV Міжнародна наукова конференція «Сучасна біологія рослин: теоретичні та прикладні аспекти» та школа молодих вчених, Харків, Україна, 9–10 жовтня 2018 р. https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12610 редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 153 155 Правила для авторів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/12611 Редакційна колегія ##submission.copyrightStatement## 2019-02-22 2019-02-22 31 156 156