https://periodicals.karazin.ua/biology/issue/feed Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Біологія» 2020-02-16T21:24:02+02:00 В.В.Навроцька / V.V.Navrotskaya seriesbiology@karazin.ua Open Journal Systems <p>Фахове видання з біологічних наук.</p> <p>Містить результати досліджень та оглядові статті з біології.</p> <p>Збірник призначений для викладачів, наукових співробітників, аспірантів і студентів, які спеціалізуються у відповідних або суміжних галузях науки.</p> https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14686 Вплив відновленого глутатіону на показники оксидативного стресу й обміну гему в печінці та крові щурів при введенні хлориду геміну in vivo 2019-12-10T20:09:29+02:00 І. В. Нікітченко irina.v.nikitchenko@karazin.ua А. К. Павлій akpavliy@gmail.com Т. В. Бараннік tbarannik@karazin.ua В. Г. Гевоян gevoyan@gmail.com <p>Гем (залізо-протопорфірин ІХ) бере участь у реалізації різноманітних клітинних функцій. Вивільнення гему за умов гемолізу або при пошкодженні внутрішньоклітинних гемопротеїнів призводить до його накопичення в тканинах і, як наслідок, до активації вільнорадикальних процесів. Відновлений глутатіон (GSH) функціонує як ендогенний водорозчинний антиоксидант і регулятор редокс-статусу клітин, але його вплив на розвиток оксидативного стресу за дії геміну у ссавців залишається не вивченим. Метою цієї роботи було дослідження впливу хлориду геміну на активність деяких гемопротеїнів та низку показників прооксидантно-антиоксидантного статусу печінки та крові щурів при модуляції рівня GSH <em>in&nbsp;vivo</em>. Дослідження проводили на білих щурах-самцях масою 170–280 г. Хлорид геміну і GSH вводили внутрішньочеревинно. Об’єктами дослідження були плазма крові, гомогенат та постмітохондріальна фракція печінки. За введення хлориду геміну (50 мг/кг маси тіла) встановлено зростання рівня гемовмісних продуктів у крові і вільного гему в печінці щурів, що супроводжувалось активацією вільнорадикальних процесів у цих тканинах. Про накопичення вільного гему в печінці свідчило підвищення активності холоферменту та ступеню насиченості гемом триптофан-2,3-диоксигенази (ТДО). Попереднє введення GSH (500 мг/кг маси тіла) за 0,5 год до введення хлориду геміну приводило до нормалізації вмісту GSH, але не запобігало накопиченню гему, зниженню рівня тригліцеридів та підвищенню вмісту гідропероксидів ліпідів у плазмі крові щурів під впливом геміну. У печінці введення GSH попереджало збільшення вмісту гідропероксидів ліпідів і карбонільних похідних білків, підвищення активності холоферменту ТДО, зменшувало ступінь насиченості ТДО гемом. Всі ці зміни відбувались на тлі підвищення вмісту GSH в печінці. Каталазна активність в печінці при введенні хлориду геміну та після сумісного введення глутатіону і геміну не відрізнялась від контролю. Аналіз взаємозв’язку досліджених показників виявив тісну позитивну кореляцію вмісту GSH в плазмі та печінці (<em>r</em>=0,85; <em>p</em>&lt;0,001), що узгоджується з даними літератури про значну роль печінки у забезпеченні інших тканин відновленим глутатіоном. Крім того, виявлено негативну кореляцію вмісту продуктів ліпопероксидації й вмісту тригліцеридів у плазмі (<em>r</em>=–0,52; <em>p</em>&lt;0,05), що свідчить про участь ненасичених жирних кислот тригліцеридів як субстратів пероксидних процесів за дії геміну. Значущої кореляції вмісту GSH і гідропероксидів, а також вмісту GSH і рівня гемовмісних продуктів у плазмі крові не встановлено. Отже, водорозчинний антиоксидант відновлений глутатіон не є достатньо ефективним для попередження пошкоджень ліпідних компонентів крові за умов введення хлориду геміну в обраній дозі. В печінці, навпаки, введення GSH запобігало накопиченню гему і розвитку оксидативного стресу за дії геміну, що, очевидно, пов’язано зі збільшенням вмісту GSH в цьому органі.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14688 Залежність термінів цвітіння Iris hybrida hort. від температурного чинника в умовах степової зони України 2019-12-10T20:18:13+02:00 Т. Ф. Чипиляк chipiljak@i.ua <p>Півники є однією з найбільш розповсюджених у світі квіткових культур і широко використовуються в оформленні весняних ландшафтних композицій. Науковцями підтверджені широкі адаптаційні можливості представників родового комплексу <em>Iris</em> L. в різноманітних кліматичних умовах, але у зелених насадженнях м. Кривий Ріг (степова зона України) зустрічається дуже обмежений асортимент сортів. Актуальним є вивчення особливостей розвитку культури в наших кліматичних умовах, з огляду на те, що на Криворіжжі за останні 30 років середньорічна температура повітря підвищилася на 2°С. Мета досліджень – визначення впливу температурного чиннику на генеративний розвиток гібридних півників за кліматичних змін у степовій зоні України. Об’єктом дослідження були сорти бородатих півників, які відпізняються за терміном початку цвітіння: ранньоквітучі (початок квітування на початку травня), середньоквітучі (друга декада травня) та пізньоквітучі (третя декада травня). Опрацьовано матеріал щодо проходження окремих фаз генеративного розвитку протягом останніх 17 років дослідження (2002–2018 роки): початок квітування, масове цвітіння та загальна його тривалість. З’ясовано, що в умовах Криворізького ботанічного саду в 2002–2018 роках <em>Iris</em> <em>hybrida</em> hort. раннього цвітіння починали квітувати в середньому на 68 день весни (7 травня), середньоквітучі – на 74 день (13 травня), а пізньоквітучі на 80 день весни (19 травня). В наших кліматичних умовах гібридні півники починали цвітіння за різноманітних температурних показників: за середньодобової температури повітря від 9°С до 24°С, при накопиченні суми ефективних температур вище 5°С – для ранніх в межах 170–340°С, для середніх від 260 до 440°С, для пізніх від 310 до 500°С. Розрахунки регресійної залежності початку фази квітування від суми ефективних температур повітря вище 5°С показали наявність прямого зв’язку середньої сили (коефіцієнт кореляції 0,48). Група середньоквітуючих сортів є досить умовною, і за змін погодних умов такі сорти по термінам квітування наближувалися до ранньоквітучих або пізньоквітучих зразків. Терміни початку цвітіння середньоквітучих і пізньоквітучіх сортів протягом 2002–2018 років достовірно не змінилися, тоді як ранньоквітучі в останнє п’ятиріччя почали цвісти на 5–7 діб раніше (28 квітня – 5 травня) і зменшували тривалість декоративного ефекту у 1,5 рази. Сорти середнього терміну при зменшенні тривалості загального цвітіння (у 1,2 рази) останні 17 років масово починали незмінно квітувати наприкінці другої декади травня. Пізні сорти за даний період досліджень не виявляють значних відмінностей у розвитку генеративної сфери, значуще не змінюється і тривалість цвітіння сортів даної групи.