Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія»

Пошук потенційних сайтів зв’язування гему в інтегральному білку мембрани еритроцитів людини SLC4A1 та протеїнкіназах SYK і LYN

2022-01-11T20:22:32+00:00

Білок SLC4A1, або білок смуги 3 (band 3) є одним з найбільш поширених мембранних білків еритроцитів. Поряд із функцію аніонного обмінника він бере участь у контролі форми і тривалості життя клітин через утворення різноманітних комплексів із компонентами цитоскелету та ферментами. За умов оксидативного стресу відбуваються окислювальні модифікації білка, в тому числі внаслідок зв’язування агрегатів гемоглобіну, але прямий ефект гему, як основного продукту розпаду гемоглобіну, на активність білку смуги 3 не описаний в літературі. Відомо, що гемолітичні стани супроводжуються фосфорилюванням білку SLC4A1 нерецепторними тирозинпротеїнкіназами LYN (по залишку Y359) і SYK (по залишках Y8 і Y21), а інгібітори кінази SYK мають стабілізуючий вплив на еритроцити. Показаний регуляторний вплив гему на Src-кінази, до яких належать кінази SYKі LIN, але сайти їх взаємодії з гемом не встановлені. У зв’язку з вищесказаним, метою цієї роботи став пошук потенційних сайтів зв’язування гему в інтегральному білку мембрани еритроцитів SLC4A1, а також у протеїнкіназах SYK і LYN та їх комплексах з SLC4A1, змодельованих in silico. Аналіз послідовностей білків інструментом HeMoQuest виявив декілька нонапептидів із потенційними гем-зв’язувальними сайтами в білку SLC4A1, в тому числі цитозольний His98 і залишки Tyr553 та Tyr555 в ділянці між трансмембранними сегментами ТМ5 і ТМ6. Ці залишки разом з амінокислотами Tyr216, His303 та His192 були також передбачені як сайти зв’язування гему програмою HemeBIND. Найбільша кількість потенційних сайтів зв’язування гему виявлена для протеїнкінази SYK, серед них два цитозольні залишки Tyr216 і His303. Молекулярний докінг білку SLC4A1 виявив сайт зв’язування гему у порожнині між His192 і ділянкою 173–176 у структурі цитозольного домену (PDBID4KY9 і 1HYN), в тому числі у складі змодельованого комплексу з кіназами SYK або LYN. Слід зазначити, що ділянка 175–185 відома як сайт зв’язування анкірину. Докінг гему до мембранного домену (PDBID4YZF) виявив потенційний сайт зв’язування гему біля Lys539 у ТМ5, що, за даними літератури, належить до одного з реактивних центрів, чутливих до інгібітору аніонного транспорту DIDS. Молекулярний докінг до протеїнкінази SYK з АТФ в активному сайті (PDBID 4FL2) виявив два вірогідних сайти зв’язування гему – біля Tyr64 і біля His243, але при використанні pdb-файлу з видаленим АТФ гем займав саме ділянку зв’язування нуклеотиду у порожнині біля Lys402 і His531. Протеїнкіназа LYN (PDBID 5XY1) мала сайт зв’язування гему біля Tyr321, якщо структура містила молекулу інгібітору (похідне піперазину). За умов видалення інгібітору гем займав його ділянку біля Glu290 і Ala371. У більшості моделей комплексів білок смуги 3 був більш вірогідним сайтом зв’язування гему, ніж протеїнкінази LYN і SYK, але вільні кінази із відкритими активними сайтами можуть зв’язувати гем замість субстрату, що буде заважати фосфорилюванню. Порушення функціонування білку смуги 3 за умов накопичення гему може інгібувати транспорт аніонів або ускладнювати утворення комплексів білку SLC4A1 з білками цитоскелету, що, поряд із впливом на фосфорилювання, може бути одним з механізмів зниження стабільності еритроцитів.

