Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» https://periodicals.karazin.ua/biology <p>Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія «Біологія» є збірником наукових робіт, який містить результати досліджень та оглядові статті з біології,&nbsp;зокрема з біохімії та генетики, зоології та ботаніки, фізіології тварин і рослин, мікології, мікробіології, ґрунтознавства, кріобіології та ін., а також матеріали про події наукового життя та описання оригінальних методів і приладів у галузі біології.</p> <p>Збірник призначений для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів, які спеціалізуються у відповідних або суміжних галузях науки.</p> <p>Вісник включений до Переліку фахових видань України, категорія «Б», за спеціальністю&nbsp;091 Біологія (Наказ МОН України №1643 від 28.12.2019 р.).</p> Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна uk-UA Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» 2075-5457 <p id="avt">Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої її публікації на умовах ліцензії&nbsp;<a href="https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/"><strong>Creative Commons Attribution License&nbsp;4.0 International (CC BY 4.0)</strong></a>,&nbsp;яка дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи.</p> Пам’яті Валерія Антоновича Бондаренка https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16893 <p>Пам’яті Валерія Антоновича Бондаренка</p> редакційна колегія Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 5 6 Особливості флористичної структури та продуктивності суходільних луків Лівобережного лісостепу України https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16894 <p>У статті наведено результати дослідження флористичної структури та продуктивності суходільних луків, які збереглися в яружно-балковій системі на території Зміївського р-ну Харківської області. Дослідження проведені на модельних ділянках з типовим для Лівобережного лісостепу України флористичним складом та особливостями використання. Встановлено особливості загальної продуктивності фітоценозу в залежності від коливання фітомаси двох провідних груп рослин – злаків та різнотрав’я. Виявлено, що загальна флора суходільних луків включає принаймні 87 видів судинних рослин. Провідні 10 родини об’єднують 70 видів (80,5&nbsp;%). Найбільшим числом видів представлені родини <em>Asteraceae&nbsp;</em>Bercht. &amp;&nbsp;J.&nbsp;Presl&nbsp;– 23 види (26,4&nbsp;%), <em>Fabaceae&nbsp;</em>Lindl. – 11 видів (12,6 %) і <em>Poaceae&nbsp;</em>Barnhart – 8 видів (9,2&nbsp;%). Такий розподіл родин є&nbsp;характерним для трав’янистих фітоценозів Голарктичного флористичного царства. Родина <em>Poaceae</em> відіграє провідну роль у формуванні лучних фітоценозів, так як її представники найчастіше виступають домінантами основних лучних формацій. Аналіз екоморфічного спектру флори виявив перевагу представників ксерофільної групи. Флора ділянки представлена типово лучними, лучно-степовими та степовими видами. Отримані дані вказують на доволі значну ксерофітізацію території дослідження, що характерно для умов суходільних луків, розташованих на вододілах з виключно атмосферним типом зволоження. У&nbsp;спектрі життєвих форм за числом видів переважають багаторічні трав’янисті лучно-степові та рудеральні рослини (77,0 %), що є типовими для флори луків Харківської області. Також значний внесок у флору вносять однорічники (17,2 %), переважно сегетальні бур’яни, занесені із сусідніх полів. Серед бур’янів звичайними є широко розповсюджені на порушених місцезростаннях адвентивні види, такі як <em>Ambrosia</em> <em>artemisifolia&nbsp;</em>L.<em>, </em><em>Amaranthus</em> <em>retroflexus</em> L.,<em> Cyclachaen axanthifolia</em> (Nutt.) Fresen. Дослідження продуктивності лучних фітоценозів показали, що частка видів з родини <em>Poaceae</em> в загальній фітомасі на луках з високою продуктивністю зазвичай становить 35–40&nbsp;%, тоді як на ділянках з низькою продуктивністю вона може складати більше 50&nbsp;%. Отримані результати можуть бути пояснені провідною роллю представників родини <em>Poaceae</em> у формуванні лучних фітоценозів в умовах високої ксерофітізації рослинного покриву.</p> Yu. Gamulya H. Bondarenko V. Borozenets Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 7 15 10.26565/2075-5457-2020-35-1 Матеріали до створення ботанічного заказника «Новожанівський» (м. Харків, Україна) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16902 <p>Представлено результати еколого-флористичних досліджень раритетної компоненти урбанофлори Харкова у долині річки Уди у Новобаварському мікрорайоні, що проведені у 2017‒2020 рр. У лівобережній частині заплави р.