https://periodicals.karazin.ua/biology/issue/feed Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» 2022-01-11T20:22:51+00:00 В.В.Навроцька / V.V.Navrotskaya seriesbiology@karazin.ua Open Journal Systems <p>Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія «Біологія» є збірником наукових робіт, який містить результати досліджень та оглядові статті з біології,&nbsp;зокрема з біохімії та генетики, зоології та ботаніки, фізіології тварин і рослин, мікології, мікробіології, ґрунтознавства, кріобіології та ін., а також матеріали про події наукового життя та описання оригінальних методів і приладів у галузі біології.</p> <p>Збірник призначений для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів, які спеціалізуються у відповідних або суміжних галузях науки.</p> <p>Вісник включений до Переліку фахових видань України, категорія «Б», за спеціальністю&nbsp;091 Біологія (Наказ МОН України №1643 від 28.12.2019 р.).</p> https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17824 Пошук потенційних сайтів зв’язування гему в інтегральному білку мембрани еритроцитів людини SLC4A1 та протеїнкіназах SYK і LYN 2022-01-11T20:22:32+00:00 Т. Бараннік tbarannik@karazin.ua М. Лебедєва lebedievamarharyta@gmail.com <p>Білок SLC4A1, або білок смуги 3 (band 3) є одним з найбільш поширених мембранних білків еритроцитів. Поряд із функцію аніонного обмінника він бере участь у контролі форми і тривалості життя клітин через утворення різноманітних комплексів із компонентами цитоскелету та ферментами. За умов оксидативного стресу відбуваються окислювальні модифікації білка, в тому числі внаслідок зв’язування агрегатів гемоглобіну, але прямий ефект гему, як основного продукту розпаду гемоглобіну, на активність білку смуги 3 не описаний в літературі. Відомо, що гемолітичні стани супроводжуються фосфорилюванням білку SLC4A1 нерецепторними тирозинпротеїнкіназами LYN (по залишку Y359) і SYK (по залишках Y8 і Y21), а інгібітори кінази SYK мають стабілізуючий вплив на еритроцити. Показаний регуляторний вплив гему на Src-кінази, до яких належать кінази SYKі LIN, але сайти їх взаємодії з гемом не встановлені. У зв’язку з вищесказаним, метою цієї роботи став пошук потенційних сайтів зв’язування гему в інтегральному білку мембрани еритроцитів SLC4A1, а також у протеїнкіназах SYK і LYN та їх комплексах з SLC4A1, змодельованих <em>in silico</em>. Аналіз послідовностей білків інструментом HeMoQuest виявив декілька нонапептидів із потенційними гем-зв’язувальними сайтами в білку SLC4A1, в тому числі цитозольний His98 і залишки Tyr553 та Tyr555 в ділянці між трансмембранними сегментами ТМ5 і ТМ6. Ці залишки разом з амінокислотами Tyr216, His303 та His192 були також передбачені як сайти зв’язування гему програмою HemeBIND. Найбільша кількість потенційних сайтів зв’язування гему виявлена для протеїнкінази SYK, серед них два цитозольні залишки Tyr216 і His303. Молекулярний докінг білку SLC4A1 виявив сайт зв’язування гему у порожнині між His192 і ділянкою 173–176 у структурі цитозольного домену (PDBID4KY9 і 1HYN), в тому числі у складі змодельованого комплексу з кіназами SYK або LYN. Слід зазначити, що ділянка 175–185 відома як сайт зв’язування анкірину. Докінг гему до мембранного домену (PDBID4YZF) виявив потенційний сайт зв’язування гему біля Lys539 у ТМ5, що, за даними літератури, належить до одного з реактивних центрів, чутливих до інгібітору аніонного транспорту DIDS. Молекулярний докінг до протеїнкінази SYK з АТФ в активному сайті (PDBID 4FL2) виявив два вірогідних сайти зв’язування гему – біля Tyr64 і біля His243, але при використанні pdb-файлу з видаленим АТФ гем займав саме ділянку зв’язування нуклеотиду у порожнині біля Lys402 і His531. Протеїнкіназа LYN (PDBID 5XY1) мала сайт зв’язування гему біля Tyr321, якщо структура містила молекулу інгібітору (похідне піперазину). За умов видалення інгібітору гем займав його ділянку біля Glu290 і Ala371. У більшості моделей комплексів білок смуги 3 був більш вірогідним сайтом зв’язування гему, ніж протеїнкінази LYN і SYK, але вільні кінази із відкритими активними сайтами можуть зв’язувати гем замість субстрату, що буде заважати фосфорилюванню. Порушення функціонування білку смуги 3 за умов накопичення гему може інгібувати транспорт аніонів або ускладнювати утворення комплексів білку SLC4A1 з білками цитоскелету, що, поряд із впливом на фосфорилювання, може бути одним з механізмів зниження стабільності еритроцитів.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17826 Модулюючий вплив ліпосомальної miR-101 на процеси амілоїдогенезу, нюху, сну і нейрозапалення при експериментальній хворобі Альцгеймера 2022-01-11T20:22:35+00:00 В. Соколік V.sokolik67@gmail.com Н. Левічева nati-ki-le@ukr.net В. Гейко vvgeiko@gmail.com О. Берченко berchenko.olga@ukr.net С. Шульга Shulga5@i.ua <p>Існуюча терапія хвороби Альцгеймера не дає шансів пацієнтам на одужання. Тому актуальним є вивчення новітніх факторів впливу, зокрема мікроРНК, на патогенетичні механізми амілоїдозу. Метою роботи було визначення ефекту miR-101 на ранні предиктори амілоїдозу при експериментальній хворобі Альцгеймера у тварин. Дослідження було виконано на 25 щурах-самцях віком 14 міс. Модель хвороби Альцгеймера створювали шляхом інтрагіпокампального введення тваринам агрегатів Аβ<sub>40</sub>. Через 10 діб починали 10-добовий курс назального введення щурам miR-101 в ліпосомах. У супернатантах нервових тканин цільових структур головного мозку (гіпокамп, нюхові цибулини, нюхові бугри) визначали рівень ендогенного Аβ<sub>42</sub> і цитокінів (TNFα, IL-6 і IL-10). Для оцінки функціонального стану нюхової системи була задіяна нейроетологічна методика пред'явлення запахів ізовалеріанової кислоти і арахісової пасти. В ході поліграфічної реєстрації циклу неспання-сон визначали представленість неспання і окремих фаз сну, а також частку незавершених і завершених циклів сну у тварин. Показано, що введення агрегатів Аβ<sub>40</sub> в гіпокамп моделює у щурів амілоїдогенний стан у гіпокампі і нюхових буграх, але не в нюхових цибулинах. Також був встановлений прозапальний стан у гіпокампі головного мозку тварин (збільшення концентрації прозапальних цитокінів TNFα і IL-6), тоді як у нюхових цибулинах і нюхових буграх їх рівень не змінювався. При дослідженні функціонального стану нюхового аналізатору у щурів з хворобою Альцгеймера були виявлені негативні зміни нюхової поведінки на запахи ізовалеріанової кислоти і арахісового масла. Щодо сомнограм, токсичність Аβ<sub>40</sub> обумовлювала скорочення стадії глибокого повільного сну у поєднанні з дефіцитом фази парадоксального сну, а також переважання незавершених циклів сну. Назальна терапія miR-101 в ліпосомах нормалізувала рівень Аβ<sub>42</sub> у гіпокампі і нюхових буграх та знизила у гіпокампі рівень прозапальних цитокінів. MiR-101 запобігала порушенню нюхової функції оцінювання запахів ізовалеріанової кислоти і арахісового масла та сприяла збільшенню представленості фаз глибокого повільного сну і парадоксального сну у структурі циклу, а також відновленню частки завершених циклів сну у тварин. Таким чином, ліпосомальна miR-101 має антиамілоїдогенний і протизапальний ефект у щурів з моделлю хвороби Альцгеймера, а також сприяє відновленню у них функціонального стану нюхового аналізатору та оптимізації структурної організації циклу неспання-сон.