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14691 Генетичний контроль забарвлення крайових квіток мутантних ліній соняшнику 2019-12-10T20:22:08+02:00 К. В. Ведмедева vedmedeva.katerina@gmail.com <p>Кошик соняшнику (<em>Hellianthus</em> <em>annuus</em> L.) має різні за формою, призначенням і забарвленням квітки. Метою нашої роботи було проведення генетичної ідентифікації нових джерел світлих типів забарвлення та встановлення генетичного контролю ознаки. Мутант MV4 було схрещено з лініями соняшнику, які мали жовте забарвлення крайових квіток. У другому поколінні було отримано розщеплення за забарвленням крайових квітів 3&nbsp;:&nbsp;1. Це вказує на моногенний рецесивний контроль ознаки світлого забарвлення квіток. Для ідентифікації гену, який обумовлює світле забарвлення квіток у мутанта MV4, проведено ряд схрещувань з лініями: КГ108 (ген «<em>su</em>» – сірчисте забарвлення), ВА1Б (ген «<em>ly</em>» – світло-жовте забарвлення) та КГ107 (ген «<em>l</em>» – лимонне забарвлення). У комбінації схрещування КГ108 × MV4 гібриди першого та другого покоління мали світле забарвлення, як і у батьківських ліній. Це свідчить про ідентичність генетичного контролю ознаки сірчисте забарвлення в лініях КГ105 та MV4. У результаті схрещувань MV4 × ВА1 та MV4 × КГ107 отримано у першому поколінні звичайне жовте забарвлення крайових квіток. У другому поколінні комбінації MV4 × ВА1 спостерігали розщеплення за забарвленням крайових квіток у співвідношенні 9 жовтих : 7 світло-жовтих. Отримане співвідношення за забарвленням крайових квіток свідчить про наявність двох окремих генів, що контролюють ці типи забарвлення. У другому поколінні комбінації MV4 × КГ107 спостерігали чотири класи рослин за забарвленням крайових квіток: жовті, оранжеві, світлі та світло-оранжуваті. Розщеплення статистично значуще відповідало співвідношенню 9&nbsp;:&nbsp;3&nbsp;:&nbsp;3&nbsp;:&nbsp;1. Це підтверджує незалежний контроль цих двох забарвлень різними генами з комплементарною взаємодією. Мутант MV5 з лимонним забарвленням крайових квіток схрещено з лінією ЛВО7, рослини якої мають звичайне жовте забарвлення крайових квіток. У першому поколінні було отримано рослини із жовтим забарвленням крайових квіток. У другому поколінні спостерігали розщеплення на два класи: з жовтим та лимонним забарвленням квіток. Це підтверджує гіпотезу моногенного рецесивного контролю ознаки лимонного забарвлення крайових квіток соняшнику в лінії MV5. Проведено ідентифікаційні схрещування ліній з лимонним забарвленням, де материнським компонентом була лінія ЗЛ678, а батьківськими: MV5, Temp234, КГ107, ЛГ11-2, Сл2349, I4RHA274. В усіх нащадків спостерігали лише лимонне забарвлення крайових квіток, що свідчить про однаковий генетичний контроль ознаки геном «<em>l</em>».</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14692 Аналіз низькофункціональної алелі 7(ТА) гена UGT1A1 серед вибірки практично здорових осіб західного регіону України 2019-12-10T20:27:57+02:00 І. Є. Гайбонюк ivankagaiboniuk@gmail.com Г. В. Макух makukh_halyna@ukr.net <p>Синдром Жильбера (негемолітична анемія) – патологічний стан, зумовлений порушенням здатності ферменту (уридиндифосфат-глюкуронозилтрансфераза) розщеплювати білірубін на нетоксичні сполуки, який спричинений мутаціями в гені <em>UGT1A1, </em>найпоширенішими з яких є інсерції ТА повторів у промоторній ділянці. Такі порушення спричиняють постійно високий рівень прямого білірубіну в крові, який є високотоксичним, що і зумовлює прояви симптомів. Патологія не потребує терапії, але збільшує ризик розвитку багатьох супутніх захворювань та вимагає особливого підходу при призначенні терапії будь-якими препаратами. Частота захворювання у різних країнах коливається в межах від 0,6% до 43%. В Україні таких генетичних досліджень ще не проводили, тому частота не відома. Таким чином, метою роботи є на основі аналізу даних літератури зробити висновки про поширеність алелей ризику синдрому Жильбера у світі, їх асоціацію із різними патологічними станами, а також встановити частоту низькофункціональної алелі та різних генотипів локусу ТА[A(TA)<sub>6</sub>TAA] гена <em>UGT1A1</em> серед жителів західного регіону України. Матеріалом дослідження була тотальна ДНК 130 практично здорових жителів західного регіону України, виділена методом висолювання. Ампліфікацію ДНК проводили в автоматичному режимі методом ПЛР з подальшим аналізом у 10% ПААГ та HRM аналізом (плавлення з високою роздільною здатністю). У результаті досліджень виявлено, що частота алелі ризику 7(ТА) становить 34,3%, частота алелі предкового типу 6(ТА) – 65,7%. Частота мутантного генотипу в гомозиготному стані становить 14,6%, що співпадає з даними літератури. Для країн Європи частота мутантного генотипу знаходиться в межах 8–18 %, отже, дані наших досліджень співпадають з результатами популяційних досліджень жителів європейських країн. Також слід зазначити, що у цих 14,6% осіб є високий ризик розвитку супутніх захворювань, таких як колоректальний рак у чоловіків, рак молочної залози у жінок, захворювання шлунково-кишкового тракту, біліарний калькульоз та утворення каменів у нирках. Таким чином, є доцільним проведення молекулярно-генетичного аналізу 7(ТА) алелі (алелі ризику розвитку синдрому Жильбера) гена <em>UGT1A1</em> серед пацієнтів з гіпербілірубінемією невстановленого ґенезу для діагностики синдрому Жильбера.