Сучасний підхід до лікування посттравматичного остеомієліту за допомогою лазерного випромінювання

Анотація

Вступ. В сучасній травматології, у зв’язку із зростанням інтенсивності травмуючих агентiв та збільшенням кількості хірургічних втручань при переломах кісток, кількість гнійних ускладнень стало зберігається, незважаючи на удосконалення методів оперативного лікування. Незадовільні ре зультати при цьому складають 7,8-29,3% . Медико-біологічна та соціальна вага цієї проблеми є особливо значною у жителів гірських районів із йододефіцитом в оточуючому середовищі та в організмі. Основним методом лікування посттравматичного остеомієліту є радикальне хірургічне втручання, але на шляху до досягнення сприятливого результату необхідно виправити порушені гемостатичні функції організму, в тому числі, йодний обмін. Одним із ефективних безмедикаментозних методів такої корекції і є вплив лазерного випромінювання безпосередньо на вогнище деструкції та на кров.

Метою нашого дослідження є покращення результатів лікування пацієнтів з гірських районів, хворих на посттравматичний остеомієліт на фоні недостатності йоду з використанням дiї лазерного випромінювання на вогнище деструкції та на кров’яне русло.

Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз лікування пацієнтів з посттравматичним остеомієлітом на клінічній базі кафедри загальної хірургії з курсом травматології та ортопедії медичного факультету УжНУ за 2010-2016 рр. Пацієнти були розділені на дві групи. Основну групу склали 42 хворих віком від 19 до 70 років, з яких чоловіків було 30, жінок – 12. У 29 хворих посттравматичний остеомієліт діагностовано після переломів кісток гомілки, де відкриті переломи були у 24 пацієнтів. У 8 травмованих остеомієліт був на стегні, у двох травмованих - на передпліччі, у трьох - після хірургічного втручання на плечі. Контрольну групу склали 40 пацієнтів. У 33-ох з них зафіксовано гематогенний остеомієліт (згідно класифікації Waldvogel), остеомієліт, пов’язаний з периферійною судинною недостатністю – у 4 пацієнтів, та остеомієліт, поєднуючий всі форми – у 2 пацієнтів. Згідно класифікації Cierny – Mader медулярний остеомієліт діагностовано у 3 пацієнтів, поверхневий остеомієліт у 7 пацієнтів, локалізований – у 10 пацієнтів та дифузний – у 20 пацієнтів.

Більшість хворих обох груп (82,2%) проживали в місцевостях, яким надано статус гірських та ендемічних районів з недостатністю йоду.

Нами було проаналізовано зміни рівнів трийодтиронину (Т3), тироксину (Т4), тиреотропного гормону (ТТГ) у хворих із травматичним остеомієлітом при поступленні та в термінах 3 міс, 6 міс, 12 міс.

В лікуванні основної групи хворих, 42 пацієнта, із посттравматичним остеомієлітом довгих кісток ми використовували раніше розроблені підходи, у складі яких стандартні, загальноприйняті заходи доповнювались методами власної розробки кафедри загальної хірургії УжНУ, інститута «Травми»:

-   радикальне оперативне втручання, направлене на ліквідацію вогнища остеомієліту – секвестректомія (у тому числі – за допомогою лазерного випромінювання);

-   обробка секвестральної порожнини та норицевих ходів високоінтенсивним діодним лазером

„Ліка-хірург” виробництва Черкаського підприємства „Фотоніка Плюс” (довжина хвилі 980 нм, потужність 10-18 Вт);

-   дренування секвестральної порожнини з обробкою її у післяопераційному періоді ультрафіолетовим випромінюванням (довжина хвилі 270-320 нм, потужність 25-30 мВт) за допомогою кварц- полімерного світловоду, уведеного через дренаж;

-   катетеризацію a. epigastrica inferior з послідуючим пролонгованим регіонарним введенням антибактеріальних та судинних препаратів за допомогою інфузоматів „Lineomat”, „ВЕДА-2”, „ДШВ”;

-   лазеротерапія (ендовазальна та місцевий магнітолазерний вплив).

В основній групі пацієнтів, на відміну від контрольної, проводили корекцію йодного статусу шляхом призначення йодних препаратів (калію йодиду та L-тироксину під наглядом ендокринолога), терапія якими після хірургічного втручання приводилася до 6 місяців.

В контрольній групі пацієнти отримували загальноприйняте лікування посттравматичного остеомієліту в наступному обсязі: санація вогнища гнійно-некротичного процесу (секвестректомія, некректомія), дренування секвестральної порожнини, антибактеріальна, дезінтоксикаційна та судинна терапія, що проводилась внутрішньом’язовим та внутрішньовенним шляхом. Внутрішньоартеріальне лазерне опромінення крові та лазерне випромінювання на вогнище кісткової деструкції у контрольній групi не застосовувались

При аналізi результатiв лiкування оцінювали динаміку ранового процесу, клiнiчну та рентгенологічну картину. Враховували рівень ендотоксикозу, коефіцієнт інтоксикації Кс, лейкоцитарний та лімфо- цитарний індекси інтоксикації, а також, за наявністю, лабораторні показники йоду в організмi хворих.

У результаті проведеного лікування спостерігалося прискорення динаміки ранового процесу у хворих основної групи, що проявлялося у скороченні строків очищення рани, появi грануляцій та початку епітелізації. Післяопераційні рани заживали вторинним натягом протягом 14-16 діб.

Висновки. Лікування травматичного остеомієліту у пацієнтів, особливо із гірських районів, із зниженням йодного балансу, за нашими спостереженнями, дає позитивні результати тільки тоді, коли проводиться баланс йоду до показників норми. У пацієнтів, лікованих згідно запропонованої нами схемою добрих результатів було на 8,4%, задовільних на 12,2% більше, а незадовільних на 5,7% менше, ніж у пацієнтів контрольної групи.