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17827 Дослідження флори епігейних мохоподібних дендропарку «Олександрія» 2022-01-11T20:22:38+00:00 Л. Плескач l.pleskach@ukr.net В. Вірченко vir_chen_ko@ukr.net <p>Упродовж&nbsp; 2017–2019 років проведені дослідження видового складу епігейних мохоподібних дендрологічного парку «Олександрія», розташованого у північно-східній частині Правобережного лісостепу. За результатами досліджень, епігейна бріофлора історичної частини дендропарку нараховує 40 видів. Вона представлена 25&nbsp;родами, 14 родинами, 7 порядками, 2 класами й 1 відділом. Таксономічний аналіз епігейних мохів дендропарку показав, що у флорі епігеїв найкраще представлені порядки Hypnales (14 видів), Pottiales (9&nbsp;видів) та Bryales (9 видів). Провідними родинами є <em>Pottiaceae</em> (9 видів), <em>Brachytheciaceae</em> (7 видів), <em>Bryaceae</em> (5 видів), <em>Amblystegiaceae</em> та <em>Mniaceae</em> (кожна по 4 види). Провідними родами виявилися <em>Bryum</em> (5 видів), <em>Brachythecium</em> (4 види), <em>Tortula</em> (4 види) та <em>Plagiomnium</em> (3 види). Серед виявлених таксонів два види (<em>Barbula</em><em> сonvoluta</em> та <em>Bryum</em> <em>r</em><em>u</em><em>bens</em>) є регіонально рідкісними в лісостеповій зоні України. Найбільш поширеними епігейними видами, що зростали в історичній частині дендропарку, виявилися <em>Ceratodon</em> <em>purpureus</em>, <em>Oxyrrhynchium</em> <em>hians</em>, <em>Hypnum</em> <em>cupressiforme</em>, <em>Atrichum</em> <em>undulatum</em> та <em>Bryum</em> <em>moravicum</em>. При цьому відмічено, що в західній частині парку найбільш поширеними є <em>Atrichum</em> <em>undulatum</em>, <em>Bryum</em> <em>moravicum</em><em>, </em><em>Oxyrrhynchium</em> <em>hians</em>, <em>Hypnum</em> <em>cupressiforme</em>, <em>Brachytheciastrum</em> <em>velutinum</em>, <em>Hygroamblystegium</em> <em>varium</em>, у центральній – <em>Bryum</em> <em>moravicum</em>, <em>Hypnum</em> <em>cupressiforme</em>, <em>Ceratodon</em> <em>purpureus</em>, у східній частині – <em>Oxyrrhynchium</em> <em>hians</em>, <em>Fissidens</em> <em>taxifolius</em><em>, </em><em>Fissidens</em> <em>viridulus</em> та <em>Brachythecium</em> <em>rutabulum</em><em>.</em> Серед виявлених таксонів 50&nbsp;% (20 видів) були факультативними та 50&nbsp;% – облігатними епігеями. У 2018 р. у діброві дендропарку (локалітет 14) нами виявлений новий для парку вид <em>Ephemerum</em> <em>minutissimum</em>. Він зростав разом з <em>Dicranella</em> <em>heteromalla</em>, <em>Bryum rubens</em>, <em>Barbula convoluta</em>, <em>Ceratodon purpureus</em>, <em>Tortula acaulon</em> і <em>Weissia brachycarpa.</em> Це друга знахідка <em>E</em><em>.</em>&nbsp;<em>minutissimum</em> в Україні. Найбільше видове багатство епігейних мохоподібних притаманне локалітетам центральної частини дендропарку «Олександрія» (29 таксонів). Епігейна бріофлора історичної частини дендропарку на теперішній час складає 44 % усієї бріофлори дендропарку, яка налічує 90 видів.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17830 Молекулярно-генетичні дані з точки зору асоціативної та популяційної генетики 2022-01-11T20:22:40+00:00 Л. Атраментова lubov.atramentova@gmail.com Х. Ехьяконандех hesam.ehyakonandeh@yahoo.com <p>У дослідженнях з асоціативної генетики мультифакторних захворювань зазвичай виявляється, що частота рідкісного в популяції алеля в групі пацієнтів вища, ніж у групі здорових людей. Через знижену пристосованість мінорний алель проявляється&nbsp; як хвороба. У таких випадках рідкісний алель функціонує як провокативний, а частий як протективний. В групі пацієнтів кількість гомозигот за частим алелем знижена, кількість гетерозиготних носіїв провокативного алеля збільшена, а&nbsp;частота гомозигот за провокативним алелем суттєво підвищена.