&nbsp;Уди поблизу залізничної станції «Новожанове» була досліджена трикутна ділянка площею 30,48 га, яка обмежена з двох боків залізничними насипами. Долина р. Уди розташована у північно-східній частині міста, переважно на малоосвоєних раніше територіях, її значна частина знаходиться у зоні відчуження Харківського залізничного вузла та автотранспортних шляхів. Велика територія річки заболочена, тому малопридатна для використання. На території міста проходить Удянський екокоридор місцевого значення. До його складу входять дві ключові території: водно-болотне угіддя «Жовтневий гідропарк» і гідрологічний заказник місцевого значення «Крюківський». Наразі запропоновано створення ботанічного заказника місцевого значення «Новожанівський» для охорони рідкісних видів та угруповань на території Харківської області, зокрема для збереження формації справжніх луків (<em>Prata genuine</em>) класу <em>Festuceta pratensis</em>. Об’єкт має наукове значення, на ділянці зростають види, які занесені до Червоної Книги України та підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою знищення (CITES). Це такі види рослин, як<em> Ophioglossum vulgatum, Botrychium lunaria, Anacamptis coriophora, A. palustris, Epipactis palustris, Parnassia palustris, Centaurium erythraea, C. pulchellum,</em> <em>Valeriana officinalis</em>, <em>Inula helenium</em>, <em>Dianthus stenocalyx. </em>Фіторізноманіття дослідженої ділянки представлено лучними та супіщаними видами судинних рослин: <em>Calamagrostis epigeios, Agrostis vinealis, Poa pratensis, Koeleria cristata, Nardus stricta, Sieglingia decumbens, Anthoxanthum odoratum, Festuca orientalis, Juncus gerardii, Botrychium lunaria, Genista tinctoria, Solidago virgaurea, Euphrasia pectinata, Stellaria graminea, Hieracium villosum, H. umbellatum, Polygala sibirica, Plantago lanceolata, Equisetum arvense, Achillea submillefolium.</em> У статті наведено карти поширення червонокнижних видів <em>Botrychium lunaria, Anacamptis coriophora, Anacamptis palustris, Dactylorhiza incarnate, Epipactis palustris </em>на території запропонованого заказника.</p> K. O. Zviahintseva Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 16 23 10.26565/2075-5457-2020-35-2 Флора ботанічного заказника «Гончарівський» (Луганська область, Україна) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16903 <p>У роботі надано аналіз сучасного стану флори ботанічного заказника «Гончарівський» (Сватівський район, Луганська область). Заказник об’єднує три ділянки правобережних схилів р. Кобилка та р. Красна з виходами крейдяних порід. Дослідження проведено у літньо-осінній період 2019 року. Матеріалами слугували флористичні описи, виконані маршрутно-експедиційним методом. Було здійснено чотири експедиційних виїзди до ділянок поблизу сіл Оборотнівка та Наугольне. Виявлення флористичного складу здійснювалося шляхом інвентаризації видів рослин відносно рівномірно по всьому маршруту. У результаті роботи складено анотований список 85 видів судинних рослин з 74 родів, 29 родин, 3 класів та 2 відділів. За результатами систематичного аналізу спектр провідних родин очолюють <em>Asteraceae </em>(22 види; 25,9 %), <em>Poaceae</em> (9 видів; 10,6 %) та <em>Lamiaceae</em> (7 видів; 8,2&nbsp;%)<em>, </em>що містять значну кількість рудеральних, степових та кальцефільних видів. У біоморфічній структурі флори домінують гемікриптофіти (51 вид; 60 %), представлені трав’янистими рослинами остепнених луків (<em>Centaurea diffusa</em> Lam., <em>Onobrychis arenaria </em>(Kit.) DC., <em>Salvia verticillata</em> L.). Найменше хамефітів (6 видів; 7,1 %) ‒ напівчагарничків, які зростають на остепнених схилах, крейдяних та вапнякових відслоненнях (<em>Genista tinctoria</em> L., <em>Hyssopus cretaceus</em> Dubjan., <em>Teucrium polium</em> L.). За аналізом ценоморф переважають рудеральні види (35; 41,2 %), що пов’язане з випасом, витоптуванням та господарчою діяльністю людини (<em>Ambrosia artemisifolia</em> L., <em>Matricaria recutita</em> L., <em>Capsella bursa-pastoris</em> (L.) Medik., <em>Tripleurospermum inodorum</em> (L.) Sch.&nbsp;Bip. та ін.). Екологічний аналіз флори проведено за п’ятьма провідними факторами, які базуються на властивостях ґрунту та клімату. В екологічній структурі за відношенням до кислотного режиму ґрунту переважають нейтрофіли (53 види; 63 %), за сольовим режимом ґрунту – евтрофи (36 видів; 43 %), за вмістом карбонатних сполук – акарбонатофіли (34 види; 40 %), за відношенням до терморежиму клімату – субмезотерми (59 видів; 70 %) та за фактором континентальності клімату – геміконтинентальні види (43; 52 %). Більшість видів рослин приурочені до збагачених солями та карбонатами слабокислих та нейтральних вилугованих та звичайних чорноземів остепнених луків та степів. Раритетна складова флори представлена 12 видами з 11 родів і 7 родин. З них 10 видів занесені до Червоної книги України, п’ять (<em>Hyssopus cretaceus</em> Dubjan., <em>Artemisia hololeuca</em> M.