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14727 Індукція ефекту свідка в кореневій меристемі проростків сої після γ-опромінення 2020-02-16T21:24:02+02:00 О. Ю. Герман elenagerman2009@gmail.com О. В. Легостаєва lenochek1231@gmail.com О. М. Бабика oksanababika@gmail.com <p>Ефект свідка – виникнення радіаційних пошкоджень в інтактних клітинах за умови їхнього перебування в одному живильному середовищі чи поруч із опроміненими клітинами в момент дії опромінення, але не зазнавшими його прямого впливу. Метою роботи є оцінка імовірних змін у мітотичній активності і хромосомному апараті клітин кореневої меристеми проростків інтактного насіння сої при пророщуванні його в спільному з опроміненим насінням водному середовищі. Досліджували мітотичну активність клітин кореневої меристеми проростків насіння сої <em>Glycine</em> <em>max</em> (L.) Mer<em>.&nbsp;</em>селекційних сортів Райдуга і Спритна, а також генномодифікованого сорту Аполло в нормі, після опромінення гамма-радіацією в дозі 40 Гр і після сумісного пророщування з опроміненим насінням в одному водному середовищі. &nbsp;Встановлено, що рівень стартового мітотичного потенціалу у селекційних сортів був приблизно однаковий, а в меристемі генномодифікованого сорту клітини ділилися інтенсивніше. Опромінення гамма-радіацією в дозі 40 Гр підвищує рівень мітотичної активності у всіх сортів, але у генномодифікованого сорту збільшення менш значне, що може бути пов’язане із високим рівнем мітотичної активності в нормі. Опромінення насіння гамма-радіацією в дозі 40 Гр сприяє появі клітин з хромосомними абераціями в меристемі проростків. Ступінь синхронізації клітин на певній фазі мітотичного циклу в меристемі генномодифікованого сорту менший порівняно із селекційними сортами. При сумісному пророщуванні опроміненого в дозі 40 Гр і неопроміненого насіння&nbsp; відбувається індукція ефекту свідка за критерієм підвищення мітотичної активності: в меристемі проростків неопромінених «насінин-свідків» інтенсивність клітинних поділів вища за контроль. Ефект свідка не впливає на синхронність клітинних поділів. Таким чином, в роботі продемонстровано можливість формування ефекту свідка за умови пророщування опроміненого і неопроміненого насіння в спільному водному середовищі. Інтенсивність ефекту свідка залежить від генотипу і стартового мітотичного потенціалу.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14728 Особливості стану хромосомного апарату подружжя при порушенні репродуктивної функції 2019-12-10T20:35:28+02:00 О. М. Феськов fmad@feskov.com.ua Є. С. Жилкова zhilkova@feskov.com.ua В. А. Руденко hubenkoval@gmail.com Н. О. Чумакова chumakova@feskov.com.ua О. В. Єгунькова lenaegunkova@gmail.com <p>Хромосомні аномалії є розповсюдженою причиною непліддя у світі, а саме однією з причин переривання вагітності на ранніх термінах, мертвонародження або народження дитини з множинними вродженими вадами розвитку. Загальний рівень хромосомних аберацій в популяції становить 0,5–3,0&nbsp;%, в той час як у людей з порушенням фертильності цей показник коливається від 2,9 до 14%. У роботі надано результати каріотипування, проведеного у 1024 пацієнтів з проблемою репродуктивної функції, які звернулись до Центру репродукції людини «Клініка професора Феськова О.М.» в період з 2009 по 2018 рік. Для проведення цитогенетичного обстеження використовували препарати метафазних хромосом, які отримали шляхом культивування лімфоцитів периферичної крові за стандартною методикою, з використанням GTG-методу і CBG-методу диференційного фарбування хромосом. Аналіз препаратів провели відповідно до Міжнародної системи цитогенетичної номенклатури людини. Серед обстежених хворих у 6,05% пацієнтів каріотипи містили різні типи змін хромосом, в той час як в популяції цей показник становить 0,5–3,0&nbsp;%. Таке підвищення частоти змін в каріотипі у пацієнтів з порушенням репродуктивної функції, порівняно з показниками в популяції, є статистично значущим (<em>р</em>˂0,05). В результаті обстеження ідентифіковано кількісні зміни хромосом, структурні хромосомні аберації, а також хромосомні поліморфізми. У досліджуваній групі переважали каріотипи, які містили хромосомні поліморфізми, їх частка склала 2,4%, з них 1,25% випадків – збільшені супутникові райони акроцентричних хромосом, 0,67% – збільшення центромерного гетерохроматину, 0,38% – збільшення гетерохроматину на довгому плечі хромосом 9, 16, Y. Структурні хромосомні перебудови були знайдені у 2,11% пацієнтів. Серед них інверсії – 0,86%, Робертсонівські та реципрокні транслокації – 0,58% і 0,1% відповідно, інсерції – 0,1%, додаткові фрагменти – 0,1%, а також маркерні хромосоми – 0,1%. Загальна частота кількісних змін каріотипу склала 1,63% (17 пацієнтів з 1042), з них із синдромом Клайнфельтера – 0,67% пацієнтів, з різним мозаїцизмом за статевими хромосомами – 0,96%. У зв'язку з вищевикладеним доцільно проводити каріотипування подружніх пар з непліддям.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14729 Біорізноманіття та структура спільнот ґрунтових інфузорій Талишських лісів південно-східного Азербайджану 2019-12-10T20:40:30+02:00 Н. А. Ахмедова nargiz.ahmedova.62@inbox.ru <p>У статті наведені дані про фауну ґрунтових інфузорій південно-східного Азербайджану. В результаті досліджень, проведених в 2017–2019 роках, було відзначено 65 видів ґрунтових інфузорій, що належать до 33 родин. Найбільше видове різноманіття інфузорій-педобіонтів спостерігалося в лісових ґрунтах Масалли і Ленкоран. Однак найменша різноманітність видів відзначена в Астаринському регіоні. Найбільше видове різноманіття встановлено для сімейства Colpodidae, з представників якого було відзначено 7 видів. Чотири з них належать до педобіонтного роду <em>Colpoda</em>. Майже всі представники цього роду є типово ґрунтовими мешканцями і еврибіонтами з широкою екологічною пластичністю. Крім цього, були відзначені також два види представників роду <em>Tillina</em>, також мешканців ґрунтів, але які зустрічаються часом і в прісних водоймах. Потрібно відзначити, що особливі природно-кліматичні умови Ленкоранської природної області наклали свій відбиток на закономірності