Модулюючий вплив ліпосомальної miR-101 на процеси амілоїдогенезу, нюху, сну і нейрозапалення при експериментальній хворобі Альцгеймера

2022-01-11T20:22:35+00:00

Існуюча терапія хвороби Альцгеймера не дає шансів пацієнтам на одужання. Тому актуальним є вивчення новітніх факторів впливу, зокрема мікроРНК, на патогенетичні механізми амілоїдозу. Метою роботи було визначення ефекту miR-101 на ранні предиктори амілоїдозу при експериментальній хворобі Альцгеймера у тварин. Дослідження було виконано на 25 щурах-самцях віком 14 міс. Модель хвороби Альцгеймера створювали шляхом інтрагіпокампального введення тваринам агрегатів Аβ₄₀. Через 10 діб починали 10-добовий курс назального введення щурам miR-101 в ліпосомах. У супернатантах нервових тканин цільових структур головного мозку (гіпокамп, нюхові цибулини, нюхові бугри) визначали рівень ендогенного Аβ₄₂ і цитокінів (TNFα, IL-6 і IL-10). Для оцінки функціонального стану нюхової системи була задіяна нейроетологічна методика пред'явлення запахів ізовалеріанової кислоти і арахісової пасти. В ході поліграфічної реєстрації циклу неспання-сон визначали представленість неспання і окремих фаз сну, а також частку незавершених і завершених циклів сну у тварин. Показано, що введення агрегатів Аβ₄₀ в гіпокамп моделює у щурів амілоїдогенний стан у гіпокампі і нюхових буграх, але не в нюхових цибулинах. Також був встановлений прозапальний стан у гіпокампі головного мозку тварин (збільшення концентрації прозапальних цитокінів TNFα і IL-6), тоді як у нюхових цибулинах і нюхових буграх їх рівень не змінювався. При дослідженні функціонального стану нюхового аналізатору у щурів з хворобою Альцгеймера були виявлені негативні зміни нюхової поведінки на запахи ізовалеріанової кислоти і арахісового масла. Щодо сомнограм, токсичність Аβ₄₀ обумовлювала скорочення стадії глибокого повільного сну у поєднанні з дефіцитом фази парадоксального сну, а також переважання незавершених циклів сну. Назальна терапія miR-101 в ліпосомах нормалізувала рівень Аβ₄₂ у гіпокампі і нюхових буграх та знизила у гіпокампі рівень прозапальних цитокінів. MiR-101 запобігала порушенню нюхової функції оцінювання запахів ізовалеріанової кислоти і арахісового масла та сприяла збільшенню представленості фаз глибокого повільного сну і парадоксального сну у структурі циклу, а також відновленню частки завершених циклів сну у тварин. Таким чином, ліпосомальна miR-101 має антиамілоїдогенний і протизапальний ефект у щурів з моделлю хвороби Альцгеймера, а також сприяє відновленню у них функціонального стану нюхового аналізатору та оптимізації структурної організації циклу неспання-сон.

Дослідження флори епігейних мохоподібних дендропарку «Олександрія»