&nbsp;Bieb. ex Besser, <em>Centaurea donetzica</em> Klok., <em>Cephalaria litvinivii</em> Bobr., <em>Hedysarum cretaceum</em> Fisch.) – до Європейського червоного списку судинних рослин, два (<em>Thymus calcareus</em> Klokov &amp; Des.-Shost., <em>Potentilla erecta</em> (L.) Raeusch.) – до Червоного списку рослин Луганської області.</p> H. O. Kazarinova D. A. Anikeeva Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 24 36 10.26565/2075-5457-2020-35-3 Флора водойм та перезволожених місцезростань міста Харків (анотований список та основні параметри) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16912 <p>Наведено результати багаторічних польових досліджень флори водойм та перезволожених місцезростань на території м.&nbsp;Харків, аналізу літературних даних та гербарних матеріалів <em>CWU</em><em>.</em> Встановлено, що сучасна флора водойм та перезволожених місцезростань представлена 95 видами, 65 родами та 38 родинами. Серед них 18 видів водойм та 77 видів перезволожених місцезростань. Складено анотований список сучасної флори водойм та перезволожених місцезростань. Для кожного виду наведено дані щодо розповсюдження по території міста, визначено статус охорони, тип ареалу та умови місцезростання. Географічний аналіз виявив загальну відповідність флори міста типовій флорі регіону. Флора міста представлена п’ятьма типами регіональних ареалів з переважанням Циркумполярного (35 видів, 36,8&nbsp;%) та Євразійського (26 видів, 27,3&nbsp;%) типів. Созологічний аналіз виявив наявність у флорі рідкісних та охоронюваних видів. Загалом на території міста Харків охорони потребують 15 видів, з яких 2 – вищі водні рослини та 13 – види перезволожених місцезростань. Серед них чотири види, які включені до Червоної Книги України: <em>Anacamptis coriophora, Anacamptis palustris</em>, <em>Dactylorchiza majalis</em>, <em>Epipactis palustris</em>, 7 видів з переліку видів рослин, що підлягають особливій охороні на території Харківської області: <em>Carex pseudocyperus, Nuphar luteum, Parnassia palustris, Ranunculus circinatum, Typha laxmannii, Valeriana officinalis, Vallisneria spiralis</em>. За міжнародними документами охороняються три види, занесені у «Додаток ІІ Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення» (CITES ІІ): <em>Anacamptis coriophora,</em> <em>Anacamptis palustris, </em><em>Epipactis</em> <em>palustris</em><em>. </em>Останній також занесений до переліку Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). В Україні охорони потребують два види з Червоного списку макрофітів: <em>Nuphar</em> <em>lutea</em> та <em>Glyceria</em> <em>arundinacea</em>. Також виявлено вид, що входить до складу асоціації із Зеленої книги України, та два види, які входять до переліку рослинних угруповань Зеленого списку Харківської області. У флорі міста було виявлено п’ять інвазійних видів. Серед них три водні види: <em>Pistia</em> <em>stratiotes</em><em>, Vallisneria spiralis, Elodea сanadensis</em> та два види перезволожених місцезростань: <em>Echinocistis</em> <em>lobata</em> та <em>Bidens</em> <em>frondosa</em><em>. </em></p> A. B. Rokityansky Yu. G. Gamulya Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 37 49 10.26565/2075-5457-2020-35-4 Вплив мутацій пігментації тіла на статеву поведінку Drosophila melanogaster https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16967 <p>На моделі конгенних ліній<em> Drosophila melanogaster</em> досліджували особливості впливу мутацій у генах <em>yellow</em> (<em>y</em>), <em>ebony</em> (<em>e</em>) і <em>black</em> (<em>b</em>), які задіяні у біогенезі пігментів кутикули, на статеву поведінку імаго. Метою даного дослідження було з'ясувати, чи залежить ефект даних мутацій на статеву поведінку імаго дрозофіли від загального генетичного фону, на якому вони реалізуються. Для досягнення поставленої мети були сконструйовані пари конгенних ліній, в яких шляхом послідовних насичуючих схрещувань з добором на маркерний фенотип кожен з мутантних алелів був введений у гомозиготному стані у генотип ліній дикого типу <em>Canton-S</em> або <em>Oregon-R</em> замість присутнього у цих лініях алеля дикого типу відповідного гена. У особин отриманих ліній оцінювали статеву рецептивність самок і статеву активність самців. Кожен з показників оцінювали як частку статевозрілих віргінних особин певної статі, які вступають у парування протягом першої години після внесення їх у тестерну камеру з надлишком особин протилежної статі. Згідно з отриманими даними і результатами їх статистичного аналізу доведено, що внесення мутації на генетичний фон лінії дикого типу призводить до зміни досліджених показників, які характеризують статеву поведінку імаго. Ефект залежить як від внесеної мутації, так і від генотипу лінії-реципієнта. Так, самці лінії <em>y<sub>C-S</sub></em> характеризуються підвищенням статевої активності в порівнянні із самцями лінії дикого типу <em>Canton-S</em>. Ці результати розширюють відомі уявлення про можливі ефекти даної мутації. Самці ліній <em>b<sub>C-S</sub></em> і <em>e<sub>C-S</sub></em>, навпаки, менш активні, в порівнянні з самцями лінії дикого типу <em>Canton-S</em>. Найбільш виражені ефекти щодо статевої рецептивності самок відзначені з боку мутацій <em>b</em> (збільшення показника при внесенні на генетичний фон <em>Oregon</em>) і <em>e</em> (зниження при внесенні на генетичний фон <em>Canton-S</em>). Досліджені показники в умовах даної постановки експерименту змінюються прямо пропорційно (<em>r<sub>S</sub></em>&nbsp;=&nbsp;0,76; <em>p&nbsp;</em>&lt;&nbsp;0,05). Іншими словами, при високій статевій активності самців у лінії, як правило, спостерігається і висока статева рецептивність самок.