&nbsp; Метою статті було проаналізувати незвичний результат&nbsp; щодо SNP 129<em>8A/C</em>&nbsp; гену <em>MTHFR</em> при розсіяному склерозі, отриманий раніше одним з&nbsp;авторів.&nbsp; Частота алелів у контрольній групі та у хворих на розсіяний склероз не відрізняється, але розподіл генотипів у пацієнтів порівняно із здоровими людьми не відповідає співвідношенню Харді–Вайнберга. Серед пацієнтів кількість гетерозигот збільшена, а кількість кожної з гомозигот зменшена. Збільшення частки гетерозигот можна пояснити наявністю одного провокативного алеля, але велика нестача гомозигот за мінорним алелем є незрозумілою. Для пояснення цього факту проаналізовано склад групи пацієнтів. Хоча пацієнти мають різний вік, група неоднорідна за статтю і за формою розсіяного склерозу, жоден з показників не врахований при аналізі розподілу генотипів. Вік маніфестації захворювання є&nbsp;діагностичною ознакою і може залежати від генотипу. Прояв мультифакторних захворювань залежить від статі. Клінічні форми захворювання зазвичай мають різну генетичну основу.&nbsp; Внаслідок нехтування переліченими умовами формується генетично неоднорідна група, на якій може бути одержано будь-який результат, що важко пояснити. Нестача генотипів <em>СС</em> може бути обумовлена ​​ підвищеною смертністю, що зменшує ймовірність потрапляння пацієнтів у вибірку. Проведений аналіз ще раз свідчить про необхідність для генетичного дослідження формувати однорідні групи пацієнтів.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17832 Асоціація Balantidium coli і кишкових кокцидій (Eimeria, Cryptosporidium, Isospora) у свійських свиней в Азербайджані 2022-01-11T20:22:41+00:00 Н. Гаджиєва nuruhaciyeva@gmail.com <p>Мета дослідження – визначення картини поширення асоціативних інвазій у свійських свиней у фермерських господарствах. Дослідження проводилися в 2009–2015 рр. Були зібрані і проаналізовані зразки калу свійських свиней (2272 голів) різного віку в приватних фермерських господарствах у Балакененському, Загатальському, Шамахінському, Ісмаїлінському, Губинському, Хачмазькому, Худатському, Сальянському районах і на Апшеронському півострові, що входять до складу Азербайджану. Видовий склад, ступінь поширення у свиней та екологічні особливості паразитичних найпростіших на цій території раніше вивчені були. Виявлено, що асоціація інвазивності у свійських свиней у зазначених районах така: ооцисти <em>Eimeria</em> і <em>I</em><em>sospora</em> виявлені у 582 свиней (25,6&nbsp;%), ооцисти <em>Eimeria</em> і <em>Cryptosporidium</em> у 622 свиней (27,4&nbsp;%), ооцисти <em>Eimeria</em> і цисти <em>Balantidium</em> у 273 свиней (12,0&nbsp;%), ооцисти <em>Isospora</em> і <em>Balantidium</em> у 18 свиней (0,8&nbsp;%), ооцисти <em>Eimeria</em>, <em>Isospora</em> і <em>Cryptosporidium</em> у 0,04&nbsp;% свиней. З проаналізованих зразків калу жоден не містив 4-компонентну мікст-інвазію. Двокомпонентні мікст-інвазії Eimeriosis + Cryptosporidiosis і Eimeriosis + Isosporiasis відзначалися протягом усього року, рівень асоціативних інвазій Eimeriosis + Balantidiosis і Isosporiasis + Balantidiosis був нижче влітку. Утримання свиней різного віку в одному приміщенні на фермах сприяє їх зараженню різними видами паразитів, що призводить до появи асоціативних інвазій. У свинарських фермах, які оснащені різними технологічними пристосуваннями, епізоотичні ситуації паразитарних захворювань будуть різні. Таким чином, серед тварин, які утримуються традиційним чином, зараженість набагато вище. У тварин, які утримуються в непровітрюваних приміщеннях з дерев'яною підлогою, екстенсивність мікст-інвазій найбільш висока, і економічний збиток на таких фермах великий. У тварин, які утримуються в теплих приміщеннях з високою вологістю, навіть взимку екстенсивність інвазії буває високою, оскільки тепло і вологість створюють сприятливі умови для екзогенного розвитку ооцист кокцидій.