2022-01-11T20:22:38+00:00

Упродовж 2017–2019 років проведені дослідження видового складу епігейних мохоподібних дендрологічного парку «Олександрія», розташованого у північно-східній частині Правобережного лісостепу. За результатами досліджень, епігейна бріофлора історичної частини дендропарку нараховує 40 видів. Вона представлена 25 родами, 14 родинами, 7 порядками, 2 класами й 1 відділом. Таксономічний аналіз епігейних мохів дендропарку показав, що у флорі епігеїв найкраще представлені порядки Hypnales (14 видів), Pottiales (9 видів) та Bryales (9 видів). Провідними родинами є Pottiaceae (9 видів), Brachytheciaceae (7 видів), Bryaceae (5 видів), Amblystegiaceae та Mniaceae (кожна по 4 види). Провідними родами виявилися Bryum (5 видів), Brachythecium (4 види), Tortula (4 види) та Plagiomnium (3 види). Серед виявлених таксонів два види (Barbula сonvoluta та Bryum rubens) є регіонально рідкісними в лісостеповій зоні України. Найбільш поширеними епігейними видами, що зростали в історичній частині дендропарку, виявилися Ceratodon purpureus, Oxyrrhynchium hians, Hypnum cupressiforme, Atrichum undulatum та Bryum moravicum. При цьому відмічено, що в західній частині парку найбільш поширеними є Atrichum undulatum, Bryum moravicum, Oxyrrhynchium hians, Hypnum cupressiforme, Brachytheciastrum velutinum, Hygroamblystegium varium, у центральній – Bryum moravicum, Hypnum cupressiforme, Ceratodon purpureus, у східній частині – Oxyrrhynchium hians, Fissidens taxifolius, Fissidens viridulus та Brachythecium rutabulum. Серед виявлених таксонів 50 % (20 видів) були факультативними та 50 % – облігатними епігеями. У 2018 р. у діброві дендропарку (локалітет 14) нами виявлений новий для парку вид Ephemerum minutissimum. Він зростав разом з Dicranella heteromalla, Bryum rubens, Barbula convoluta, Ceratodon purpureus, Tortula acaulon і Weissia brachycarpa. Це друга знахідка E. minutissimum в Україні. Найбільше видове багатство епігейних мохоподібних притаманне локалітетам центральної частини дендропарку «Олександрія» (29 таксонів). Епігейна бріофлора історичної частини дендропарку на теперішній час складає 44 % усієї бріофлори дендропарку, яка налічує 90 видів.

Молекулярно-генетичні дані з точки зору асоціативної та популяційної генетики

2022-01-11T20:22:40+00:00

У дослідженнях з асоціативної генетики мультифакторних захворювань зазвичай виявляється, що частота рідкісного в популяції алеля в групі пацієнтів вища, ніж у групі здорових людей. Через знижену пристосованість мінорний алель проявляється як хвороба. У таких випадках рідкісний алель функціонує як провокативний, а частий як протективний. В групі пацієнтів кількість гомозигот за частим алелем знижена, кількість гетерозиготних носіїв провокативного алеля збільшена, а частота гомозигот за провокативним алелем суттєво підвищена. Метою статті було проаналізувати незвичний результат щодо SNP 1298A/C гену MTHFR при розсіяному склерозі, отриманий раніше одним з авторів. Частота алелів у контрольній групі та у хворих на розсіяний склероз не відрізняється, але розподіл генотипів у пацієнтів порівняно із здоровими людьми не відповідає співвідношенню Харді–Вайнберга. Серед пацієнтів кількість гетерозигот збільшена, а кількість кожної з гомозигот зменшена. Збільшення частки гетерозигот можна пояснити наявністю одного провокативного алеля, але велика нестача гомозигот за мінорним алелем є незрозумілою. Для пояснення цього факту проаналізовано склад групи пацієнтів. Хоча пацієнти мають різний вік, група неоднорідна за статтю і за формою розсіяного склерозу, жоден з показників не врахований при аналізі розподілу генотипів. Вік маніфестації захворювання є діагностичною ознакою і може залежати від генотипу. Прояв мультифакторних захворювань залежить від статі. Клінічні форми захворювання зазвичай мають різну генетичну основу. Внаслідок нехтування переліченими умовами формується генетично неоднорідна група, на якій може бути одержано будь-який результат, що важко пояснити. Нестача генотипів СС може бути обумовлена підвищеною смертністю, що зменшує ймовірність потрапляння пацієнтів у вибірку. Проведений аналіз ще раз свідчить про необхідність для генетичного дослідження формувати однорідні групи пацієнтів.