</p> N. Ye. Volkova N. I. Chernobay N. S. Filiponenko Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 50 56 10.26565/2075-5457-2020-35-5 Розподіл психотипів у міських підлітків (на прикладі Харківського району) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16968 <p>Проаналізовано матеріали анонімного тестування 530 учнів 9-11-х класів шести харківських середніх шкіл, серед яких загальноосвітні, спортивна, гімназії та школа з поглибленим вивченням іноземної мови. У дослідженні були задіяні учні 41 класу з шести шкіл Харківського району. Серед випробуваних було 252 юнаків і 278 дівчат. Вік обстежених 14–17 років. Для визначення типу темпераменту з&nbsp;урахуванням інтроверсії і екстраверсії особистості, а також емоційної стійкості використаний особистісний опитувальник Айзенка (EPI). Розраховані питома вага типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) та показник інтроверсії, екстраверсії і амбіверсії. Матеріал проаналізовано окремо по кожній школі, а також в цілому по харківській популяції. Результати представлені у вигляді відсотків з 95%-ми довірчими інтервалами. Більш зацікавленими в дослідженні були дівчата, серед них 43&nbsp;% погодилися заповнити анкети та пройти тестування; юнаків, які дали згоду на участь у дослідженні, було 38&nbsp;%. Аналіз розподілу особистісних характеристик окремо по школах виявив широкий діапазон варіювання показників. Варіювання питомої ваги психологічних типів у юнаків по школах становить: сангвініки від 14,7 до 53,8 %, флегматики від 10,2 до 25,3&nbsp;%, холерики від 7,7 до 38,3 %, меланхоліки від 9,5 до 23,5 %, інтроверти від 14,7 до 36,0 %, екстраверти від 8,8 до 55,1 %, амбіверти від 28,6 до 76,5 %. Так само варіабельні показники і у дівчат. Невеликий обсяг вибірок не дозволив зробити висновок про значущість відмінностей між школами по жодній із психологічних характеристик, щоб зв'язати їх зі спеціалізацією шкіл. Для підвищення статистичної потужності дані були об'єднані і результати представлені у вигляді популяційних показників. Виявлено наступний розподіл особистісних характеристик серед юнаків і дівчат: сангвініки 31,0 і 19,8&nbsp;% відповідно, флегматики 21,0 і 19,4&nbsp;%, холерики 27,0 і 44,2&nbsp;%, меланхоліки 21,0 і 16,6&nbsp;%, інтроверти 23,8 і 19,8&nbsp;%, екстраверти 32,1 і 36,0&nbsp;%, амбіверти 44,1&nbsp;% і 44,2 %. Статистично значимі відмінності за статтю виявлені для холеричного і сангвінічного темпераменту.</p> K. M. Etkalo L. O. Atramentova Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 57 63 10.26565/2075-5457-2020-35-6 Популяційна частота і фактори ризику депресивних розладів в населенні східної України https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16970 <p>В роботі проаналізовано статево-залежні і зумовлені віком фактори ризику афективних патологій. На прикладі населення Харківської області визначено популяційну частоту афективних розладів, яка є&nbsp;імовірністю для індивіду захворіти протягом життя і може бути застосована для наукових досліджень і&nbsp;генетичного консультування. Розраховано повікові накопичені частоти, що відображають ризик для індивіду захворіти у конкретний період життя і можуть бути референтними точками для оцінювання сімейного накопичення у генеалогічному аналізі. Показано, що незважаючи на більш високу частоту у жінок, депресивні розлади проявляються раніше і мають тенденцію бути більш важкими в чоловіків. Тобто жіноча стать є&nbsp;фактором підвищеного ризику, тоді як хворі чоловіки мають більш високу генетичну обтяженість. В аналізі використано статистичний матеріал профільних лікувальних закладів Харківської області, отриманий в період з 2010 по 2016 рр. Дані отримані від 1199 пацієнтів, що перебували на стаціонарному лікуванні у ДУ ІНПН НАМН, тобто демонстрували вкрай важки ступені афективного розладу і, імовірно, мали більш значну генетичну компоненту у структурі факторів індивідуальної схильності. Частка жінок (74,9&nbsp;%), що перебували на стаціонарному лікуванні протягом досліджуваного періоду, втричі перевищувала частку чоловіків (25,1&nbsp;%), що суттєво відрізняється від популяційного співвідношення статей і&nbsp;вказує