поширення інфузорій в гірсько-лісових ґрунтах. Акумуляція інфузорій в лісових ґрунтах навесні спостерігається в верхньому горизонті ґрунтової підстилки шару 5 см, влітку в зв'язку зі зменшенням вологості у верхніх шарах спостерігається міграція інфузорій-педобіонтів в глибші шари (10–15 см), а восени із збільшенням опадів і вологості в верхніх ґрунтових горизонтах основна маса ґрунтових інфузорій знову локалізується в лісовій підстилці і в верхньому шарі ґрунтів. Слід також відзначити і ще один специфічний комплекс інфузорій в лісових ґрунтах південно-східного Азербайджану. Ранньою весною і восени, при максимальній вологості лісового ґрунту ми часто відзначали інфузорій, які зазвичай мешкають в прісних водах. Серед них можна відзначити представників таких родів, як <em>Zosterodasys</em>, <em>Nassula</em>, <em>Aspidisca</em>, <em>Blepharisma</em>, <em>Frontonia</em>, <em>Urotricha</em> та ін. Був також обчислений індекс подібності спільнот ґрунтових інфузорій в Талишських лісах Ленкоранського природного району. У дослідженні зроблено спробу порівняти відмінності у спільнотах інфузорій у п'яти різних регіонах південно-східної частині Азербайджану. Аналіз за Бреєм-Кертисом показав, що існує три кластери подібності фауни інфузорій різних досліджених районів південно-східного Азербайджану. Між фаунами високогірних і рівнинних районів спостерігалося менша подібність (52,15–69,00 %).</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14731 Сучасний стан орнітофауни дендропарку Олександрія 2019-12-10T21:04:40+02:00 М. В. Причепа prichepa1987@ukr.net <p>Проведено аналіз видового складу птахів дендропарку Олександрія. Дослідження проводились з 2008 до 2018 рр. Всього зареєстровано 148 видів птахів, що становить 35% від орнітофауни України. Проаналізовано населення птахів за біотопічними групами, характером перебування та типом гніздування. Встановлено, що в умовах дендропарку Олександрія домінуючими біотопічними групами були дендрофіли (80 видів). За характером перебування гніздові складали 90 видів, мігруючі – 48 видів, зимуючі – 31 вид. Залежно від типу гніздування переважали кронові та дуплогніздові птахи, ці групи складали 27,8 та 24,4% відповідно. Значну частину гніздових видів складають представники Piciformes та Passeriformes, що становить 10 та 57,8% відповідно. Falconiformes представлені 4 видами, що складає 4,4% від загальної кількості гніздових видів. Цінність парку також полягає у наявності в його межах сприятливих водно-болотяних угідь для зимівлі та кормових міграцій низки таксонів птахів. За рахунок цього зростає населення птахів. Поява в останні роки нових видів птахів може слугувати своєрідним показником повночленності орнітоценозу зазначених територій. Це, зокрема, стосується жовни зеленої, шуліки чорного, осоїда, квака, голуба синяка, погонича звичайного. Встановлено, що нові для парку види з’являються, розселяючись з прилеглих або досить віддалених територій. За роки спостережень зафіксовано 9 видів, занесених до Червоної книги України (<em>Ciconia nigra, Netta rufina, Haliaeetus albicilla, Milvus migrans, Buteo rufinus, Pandion haliaetus, Bucephala clangula, Picus viridis, Columba oenas</em>). Проаналізовано чинники, що впливають на видовий склад птахів. Сюди входять вирубка дерев, розрідження чагарників, надмірна рекреація та пряме хижацтво з боку собак. Однією з основних проблем, що лімітує чисельність птахів у дендропарку, є порушення процесів лісозаготівлі, зокрема у період гніздування птахів. У подальшому плануються більш комплексні дослідження кількісного складу птахів, а також особливостей топічного розподілу відносно біоценозу.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14732 Морфологічні особливості первинних культур клітин наднирників неонатальних тварин різних видів 2019-12-10T21:13:35+02:00 О. Ю. Новікова ksuhanew7@gmail.com Г. А. Божок bozhokgaru@gmail.com Т. П. Бондаренко tpbondarenko@gmail.com <p>Наднирник є залозою внутрішньої секреції, яка в процесі органогенезу формується з похідних екто- і мезодерми. Механізми, які змушують об'єднуватися різні за походженням типи клітин, шляхи міграції та клітинні взаємодії досі не з'ясовані повністю. Одним з інструментів для вивчення цих механізмів є первинна культура клітин, отримана з наднирника. Метою нашої роботи було порівняння морфологічних особливостей первинних культур клітин модельних тварин, що належать до різних рядів, – свині, кролика і миші <em>in vitro</em> в різних умовах культивування (характер ростової поверхні, наявність ростових факторів), а також розробка методичних підходів для отримання і підтримання первинних культур клітин наднирників неонатальних тварин. Культивування проводили в стандартних умовах температури і вологості навколишнього середовища, концентрації вуглекислого газу, на культуральних поверхнях з нормальною і зниженою адгезивністю в поживному середовищі ДМЕМ, збагаченому 10% фетальної телячої сироватки (ФТС) або ростовими добавками В-27 і FGF. Було встановлено, що культури клітин наднирників неонатальних кроликів і поросят, які культивували в умовах з нормальною адгезією і використанням ФТС, мали гетерогенний склад, представляли собою моношар, що складається з клітин декількох морфологічних типів, і мультиклітинні сфероїди (МС). При культивуванні на поверхні зі зниженими адгезивними властивостями в культурах наднирників поросят і кроликів клітинний моношар не утворювався, а відбувалося формування флотуючих МС. Після перенесення на 14-ту добу культивування МС обох видів тварин на адгезивну поверхню спостерігається виселення клітин, їх міграція з МС і формування моношару. Подібні етапи розвитку первинних культур клітин, отриманих від кроликів і поросят, дозволяє припустити наявність універсального клітинного складу в неонатальних наднирників даних видів і застосовувати однакові підходи до первинних культур, отриманих з них. На відміну від інших вивчених видів, в культурах клітин мишачих неонатальних наднирників не відбувається формування моношару і МС. Культури представляють собою поодинокі прикріплені і флотуючі клітини та невеликі клітинні агрегати.