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17833 Екологічний аналіз фауни цестод риб гирла річки Кури 2022-01-11T20:22:42+00:00 Ш. Ібрагімов shaig.ib@mail.ru С. Мамедова seva_mam@mail.ru <p>У 2014–2019 роках у гирлі річки Кури методом повного паразитологічного розтину досліджено 334 екз. риб, що належать до 24 видів. У результаті проведених досліджень виявлено 17 видів стьожкових червів, що належать до 2 рядів і 8 родин: <em>Caryophyllaeus fimbriceps, C.&nbsp;laticeps, Caryophyllaeides fennica, Eubothrium acipenserinum, Bothriocephalus acheilognathi, Ligula colymbi, L.&nbsp;intestinalis, Digramma interrupta, Schistocephalus pungitii, Bothrimonus fallax, Proteocephalus filicollis,</em> <em>P.&nbsp;gobiorum, P.&nbsp;ocellata, P.&nbsp;osculatus, Siluritaenia siluri, Gryporhynchus pusillus, Paradilepis scolecina</em>. З них 7 видів є специфічними паразитами коропових риб, 2 види специфічні для осетрових, 2 види – для колючок, 2 види – для сома, а 1 вид – для бичкових, 2 види паразитують у риб, що належать до різних родин. Основним органом локалізації виявлених видів паразитів є порожнина кишечника, де було зареєстровано 11 видів цестод. В інших органах риб – в порожнині тіла, в слизовій переднього відділу кишечника, в печінці, брижі і стінках кишечника було відзначено від одного до чотирьох видів. Кожен з видів цестод був констатований у від одного до семи видів риб. Найбільшу кількість – 6 видів стьожкових червів зареєстровано у ляща, у інших досліджених видів риб знайдено від 1 до 5 видів цестод. З виявлених цестод 14 видів заражають риб при поїданні зоопланктонних і тільки 3 види (<em>Caryophyllaeus fimbriceps, C.&nbsp;laticeps, Caryophyllaeides fennica</em>) – при поїданні бентичних безхребетних. Більшість досліджених риб належить до трофічної групи бентофагів, у них зазначено 12 видів цестод, у планктофагів і хижаків зареєстровано, відповідно, 8 і 7 видів. Має місце акумуляція цестод проковтнутих риб в кишечнику хижаків – щуки, жереха, бичків кругляка і головача. Більшість досліджених риб належать до евригалінних форм, однак в зв'язку з тим, що серед виявлених видів цестод відсутні типово морські форми, у риб, виловлених у сильно опрісненій ділянці гирла Кури, констатовано більше видів цих паразитів, ніж на ділянках з більш мінералізованою водою. Серед всіх виявлених цестод 6 видів – <em>Caryophyllaeus fimbriceps, Bothriocephalus acheilognathi, Ligula colymbi, L.&nbsp;intestinalis, Digramma interrupta </em>і<em> Paradilepis scolecina </em>є збудниками захворювань риб. Спостерігалися патогенні зміни, викликані видами <em>Ligula colymbi</em> і <em>L. intestinalis</em>, плероцеркоїди яких мають великі розміри. Решта патогенних видів, маючи значно менші розміри, при тій порівняно невисокій інтенсивності інвазії, яка мала місце серед досліджених риб, не викликали помітних патогенних явищ.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17834 Систематичний огляд паразитів (Plathelminthes: Cestoda) свійської гуски (Anser anser dom.) 2022-01-11T20:22:44+00:00 Ф. Рзаєв fuad.zi@mail.ru А. Насиров nasirov.a50@mail.ru Е. Гасимов geldar1949@gmail.com <p>Птахівництво має важливу роль у забезпеченні населення більшості країн світу м'ясною продукцією, в тому числі м'ясом водоплавних птахів, включаючи свійську гуску – <em>Anser anser</em> dom. Одним з факторів, які безпосередньо впливають на якість м'яса і отримуваної з нього промислової продукції, є гельмінти, які викликають захворювання у господарів. Паразитологічні дослідження з метою вивчення гельмінтофауни свійських гусей проводилися