на те, що жіноча стать є фактором підвищеного ризику афективної патології. Вік маніфестації для розладів афективного спектру був нижче в чоловіків, ніж у&nbsp;жінок: біполярний розлад у них починається у середньому раніше на 6&nbsp;років, ніж у жінок, депресивний епізод&nbsp;– на 2 роки, рекурентна депресія – на 5 років,&nbsp;хронічні порушення настрою – на 4 роки. У&nbsp;середньому різниця між віком маніфестації у жінок (46,6 років, 95% ДІ 45,7–47,5) і&nbsp;чоловіків (42,7 років, 95% ДІ&nbsp;41,0–44,3) складає 4 роки. Максимальний ризик афективного розладу у жінок припадає на вік від 50 до 60 років, у чоловіків існує два піки – у 20–30 років і 45–60 років. Популяційна частота, що є показником ризику афективних розладів для населення Харківської області, становить 0,21&nbsp;%. Імовірність афективного розладу для чоловіків&nbsp;– 0,15&nbsp;%, для жінок цей показник в 1,7 рази вище – 0,26&nbsp;%.</p> O. M. Utevska М. Yu. Gorpynchenko S. P. Kolyadko N. О. Maruta I. V. Linskiy L. О. Atramentova Авторське право (c) 2021 2020-12-29 2020-12-29 35 64 73 10.26565/2075-5457-2020-35-7 Нові відомості про фауну борошнистих червеців (Hemiptera: Pseudococcidae), що мешкають на субтропічних рослинах у Ленкоран-Астаринській області Азербайджану https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16973 <p>Поширення інвазивних видів комах, які потрапляють в нове середовище разом з рослинами, відбувається дуже швидко, оскільки серед місцевої фауни немає ентомофагів, здатних ефективно впливати на їх чисельність. Очевидна важливість проведення досліджень з визначення чисельності шкідників для застосування ефективних методів боротьби з ними. У зв'язку з цим, в Ленкоран-Астаринській області з 2016 по 2019 рр. проводилися спостереження в різні сезони року за п'ятьма видами садових субтропічних культур (лимон <em>Citrus limon</em>, мандарин <em>Citrus reticulate</em>, апельсин <em>Citrus sinensis</em>, хурма <em>Diospyros kaki,</em> гранат <em>Punica granatum</em>). У даній статті наводяться відомості про поширення, біологію, спектри кормових рослин і симптоми їх ураження трьома видами борошнистих червеців (Pseudococcidae): <em>Pseudococcus comstocki </em>Kuwana, 1902, <em>Pseudococcus viburni </em>Signoret, 1875 і <em>Pseudococcus calceolariae</em> (Maskell, 1879). Дано опис методів збору матеріалу, місця і дати зборів, їх географічні координати і кількість зібраних особин. <em>Ps. viburni </em>вперше відзначений для Азербайджану, наводяться дані про терміни розвитку личинок та імаго. Найвищий ступінь ураження вегетативних органів було відзначено на цитрусових; у середньому 30&nbsp;% дерев були уражені <em>Ps. comstocki, </em>27&nbsp;%<em> ‒ Ps.&nbsp;viburni</em> і 21&nbsp;% ‒ <em>Ps.&nbsp;calceolariae</em>. На хурмі відзначали двох борошнистих червеців (<em>Ps.&nbsp;comstocki, Ps.&nbsp;viburni</em>), а на гранаті – лише один (<em>Ps.&nbsp;comstocki</em>). Щільність популяції <em>Ps.&nbsp;comstocki </em>на досліджуваних ділянках була найвищою (3‒5 личинок на 10 см гілок, а під час цвітіння – 4‒5 колоній на 100 листків). Усі три види одночасно перебували на стеблах і листках цитрусових культур, на плодах мандарина і хурми відзначалися <em>Pseudococcus comstocki</em>, а <em>Ps.&nbsp;viburni</em> – тільки на хурмі. На підставі отриманих даних була визначена ступінь шкідливості вищезгаданих видів, яка у <em>Ps. comstocki </em>склала 3‒5 личинок на 10 см гілок, а під час цвітіння – 4‒5 колоній на 100 листків; <em>Ps. viburni ‒ </em>2‒3 личинки на 10 см гілок, а під час цвітіння – 3‒4 колонії на 100 листків; і <em>Ps. calceolariae ‒ </em>2‒3 личинки на 10 см гілок, а під час цвітіння – 2‒3 колонії на 100 листків.</p> N. M. Abasova Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 74 81 10.26565/2075-5457-2020-35-8 Розподіл та чисельність галки (Corvus monedula) у гніздовий період на території м. Харкова, Україна https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16985 <p>Обліки чисельності галки проводили у місті Харкові з квітня до початку червня 2016–2017 рр. Визначали гніздову чисельність у різних типах біотопів. Для цього територія міста була поділена на квадрати 0,25 км² (<em>n</em>&nbsp;=&nbsp;1354) і у 40 з них проведені обліки (квадрати було обрано випадковим пошуком у програмі QGIS). Обліки проводили у квітні–травні (19 квадратів) та на початку червня (4 квадрати) 2016 року та у квітні–травні (10&nbsp;квадратів) та на початку червня (7 квадратів) у 2017 році. Кожен з квадратів був віднесений до однієї з категорій, а саме, із переважанням багатоповерхової забудови, приватної забудови, промислової зони, лісової зони, паркової зони, пустирів (незабудованих ділянок). Площі кожного біотопу (у км²) були розраховані за допомогою програми QGIS для 90&nbsp;% території міста (окрім площ водойм та вулиць). Розрахунки загальної чисельності галки здійснювались