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14759 Культивування Pleurotus ostreatus (Jacq.:Fr.) Kumm. за дії лазерного опромінення 2019-12-10T21:17:00+02:00 К. С. Решетник k.reshetnyk@donnu.edu.ua <p>Досліджено вплив лазерного опромінення на ростові параметри, строки плодоношення та врожайність гливи звичайної при твердофазному культивуванні на різних типах субстратів: соняшниковому лушпинні (СЛ), соломі пшениці (СП) та квіткових лусках кукурудзяного початка (КЛКП). Згідно з результатами проведених досліджень найкращий ріст міцелію <em>P</em><em>.&nbsp;</em><em>ostreatus</em> спостерігався при культивуванні на субстраті, який на 100% складався з КЛКП, на 37,7% меншим була швидкість росту міцелію на субстраті з 50%-им вмістом КЛКП. На субстратах з 50%-им вмістом СЛ, 100%-им вмістом СЛ та 50%-им вмістом СП швидкість росту міцелію була меншою на 50,5%, 50,3% та на 45,0% відповідно. Найменший ріст міцелію було зафіксовано на субстраті з 100%-им вмістом СП. Опромінення зеленим світлом значно покращило швидкість росту міцелію на досліджуваних субстратах. Найкраща реакція спостерігалась у відповідь на дію опромінення при культивуванні на субстраті з 100%-им вмістом СП – на 71,8% краще контролю. При культивуванні на інших видах субстратів швидкість росту за цього опромінення зростала від 23,1 до 33,7% відповідно. Водночас, опромінення червоним та синім світлом викликало незначні зміни швидкості росту міцелію. Опромінення міцелію зеленим світлом протягом 10 с сприяло збільшенню врожайності на усіх видах субстратів від 51,5 до 80,7%, крім субстрату з СЛ:СП:КЛКП (25:25:50%), на ньому врожайність зросла найбільше – на 87,9%, також сприяло скороченню строків обростання субстрату та прискорювало плодоношення. Плодові тіла, вирощені з міцелію, який був опромінений зеленим світлом протягом 10 с, утворювалися у більшій кількості порівняно з неопроміненими варіантами. Суттєвої різниці у морфології отриманих плодових тіл грибів, вирощених з опроміненого і неопроміненого міцелію, не було виявлено. Проведені дослідження дозволили визначити найпродуктивніші субстрати та найбільш ефективний режим стимуляції ростових процесів гриба <em>P</em><em>.</em><em>&nbsp;</em><em>о</em><em>streatus</em> за допомогою лазерного опромінення. Отримані нами результати свідчать про доцільність використання лазерного опромінення під час вирощування плодових тіл <em>P</em><em>.</em><em>&nbsp;</em><em>о</em><em>streatus</em>.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14760 Вплив амфіфільних сполук на постгіпертонічний шок еритроцитів людини 2019-12-10T21:19:44+02:00 О. О. Чабаненко chabanenkoolena@gmail.com Н. А. Єршова ershbas@gmail.com Н. В. Орлова NataliaOrlova1965@gmail.com Н. М. Шпакова starling.nataly@gmail.com <p>При розморожуванні кріоконсервованих еритроцитів, по мірі танення льоду позаклітинне гіпертонічне середовище змінюється на ізотонічне, внаслідок чого розвивається постгіпертонічний лізис клітин. В експериментальних умовах постгіпертонічний шок еритроцитів моделює вплив факторів кріопошкоджень, які діють на етапі розморожування еритроцитів, а також при перенесенні в кровоносне русло клітин, кріоконсервованих під захистом проникаючого кріопротектора. Постгіпертонічний шок еритроцитів здійснювали перенесенням клітин з гіпертонічного розчину, що містить 1,65 моль/л NaCl (середовище дегідратації), в ізотонічний розчин, що містить 0,15 моль/л NaCl (середовище регідратації), при температурі 0ºС. Вивчали вплив представників різних класів амфіфільних сполук (аніонний децилсульфат натрію, неіонний децил-β,D-глюкопіранозид і катіонний хлорпромазин) на чутливість еритроцитів людини до постгіпертонічного шоку. Амфіфільні речовини додавали в середовище регідратації перед внесенням в нього клітин. Показано, що в умовах постгіпертонічного шоку еритроцитів всі досліджувані амфіфільні речовини при використанні в ефективних концентраціях проявляють високу антигемолітичну активність (на рівні 70%). Порівняльне вивчення ефективності амфіфільних речовин в умовах постгіпертонічного шоку еритроцитів показало відмінність в розмірі плато (діапазон концентрацій амфіфільних сполук, в межах яких спостерігається мінімальний рівень гемолізу еритроцитів). Так, встановлено, що для неіонного децил-β,D-глюкопіранозиду плато в 3 рази більше, ніж для аніонного децилсульфату натрію і катіонного хлорпромазину. Виявлена мінімальна ефективна концентрація для децилсульфату натрію і максимальна – для децил-β,D-глюкопіранозиду в умовах постгіпертонічного шоку еритроцитів. Передбачається, що виявлений захисний ефект амфіфільних сполук в умовах постгіпертонічного шоку еритроцитів пов'язаний з їх здатністю вбудовуватися в мембрану. Це призводить до збільшення площі поверхні мембрани і, отже, критичного гемолітичного об’єму клітини, що дозволяє їй набухати до більшого об’єму.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14762 Вплив сірковмісних сполук на стресостійкість Drosophila melanogaster 2019-12-10T21:49:50+02:00 О. Г. Чака lenchaka@ukr.net Р. В. Янко biolag@ukr.net С. Л. Сафонов sersaffiz@gmail.com І. І. Коломієць kolomiets.ira@ukr.net М. І. Левашов levashov@biph.kiev.ua <p>Вивчали стійкість імаго <em>D. melanogaster</em> лінії Oregon-R, які розвивались на поживному середовищі, що містило метіонін у концентрації 1 мг/мл або тіосульфат натрію у концентрації 0,05 моль/л або 0,1&nbsp;моль/л, до термічного та аліментарного стресів. Також досліджували вплив додавання цих речовин до поживного середовища на плодючість та смертність на стадії лялечки <em>D. melanogaster.