Асоціація Balantidium coli і кишкових кокцидій (Eimeria, Cryptosporidium, Isospora) у свійських свиней в Азербайджані

2022-01-11T20:22:41+00:00

Мета дослідження – визначення картини поширення асоціативних інвазій у свійських свиней у фермерських господарствах. Дослідження проводилися в 2009–2015 рр. Були зібрані і проаналізовані зразки калу свійських свиней (2272 голів) різного віку в приватних фермерських господарствах у Балакененському, Загатальському, Шамахінському, Ісмаїлінському, Губинському, Хачмазькому, Худатському, Сальянському районах і на Апшеронському півострові, що входять до складу Азербайджану. Видовий склад, ступінь поширення у свиней та екологічні особливості паразитичних найпростіших на цій території раніше вивчені були. Виявлено, що асоціація інвазивності у свійських свиней у зазначених районах така: ооцисти Eimeria і Isospora виявлені у 582 свиней (25,6 %), ооцисти Eimeria і Cryptosporidium у 622 свиней (27,4 %), ооцисти Eimeria і цисти Balantidium у 273 свиней (12,0 %), ооцисти Isospora і Balantidium у 18 свиней (0,8 %), ооцисти Eimeria, Isospora і Cryptosporidium у 0,04 % свиней. З проаналізованих зразків калу жоден не містив 4-компонентну мікст-інвазію. Двокомпонентні мікст-інвазії Eimeriosis + Cryptosporidiosis і Eimeriosis + Isosporiasis відзначалися протягом усього року, рівень асоціативних інвазій Eimeriosis + Balantidiosis і Isosporiasis + Balantidiosis був нижче влітку. Утримання свиней різного віку в одному приміщенні на фермах сприяє їх зараженню різними видами паразитів, що призводить до появи асоціативних інвазій. У свинарських фермах, які оснащені різними технологічними пристосуваннями, епізоотичні ситуації паразитарних захворювань будуть різні. Таким чином, серед тварин, які утримуються традиційним чином, зараженість набагато вище. У тварин, які утримуються в непровітрюваних приміщеннях з дерев'яною підлогою, екстенсивність мікст-інвазій найбільш висока, і економічний збиток на таких фермах великий. У тварин, які утримуються в теплих приміщеннях з високою вологістю, навіть взимку екстенсивність інвазії буває високою, оскільки тепло і вологість створюють сприятливі умови для екзогенного розвитку ооцист кокцидій.

Екологічний аналіз фауни цестод риб гирла річки Кури

2022-01-11T20:22:42+00:00

У 2014–2019 роках у гирлі річки Кури методом повного паразитологічного розтину досліджено 334 екз. риб, що належать до 24 видів. У результаті проведених досліджень виявлено 17 видів стьожкових червів, що належать до 2 рядів і 8 родин: Caryophyllaeus fimbriceps, C. laticeps, Caryophyllaeides fennica, Eubothrium acipenserinum, Bothriocephalus acheilognathi, Ligula colymbi, L. intestinalis, Digramma interrupta, Schistocephalus pungitii, Bothrimonus fallax, Proteocephalus filicollis, P. gobiorum, P. ocellata, P. osculatus, Siluritaenia siluri, Gryporhynchus pusillus, Paradilepis scolecina. З них 7 видів є специфічними паразитами коропових риб, 2 види специфічні для осетрових, 2 види – для колючок, 2 види – для сома, а 1 вид – для бичкових, 2 види паразитують у риб, що належать до різних родин. Основним органом локалізації виявлених видів паразитів є порожнина кишечника, де було зареєстровано 11 видів цестод. В інших органах риб – в порожнині тіла, в слизовій переднього відділу кишечника, в печінці, брижі і стінках кишечника було відзначено від одного до чотирьох видів. Кожен з видів цестод був констатований у від одного до семи видів риб. Найбільшу кількість – 6 видів стьожкових червів зареєстровано у ляща, у інших досліджених видів риб знайдено від 1 до 5 видів цестод. З виявлених цестод 14 видів заражають риб при поїданні зоопланктонних і тільки 3 види (Caryophyllaeus fimbriceps, C. laticeps, Caryophyllaeides fennica) – при поїданні бентичних безхребетних. Більшість досліджених риб належить до трофічної групи бентофагів, у них зазначено 12 видів цестод, у планктофагів і хижаків зареєстровано, відповідно, 8 і 7 видів. Має місце акумуляція цестод проковтнутих риб в кишечнику хижаків – щуки, жереха, бичків кругляка і головача. Більшість досліджених риб належать до евригалінних форм, однак в зв'язку з тим, що серед виявлених видів цестод відсутні типово морські форми, у риб, виловлених у сильно опрісненій ділянці гирла Кури, констатовано більше видів цих паразитів, ніж на ділянках з більш мінералізованою водою. Серед всіх виявлених цестод 6 видів – Caryophyllaeus fimbriceps, Bothriocephalus acheilognathi, Ligula colymbi, L. intestinalis, Digramma interrupta і Paradilepis scolecina є збудниками захворювань риб. Спостерігалися патогенні зміни, викликані видами Ligula colymbi і L. intestinalis, плероцеркоїди яких мають великі розміри. Решта патогенних видів, маючи значно менші розміри, при тій порівняно невисокій інтенсивності інвазії, яка мала місце серед досліджених риб, не викликали помітних патогенних явищ.