шляхом екстраполяції середньої чисельності пар у квадратах на всю площу даного типу біотопу у місті Харкові. Окрім того, проводився пошук та моніторинг усіх великих колоній галок у межах міста. Їхня чисельність враховувалась окремо. Галка віддає перевагу гніздуванню у щілинах старих 3–5-поверхових будинків або у стовпах ЛЕП круглого перетину на ділянках із багатоповерховою забудовою. Середня гніздова чисельність галки на таких ділянках дорівнює 22 пар/км². Щільність населення галки на ділянках із промисловою забудовою становить 15 пар/км², на пустирях та незабудованих ділянках – 1,2&nbsp;пар/км², тоді як у частинах міста із переважанням одно-двоповерхової (приватної) забудови – 0,7 пар/км². Загалом на території міста гніздиться від 2325 до 2630 пар. Середня щільність галки у місті – 7,5 пар/км². Беручи до уваги, що у деяких країнах Європи спостерігається падіння чисельності виду (хоча в цілому тренд на континенті залишається стабільним), та зважаючи на брак даних щодо чисельності галки у період гніздування у містах Східної України, рекомендуємо використовувати отримані дані для подальшого моніторингу чисельності виду. Дані обліків 2016 року використовувалися для програми «Атлас гніздових птахів Європи-2» (EBBA2) (квадрат 37UCR2).</p> О. O. Brezghunova O. I. Sinna Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 82 88 10.26565/2075-5457-2020-35-9 Систематичний огляд паразитів (Plathelminthes: Trematoda) європейського сома (Silurus glanis L., 1758) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16986 <p>Європейський, або звичайний сом (<em>Silurus glanis</em> L., 1758) є однією з важливих промислових риб. Його природний ареал простягається від Східної Європи до Західної Азії. Останнім часом ареал сома розширився завдяки інтродукції як на захід, так і на південь. Європейський сом в водоймах Азербайджану знаходиться на найпівденнішій межі свого ареалу і зустрічається в р. Кура та її басейні. Оглядових паразитологічних робіт, присвячених вивченню трематод європейського сома, немає. У дослідження були залучені не усі систематичні групи паразитів, або ж не були охоплені всі території, на яких поширена ця риба. З використанням літературних даних був підготовлений систематичний огляд трематод європейського сома в межах його ареалу (природний ареал і території, куди було здійснено інтродукцію), у тому числі території Азербайджану. Для кожного виду вказуються місця виявлення, синоніми, локалізація, показники інвазії та автори, які виявили паразитів в межах ареалу європейського сома. У роботі використана система паразитичних організмів, опублікована в «Каталозі паразитів прісноводних риб Північної Азії». Крім того, автор врахував нові дослідження в області систематики трематод. Таким чином, у європейського, або звичайного сома було зареєстровано 33 види паразитів-трематод. Сосальники, виявлені в європейського сома, належать до 3&nbsp;рядів (Aspidogastridea – 1 вид, Strigeida – 16 видів, Plagiorchiida – 16 видів), 15 родин, 24 родів. З них 14 видів поширені в водоймах Азербайджану. Домінуючою за кількістю видів трематод у сома є родина Diplostomidae (9 видів). Три види (<em>Bucephalus polymorphus</em>, <em>Orientocreadium siluri</em>, <em>Diplostomum spathaceum</em>) широко розповсюджені по всьому ареалу сома. Встановлено, що <em>Aspidogaster limacoides</em>, <em>Plagioporus skrjabini</em>, <em>Phyllodistomum petruschewskii</em> зустрічаються тільки в Україні, <em>Allocreadium siluri</em>, <em>Bolboforus confusus</em> – в Узбекистані, та <em>Asymphylodora kubanica</em>, <em>Bychowskycreadium bychowsky</em>, <em>Bychowskycreadium schiliani</em>, <em>Diplostomum mergi</em>, <em>Diplostomum chromatophorum</em>, <em>Diplostomum paraspathaceum</em> – в Азербайджані.</p> N. E. Ibrahimova Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 89 100 10.26565/2075-5457-2020-35-10 Патоморфологічні зміни у клітинах личинок кровосисних комарів (Aedes caspius Pallas, 1771) при паразитуванні мікроспоридії Amblyospora (=Thelohania) opacita Kudo, 1922 https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16990 <p>Мікроспоридії є групою високоспеціалізованих облігатних внутрішньоклітинних паразитів. Вони вражають різні тканини більшості груп тварин. В Азербайджані було виявлено 29 видів і форм мікроспоридій. З них 10 видів (<em>Amblyospora minuta, Pleistophora obesa, Thelohania opacita, Th.&nbsp;opacita caspius, Th. vexans, Stempellia captshagaica, St. magna, Nosema caspius, Nosema sp., Culicosporella&nbsp;sp.</em>) були відзначені у 4-х видів (<em>Culix pipiens pipiens, Aedes vexans, A. caspius, Culex theileri</em>) кровосисних комарів. Видову приналежність зібраних личинок встановлювали за визначником А.В. Гуцевич та ін. (1970). Зібрані екземпляри комах переглядали на темному тлі мікроскопа МБС-9 для виявлення особин, заражених мікроспоридіями. Мазки фарбували азур-еозином. Для приготування гістологічних препаратів використовували метод О.