</em> Проведені дослідження показали підвищення стійкості особин, які розвивались на середовищі з додаванням метіоніну, до термостресу. Відсоток особин, які витримали термотестування, збільшився на 35,5%. Збільшився також час виживання особин в умовах аліментарної депривації: у цій групі середня тривалість життя зросла на 3,7 год., максимальна – на 7,5 год. При розведенні на середовищі з додаванням метіоніну спостерігали збільшення плодючості в лінії: кількість лялечок, отриманих від однієї самки, була більше, ніж у контролі, на 44%. Серед особин цієї групи зменшилась (втричі) смертність на стадії лялечки. У дослідній групі, яка розвивались на середовищі з додаванням 0,05&nbsp;моль/л тіосульфату натрію, стійкість до термостресу збільшилась. Кількість особин, які вижили після термотесту, була на 10% більше, ніж у контролі. Резистентність до аліментарної депривації, навпаки, зменшилась. Середня тривалість життя була на 3,2 год. менше, ніж у контролі, а максимальна&nbsp;– на 5,4 год. менше. Для особин, яких утримували на середовищі з вмістом тіосульфату натрію в концентрації 0,1 моль/л, характерна знижена стійкість до термічного стресу. Відсоток особин, що витримали термотест, був удвічі меншим. В цій групі збільшилась середня (на 3,4 год.) та максимальна (на 5,5 год.) тривалість життя при аліментарній депривації. Плодючість в дослідній групі, яка розвивалась на середовищі з вмістом тіосульфату натрію у концентрації 0,05&nbsp;моль/л, збільшилась на 48%, а на середовищі з вмістом тіосульфату натрію у концентрації 0,1 моль/л, навпаки, мала чітку тенденцію до зменшення на 33%. Смертність на стадії лялечки в обох групах, при споживанні личинками тіосульфату натрію, зменшилася на 28% та 35% відповідно. Таким чином, споживання личинками <em>D.&nbsp;melanogaster</em> лінії Oregon-R метіоніну (1 мг/мл) супроводжується підвищенням стресостійкості та плодючості лінії. Характер впливу тіосульфату натрію на досліджувані показники пристосованості дрозофіл залежить від його концентрації в поживному середовищі.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14763 Добова динаміка олігоцукрів, амілазна та інвертазна активність у ізогенних за генами РРD ліній пшениці в умовах різного фотоперіоду 2019-12-10T21:57:51+02:00 О. О. Авксентьєва avksentyeva@karazin.ua О. І. Зубрич zubrych.a.i@gmail.com <p>В роботі представлені результати дослідження залежності накопичення і відтікання розчинних вуглеводів та активності амілаз і інвертази від стану генів <em>PPD</em> в листках ізоліній пшениці озимої м’якої <em>Triticum aestivum</em> L. при дії різної тривалості фотоперіоду. Як рослинний матеріал використовували моногеннодомінантні майже ізогенні по генах <em>РРD</em> (photoperiod) лінії озимої м’якої пшениці, створені в генофоні сорту Миронівська 808: PPD-D1a, PPD-В1a, PPD-А1a, та сорт, що є носієм тільки рецесивних алелів за трьома генами <em>ppd. </em>Експерименти проводили у польових та вегетаційних умовах, культивуючи дослідні рослини за контрастних фотоперіодичних умов: 16 годин – довгий день та 9 годин&nbsp;– короткий день. Визначали вміст, накопичення, відтікання олігоцукрів та швидкість цих процесів в листках рослин, проводячи фіксацію матеріалу протягом фотоперіодичного циклу – «ранок», «вечір» та «ранок наступного фотоперіодичного циклу». Активність основних ферментів вуглеводного обміну олігоцукрів – кислої інвертази та амілолітичного комплексу визначали в середині світлового періоду. За результатами проведених експериментів встановлено, що в умовах короткого фотоперіоду на початку і в кінці світлого періоду, а також в кінці темного періоду (у наступний фотоперіодичний цикл) вміст олігоцукрів у всіх досліджуваних ліній, незалежно від їх генотипу по генах <em>PPD</em>, був нижчим, ніж в ці періоди добового циклу в умовах довгого фотоперіоду. У всіх ізоліній і сорту короткий фотоперіод зумовлював зниження як сумарного накопичення вуглеводів за світловий період, так і їх відтікання протягом нічного періоду, порівняно до них в умовах довгого фотоперіоду. Швидкість відтікання у всіх ліній і сорту в умовах короткого фотоперіоду також була меншою, ніж в умовах довгого і не залежала від їх генотипу за генами <em>PPD</em>. Показано, що лінія PPD-В1a, яка найповільніше переходить до колосіння, характеризується максимальною швидкістю накопичення олігоцукрів, але мінімальною швидкістю їх відтікання. Водночас, у ліній PPD-D1a і PPD-А1a, які значно швидше переходять до колосіння, ніж лінія PPD-В1a, встановлені протилежні закономірності. Виявлено, що під впливом короткого фотоперіоду у всіх досліджуваних ліній і сорту, незалежно від генотипу за генами <em>PPD</em>, активність амілаз підвищувалася, порівняно до активності в умовах довгого фотоперіоду, активність кислої інвертази змінювалася по-різному. Найбільш високий рівень активності інвертази в умовах короткого фотоперіоду у лінії PPD-В1a та сорту співпадає з найбільш високою у них активністю амілаз та з більш інтенсивним нічним відтіканням олігоцукрів. Обговорюється положення, що гени <em>PPD</em> або певне поєднання їх стану (домінантний/рецесивний) можуть детермінувати темпи розвитку досліджених ліній опосередковано, зокрема, через участь у регуляції обміну олігоцукрів.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14779 Морфолого-анатомічні та фізіолого-біохімічні ознаки адаптації Pittosporum tobira (Thunb.) W.T.Aiton та P. heterophyllum Franch. до рівня освітлення 2019-12-10T22:03:58+02:00 Л. І. Бойко ludmilaboyko@meta.ua О. М. Зубровська zubrovska@ukr.net <p>Досліджено анатомо-морфологічні та фізіолого-біохімічні ознаки адаптації листка, як найбільш екологічно чутливого органа, у видів <em>P.</em><em>&nbsp;</em><em>tobira </em>та<em> P.</em><em>&nbsp;</em><em>heterophyllum,</em> що вирощувалися в різних за ступенем освітлення зонах оранжерейного комплексу (1 зона – рівень освітленості 100–300&nbsp;лк; 2 зона – 3000–7000&nbsp;лк та 3 зона – більше 10&nbsp;тис. лк). Виявлено структурні морфо-анатомічні адаптації, що проявлялися у зростанні ксероморфності листкової структури (потовщення листка, адаксіальної епідерми та стовбчастої паренхіми, зростання щільності опушення) в умовах високого рівня інсоляції. За низького рівня освітлення у рослин обох видів зменшувалася товщина листкової пластинки, що відбувалося переважно за рахунок мезофілу, а саме скорочення кількості шарів стовбчастої паренхіми і розмірів самих клітин. Знайдено міжвидові відмінності вмісту фотосинтезуючих пігментів у обох досліджуваних видів. Загальною тенденцією у рослин, що знаходилися в умовах низького рівня освітленості, було зменшення вмісту хлорофілу <em>а</em>, тоді як концентрація хлорофілу <em>b</em> в листках рослин збільшувалася як при затіненні, так і при високій інсоляції. Результатом адаптації фотосинтетичного апарату рослин <em>Pittosporum</em>, що нормалізує його функціонування, є зниження індексу хлорофілів як за умови затінення, так і інтенсивної сонячної радіації. Максимум визначено в діапазоні 3–7&nbsp;тис. лк. Такий світловий режим є оптимальним для рослин досліджених видів. Виявлене зменшення індексу пігментів у листках<em> P.