в багатьох країнах, включаючи Азербайджан. Стьожкові черви (клас: Cestoda) також паразитують у гуски, завдаючи їй серйозної шкоди. Оглядова інформація з вивчення світової гельмінтофауни свійських гусей відсутня. З огляду на актуальність теми, на основі власних матеріалів і великої кількості літературних даних ми поставили завдання визначити і систематизувати видовий склад стьожкових червів, паразитуючих на свійських гусях. Список видів цестод представлений в алфавітному порядку, родини, роди і види відповідають номенклатурі і класифікації Khalil et al. (1994) і Olson et al. (2001) з оновленнями Kuchta et al. (2008) і Caira et al. (2014). Ми також врахували класифікацію, прийняту в базі даних Fauna Europaеа. Для кожного виду представлено таку інформацію: наукова назва, автор і рік опису, синоніми, основні, проміжні і резервуарні господарі, локалізація в тілі птаха, місця збору в Азербайджані, географічне поширення, екстенсивність та інтенсивність інвазії, літературні джерела. На підставі літературних і власних даних встановлено, що до теперішнього часу у свійських гусей було зареєстровано 147 видів гельмінтів (Trematoda – 64, Cestoda – 33, Nematoda – 46, Acanthocephala – 4). Виявлені 33 види стьожкових червів належать до п'яти родин (Dilepididae – 1, Hymenolepididae – 27, Mesocestoididae – 1, Paruterinidae – 1, Diphyllobothriidae – 3), з них 11 видів зустрічаються у свійських гусей в Азербайджані. Шість видів (<em>Diorchis inflata</em>, <em>Drpanidotaenia lanceolata</em>, <em>D. przewalskii</em>, <em>Fimbriaria fasciolaris</em>, <em>Tschertkovilepis setigera</em>, <em>Ligula intestinalis</em>) були відзначені в ході наших гельмінтологічних досліджень. На території Азербайджану у свійських гусей вперше були виявлені цестоди <em>D. inflata </em>і <em>L. intestinalis</em>. П'ять видів гельмінтів (<em>Dilepis undula</em>, <em>Drepanidotaenia lanceolata</em>, <em>Ligula interrupta</em>, <em>L. intestinalis</em>, <em>Schistocephalus solidus</em>) паразитують як у птахів, так і у ссавців (<em>D.&nbsp;lanceolata</em> в тому числі у людини). Два з них (<em>D. lanceolata</em>, <em>L. intestinalis</em>) зареєстровані в Азербайджані.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17835 Донори цінних селекційних ознак гороху посівного (Pisum sativum L.) 2022-01-11T20:22:45+00:00 А. Василенко avase2015@gmail.com Н. Вус vus.nadezhda@gmail.com І. Безуглий bigora3@gmail.com О. Безугла olgabezuglaya61@gmail.com Л. Шевченко lara.xiaomi2016@gmail.com Є. Кучеренко Egorkucherenko91@gmail.com А. Глянцев avglyancev@gmail.com <p>Важливий етап роботи генетичних банків рослин – аналіз існуючої базової колекції і виділення серцевинних колекцій з чітко визначеними властивостями. Для колекції гороху НЦГРРУ така робота раніше не проводилася. У статті представлені результати роботи з ідентифікації донорів цінних селекційних ознак гороху посівного (<em>Pisum sativum </em>L. subsp. <em>sativum</em>), з урахуванням багатоцільового використання культури у сільському господарстві і переробній промисловості. Об’єктами вивчення були 307 зразків з робочої колекції селекційного матеріалу гороху, який був створений у лабораторії селекції зернобобових культур Інституту рослинництва імені В.Я.