В. Волкової і Ю.К. Єлецького (1971), а для виявлення патоморфологічних змін в личинках використовували електронний мікроскоп (JEM-1400). Дослідження наявності мікроспоридій у кровосисних комарів виду <em>Aedes caspius</em> Pallas, 1771, проведені нами в 2017–2018 рр. на території Абшерона (Азербайджан), виявили стадії життєвого циклу мікроспоридій <em>Amblyospora</em><em> (=</em><em>Thelohania</em><em>) </em><em>opacita</em> Kudo, 1922. Вивчено ультраструктуру інвазивних клітин господаря і встановлено, що шорстка ендоплазматична сітка і мітохондрії клітини господаря концентруються навколо паразита, обсяг цитоплазми збільшується, починається гіпертрофія клітин, в подальшому зникають шорстка ендоплазматична сітка, жирові і білкові гранули, кількість рибосом зменшується в цитоплазмі і одночасно збільшується по периферії ядра, деградують мітохондрії, відбувається затримка розвитку личинок. Мікроспоридіоз негативно діє на цикл розвитку кровосисних комарів. Вплив мікроспоридій на організм господаря виявляється у затримці розвитку личинок або, іноді, їх ранньої загибелі. В першу чергу відбувається зникнення ліпідних гранул, ймовірно, як результат інтенсифікації процесів аеробного метаболізму господаря для відшкодування енергетичного збитку, нанесеного паразитами, які розвиваються.</p> A. M. Nasirov E. K. Gasimov N. E. Ibrahimova F. H. Rzayev Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 101 109 10.26565/2075-5457-2020-35-11 Нові відомості про фауну павуків (Araneae) Пензенської області (Росія) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16991 <p>Арахнологічні дослідження в Пензенській області проводилися лише у 1980-х та в середині 2000-х років. Спершу був опублікований список 112 видів та проаналізовано їхнє поширення в п'яти типах біотопів на території області (П'ятин, 1988). Пізніше павуки були досліджені на чотирьох ділянках природного заповідника «Приволзький лісостеп», розташованих у чотирьох адміністративних районах області, та складені видові списки для кожної ділянки (Полчанінова, 2008, 2015а, б, 2020). У цілому, в заповіднику знайдено 273 види павуків з 24 родин. Представлена стаття містить анотований список 71 виду павуків, уперше зібраних у Лунінському районі області. Матеріал збирався ґрунтовими пастками в 2004‒2005 рр. у п’яти біотопах: луговий степ на чорноземному ґрунті на пологому схилі (32 види), степ на глинистому ґрунті на крутому схилі (33 види), степ на солонуватому ґрунті на пологому схилі (43 види), піщано-глиняний кар'єр (28 видів) та берег ставка (29 видів). Найчисленнішим виявилося угруповання павуків лучного степу (736 особин), де переважав <em>Pardosa</em> <em>fulvipes</em> (62&nbsp;% від загальної кількості павуків, зібраних у біотопі). Інші угруповання павуків були менш численними (мінімум 243 особини на березі ставка й максимум 324 особини в солонцевому степу), а їхня структура домінування була більш рівномірною. Домінантні комплекси складалися з<em> Gnaphosa lugibris, </em><em>Haplodrassus</em> <em>signifier</em> і<em> Xerolycosa miniata</em> в глинистому степу (53&nbsp;% павуків<em>), X. miniata, P. fulvipes, P.&nbsp;palustris</em> і<em> P. agrestis</em> у солонцевому степу (60&nbsp;%), <em>X.&nbsp;miniata </em>і<em> P. fulvipes</em> у кар'єрі (57&nbsp;%), та <em>P. fulvipes, P.&nbsp;palustris </em>і <em>Diplostуla</em> <em>concolor</em> на березі ставка (63,5%). Таким чином, <em>Pardosa fulvipes</em> та <em>Xerolycosa miniata</em> були найчисленнішими видами на дослідженій території. Велика чисельність обох видів спостерігалася також на ділянці «Борок» природного заповідника «Приволзький лісостеп», що говорить про схожість екологічних умов у трав’янистих біотопах обох локалітетів. Один вид, <em>Mastigusa arietina</em>, є новим для Пензенської області. Разом із 40 видами, знайденими М. П’ятиним (1988), але відсутніми у наших пізніших зборах, фауна павуків Пензенської області нараховує 313 видів із 27 родин.</p> N. Yu. Polchaninova Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 110 116 10.26565/2075-5457-2020-35-12 Гістоморфологічні зміни підшлункової залози щурів після введення метіоніну https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16992 <p>Ефективність застосування різних препаратів метіоніну для активації функції підшлункової залози не є однозначною. Серед можливих причин можна назвати відмінності в дозуванні та тривалості введення метіоніну. Залишається відкритим питання про те, наскільки вираженим є ефект застосування метіоніну для підвищення функціональної активності здорової підшлункової залози. Нашою метою було дослідити морфологічні зміни підшлункової залози дорослих щурів після тривалого введення метіоніну. Експерименти були виконані на 24 щурах-самцях 15-місячного віку. Піддослідні тварини, на додаток