</em><em>&nbsp;</em><em>heterophyllum </em>розглядаємо як адаптивну реакцію більш світлолюбних видів роду на їх тіньове утримання. Вивчено залежність активності пероксидази у листках <em>Pittosporum</em> від рівня освітленості. Адаптивні реакції проявлялися у зміні фракційного складу пероксидази в листках рослин дослідних видів за різних умов вирощування. Отримані результати по активації та інактивації ферментативної активності вільної та іонно-зв’язаної з клітинною стінкою пероксидази є інформативними для використання їх в якості додаткового діагностичного показника ступеню стресорності рослин інтер’єрів. Встановлено, що адаптивні зміни у досліджених рослин детерміновано походженням видів та їх еколого-біологічними особливостями.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14780 Фітотоксичність хрому і нікелю на початковому етапі онтогенетичного розвитку кукурудзи 2019-12-07T23:28:37+02:00 В. М. Гришко vitgryshko@i.ua О. І. Лисенко olyalis080991@gmail.com <p>Проаналізовано дані про фітотоксичність сумісної дії іонів хрому та нікелю на гібриди кукурудзи Премія 190 МВ і Євро 401 СВ в лабораторних вегетаційних дослідах. Рослини вирощували 6 діб у вегетаційних посудинах за температури 26–27°С на стандартному поживному середовищі Хогланда-Снайдерс, при освітленні 15000 люкс впродовж 16 годин на добу, за аерації поживного середовища. Потім до вегетаційних посудин вносили сполуки хрому і нікелю. Вплив комбінованої дії водних розчинів сульфатів хрому (ІІІ) і нікелю (ІІ) вивчали в наступних варіантах досліду: контроль (дистильована вода); 1ГДКNi<sup>2+</sup>+1ГДКСr<sup>3+</sup>; 10ГДКNi<sup>2+</sup>+1ГДКСr<sup>3+</sup>; 1ГДКNi<sup>2+</sup>+10ГДКСr<sup>3+</sup>; 10ГДКNi<sup>2+</sup>+10ГДКСr<sup>3+</sup> (ГДК – гранично допустима концентрація елементу в ґрунті). У дослідах вважали, що ГДК Сr 6 мг/л і ГДК Ni 4 мг/л. Через 24 і 72 годин після внесення розчинів хрому і нікелю вимірювали довжину головного кореня і висоту надземної частини та їх масу, розраховували значення кореневого індексу. Інгібуючий ефект іонів хрому та нікелю на ріст рослин Премія 190 МВ був до 1,4 раза менший, ніж у гібрида Євро 401 СВ. При 72 годинах вирощування рослин за мінімальної концентрації хрому на тлі максимальної нікелю гальмування росту головного кореня рослин гібрида Премія 190 МВ становило 27%, тоді як за максимальної концентрації хрому на тлі мінімального вмісту нікелю – 19,4%. Для гібрида Євро 401 СВ встановлено більший ефект гальмування росту кореня: у варіанті з максимальним вмістом нікелю на тлі мінімального хрому – на 54,6%, а за максимального вмісту хрому – на 40%. Поряд з цим встановлено, що іони хрому і нікелю в мінімальних концентраціях стимулювали ріст головного кореня у гібрида Премія 190 МВ на 16–17&nbsp;%, тоді як у Євро 401 СВ – пригнічували на 33%. Загалом аналогічна закономірність спостерігалась і при продукуванні маси кореневої системи. Найбільш істотно цей ефект проявлявся у гібрида Євро 401 СВ. Зменшення маси сирої та сухої речовини рослин цього гібрида за максимального вмісту нікелю становило 50 і 28%, тоді як за максимального вмісту хрому – 40 і 20% відповідно. Отримані результати свідчать як про більший негативній ефект іонів хрому на рослини кукурудзи, так і про меншу металотолерантність проростків гібрида Євро 401 СВ в порівнянні з гібридом Премія 190 МВ до сумісної дії хрому і нікелю. Отримані результати дозволяють констатувати, що у рослин кукурудзи на початкових етапах їх онтогенетичного розвитку спостерігається більший до 15% негативний вплив іонів нікелю, ніж хрому, на приріст коренів та надземної частини, утворення сирої та сухої маси. Іони хрому і нікелю за їх сумісного внесення проявляють більший фітотоксичний ефект на розвиток кореневої системі, ніж надземної частини рослин. Встановлене, скоріш за все, пояснюється функціонуванням анатомічних та фізіолого-біохімічних бар’єрних механізмів в системі «корінь–листок» щодо надлишкової транслокації іонів металів, які спричинюють інгібуючі ефекти.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14786 Олександр Сергійович Лисецький – до 100-річчя з дня народження 2019-12-10T22:27:05+02:00 Т. А. Атемасова t.atemasova@karazin.ua <p>Приводяться біографічні відомості та наукові доробки Олександра Сергійовича Лисецького (1919–1991)&nbsp;– одного з провідних зоологів Харківського університету. Навчання студента О.С.Лисецького на біологічному факультеті Харківського університету було перервано роками Другої світової війни, яку він пройшов у лавах танкового підрозділу. Тільки у 1948 р. він закінчив кафедру зоології хребетних і надалі працював тут до кінця життя. Олександр Сергійович Лисецький мав праці з орнітології та теріології, охорони природи; створив видатну колекцію лускокрилих; є автором чималих наукових колекцій птахів та ссавців, що зберігаються у Музеї природи університету. Всі ці доробки науковця розглянуто разом із деталями його наукової біографії, історією досліджень, що неподільна з історією кафедри зоології хребетних. За 45 років роботи у Харківському університеті О.С.Лисецький брав участь у всіх експедиціях під керівництвом професора І.Б.Волчанецького в рамках науково-дослідницької тематики кафедри. У 1948–50 рр. приймав участь у дослідженнях фауни околиць оз. Ельтон. У 1950–52 рр. – на дослідній меліоративній станції Інституту гідротехніки та меліорації АН УРСР брав участь у вивченні впливу зрошення та полезахисного розведення на фауну. Разом з експедицією під керівництвом професора І.Б.