&nbsp;Юр’єва, і колекції Національного центру генетичних ресурсів рослин України (НЦГРРУ) різного еколого-географічного походження. Виділено 11 зразків донорів за однією чи декількома важливими агрономічними ознаками з комплексом цінних господарських характеристик (урожайність, продуктивність, вміст білка у насінні, стійкість до хвороб (фузаріоз та аскохітоз)). В якості донорів для використання за напрямами селекції виділено: для зернового напряму використання – сорти Модус, Ефектний (багатоквітковість (<em>fn&nbsp;fna), </em>вусатий тип листа (<em>af)</em>), Царевич (стійкість до осипання насіння <em>(def), </em>вусатий тип листа (<em>af)</em>), СЛ&nbsp;ДТР&nbsp;94-120 (багатоквітковість (<em>fn&nbsp;fna), </em>луганський тип детермінантності (<em>dtr)</em>); для зерноукісного напряму використання – Орпелла (антоціанове забарвлення вінчика (<em>А</em>)), Резонатор (довжина стебла (<em>Le</em>)); для харчового напряму використання&nbsp;– Харківський янтарний, Банан (кулінарна якість насіння); для овочевого напряму використання – Штамбовий (безпергаментний тип боба (<em>pv</em>), фасційований тип стебла(<em>fa&nbsp;fas</em>), Asgrow sead (зморшкуватий тип насінини (<em>r</em>), вусатий тип листа (<em>af</em>), багатоквітковість (<em>fn&nbsp;fna</em>); для технічного напряму використання – Віолена (носій гену <em>rb&nbsp;– </em>амілопектиновий тип крохмалю). Всі зразки підтвердили донорські властивості. Шляхом гібридизації з використанням деяких сортів (Харківський янтарний, Банан, Царевич, Віолена, Asgrow seed) отримано якісно новий вихідний матеріал для практичної селекційної роботи. Зроблено висновки про необхідність подальшого вивчення колекції гороху НЦГРРУ з метою ідентифікації цінних зразків та створення серцевинної колекції.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17836 Стійкість проростків проса (Panicum miliaceum L.) до посухи та сажки 2022-01-11T20:22:47+00:00 О. Горлачова dr_forester@ukr.net С. Горбачова gorbachovasvetlana1960@gmail.com Д. Єгоров yuriev1908rye@gmail.com О. Анциферова antsyferova.olya@ukr.net А. Проданик prodanyk.a@gmail.com О. Самборська elenasamborskay@gmail.com <p>Метою досліджень було вивчити вплив посухи на схожість насіння і морфологічні параметри проростків проса (<em>Panicum</em> <em>miliaceum</em> L.) та виділити генотипи проса, що мають нормальний ризо- та органогенез в умовах посухи, у посушливих умовах. Оскільки нестача вологи у ґрунті послаблює імунітет рослини в фазі проростання і провокує розвиток хвороб, особливо сажки (<em>Sorosporium</em> <em>destruens</em> (Schlecht) Yanki), необхідно визначити генотипи, які не втрачають стійкості до вірулентних рас сажки. Вивчено стійкість 28 генотипів проса до ідентифікованих в Україні 13 рас сажки. Для моделювання ґрунтової посухи в період проростання проса використовували осмотик ПЕГ 6000 у концентрації 23&nbsp;%. Оцінку схожості насіння та параметрів проростків проводили на 6-ту добу. Ступінь стійкості сортів проса до стресового фактора оцінювали за відношенням довжина кореня/довжина пагона (ДК/ДП). При нестачі вологи схожість насіння проса знижується до 50,12&nbsp;%. Більші зміни відбуваються у пагонах, ніж у коренів (довжина пагона знижується на 77,3&nbsp;%, кореня – на 37,7&nbsp;%). При сприятливих погодних умовах спостерігали рівномірний ризо- та органогенез у проростків (ДК/ДП дорівнює 0,75±0,02). При дії посухи значення ДК/ДП дорівнює 2,19±0,03. Досліджені зразки, в основному, стійкі до рас <em>Rs</em><em> 1, </em><em>Rs</em><em> 5–</em><em>Rs</em><em> 7, </em><em>Rs</em><em> 9–</em><em>Rs</em><em> 11</em>, і лише у 10&nbsp;% досліджених сортозразків спостерігали високу стійкість (9–8 балів) до <em>Rs</em><em> 2, </em><em>Rs</em><em> 8, </em><em>Rs</em><em> 12, </em><em>Rs</em><em> 13</em> рас сажки. До <em>Rs</em><em>&nbsp;3</em> раси сажки не було встановлено стійкого генотипу проса. Отже, найбільш цінним генетичним матеріалом у доборі на посухостійкість слід вважати зразки, у яких значення ДК/ДП наближається до одиниці. Це сорти Заповітне (ДК/ДП – 1,77), Золушка (1,54), Олітан (1,4), Скадо (1,79), Данило (1,79). Сорти Олітан і Данило показали високу стійкість до <em>Rs</em><em> 1, </em><em>Rs</em><em> 