Систематичний огляд паразитів (Plathelminthes: Cestoda) свійської гуски (Anser anser dom.)

2022-01-11T20:22:44+00:00

Птахівництво має важливу роль у забезпеченні населення більшості країн світу м'ясною продукцією, в тому числі м'ясом водоплавних птахів, включаючи свійську гуску – Anser anser dom. Одним з факторів, які безпосередньо впливають на якість м'яса і отримуваної з нього промислової продукції, є гельмінти, які викликають захворювання у господарів. Паразитологічні дослідження з метою вивчення гельмінтофауни свійських гусей проводилися в багатьох країнах, включаючи Азербайджан. Стьожкові черви (клас: Cestoda) також паразитують у гуски, завдаючи їй серйозної шкоди. Оглядова інформація з вивчення світової гельмінтофауни свійських гусей відсутня. З огляду на актуальність теми, на основі власних матеріалів і великої кількості літературних даних ми поставили завдання визначити і систематизувати видовий склад стьожкових червів, паразитуючих на свійських гусях. Список видів цестод представлений в алфавітному порядку, родини, роди і види відповідають номенклатурі і класифікації Khalil et al. (1994) і Olson et al. (2001) з оновленнями Kuchta et al. (2008) і Caira et al. (2014). Ми також врахували класифікацію, прийняту в базі даних Fauna Europaеа. Для кожного виду представлено таку інформацію: наукова назва, автор і рік опису, синоніми, основні, проміжні і резервуарні господарі, локалізація в тілі птаха, місця збору в Азербайджані, географічне поширення, екстенсивність та інтенсивність інвазії, літературні джерела. На підставі літературних і власних даних встановлено, що до теперішнього часу у свійських гусей було зареєстровано 147 видів гельмінтів (Trematoda – 64, Cestoda – 33, Nematoda – 46, Acanthocephala – 4). Виявлені 33 види стьожкових червів належать до п'яти родин (Dilepididae – 1, Hymenolepididae – 27, Mesocestoididae – 1, Paruterinidae – 1, Diphyllobothriidae – 3), з них 11 видів зустрічаються у свійських гусей в Азербайджані. Шість видів (Diorchis inflata, Drpanidotaenia lanceolata, D. przewalskii, Fimbriaria fasciolaris, Tschertkovilepis setigera, Ligula intestinalis) були відзначені в ході наших гельмінтологічних досліджень. На території Азербайджану у свійських гусей вперше були виявлені цестоди D. inflata і L. intestinalis. П'ять видів гельмінтів (Dilepis undula, Drepanidotaenia lanceolata, Ligula interrupta, L. intestinalis, Schistocephalus solidus) паразитують як у птахів, так і у ссавців (D. lanceolata в тому числі у людини). Два з них (D. lanceolata, L. intestinalis) зареєстровані в Азербайджані.

Донори цінних селекційних ознак гороху посівного (Pisum sativum L.)