Волчанецького досліджував птахів широколистяних лісів північного сходу України – як джерела збагачення новостворених захисних лісосмуг корисною фауною. У 1965 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену ссавцям полів штучного зрошення (керівник – професор І.Б.Волчанецький). У 60–80 рр. О.С.Лисецький багато зробив для вивчення фауни Харківської області – вперше опублікував фундаментальне зведення з орнітофауни ізюмських лісів; вивчав орнітофауну м.&nbsp;Харкова, брав участь у створенні першого проекту національного парку «Гомільшанський». Багато зробив Олександр Сергійович і як популяризатор науки – читав лекції у народному університеті «Природа», публікував цікаві популярні статті у періодичних виданнях тощо. О.С.Лисецький лишив помітний слід у науковій долі багатьох вихованців кафедри зоології Харківського університету, прищепивши навички справжнього польового дослідника – сумлінного, працьовитого, безкінечно закоханого у свою справу.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14787 Зібрання Олександра Сергійовича Лисецького в орнітологічній колекції Музею природи Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна 2019-12-10T22:32:14+02:00 Т. М. Дев’ятко devjatko@gmail.com <p>Значну частину орнітологічної колекції Музею природи Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна складають зібрання Олександра Сергійовича Лисецького: 1292 екземпляр (з них 1276 тушок і 16 опудал), що становить майже 7% загальної чисельності орнітологічної колекції музею – майже 19 тисяч одиниць зберігання. За видовим складом зібрання О.С.Лисецького представлені 215 видами птахів (з них 85 видів негоробиних птахів і 130 видів горобиних птахів). За географічним розмаїттям у зібранні Олександра Сергійовича представлені: Україна (Запорізька, Луганська, Харківська, Херсонська області та зібрання по Автономній Республіці Крим); Росія (Волгоградська, Мурманська, Сахалінська області; Камчатський, Краснодарський край, Республіка Дагестан); Туркменістан (Ахалський велаят); Грузія (Тбілісі, Імеретія, Автономна Республіка Аджарія) і Вірменія. Збори Олександра Сергійовича Лисецького істотно збагатили орнітологічну колекцію музею, поповнили її екземплярами рідкісних видів, представлених в колекції одиничними екземплярами: вівчарик лісовий <em>Phylloscopus inornatus</em> (Blyth, 1842), новий вид в фауні Криму і єдина підтверджена реєстрація цього виду в цьому регіоні; сибірський щеврик <em>Anthus gustavi </em>Swinhoe, 1863; рудий горобець <em>Passer rutilans</em> (Temminck, 1835), японська жовтоспинна мухоловка <em>Ficedula narcissina</em> (Temminck, 1835), з двох примірників в колекції один здобутий Олександром Сергійовичем; а також плямистий щеврик <em>Anthus hodgsoni</em> (Richmond, 1907), вівчарик товстодзьобий <em>Phylloscopus schwarzi </em>(Radde, 1863), великий скелястий повзик <em>Sitta tephronota</em> Sharpe, 1872, скельна вівсянка <em>Emberiza buchanani</em> Blyth, 1844 та інші. Зібрання Олександра Сергійовича, що представлені тушками, зберігаються в науковій колекції музею в фондовому приміщенні в спеціальних ящиках. Опудала виставлені в експозиції і знаходяться в шафах або вітринах. Кожен екземпляр з колекційних зборів має інвентарний номер, правильно заповнену, детальну етикетку, із зазначенням статі, місця і дати видобутку, ким визначено вид, ким виготовлена ​​тушка або опудало. Кожен екземпляр занесений в каталог і базу даних орнітологічної колекції музею.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14788 Олександр Сергійович Лисецький і колекція кажанів Музею природи Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна 2019-12-10T22:50:23+02:00 Ю. В. Ільюхін iliyhinyra@gmail.com <p>Олександр Сергійович Лисецький (1919–1991 рр.), сторіччя зі дня народження якого виповнюється у цьому році, був досить відомим орнітологом і теріологом та працював довгий час доцентом на кафедрі зоології Харківського університету. Він з дитинства цікавився зоологією і був юннатом Харківського палацу піонерів і зоопарку ще з 1934 р. Почав своє навчання О.Лисецький на біологічному факультеті ХНУ у 1938 р. і закінчив його вже після Великої Вітчизняної війни у 1948 р. Саме у ці роки (з 1937 по 1947 рр.) ним разом з його студентським товаришем А.Куниченком і була зібрана колекція тушок кажанів, яка зберігається у Музеї природи ХНУ. Внаслідок того, що на етикетках майже всіх зразків не вказані прізвища колекторів, їх колекція була визначена нами завдяки порівнянню усіх даних (колекційних номерів, дат тощо) зразків з даними, наведеними у їх праці «К фауне летучих мышей (Chiroptera) Харьковской области», яка була опублікована у 1952 р. Взагалі у колекції Музею природи на наш час налічується 139 зразків кажанів, які належать до 18 видів, 11 родів та 3 родин. При цьому більша частина – 129 зразків належать до родини Лиликових – Vespertilionidae. З них 52 зразки були зібрані саме О.Лисецьким (разом з А.Куниченком). Цей матеріал наведено у порівняльній таблиці. З 9 видів цієї родини, представлених у їх зборах, 6 видів представлені 50 і більш відсотками від загальної чисельності всіх зразків, що зберігаються в Музеї природи. Це види:<em> Myotis dasycneme</em> (66,6%), <em>Plecotus auritus</em> (75%), <em>Nyctalus lasiopterus</em> (100%), <em>Nyctalus leisleri</em> (55%), <em>Pipistrellus nathusii</em> (83,3%), <em>Vespertilio murinus</em> (100%). При цьому достеменно ж належать до їх зборів два види – це єдиний зразок <em>Nyctalus lasiopterus</em> і обидва зразки <em>Vespertilio murinus</em>. В наш час всі ці зразки (крім <em>Nyctalus lasiopterus, </em>якого виставлено в експозиції) зберігаються в окремих ящиках у приміщенні наукових фондів. Ми можемо констатувати, що саме збори О.Лисецького та А.Куниченка становлять превалюючу частину колекційного наукового матеріалу кажанів Музею природи Харківського університету.</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement## https://periodicals.karazin.ua/biology/article/view/14789 Правила для авторів 2019-12-08T22:53:43+02:00 редакційна колегія seriesbiology@ukr.net <p>Правила для авторів</p> 2019-11-07T00:00:00+02:00 ##submission.copyrightStatement##