4, </em><em>Rs</em><em> 7, </em><em>Rs</em><em> 9–</em><em>Rs</em><em> 11 </em>рас сажки; сорти Новокиївське 01 (ДК/ДП – 2,17) і Константинівське (ДК/ДП – 2,22) мали високу стійкість до <em>Rs</em><em>&nbsp;1, </em><em>Rs</em><em>&nbsp;4–</em><em>Rs</em><em>&nbsp;7, </em><em>Rs</em><em>&nbsp;9–</em><em>Rs</em><em> 12</em>, сорт Біла Альтанка (ДК/ДП – 2,68) не уражувався найбільш вірулентними расами <em>Rs</em><em> 2, </em><em>Rs</em><em>&nbsp;8 </em>та <em>Rs</em><em> 13</em>. Ці генотипи проса ми рекомендуємо залучати в селекційні програми за посухостійкістю та стійкістю до сажки.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17837 Порівняння м’якої пшениці та спельти за вмістом загальних ліпідів та рівнем жирних кислот 2022-01-11T20:22:48+00:00 Л. Реліна lianaisaakovna@gmail.com О. Супрун oleg.suprun@ukr.net Р. Богуславський boguslavr@meta.ua Л. Вечерська lyudmila_vecherska@ukr.net O. Леонов oleleo@i.ua O. Анциферова antsyferova.olya@gmail.com O. Голік golik.oleg.vi@gmail.com <p>Сьогодні інтерес селекціонерів, виробників та споживачів повертається до стародавніх пшениць, таких як <em>Triticum</em> <em>spelta</em>, які часто вважають більш цінними для здорового харчування. В світлі цього ми порівняли сорти, зразки та селекційні лінії спельти з комерційними сортами м’якої пшениці за вмістом загальних ліпідів, рівнем жирних кислот та співвідношенням ненасичені/насичені жирні кислоти в зерні. Ліпіди екстрагували в апараті Сокслета. Склад жирних кислот визначали методом газової хроматографії. В середньому вміст загальних ліпідів був вище в сортах спельти, ніж в селекційних лініях (3,04±0,24&nbsp;% проти 2,23±0,69&nbsp;%, <em>p</em><em>&nbsp;</em>&lt;&nbsp;0,05). Виявлена істотна різниця за середнім вмістом загальних ліпідів між сортами спельти та сортами м’якої пшениці (3,04±0,24&nbsp;% проти 2,44±0,57&nbsp;%, <em>p</em>&nbsp;&lt;&nbsp;0,05), проте селекційні лінії спельти не відрізнялись від сортів м’якої пшениці. У гексаплоїдних видах пшениці було виявлено 6 головних жирних кислот, серед яких переважала лінолева кислота. Вони розташовуються у порядку зниження вмісту наступним чином: лінолева &gt; олеїнова &gt; пальмітинова &gt; ліноленова &gt; стеаринова &gt; пальмітолеїнова. Ми також виявили 3 мінорні жирні кислоти у слідовій кількості: ейкозанова (арахінова), ейкозенова та бегенова кислоти. М’яка пшениця не поступається спельті за рівнем ненасичених жирних кислот, оскільки відношення ненасичених кислот до насичених у зерні зразків <em>T</em><em>. </em><em>spelt</em><em>а</em> подібне до такого у комерційних сортах м’якої пшениці. Вміст олеїнової кислоти вищий у зразках спельти, тоді як вміст лінолевої кислоти був вищим у сортах <em>T</em><em>. </em><em>aestivum</em>. Сорт ярої м’якої пшениці Героїня мав найкраще ввідношення ненасичених кислот до насичених – 4,5. Ми не виявили відмінностей у кількості ненасичених жирних кислот між зразками ярої та озимої гексаплоїдної пшениці. Ми не спостерігали закономірностей варіабельності вмісту жирних кислот у досліджених зразках, оскільки один і той же зразок характеризувався широкою варіабельністю вмісту однієї жирної кислоти і вузькою варіабельністю вмісту іншої, і у той же самий час одна і та ж сама жирна кислота могла відрізнятись дуже варіабельним вмістом у одному зразку і маловаріабельним в іншому. Не виявлено істотної різниці у вмісті загальних ліпідів та рівнями жирних кислот за роками в межах одного зразка.</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c) https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/17838 Правила для авторів 2022-01-11T20:22:51+00:00 N A seriesbiology@karazin.ua <p>Правила для авторів</p> 2021-10-01T00:00:00+00:00 Авторське право (c)