2022-01-11T20:22:45+00:00

Важливий етап роботи генетичних банків рослин – аналіз існуючої базової колекції і виділення серцевинних колекцій з чітко визначеними властивостями. Для колекції гороху НЦГРРУ така робота раніше не проводилася. У статті представлені результати роботи з ідентифікації донорів цінних селекційних ознак гороху посівного (Pisum sativum L. subsp. sativum), з урахуванням багатоцільового використання культури у сільському господарстві і переробній промисловості. Об’єктами вивчення були 307 зразків з робочої колекції селекційного матеріалу гороху, який був створений у лабораторії селекції зернобобових культур Інституту рослинництва імені В.Я. Юр’єва, і колекції Національного центру генетичних ресурсів рослин України (НЦГРРУ) різного еколого-географічного походження. Виділено 11 зразків донорів за однією чи декількома важливими агрономічними ознаками з комплексом цінних господарських характеристик (урожайність, продуктивність, вміст білка у насінні, стійкість до хвороб (фузаріоз та аскохітоз)). В якості донорів для використання за напрямами селекції виділено: для зернового напряму використання – сорти Модус, Ефектний (багатоквітковість (fn fna), вусатий тип листа (af)), Царевич (стійкість до осипання насіння (def), вусатий тип листа (af)), СЛ ДТР 94-120 (багатоквітковість (fn fna), луганський тип детермінантності (dtr)); для зерноукісного напряму використання – Орпелла (антоціанове забарвлення вінчика (А)), Резонатор (довжина стебла (Le)); для харчового напряму використання – Харківський янтарний, Банан (кулінарна якість насіння); для овочевого напряму використання – Штамбовий (безпергаментний тип боба (pv), фасційований тип стебла(fa fas), Asgrow sead (зморшкуватий тип насінини (r), вусатий тип листа (af), багатоквітковість (fn fna); для технічного напряму використання – Віолена (носій гену rb – амілопектиновий тип крохмалю). Всі зразки підтвердили донорські властивості. Шляхом гібридизації з використанням деяких сортів (Харківський янтарний, Банан, Царевич, Віолена, Asgrow seed) отримано якісно новий вихідний матеріал для практичної селекційної роботи. Зроблено висновки про необхідність подальшого вивчення колекції гороху НЦГРРУ з метою ідентифікації цінних зразків та створення серцевинної колекції.

Стійкість проростків проса (Panicum miliaceum L.) до посухи та сажки

2022-01-11T20:22:47+00:00

Метою досліджень було вивчити вплив посухи на схожість насіння і морфологічні параметри проростків проса (Panicum miliaceum L.) та виділити генотипи проса, що мають нормальний ризо- та органогенез в умовах посухи, у посушливих умовах. Оскільки нестача вологи у ґрунті послаблює імунітет рослини в фазі проростання і провокує розвиток хвороб, особливо сажки (Sorosporium destruens (Schlecht) Yanki), необхідно визначити генотипи, які не втрачають стійкості до вірулентних рас сажки. Вивчено стійкість 28 генотипів проса до ідентифікованих в Україні 13 рас сажки. Для моделювання ґрунтової посухи в період проростання проса використовували осмотик ПЕГ 6000 у концентрації 23 %. Оцінку схожості насіння та параметрів проростків проводили на 6-ту добу. Ступінь стійкості сортів проса до стресового фактора оцінювали за відношенням довжина кореня/довжина пагона (ДК/ДП). При нестачі вологи схожість насіння проса знижується до 50,12 %. Більші зміни відбуваються у пагонах, ніж у коренів (довжина пагона знижується на 77,3 %, кореня – на 37,7 %). При сприятливих погодних умовах спостерігали рівномірний ризо- та органогенез у проростків (ДК/ДП дорівнює 0,75±0,02). При дії посухи значення ДК/ДП дорівнює 2,19±0,03. Досліджені зразки, в основному, стійкі до рас Rs 1, Rs 5–Rs 7, Rs 9–Rs 11, і лише у 10 % досліджених сортозразків спостерігали високу стійкість (9–8 балів) до Rs 2, Rs 8, Rs 12, Rs 13 рас сажки. До Rs 3 раси сажки не було встановлено стійкого генотипу проса. Отже, найбільш цінним генетичним матеріалом у доборі на посухостійкість слід вважати зразки, у яких значення ДК/ДП наближається до одиниці. Це сорти Заповітне (ДК/ДП – 1,77), Золушка (1,54), Олітан (1,4), Скадо (1,79), Данило (1,79). Сорти Олітан і Данило показали високу стійкість до Rs 1, Rs 4, Rs 7, Rs 9–Rs 11 рас сажки; сорти Новокиївське 01 (ДК/ДП – 2,17) і Константинівське (ДК/ДП – 2,22) мали високу стійкість до Rs 1, Rs 4–Rs 7, Rs 9–Rs 12, сорт Біла Альтанка (ДК/ДП – 2,68) не уражувався найбільш вірулентними расами Rs 2, Rs 8 та Rs 13. Ці генотипи проса ми рекомендуємо залучати в селекційні програми за посухостійкістю та стійкістю до сажки.