до стандартного раціону харчування, протягом 21 доби щодня отримували метіонін у дозі 250 мг/кг маси тіла. З тканини підшлункової залози виготовляли гістологічні препарати за стандартною методикою. Морфометрію здійснювали за допомогою комп'ютерної програми «Image J». Виводили щурів з експерименту під ефірним наркозом. Дослідження проводили відповідно до положень «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 1986). Після завершення експерименту у щурів відзначали гістоморфологічні ознаки підвищення функціональної активності як екзокринної (збільшувалися площа ацинусів і висота їхнього епітелію, зростало ядерно-цитоплазматичне співвідношення екзокриноцитів, кількість ядерець в ядрах клітин), так і ендокринної частини підшлункової залози (збільшувалися розміри острівців Лангерганса та кількість ендокриноцитів, що містяться в острівцях). У піддослідних щурів спостерігали зниження відносної площі строми та стромально-паренхіматозного індексу підшлункової залози, а також ширини прошарків міжчасточкової і міжацинусної сполучної тканини в ній. Зменшення маси сполучної тканини в залозі може розглядатися як одна з ознак активації її функції, поліпшення обміну речовин між ацинусами і підвищення регенераторних можливостей. Таким чином, додаткове введення профілактичних доз метіоніну здоровим тваринам сприяє появі чітко виражених морфологічних ознак підвищення активності підшлункової залози.</p> R. V. Yanko M. I. Levashov O. G. Chaka S. L. Safonov Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 117 123 10.26565/2075-5457-2020-35-13 Вплив стимулятора росту зеатину на регенераційну здатність рослин деяких видів роду Physalis в культурі in vitro https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16995 <p>Метою роботи було виявлення ефективного культурального середовища для регенерації видів роду <em>Physalis </em>в умовах<em> in&nbsp;vitro</em> для їх подальшого розмноження і отримання плодоносних рослин з регенерантів в умовах <em>ex</em><em>&nbsp;</em><em>vitro</em>. Рослинним матеріалом для дослідження були такі види рослин: <em>Physalis peruviana</em> L.<em>, Physalis ixocarpa</em> Broth. (cv. Likhtaryk), <em>Physalis pubescens </em>L. (cv. Zarynka). Введення рослин у культуру та отримання регенерантів проводилися в умовах <em>in vitro</em>; укорінення дорослих рослин та отримання рослин зі зрілими плодами проводили в умовах теплиці та відкритого ґрунту (<em>ex vitro</em>). Для отримання регенерантів використовували середовище Мурасіге і Скуга (МС<sub>30</sub>), доповнене стимулятором росту зеатином у концентрації 0,5–3 мг/л. Для подовження стебел регенерантів використовували стимулятор росту 6-бензиламінопурин (БАП), а для ініціації коренеутворення використовували стимулятор росту α-нафтилоцтову кислоту (НОК). Як показники ефекту різних концентрацій стимулятора росту зеатину на регенераційну здатність фізалісів використовували такі критерії: частоту регенерації рослин і кількість регенерантів, які регенерували з одного експланту. Після проведення серії експериментів були підібрані ефективні поживні середовища для регенерації<em> P.&nbsp;peruviana,</em> <em>P.&nbsp;ixocarpa</em> (cv. Likhtaryk), <em>P.&nbsp;pubescens</em> (cv.<em>&nbsp;</em>Zarynka)<em>.</em> Найбільш ефективними середовищами для регенерації пагонів із сім’ядольних листкових експлантів виявились MС<sub>30</sub> + 1 мг/л зеатину (Зеа) і MС<sub>30</sub> + 2 мг/л Зеа. Регенерація на цих середовищах складала для <em>P. ixocarpa</em> (cv. Likhtaryk) – 46,15&nbsp;% і 53,84&nbsp;%, для <em>P. peruviana</em> – 38,46&nbsp;% і 45&nbsp;%, для <em>P. pubescens </em>(cv.&nbsp;Zarynka)<em> – </em>27&nbsp;% і 34&nbsp;% відповідно. Отримані регенеранти відокремлювали від експлантів і переносили на середовище MС<sub>30</sub>, доповнене 1&nbsp;мг/л БАП + 0,1&nbsp;мг/л НОК для росту стебел та вкорінення. Через місяць культивування на середовищі MС<sub>30</sub>&nbsp;+&nbsp;1&nbsp;мг/л&nbsp;БАП + 0,1 мг/л НУК були отримані ювенільні рослини, які були перенесені в тепличні умови для проходження адаптації, а пізніше – у відкритий ґрунт на експериментальній ділянці. Через три місяці (з моменту появи регенерантів) були отримані фертильні рослини, які квітували і плодоносили. Нами вперше були отримані регенеранти для вітчизняних сортів <em>P. ixocarpa</em> (cv. Likhtaryk), <em>P. pubescens </em>(cv. Zarynka). Знайдена пряма залежність між концентрацією зеатину і частотою регенерації рослин, а також між концентрацією зеатину і кількістю регенерантів, отриманих з одного експланта.</p> O. M. Yaroshko D. B. Rakhmetov M. V. Kuchuk Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 124 130 10.26565/2075-5457-2020-35-14 Правила для авторів https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/16996 <p>Правила для авторів</p> редакційна колегія Авторське право (c) 2020-12-29 2020-12-29 35 131 131