Порівняння м’якої пшениці та спельти за вмістом загальних ліпідів та рівнем жирних кислот

2022-01-11T20:22:48+00:00

Сьогодні інтерес селекціонерів, виробників та споживачів повертається до стародавніх пшениць, таких як Triticum spelta, які часто вважають більш цінними для здорового харчування. В світлі цього ми порівняли сорти, зразки та селекційні лінії спельти з комерційними сортами м’якої пшениці за вмістом загальних ліпідів, рівнем жирних кислот та співвідношенням ненасичені/насичені жирні кислоти в зерні. Ліпіди екстрагували в апараті Сокслета. Склад жирних кислот визначали методом газової хроматографії. В середньому вміст загальних ліпідів був вище в сортах спельти, ніж в селекційних лініях (3,04±0,24 % проти 2,23±0,69 %, p < 0,05). Виявлена істотна різниця за середнім вмістом загальних ліпідів між сортами спельти та сортами м’якої пшениці (3,04±0,24 % проти 2,44±0,57 %, p < 0,05), проте селекційні лінії спельти не відрізнялись від сортів м’якої пшениці. У гексаплоїдних видах пшениці було виявлено 6 головних жирних кислот, серед яких переважала лінолева кислота. Вони розташовуються у порядку зниження вмісту наступним чином: лінолева > олеїнова > пальмітинова > ліноленова > стеаринова > пальмітолеїнова. Ми також виявили 3 мінорні жирні кислоти у слідовій кількості: ейкозанова (арахінова), ейкозенова та бегенова кислоти. М’яка пшениця не поступається спельті за рівнем ненасичених жирних кислот, оскільки відношення ненасичених кислот до насичених у зерні зразків T. speltа подібне до такого у комерційних сортах м’якої пшениці. Вміст олеїнової кислоти вищий у зразках спельти, тоді як вміст лінолевої кислоти був вищим у сортах T. aestivum. Сорт ярої м’якої пшениці Героїня мав найкраще ввідношення ненасичених кислот до насичених – 4,5. Ми не виявили відмінностей у кількості ненасичених жирних кислот між зразками ярої та озимої гексаплоїдної пшениці. Ми не спостерігали закономірностей варіабельності вмісту жирних кислот у досліджених зразках, оскільки один і той же зразок характеризувався широкою варіабельністю вмісту однієї жирної кислоти і вузькою варіабельністю вмісту іншої, і у той же самий час одна і та ж сама жирна кислота могла відрізнятись дуже варіабельним вмістом у одному зразку і маловаріабельним в іншому. Не виявлено істотної різниці у вмісті загальних ліпідів та рівнями жирних кислот за роками в межах одного зразка.

Правила для авторів

2022-01-11T20:22:51+00:00

Правила для авторів